Рішення № 90277014, 07.07.2020, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/18228/17

провадження № 2/753/1117/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2020 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Запорожець А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилаючись на те, що між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 04 січня 2013 року був укладений кредитний договір б/н шляхом заповнення позичальником анкети - заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 8 000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (картковий рахунок), зі сплатою (відсотків) річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів, що відповідає дії платіжної картки, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів.

Позивач виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, й станом на 20 вересня 2017 року загальна заборгованість відповідача перед банком за кредитним договором становить 27 657 грн. 07 коп., яка складається з наступних складових: заборгованість за тілом кредиту - 6 250 грн. 72 коп., 3 713 грн. 72 коп. - нарахованих відсотків за користування кредитом, 15 899 грн. 44 коп. - пеня, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина), 1 293 грн. 19 коп. - штраф (процентна складова).

Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання кредитного договору недійсним на підставі ч.1 ст. 230 ЦК України у зв`язку із навмисним введенням відповідачем його в оману щодо обставин договору, які мають істотне значення. Вважаючи, що ним була пілписана анкета-заява б/н від 04 січня 2013 року з метою отримання додаткового банківського карткового рахунку без мети отримання кредиту, однак без його відома та згоди відповідач на підставі анкети - заяви б/н від 04 січня 2013 року оформив кредит, який йому не видавався й він його не отримував.

В судове засідання позивач за первісним позовом не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце його проведення, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог, просив їх задовольнити, посилаючись на вимоги закону про належне виконання зобов`язань за кредитним договором та його умов, а зустрічні вимоги не визнав й просив відмовити у їх задоволенні за недоведеністю та безпідставністю вимог, надавши відзив на зустрічний позов.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" до нього про стягнення заборгованості не визнав та просив відмовити у його задоволенні за недоведеністю вимог, надавши відзив на позов, вважаючи, що заповнення ним анкети - заяви б/н від 04 січня 2013 року про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку не свідчить про укладення ним кредитного договору з ПАТ КБ "Приватбанк", відповідно, відсутність існування між ним та позивачем зобов`язання щодо такого договору. При цьому просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, подавши відповідну заяву, а зустрічний позов підтримав та просив його задовольнити, вважаючи такий договір недійсним на підставі ч.1 ст. 230 ЦК України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ ( Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

За таких підстав суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності позивача на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, та за погодженням сторін, й згідно поданої такою стороною заявою.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядалась у порядку загального позовного провадження.

Вислухавши пояснення відповідача/позивача за зустрічним позовом, його доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позови, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спорів по суті, з урахуванням наданих відзивів на позов та зустрічний позов, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а зустрічний позов - відмові у задоволенні із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Так, судом встановлено, що сторони перебувають у договірних/зобов`язальних правовідносинах.

Між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 04 січня 2013 року був укладений кредитний договір б/н на підставі поданої ОСОБА_1 анкети - заяви від 04 січня 2013 року про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 8 000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (картковий рахунок), зі сплатою (відсотків) річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів, що відповідає дії платіжної картки, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів (а.с. 4, 5, 7 - 22, 23, 137 - 143, 144).

Відповідно до умов укладеного договору він складається із заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг й Правил користування платіжною карткою.

Відповідно до умов кредитного договору позивач зобов`язаний був надати відповідачу кредит на умовах, передбачених кредитним договором.

Позивач виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, що підтверджується розгорнутим розрахунком заборгованості, рухом коштів по рахунку позичальника (а.с. 4, 5), проте відповідач не належним чином виконує умови договору, який, як позичальник, зобов`язувався своєчасно сплачувати проценти на користування кредитом, дотримуватися графіку повернення кредитних коштів, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші зобов`язання згідно кредитного договору, й погасити всю суму кредиту у визначений договором строк.

Відповідач відповідно до умов Кредитного договору засвідчив, що всі умови кредитного договору йому зрозумілі й він вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтвердив свою здатність їх виконувати.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Як встановлено в ході судового розгляду справи відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, передбачені кредитним договором, тобто не сплачує відсотки за користування кредитними коштами та не повертає чергові суми отриманого кредиту, не погашає всю суму кредиту згідно вимогами кредитного договору (а.с. 4, 5).

Позивачем на виконання умов кредитного договору надсилалися боржнику рекомендовані листи з повідомленням про вручення щодо існуючої заборгованості й необхідністю погасити вказаний борг, проте дані повідомлення відповідачем залишено без уваги та виконання, сума боргу залишилась незмінною.

