Вирок № 90276201, 08.07.2020, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Кримінальне провадження № 703/799/18

1-кп/703/99/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Опалинської О.П.

при секретарях Холодняк Л.П., Харченко М.О., Бойко Л.М.,

за участю прокурорів Бердник В.П., Фуркало В.С., Барбаш О.В.,

Жубжицької Т.О.

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Тимченка М.М.,

потерпілого ОСОБА_2 ,

представника потерпілого Петренка О.В.,

представника цивільного позивача Сівова Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла кримінальне провадження внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12075250230001376 від 11 червня 2017 року по обвинуваченню:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Лозоватка Шполянського району Черкаської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з вищою освітою, одруженого, має своєму на утриманні матір - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , невійськовозобов`язаного, працюючого тренером-викладачем «Дитячої юнацької спортивної школи », раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

встановив:

ОСОБА_1 , 10 червня 2017 року, близько 22 години 50 хвилин, керуючи автомобілем «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі «Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань» в селі Ротмістрівка Смілянського району Черкаської області у напрямку міста Сміла Черкаської області, в порушення вимог п.п. 2.3 б), 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, а тому у момент виникнення перешкоди для його руху, яку він об`єктивно спроможний був виявити, у вигляді причепа «ПТС-4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що буксирувався трактором «Class Arion 640С», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 , що рухався попереду по смузі його руху у попутному напрямку, вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу та не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого, навпроти домоволодіння №97, що розташоване по вулиці Шевченка в селі Ротмістрівка Смілянського району Черкаської області, скоїв наїзд на задню частину вказаного причепа.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , згідно висновку судово-медичної експертизи №05-6-02/185 від 14 грудня 2017 року, отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у Смілянській міській лікарні.

Порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_1 , а саме вимог п.п. 2.3 б), 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України, знаходиться в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті ОСОБА_5 .

Під час роз`яснення обвинуваченому ОСОБА_1 суті пред`явленого йому обвинувачення, судом встановлено, що останньому зрозуміле викладене в обвинувальному акті обвинувачення, в якому він визнає себе винним у повному обсязі, та бажає надати покази щодо пред`явленого йому обвинувачення.

Визначаючи обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження, під час проведення судового засідання прокурор, в зв`язку з визнанням обвинуваченим своєї вини та не оспорюванням обставин, які викладені в обвинувальному акті, звернулася з клопотанням, з яким погодилися усі учасники судового розгляду, про дослідження доказів у порядку, визначеному ч. 3 ст.349 КПК України.

Відповідно до частини 3 статті 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Під час судового розгляду встановлено, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст обставин, які викладені в обвинувальному акті, обвинуваченим такі обставини визнаються та не оспорюються, при цьому добровільність його позиції не викликає сумнівів, роз`яснено обмеження права на оскарження в апеляційному порядку обставин, які ніким не оспорювались під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, на що учасники судового провадження погодилися, в зв`язку з чим, у відповідності до ч. 3 ст.349 КПК України, суд прийшов до висновку про недоцільність досліджувати докази щодо обставин, які не оспорюються учасниками судового провадження, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, які характеризують його особу.

Обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі та надав покази, що дійсно 10 червня 2017 року близько 22 год. 50 хв., він керуючи автомобілем «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі «Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань» в селі Ротмістрівка Смілянського району Черкаської області у напрямку міста Сміла Черкаської області допустив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, у момент виникнення перешкоди для його руху, яку він об`єктивно спроможний був виявити, у вигляді причепа «ПТС-4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що буксирувався трактором «Class Arion 640С», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 , що рухався попереду по смузі його руху у попутному напрямку, вчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу, не дотримався безпечної дистанції та скоїв наїзд на задню частину вказаного причепа.

Заявлені цивільні позови обвинувачений ОСОБА_1 не визнав та пояснив, що відшкодував ОСОБА_2 115000 гривень заподіяної шкоди, а ОСОБА_6 сплатив 52000 гривень в рахунок відшкодування заподіяних збитків.

Покази обвинуваченого є достовірними, узгоджуються з матеріалами справи.

До закінчення судового слідства клопотань від учасників процесу, у тому числі і від державного обвинувача про збір, перевірку чи витребування додаткових доказів крім тих, що заявлялися, не надійшло.

