Ухвала суду № 90275670, 08.07.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/8262/20

Провадження № 2-з/643/91/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2020 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова в складі головуючого судді Крівцова Д.А., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвестбуд» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвестбуд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Мегаінвестбуд» (далі – позивач) 26.05.2020 року звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 (далі – відповідач) на свою користь заборгованість за наданими послугами з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також заборгованість за послуги з технічного обслуговування спільних інженерних мереж будинку за період з 01.02.2017 року по 20.01.2020 року з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, в розмірі 17038,50 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ТОВ «Мегаінвестбуд» здійснює управління будинком АДРЕСА_1 та з 2012 року по теперішній час виконує функції з надання послуг з утримання будинку, прибудинкової території, а також надає послуги з технічного обслуговування спільних інженерних мереж будинку та проводить розрахунки з власниками житлових приміщень будинку. ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 ). У будинку, зокрема і в Квартирі, позивачем добросовісно і сумлінно надавались і надаються послуги з утримання будинку, прибудинкової території, експлуатаційні послуги, а також надаються розрахунки для оплати наданих послуг. Відповідач приймав та приймає зазначені послуги, проте їх не оплачує в повному обсязі, внаслідок чого склалась заборгованість перед позивачем у вказаному вище розмірі.

01.07.2020 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на Квартиру, що належить ОСОБА_1 , а також накласти арешт на грошові кошти та інше рухоме майно, що належить відповідачу.

В обґрунтування заяви зазначено, що зважаючи на те, що відповідач тривалий час приймав та приймає зазначені вище послуги, проте їх не оплачує в повному обсязі, внаслідок чого склалась значна заборгованість перед позивачем, є підстави вважати, що відповідачем може бути відчужено Квартиру на користь третіх осіб, а також змінено місце свого проживання та у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відсутня інформація про джерело будь-яких доходів відповідача для погашення заборгованості.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Види заходів забезпечення позову визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

Зокрема, згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

В постанові № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Пленум Верховного Суду України звернув увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року по справі № 20/3560/18, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії. Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 22.02.2005 року у справі «Новоселецький проти України» зазначив, що стаття 1 Протоколу N 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення "Броньовський проти Польщі" [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004-...). У кожній справі, в якій іде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. рішення "Спорронг та Лонрот проти Швеції" ( 980_098 ), від 23 вересня 1982 року, серія А, N 52, стор. 26, п.69).

В рішенні від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що втручання у право особи, захищене статтею 1 Першого протоколу, має бути виправданим. У цьому зв`язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання "справедливої рівноваги" між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе "особистий і надмірний тягар" (див. рішення у справі Брумареску, п. 78).

Згідно наданої позивачем Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 208811039 від 13.05.2020 року, відповідач є власником вказаної вище Квартири, загальною площею 101,3 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м.

Позивачем не надано даних щодо вартості вказаної вище Квартири, проте, виходячи із характеристик Квартири та середнього рівня цін на квартири в м. Харкові, суд приходить до висновку, що вартість Квартири перевищує 2000000,00 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо неспівмірності заходів забезпечення позову у вигляді арешту або заборони відчуження належної відповідачу Квартири із заявленими позивачем вимогами, розмір яких дорівнює 17038,50 грн., оскільки вартість Квартири перевищує розмір заборгованості понад у 100 разів.

Відповідно, накладення арешту або заборони відчуження Квартири буде непропорційним втручанням в право власності відповідача та становитиме для останнього надмірний тягар, враховуючи істотну різницю між розміром заборгованості та вартістю Квартири.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту або заборони відчуження Квартири.

Вирішуючи заяву в частині вимог про накладення арешту на грошові кошти та інше рухоме майно, що належить відповідачу, суд керується таким.

Як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, в постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року по справі № 320/3560/18, заявником суду повинні бути надані відомості щодо конкретного індивідуально визначеного майна, яке належить відповідачу та щодо якого мають вживатись заходи забезпечення позову. Зокрема, Верховним Судом зазначено, що суд може накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат, проте відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Заявником в заяві про забезпечення позову не зазначено будь-яких відомостей щодо конкретного індивідуально визначеного рухомого майна та грошових коштів, що належить на праві власності відповідачу. В якості додатку до заяви надана лише квитанція про сплату судового збору та відомості з Державного реєстру прав на нерухоме майно щодо Квартири.

За таких обставин, враховуючи вказані вище висновки щодо застосування норм права Верховного Суду, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та інше рухоме майно, що належить відповідачу, оскільки заявником не зазначено конкретне індивідуально визначене рухоме майно, належне відповідачу, дані щодо номерів банківських рахунків відповідача, назви відповідних установ, де вони відкриті, тощо.

Враховуючи наведене та розглядаючи заяву про забезпечення позову на підставі наданих заявником доказів, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, зазначених в заяві.

Одночасно суд роз`яснює заявникові, що останній не позбавлений права повторно звернутись до суду з заявою про забезпечення позову, надавши при цьому суду відомості щодо індивідуально визначеного рухомого майна, яке належить відповідачу, дані про наявність рахунків відповідача в банківських установах, їх найменування тощо.

Керуючись ст. 149-153, 258-261, 353-354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвестбуд» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаінвестбуд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 Цивільного процесуального кодексу України. Строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Д.А. Крівцов