Судом також встановлено, що відповідач належним чином ознайомлений зі змістом кредитного договору, що засвідчується його особистим підписом, його умови ним не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частино першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Відповідач порушив свої зобов`язання щодо щомісячного повернення частини кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

У разі порушення відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, відповідно до ч.2 ст. 1050, ч.2 ст. 1054 ЦК України, позивач має право достроково стягнути заборгованість по кредиту, відсоткам та комісії, вимагати виконання інших зобов`язань за кредитним договором відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Станом на 20 вересня 2017 року загальна заборгованість відповідача перед банком за кредитним договором становить 27 657 грн. 07 коп., яка складається з наступних складових: заборгованість за тілом кредиту - 6 250 грн. 72 коп., 3 713 грн. 72 коп. - нарахованих відсотків за користування кредитом, 15 899 грн. 44 коп. - пеня, а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина), 1 293 грн. 19 коп. - штраф (процентна складова) (а.с. 4 - 5).

Суд вважає, що до вимог про стягнення пені має бути застосовано положення ч.3 ст. 551 ЦК України, яке передбачає, що розмір неустойки (штраф, пеня) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так, згідно даних правовідносин розмір заборгованості за кредитним договором з урахування загальної суми заборгованості по кредиту та процентам - 9 964 грн. 44 коп., розмір же пені становить 17 692 грн. 63 коп., що значно перевищує розмір самого боргу.

За таких підстав суд вважає за можливе зменшити розмір пені й встановити його у розмірі 9 964 грн. 44 коп. - аналогічно розміру основного боргу, відтак стягненню підлягає: заборгованість за тілом кредиту - 6 250 грн. 72 коп., 3 713 грн. 72 коп. - нарахованих відсотків за користування кредитом, 9 964 грн. 44 коп. - пеня, штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, штраф (процентна складова).

Судом надана правова оцінка заперечень відповідача проти позову, та вважає, що останні не заслуговують на увагу, розцінюються судом як такі, що спрямовані на уникнення від виконання зобов"язання, оскільки докази ним на спростування позовних вимог не надані, тому такі заперечення не можуть бути прийняті судом та покладені в основу рішення як такі, що спростовуються доказами, наданими позивачем по справі.

Окрім того, підстав для застосування строку позовної давності за заявою відповідача на підставі ст. 267 ЦК України немає, оскільки умови кредитного договору містять положення про умови кредитування та визначений кінцевий строк повернення та сплати всіх платежів - що відповідає дії платіжної картки, й як вбачається із виписки із особового рахунку позивальника, відбулося переривання такого строку відповідачем на підставі ч. 1 ст. 264 ЦК України, при цьому позивач звернувся до суду з даним позовом 23 вересня 2017 року (а.с. 1 - 3), тобто в межах строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Дослідивши деталізовану виписку з особового рахунку позичальника (а.с. 4 - 5), вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, що підтверджується відтвореною позивачем інформацією у графах "погашені проценти" та "сума коштів, внесених клієнтом на погашення заборгованості", й останні внесення коштів на погашення заборгованості, тобто виконання умов договору, позичальником здіснені 26 травня 2016 року (а.с. 4, 5), що вказує на спростування та необгрунтованість позиції такого відповідача.

Вирішуючи спір в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, судом встановлено, щосторони перебувають у договірних/зобов`язальних правовідносинах.

Між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 04 січня 2013 року був укладений кредитний договір б/н на підставі поданої ОСОБА_1 анкети - заяви від 04 січня 2013 року про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 8 000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (картковий рахунок), зі сплатою (відсотків) річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим строком повернення та сплати всіх платежів, що відповідає дії платіжної картки, на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів (а.с. 4, 5, 7 - 22, 23, 137 - 143, 144).

Відповідно до умов укладеного договору він складається із заяви позичальника, Умов та Правил надання банківських послуг й Правил користування платіжною карткою.

Відповідно до умов кредитного договору позивач зобов`язаний був надати відповідачу кредит на умовах, передбачених кредитним договором.

Позивач виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, що підтверджується розгорнутим розрахунком заборгованості, рухом коштів по рахунку позичальника (а.с. 4, 5), проте відповідач не належним чином виконує умови договору, який як позичальник зобов`язувався своєчасно сплачувати проценти на користування кредитом, дотримуватися графіку повернення кредитних коштів, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші зобов`язання згідно кредитного договору, й погасити всю суму кредиту у визначений договором строк.

Зміст договору, відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони погодили умови договору своїми підписами.

Так, ОСОБА_1 підтвердив, що з умовами вказаного договору ознайомлений, ніяких перечень, а також нерозумінь його положень не має, про що підтвердив своїм підписом на власноручно заповненій анкеті - заяві від 04 січня 2013 року про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 8 000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (картковий рахунок), (а.с. 12-17, 18, 19-22, 23-29).