Суд обмежений у праві збору доказів вини обвинуваченого за власною ініціативою та, залишаючись об`єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав розглянути кримінальне провадження і постановити відповідне рішення. Суди при розгляді кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також припущеннях. Усі сумніви доведеності вини особи, мають тлумачитися на її користь.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження.

Інші докази суду для дослідження не надавались, хоча суд роз`яснив учасникам розгляду справи вимоги ч.3 ст. 349 КПК України. Учасники судового розгляду не оспорювали фактичних обставин справи.

Аналізуючи та оцінюючи покази обвинуваченого, суд вважає доведеним обвинувачення та правову кваліфікацію вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за що передбачена відповідальність відповідно до вимог ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року N 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Верховного Суду України N 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання суд враховує те, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, є необережним і відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.

Також при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує особу винного, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не знаходиться, частково відшкодував заподіяні збитки та моральну шкоду потерпілим, його відношення до скоєного, обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , відповідно до ст. 66 КК України, суд враховує щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Відповідно до п. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

За таких обставин, враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченого, думку представника потерпілого, який просив призначити найсуворіше покарання із ізоляцією від суспільства, суд вважає необхідним призначити покарання у вигляді позбавлення волі в межах передбаченого законом строку.

Приймаючи рішення про призначення ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі суд, серед іншого, враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року), ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти згідно з ч. 1ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід`ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров`я.

З урахуванням вище наведеного, суд вважає, що підстави для призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України або звільнення його від відбування призначеного покарання в порядку ст. 75 КК України, відсутні.

Суд переконаний, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України N 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно. Додаткове покарання, передбачене як обов`язкове ч. 3 ст. 286 КК України, суд може відповідно до ст. 69 КК України не призначати лише за наявності декількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і з урахуванням особи винного.

В суді було встановлено, що порушення ПДР України, допущені обвинуваченим ОСОБА_1 знаходяться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.

Крім того, скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України віднесено до злочинів проти безпеки руху.

Суд вважає необхідним застосувати до ОСОБА_1 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки даний злочин пов`язаний з експлуатацією транспортного засобу, а протиправні дії обвинуваченого пов`язані з грубим порушенням вимог Правил дорожнього руху України, призвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого наступила смерть потерпілого. Це свідчить про відсутність у обвинуваченого належних навиків керування транспортними засобами і застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами надасть йому можливість, в разі бажання в подальшому керувати транспортними засобами, додатково вивчити правила дорожнього руху та пройти додаткові навчання у відповідних навчальних закладах щодо покращення навиків керування.

Крім цього, в судовому засіданні захисник звернувся до суду із клопотанням про застосування до обвинуваченого акту амністії, а саме п. є) ст. 1 Закону України «Про амністію в 2016 році».

В обґрунтування поданого клопотання захисник вказує, що злочин було вчинено ОСОБА_1 в період чинності вказаного Закону, при цьому має матір - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на той час досягла 70-річного віку, а рідна сестра обвинуваченого - ОСОБА_7 є непрацездатною.

Як встановлено ст. 85 КК України на підставі закону про амністію засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.

Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання (ч.2 ст. 86 КК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1 ЗУ «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили; амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального Кодексу України та цього Закону.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

07 вересня 2017 року набрав чинності Закон України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року №1810-VIIІ. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно (ст.12 названого Закону).

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про амністію у 2016 році" питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою прокурора, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їх захисників чи законних представників.

Відповідно до пункту є) статті 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" передбачено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що матері обвинуваченого - ОСОБА_3 на момент вчинення ним злочину виповнилось 75 років, а рідна сестра обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно довідки до акту огляду МСЕК є інвалідом ІІІ групи, відтак, відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є непрацездатною.

Разом з тим, доводи прокурора в частині неможливості прийняття до матеріалів кримінального провадження документів, що враховуються при вирішенні питання про звільнення від покарання на підставі Закону України «Про застосування амністії в Україні» в зв`язку з їх не відкриттям стороні обвинувачення, суд не приймає до уваги, оскільки таке клопотання з документами на предмет його обґрунтування, може бути заявлено на будь-якій стадії судового розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_1 надав згоду на застосування до нього амністії.

Крім того, судом встановлено, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України у відсутності будь-яких обтяжуючих обставини, тобто на момент вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, він не перебував.

З постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України N 18 від 19 грудня 2008 року) вбачається, що відповідальність за статтею 286 КК України настає лише за умови, що винна особа внаслідок порушення певних правил спричинила з необережності потерпілому середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження або його смерть.

Отже, злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, є тяжким злочином, вчиненим з необережності, і підпадає під дію Закону України «Про амністію у 2016 році».

Крім цього, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 , раніше не судимий, тому акт амністії до нього раніше не застосовувався.

Відтак, обмежень щодо застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_1 амністії, передбачених ст. 4 ЗУ «Про застосування амністії в Україні» та ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році», судом не встановлено, амністія до нього не застосовувалась.

За таких обставин суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_1 поширюється дія Закону України «Про амністію у 2016 році», тому він підлягає звільненню від відбування основного та додаткового покарання.

Суд роз`яснює обвинуваченому ОСОБА_1 наслідки застосування амністії, а саме: застосування амністії в подальшому протягом останніх десяти років до нього не може бути застосована.

Відповідно до ст. 128, 129 КПК України суд вирішує цивільні позови в кримінальному провадженні.

Статтею 127 КПК України встановлюється, що підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення, шкода завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатом розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та (або) моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Потерпілим ОСОБА_2 заявлено цивільний позов про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, що складають витрати на лікування та поховання його батька - ОСОБА_5 в розмірі 29873 гривні 69 копійок (а. с. 39-40), а також понесених витрат на оплату правової допомоги адвоката в розмірі - 1200 гривень.

В судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_2 - Петренко О.В. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Обвинувачений ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_2 , про відшкодування заподіяних матеріальних збитків не визнав, посилаючись на те, що добровільно сплатив останньому 115000 гривень в рахунок відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.

При вирішенні цивільного позову суд приймає до уваги положення Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року) щодо необхідності дотримання балансу між правами підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, з одного боку, та інтересами жертви,- з іншого.

За загальними правилами відшкодування завданої особі шкоди відповідно до умов статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала за наявності її вини.

Суд вважає доведеними позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі понесених потерпілим фактичних витрат, які підтверджені відповідними доказами (квитанціями, чеками та іншими письмовими доказами з яких вбачається, що потерпілий ОСОБА_2 поніс витрати у зв`язку із вчиненням злочину на лікування, поховання та ритуальні послуги і потреби) в розмірі 29873 гривні 69 копійок.

Відповідно до ст. 118 КПК України витрати на правову допомогу відносяться до процесуальних витрат, які згідно ч. 1 ст. 124 КПК України відшкодовуються обвинуваченим.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, в пункті 4 «Порядок проведення оплати послуг / гонорару» Договору про надання юридичної допомоги від 27 червня 2017 року, укладеного між потерпілим ОСОБА_2 та адвокатом Петренком О.В, визначено фіксований розмір оплати гонорару адвоката в розмірі 700 гривень(а.с. 56). Факт оплати вказаної суми гонорара адвоката підтверджується актом виконаних робіт від 27 червня 2017 року (а.с. 57) та квитанцією від 06 вересня 2017 року (а.с. 58).

Крім того пунктом 4 «Порядок проведення оплати послуг / гонорару» Договору про надання правничої допомоги від 07 серпня 2018 року, укладеного між потерпілим ОСОБА_2 та адвокатом Петренком О.В, визначено фіксований розмір оплати гонорару адвоката в розмірі 500 гривень (а.с. 59). Факт оплати вказаної суми гонорара адвоката підтверджується актом виконаних робіт від 07 серпня 2018 року (а.с. 60) та квитанцією від 08 серпня 2018 року (а.с. 61).

Таким чином, перевіривши обґрунтованість та розумність розміру сплаченого гонорару представнику потерпілого Петренку О.В. в загальному розмірі 1200 гривень, суд приходить до висновку про можливість задоволення цивільного позову в цій частині.

Ухвалою суду від 05 липня 2019 року ОСОБА_6 визнано цивільним позивачем по вказаному кримінальному провадженню та прийнято поданий ним цивільний позов до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, в загальному розмірі 480 867 гривень.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 вказав, що згідно звіту про оцінку належного йому автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 , матеріальні збитки завдані автомобілю складають 470967 гривень, витрати на проведення експертного дослідження складають 2000 гривень, а також понесені витрати на оплату правової допомоги адвоката складають 7900 гривень.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок, зокрема і страховиком.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01.07.2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За змістом даного закону (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Таким чином потерпілі мають право вільно, на власний розсуд обрати спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Отже, вимоги цивільного позивача ОСОБА_6 про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди були пред`явлені безпосередньо до заподіювача такої шкоди - ОСОБА_1 і така позиція позивача є законною та обґрунтованою, з врахуванням принципу диспозитивності закріпленого цивільно-процесуальним законодавством України.

