Ухвала суду № 90283679, 09.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

09 липня 2020 року Справа № 160/7640/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., перевіривши матеріали позовної заяви Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах Міністерства внутрішніх справ України, Національної академії Національної гвардії України до ОСОБА_1 про відшкодування витрат,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах Міністерства внутрішніх справ України, Національної академії Національної гвардії України до ОСОБА_1 , в якій прокурор просить:

-поновити строк для звернення до адміністративного суду із даною позовною заявою.

-розглянути справу за вказаним позовом за правилами спрощеного позовного провадження.

-стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), витрати, пов`язані з його навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі на загальну суму 61 613 грн. 15 коп. на користь Національної академії Національної гвардії України (61001, м. Харків, майдан Захисників України, 3, код ЄДРПОУ 08610502, р/р UА068201720313251002201015295, МФО 820172, банк платника ДКСУ м. Київ).

-стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2 102 грн. на користь військової прокуратури Південного регіону України, (код 38296363, банк отримувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, код 820172, р/рахунок UА208201720343170001000082762, код класифікації видатків бюджету - 2800).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим кодексом.

Перевіривши матеріали адміністративного позову, судом встановлено, що наявні підстави для повернення позовної заяви, з огляду на наступне.

Зокрема, ч.4 ст. 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частини 3 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (частина 4 статті 53 КАС України).

Суддя наголошує, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2статті 129 Конституції України).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» від 31.03.2005).

Пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком» і чи є таким випадком ситуація у конкретній справі.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

При цьому, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.

Аналіз частини третьої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 18.09.2018 у справі №826/7910/17.

У позовній заяві прокурор зазначив, що військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України на адресу Міністерства внутрішніх справ України надіслано запити про стан відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у Національній академії Національної гвардії України колишніх курсантів у вищому військовому навчальному закладі. На адресу військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України надійшла відповідь від Міністерства внутрішніх справ України за вихідним номером 19499/38-2020 від 18.06.2020, відповідно до якої Міністерство внутрішніх справ України, Національна академія Національної гвардії України не здійснювали захист інтересів держави та не вживають заходів щодо стягнення заборгованості зі ОСОБА_1 через відсутність коштів для сплати судового збору. 19.06.2020 року військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України на адресу Національної академії Національної гвардії України надіслано запит про стан відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 у вищому військовому навчальному закладі. 22.06.2020 року на адресу військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону надійшла відповідь з Національної академії Національної гвардії України, відповідно до якої, відносно колишнього курсанта ОСОБА_1 позов щодо відшкодування витрат не подавався у зв`язку з тим, що НАНГ України є державною установою та кошторисом на 2020 рік фінансування на сплату судового збору не передбачено. Міністерством внутрішніх справ України та Національною академією Національної гвардії України не здійснено захист інтересів держави щодо відшкодування витрат, пов`язаних з навчанням та утриманням ОСОБА_1 у вищому військовому навчальному закладі, що є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом. З огляду на наявні дані, військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону прийнято рішення про звернення до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України та Національної академії Національної гвардії України

Суд вважає за необхідне зазначити, що «не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Більше того, саме лише посилання у позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. У такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державного службовця, який займає посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Сама по собі обставина не звернення, в даному випадку, з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, від 23.09.2018 у справі №924/1237/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, а також в ухвалі від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно до п. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» курсанти, в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до пункту 2 підпунктів «д», «е», «є», «ж», «з», «и», «і» ч. 5 ст. 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Так, згідно контракту від 26.07.2019 року між Міністерством внутрішніх справ України в особі начальника Національної академії Національної гвардії України та ОСОБА_1 витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі необхідно відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Так, з матеріалів позову встановлено, що в обґрунтування звернення з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду прокурор посилається на нездійснення Міністерством внутрішніх справ України, Національною академією Національної гвардії України захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору

Разом з тим, до позовної заяви не надано будь-яких доказів, які б свідчили про неможливість виконання саме Міністерством внутрішніх справ України, Національною академією Національної гвардії України своїх повноважень у спірних правовідносинах (зокрема, доказів, що підтверджували відсутність бюджетних асигнувань за вказаним кодом бюджетної класифікації, інших доказів, що підтверджують відсутність коштів на сплату судового збору).

Не надано також доказів витребування таких документів в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Таким чином, у наведеному позові прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду, зокрема, з позовною заявою від імені Міністерства внутрішніх справ України, Національної академією Національної гвардії України, до компетенції яких, як вказує прокурор, віднесені відповідні повноваження на захист законних інтересів держави, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Аналогічна правова позиція була викладена в ухвалі Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №280/5698/19, якою у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Заступника військового прокурора Західного регіону України на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у справі за позовом Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, - Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького про стягнення коштів було відмовлено з підстав не доведеності необхідності захисту інтересів держави саме прокурором та не обґрунтованості підстав звернення до суду.

Відповідно до пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Керуючись частиною пунктом 7 частини 4 статті 169, статтями 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах Міністерства внутрішніх справ України, Національної академії Національної гвардії України до ОСОБА_1 про відшкодування витрат - повернути прокурору.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256 та 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Повний текст ухвали складено та підписано 09.07.2020р.

Суддя О.М. Неклеса