Так, в прикінцевих положенням анкети - заяви міститься текст із власноручним підписом про те, що даний (оспорюваний) договір ним, ОСОБА_1 , власноручно підписаний, своїм підписом підтверджує факт ознайомлення з усіма умовами договору - Умовами і Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, а також тарифами банку, які було надано йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Він ознайомлений і згоден з Умовами і Правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» один із екземплярів договору даного договору ним тримано особисто (а.с. 6).

Банк виконав свої зобов`язання, надавши позивачу кредитні кошти в повному обсязі, які ним прийняті й використані за призначенням, проте як встановлено в ході судового розгляду справи, позивач не повністю виконує взяті на себе зобов`язання, передбачені кредитним договором, тобто не сплачує відсотки за користування кредитними коштами та не повертає чергові суми отриманого кредиту, не погашає всю суму кредиту згідно вимог кредитного договору, відповідно має поточну заборгованість по сплаті кредиту.

Крім того, позиція позивача про те, що укладений кредитний договір порушує низку законодавчо встановлених правил уцілому, в тому числі й Закон України «Про захист прав споживачів», вважаючи нечесною підприємницьку діяльність банку, як таку, яка вводить споживача в оману, що заборонено законом, є також безпідставною, оскільки сторони у договорі погодили всі умови договору, які викладені в тексті, які є відкритими, доступними, читабельними й зрозумілими, адже з підписанням цього договору позичальник засвідчив, що йому розтлумачено (зрозуміло) всі умови договору та він згоден на їх виконання.

Відповідно до ст.ст. 6, 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 цього Кодексу.

Позивач відповідно до оспорюваного кредитного договору засвідчив, що всі умови кредитного договору йому зрозумілі й він вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтвердив свою здатність виконувати умови договору вцілому.

Позивач, посилається на положення ч.1 ст. 230 ЦК України про визнання оспорюваного договорору недійсним, проте суд вважає дані вимоги безпідставними.

Так, відповідно до ч.1 ст.230 ЦПК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правчину, або якщо вона замовчує про їх існування, порушення яких судом не встановлені.

В ході розгляду справи судом встановлено, що укладена сторонами договірних правовідносин угода не мала на меті приховати іншу угоду й з іншими правовими наслідками, й те, що укладена відповідачем саме та угода, яку він дійсно мав на увазі; сторона якої навмисно не вводила другу сторону в оману щодо обставин, що мають істотне значення, сторона не заперечувала про наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правчину, вона не замовчувала про їх існування. Ця угода не суперечить законові, іншим актам законодавства, особи, які її вчиняли мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, а тому немає правових підстав для застосування наслідків, передбачених для недійсних угод (ст.216 ЦПК України).

Для визнання правочину недійсним суду слід встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Проте такі обставини судом не встановлені.

Будь-яких доказів про те, що сторони вказаних договірних вчинили правочин під впливом обману, позивач не надав, а його доводи будуються лише на припущеннях, не підтвердженими жодним доказом, а тому підстав визнавати оспорюваний договір недійсним, немає.

Аналізуючи зібрані в ході розгляду справи докази, суд приходить до висновку, що укладений сторонами кредитний договір не суперечить законові, іншим актам законодавства, особи, які її вчиняли, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, форма договору відповідає вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме останній містить його всі умови, приховані, як вказує позивач, відсутні, а тому немає правових підстав для застосування наслідків, передбачених для недійсних угод.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Так, принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання абао оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрутованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Відповідно, із урахуванням відсутності належних та допустимих доказів про предмет доказування, правові підстави для задоволення зустрічного позову уцілому відсутні.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві на нього, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені, при цьому підстави для задоволення зустрічного позову уцілому відсутні.

Приймаючи до уваги предмет спору за первісним позовом, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Так, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем за первісним позовом при подачі позову до суду сплачено судовий збір в сумі 1 600 грн. 00 коп., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За наслідками розгляду зустрічного позову суд вважає за необхідне застосувати ч.6 ст. 141 ЦПК України й судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі Закон України «Про судовий збір», ч.2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», тому він має бути віднесений на рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України на підставі ч.6 ст. 141 ЦПК України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 6, 11, 15, 16, 230 ч.1, 256, 257, 264, 526, 527, 530, ч.1 ст. 551, 627, 629, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», з урахуванням Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків - відсутній, на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», код ЄДРПОУ - 14360570, 19 928 грн. 88 коп. - заборгованості за кредитним договором, 1 600 грн. 00 коп. - судового збору, а всього - 21 528 (двадцять одна тисяча п`ятсот двадцять вісім) грн. 88 (вісімдесят вісім) коп.

В решті вимог - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: