Рішення № 90273435, 07.07.2020, Київський районний суд м. Одеси

___________________

Справа № 947/6596/20

Провадження № 2/947/2361/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Куриленко О.М.

за участю секретаря Баранової Ю.О.

представника позивача ОСОБА_1 Я. ОСОБА_2 ,

представників відповідача Поліщук І.О ОСОБА_3 , ОСОБА_4 В ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання наказу №157-к від 12.03.2020 року незаконним, його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

25 березня 2020 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 12.03.2020 року за №157-к; поновити ОСОБА_6 на посаді інспектора відділу документального забезпечення та контролю Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба»; стягнути на користь ОСОБА_6 з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.03.2020 року по день винесення рішення по справі; стягнути на користь ОСОБА_6 з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» моральний збиток за втрату здоров`я, порушення умов праці, незаконне звільнення та нанесення шкоди репутації у сумі 250 000 гривень.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вона перебувала у трудових відносинах з КАЗЕННИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «МОРСЬКА ПОШУКОВО-РЯТУВАЛЬНА СЛУЖБА» з 20.05.2016 року обіймала посаду інспектора відділу документального забезпечення та контролю КП «МПРС».

Зазначає, що 12.03.2020 року наказом № 157-к її було звільнено з займаної посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Однак, вважає, що її звільнення є незаконним, вчиненим з грубим порушенням чинних норм законодавства, оскільки на час звільнення вона перебувала на лікарняному, відвідувала лікаря та мала поважні причини неяки на роботу.

Ухвалою судді від 26.03.2020 року провадження у справі було відкрито та призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 – ОСОБА_7 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладенні в позовній заяві.

Представники відповідача Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» - Поліщук Ірина Олегівна, ОСОБА_8 у задоволенні позову просили відмовити, вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї докази, приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказом Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» № 746-к від 04.11.2019 ОСОБА_6 було прийнято на посаду інспектора відділу документального забезпечення та контролю.

Проте наказом Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» № 157-к від 12.03.2020 ОСОБА_6 звільнено з займаної посади через відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що за попереднім записом від 05.03.2020 у реєстратурі на 11.03.2020 о 14.00 годині вона з`явилася до лікаря, який вів прийом з 14.00 до 17.30 години, і надала йому результати обстеження МСЕК для визначення подальшої можливості працювати, оскільки в лікарняному була відсутня дата «стати до роботи». За великою кількістю хворих, записаних на прийом, її було прийнято приблизно о 17.30, про що було зроблено відповідний запис у Виписці з медичної карти. Лікарем повідомлено, що вона може 12.03.2020 стати до роботи і надано Виписку за формою № 027/о. 12.03.2020 року вона вийшла на роботу, надала лікарняний лист та Виписку з медичної карти до Управління персоналом КП «МПРС». Зазначає, що на лікарняному листі була відсутня дата «стати до роботи». Замість цієї дати лікарем поліклініці зроблено запис «визнана інвалідом III групи». 11.03.2020 вона булла відсутня на роботі з поважної причини, про що на її думку свідчить виписка. Проте, зазначену Виписку начальник Управління персоналом ОСОБА_9 до уваги не взяла, заявивши, що 11.03.2020 року їй буде зараховано прогул і негайно звільнено. При цьому запропоновано звільнитися за власним бажанням, інакше буде звільнено за статтею.

Однак, суд не погоджується з вищевикладеними доводами позивача, та зазначає наступне.

Дійсно як вбачається з листка непрацездатності Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_6 в період з 09 січня 2020 року по 06 лютого 2020 року перебувала на лікарняному.

07 лютого 2020 року їй було відкрито новий лікарняний лист Серії АДН № 13390,6 в якому останньою датою є 10 березня 2020 року. Однак, у даному листі не вказано дату коли стати до роботи, натомість зазначено, що вона визнана інвалідом ІІІ групи. Тобто позивач мала бути присутньою на роботі з 11.03.2020 року.

12 березня 2020 року начальником відділу документального забезпечення та контролю ОСОБА_10 було складено та надано службову записку № 14/12-20 на ім`я начальника відділу управління персоналом ОСОБА_9 щодо відсутності ОСОБА_6 на роботі 11.03.2020 року.

Позивач з`явилася на роботі лише 12.03.2020 року, у зв`язку з чим від неї було відібрано письмові пояснення з приводу відсутності на роботі 11.03.2020 року.