В ході судового розгляду свої позовні вимоги ОСОБА_6 не уточнював та вимог до страхової компанії не пред`являв, зазначене дає підстави стверджувати, що відшкодування збитків, завданих механічним пошкодженням належного йому автомобіля слід покласти саме на заподіювача шкоди - ОСОБА_1 в розмірі 470967 гривень та 2000 гривень витрат на експертизу даного автомобіля.

05 липня 2019 року представник цивільного позивача Сівов Ю .Ю. був присутнім в судовому засіданні, в якому вирішувалось питання про визнання ОСОБА_6 цивільним позивачем, а ОСОБА_1 - цивільним відповідачем, та підтримав подану його довірителем позовну заяву, відтак незважаючи на те, що представник цивільного позивача не був присутній при подальшому розгляді справи, суд вважає, що останній фактично підтримав подану позовну заяву.

Разом з цим, представник цивільного позивача - Сівов Ю.Ю. не надав в повному обсязі доказів на підтвердження позовних вимог в частині відшкодування витрат на правову допомогу (належне документальне підтвердження обрахунку витрат на правову допомогу), а тому у зв`язку із недотриманням вимог статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при укладенні договорів про надання правових послуг адвоката від 24 вересня 2016 року, суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість та розумність розміру сплаченого гонорару.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні цивільного позову ОСОБА_6 в цій частині.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З врахуванням норми ч. 2 ст. 124 КПК України, з ОСОБА_1 на користь держави підлягають стягненню витрати за проведення судових експертиз в загальній сумі 10118 гривень 72 копійки.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.65, 66, 67, 85, 86, ч.2 ст.286 КК України, ст.ст.100, 124, 314-1, 369-371, 374 КПК України, ст. 3 ЗУ «Про застосування амністії в Україні», п. «є» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році»,-

засудив:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Звільнити від призначеного основного та додаткового покарання ОСОБА_1 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України на підставі п. «є» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН - НОМЕР_4 , матеріальні збитки в розмірі 28673 (двадцять вісім тисяч шістсот сімдесят три) гривні 69 (шістдесят дев`ять) копійок та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 1200 (одна тисяча двісті) гривень, а всього - 29873 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот сімдесят три) гривні 69 (шістдесят дев`ять) копійок.

Цивільний позов цивільного позивача ОСОБА_6 про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_6 зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 матеріальні збитки в розмірі 470967 (чотириста сімдесят тисяч дев`ятсот шістдесят сім) гривень та витрати за проведення експертизи в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень, а всього - 472967 (чотириста сімдесят дві тисячі дев`ятсот шістдесят сім) гривень.

В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_6 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 10118 (десять тисяч сто вісімнадцять) гривень 72 (сімдесят дві) копійки витрат на проведення експертиз.

Речові докази: - автомобіль «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_1 залишити ОСОБА_6 , звільнивши його від зобов`язань по зберігальній розписці;

- трактор «Class Arion 640С», реєстраційний номер НОМЕР_3 з причіпом «ПТС-4», реєстраційний номер НОМЕР_2 залишити ОСОБА_11 , звільнивши його від зобов`язань по зберігальній розписці;

- подушки безпеки зі слідами речовини бурого кольору із керма та передньої панелі напроти переднього пасажирського сидіння, які зберігаються в камері схову речових доказів слідчого управління ГУНП в Черкаській області - знищити;

- зразок крові ОСОБА_1 в об`ємі 1 мл, який зберігається в відділенні судово-медичної імунології КУ «Черкаське обласне бюро СМЕ» - знищити;

- три електролампи, що вилучені 18 жовтня 2017 року із задніх ліхтарів причепа «ПТС-4», реєстраційний номер НОМЕР_2 , які передані на зберігання в камеру схову речових доказів слідчого управління ГУНП в Черкаській області - повернути власнику за належністю.

Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області протягом 30 днів з моменту його проголошення, з підстав не пов`язаних із запереченням обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Головуючий: О. П. Опалинська