Згідно її особистих пояснень вона була на прийомі у сімейного лікаря 11 березня 2020 року о 17 годині З0 хвилин. Щодо нез`явлення на роботі 11 березня 2020 року ОСОБА_6 надала пояснення, що вона не знала, випишуть її чи ні, чи буде продовжено лікарняний і чи дозволять їй виходити на роботу. При цьому, надала пояснення, що листок непрацездатності отримала від лікаря ще 06.03.2020 року. Пояснень щодо поважності причин нез`явлення на роботі 11 березня 2020 з 9 год. 00 хв. ОСОБА_6 не надала.

Після отриманих пояснень ОСОБА_6 начальником відділу управління персоналом ОСОБА_9 було складено та надано рапорт за вих. №41/113-20 від 12.03.2020 року на ім`я директора КП «МПРС» щодо неповажності причин відсутності ОСОБА_6 на роботі 11.03.2020 року та пропозиції звільнити згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Згідно рапорту начальника відділу управління персоналом ОСОБА_9 , у листку непрацездатності ОСОБА_6 серія НОМЕР_2 за підписом лікаря зазначено порушення режиму лікарняного з 07.02.2020 по 09.03.2020 та вказано про направлення ОСОБА_6 на МСЕК 10.03.2020. Про проходження МСЕК 10.03.2020 свідчить довідка до акта огляду МСЕК серія 12 ААБ № 723898, яка оформлена 10.03.2020.

Сімейним лікарем ОСОБА_11 надана виписка із медичної карти ОСОБА_6 про те, що вона була на прийомі у сімейного лікаря 11 березня 2020 року о 17 годині ЗО хвилин.

Також, начальником відділу управління персоналом ОСОБА_9 у рапорті від 12.03.2020 за вих. №41/113-20 зазначено, що відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України, роботодавець може розірвати трудовий договір (як укладений на невизначений строк, так і строковий до закінчення його чинності)з працівником у разі його прогулу (в т.ч. у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин та було запропоновано звільнити ОСОБА_6 за відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 11 березня 2020 року.

У відповідності до ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» адміністрацією підприємства 12.03.2020 на адресу Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби надано подання про розірвання трудового договору з працівником ОСОБА_6 .

На підставі вказаного подання було скликано засідання профспілкового комітету Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби 12.03.2020, на якому була присутня і сама Позивачка.

За результати засідання профспілкового комітету Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби складено Протокол № 1-тп від 12.03.2020, згідно якого було надано згоду на звільнення ОСОБА_6 з посади інспектора відділу документального забезпечення та контролю за прогул 11 березня 2020 року та направити відповідний лист на ім`я директора КП «МПРС».

На підставі вказаного протоколу, Професійною спілкою працівників Морської пошуково-рятувальної служби було надано лист директору КП «МПРС» від 12.03.2020 №48/12-20.

У зв`язку з вищевикладеними обставинами, наказом КП «МПРС» № 157-к від 12.03.2020 ОСОБА_6 було звільнено з займаної посади через відсутність на роботі більше трьох годин без поважних причин, відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України.

Підставою звільнення став рапорт начальника відділу управління персоналом ОСОБА_9 від 12.03.2020 та пояснення інспектора відділу документального забезпечення та контролю ОСОБА_12 .А ОСОБА_3 від 12.03.2020 року.

Суд зазначає, що підтвердження інвалідності згідно акта огляду МСЕК жодним чином не впливає на продовження листка непрацездатності. Згідно п.12 «Висновок про умови та характер праці» довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААБ № 723898 від 10.03.2020 ОСОБА_6 зазначено: «Показана праця в комфортних умовах і у денний час, тривалістю не більше 8 годин, не пов`язана із значним нервово - психічним та фізичним напруженням; без роз`їздів та відряджень». Отже позивачу ще 10.03.2020 року було достеменно відомо про необхідність виходу на роботу 11.03.2020 року.

Позивач посилається на відсутність дати «стати до роботи» в листку непрацездатності як підставу нез`явлення на роботі 11.03.2020 року, проте вона вийшла на роботу 12.03.2020 року при тому, що у листку непрацездатності не з`явився запис «стати до роботи» 12.03.2020 року.

При цьому, Позивачка вказує, що в неї начебто поважна причина відсутності на роботі 11.03.2020, що підтверджується виправдувальним документом, яким, на її думку, є Виписка за формою № 027-о, на який вона посилається.

Відповідно до п.п. 1.1 -1.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ № 455 від 13.11.2001 (зі змінами та доповненнями), зареєстрований в Мінюсті 4 грудня 2001 р. за № 1005/6196 тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17,2.18,2.19,2.20,3.4,3.16,6.6.

До випадків, перелічених у вказаних пунктах Інструкції № 455, випадок ОСОБА_6 не відноситься, до того ж листок непрацездатності серія НОМЕР_2 закритий 10.03.2020, а отже Виписка за формою № 027-О не є документом, що підтверджує поважність причин її відсутності на роботі 11.03.2020 року.

Інших належних та допустимих доказів того, що позивач була відсутня на робочому місці у першій половині 11 березня 2020 року з поважних причин, та що ці обставини були доведені нею роботодавцю до відома, матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що наказ — це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов`язковий для виконання підлеглими. Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Право підписання наказів визначається законодавством: зазвичай це право мають керівники установ, їхні перші заступники, а також деякі посадові особи відповідно до їх повноважень і компетенції. Наказ діє доти, доки не буде скасований (особою, яка його підписала, або вищою інстанцією) або поки не буде виконаний чи поки не закінчиться термін його дії, вказаний у самому наказі. Наказ не має юридичної сили та підлягає скасуванню, якщо він виданий із порушеннями встановлених правил.

Згідно зі ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Вирішуючи спір, та перевіряючи доводи позивача та заперечення відповідача, суд приймає до уваги те, що згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При цьому в силу норм законодавства для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визначаються такі причини, що виключають вину працівника.

Вирішуючи питання по суті, суд бере до уваги, що чинне трудове законодавство не роз`яснює, що саме слід розуміти під поняттям "поважні причини". Оскільки перелік поважних причин не визначений, керівник організації у кожному конкретному випадку вирішує це питання, виходячи з пояснень працівника, наданих документів, показань свідків. При цьому, обов`язок доводити поважність причин відсутності на роботі покладений на працівника.

Також суд зважає на те, що застосування до працівника інших видів стягнення у разі прогулу без поважних причин є правом, а не обов`язком керівника.

Як вбачається з протоколу засідання профспілкового комітету Професійної спілки працівників Морської пошуково-рятувальної служби від 12 березня 2020 року, на задане питання щодо дати отримання нею листка непрацездатності, позивач пояснила, що він був нею отриманий на руки ще 06.03.2020 року. А на питання щодо причин, з яких позивач не вийшла на роботу 11.03.2020 року, ОСОБА_6 відповіла, що не знала, що їй потрібно буде виходити на роботу, так як в лікарняному не була вказана дата виходу на роботу, тільки написано, що він продовжений до 10 березня включно. В першій половині дня 11 березня 2020 року вона пішла до Пенсійного фонду за необхідними довідками для оплати лікарняного, а в другій - була на прийомі у лікаря.

Таким чином, з наведеного можливо зробити висновок про те, що позивач достеменно знала про те, що лікарняний лист був виданий до 10 березня 2020 року (число, до якого включно вона була звільнена від роботи), у зв`язку з чим пішла до Пенсійного фонду для отримання довідки про страховий стаж для оплати лікарняного і до роботи у першій половині дня не стала з неповажних причин.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що звільнення інспектора відділу документального забезпечення та контролю Бушікової І.А. згідно з наказом № 157-к від 12.03.2020 було здійснено законно, з дотриманням норм чинного трудового законодавства України, а від так позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи неправомірність звільнення позивача не знайшла свого об`єктивного підтвердження, не встановлено підстав для її поновлення на роботі, а розрахунок з позивачем роботодавцем було проведено, та доказів її затримки позивачем надано не було, суд вважає, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є також безпідставними та не підлягають задоволенню.

Також слід звернути увагу на те, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, власником або уповноваженим ним органом моральна шкода відшкодовується працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, згідно до вимог ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, положеннями ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В ході розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено протиправність дій відповідача при звільненні позивача, останньою, не доведено наявність моральних страждань, які були б спричинені їй звільненням та жодних доказів наявності моральної шкоди, матеріали справи не містять, а відтак позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивач не скористалась своїм процесуальним правом та не надала до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування, в тому числі з клопотанням про виклик в якості свідка лікаря, який виписував листок непрацездатності, до суду не зверталась.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

ОСОБА_13 передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Суд, вирішуючи справу в межах вимог та на підставі наданих суду доказів, враховуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, приходить до висновку, що що звільнення позивача з роботи за прогул здійснене правомірно, у відповідності до вимог діючого законодавства, доказів поважності неявки на роботу стороною позивача не доведено, підстав для визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, - не вбачається, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Керуючись ст.ст. 76-81, 141, 264, 265, 430, ЦПК України, ст.. 40 КЗпП України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовну ОСОБА_6 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» про визнання наказу №157-к від 12.03.2020 року незаконним, його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 08.07.2020 року