Рішення № 90273323, 08.07.2020, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 08.07.2020

Справа № 501/3603/19

2/501/250/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Петрюченко М.І.

за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»

до

відповідачів:

1 ОСОБА_1

2 ОСОБА_2

третя особа: ОСОБА_3

предмет та підстави позову: про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 16.10.2019 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном (а.с.3-4), згідно якого просить суд:

- зняти з реєстраційного обліку громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Позов мотивований тим, що згідно ст.37 ЗУ «Про іпотеку» право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було перереєстровано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», що належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Правовою підставою для реєстрації права власності на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» стало застереження в п.п.5.2.1 Договору іпотеки від 01.12.2006 року.

Втративши право власності на квартиру, відповідачі втратили відповідно до ЦК України право користування майном.

Згідно довідки Чорноморської міської ради в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, проте колишні власники відмовляються добровільно виселятись.

На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 21.01.2019, 26.12.2019 надали до суду відзив, пояснення на позов, письмові пояснення, просять суд відмовити в задоволенні позову (а.с.82-92, 100-112, 124-130), посилаючись на те, що:

- рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14.11.2017 по справі №501/4114/14-ц звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу на електронних торгах за початковою ціною продажу 764 424,00 грн. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення зі зняттям з реєстраційного обліку з житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 відмовлено. Рішення в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відстрочено на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;

- право власності на спірну квартиру до позивача перейшло незаконно, тому що кредит був наданий у вигляді іноземної валюти та на момент передачі діяв Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;

- вказана квартира не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів;

- вимоги позивача мають наслідком позбавлення житла для відповідачів, однак позивачем не надається відповідачам іншого жилого приміщення.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Відповідач ОСОБА_1 17.12.2019 надала до суду заяву про відкладення розгляду справи (а.с.62).

Представник позивача 18.12.2019, 18.03.2020, 13.05.2020 надав до суду заяви про відкладення розгляду справи (а.с.65-66, 156-157, 166-167).

Відповідач ОСОБА_1 20.12.2019 надала до суду заяву про забезпечення позову (а.с.73-74).

ОСОБА_3 10.01.2020 надала до суду заяву про її залучення до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідачів без самостійних вимог (а.с.95-96, 131).

Відповідач ОСОБА_2 надав до суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с.99).

Відповідач ОСОБА_1 27.01.2020 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с.132).

Відповідач ОСОБА_3 25.03.2020 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с.160-163).

Представник позивача 30.06.2020 року надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечував (а.с.173).

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 16.10.2019 року справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.24).

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 23.12.2019 року справу прийнято до свого провадження та призначено справу до розгляду в загальному позовному провадженні (а.с.57-58).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 23.12.2019 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 в забезпеченні позову (а.с.76-78).

В судовому засіданні 27.01.2020 року протокольною ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області залучено до участі у справі ОСОБА_3 та закрито підготовче судове засідання, призначено судовий розгляд справи (а.с.147-148).

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 01.12.2006 року між Акціонерним комерційним промислово-акціонерним банком (далі - кредитор) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - позичальники) укладено іпотечний договір, згідно п.1.2 якого Іпотекодавець передали в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення своїх зобов`язань за Договором кредиту №58-02866 від 01.12.2006 року, укладеним між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем нерухоме майно: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5-9).

Згідно п.5.2.1 вказаного договору, Іпотекодержатель за свої вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (а.с.8).

Право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було перереєстровано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (а.с.11).

Згідно довідки Чорноморської міської ради в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10).

Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку (а.с.12), проте колишні власники відмовляються добровільно виселятись.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 04.07.2019 за Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» зареєстровано право власності на квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14.11.2017 по справі №501/4114/14-ц звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу на електронних торгах за початковою ціною продажу 764 424,00 грн. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення зі зняттям з реєстраційного обліку з житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 відмовлено. Рішення в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відстрочено на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (а.с.114-121).

V. Оцінка Суду.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Стаття 391 Цивільного кодексу України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини третьої статті 40 Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із житлового будинку (житлового приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту (позики), забезпеченого іпотекою цього житла.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18).

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно», що міститься в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява №39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Стаття 109 ЖК Української РСР закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного суду від 05.06.2019 року по справі справа № 552/1361/18, провадження № 61-45104св18, та ВС від 06.07.2016р. справа №6-3173цс 15, у постанові ВС від 25 березня 2020 року по справі № 725/3449/19.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є попередніми власниками нерухомого майна тобто іпотекодавцями. Право власності на зазначену квартиру набуто ними у 1993 році в рівних частках, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло (а.с.135) та на підставі договору дарування від 27.12.2004 ОСОБА_3 прийняла у дар від ОСОБА_1 9/20 частини квартири, що підтверджується копією договору - дарування (а.с.136-138).

Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» ст.37 ЗУ «Про іпотеку» право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було перереєстровано на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», що належала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Правовою підставою для реєстрації права власності на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» стало застереження в п.п.5.2.1 Договору іпотеки від 01.12.2006 року.

Отже, квартира була отримана у власність банка в позасудовому порядку та позивач був обізнаний про наявність осіб, які зареєстровані та проживають в житловому приміщенні.

Згідно довідки Чорноморської міської ради в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10).

Отже, виходячи із наявних матеріалів справи, позивачем не доведено, що квартира була передана ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в іпотеку банку, була придбана саме за кредитні кошти, а тому за таких умов, суд не вбачає обґрунтованих підстав для визнання осбі такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а фактично виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення.

Разом з тим, вимоги позову стосуються зняття з реєстраційного обліку громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

В ході розгляду справи судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 14.11.2017 по справі №501/4114/14-ц звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу на електронних торгах за початковою ціною продажу 764 424,00 грн. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без надання іншого житлового приміщення зі зняттям з реєстраційного обліку з житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 відмовлено. Рішення в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відстрочено на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (а.с.114-121).

Отже, суд доходить до висновку, що дані правовідносини були предметом дослідження по іншій цивільній справі №501/4114/14-ц, заявлених позивачем з інших підстав, рішення по якій набрало законної сили.

Суд звертає увагу, що в позові по даній цивільній справі, позивач в мотивуючій частині позову стверджує, що відповідачі підлягають виселенню з підставі ст.109 ЖК України, однак посилаючись на загальні норми Цивільного кодексу України (ст.ст.316, 317, 319, 321, 391 ЦК) звертається з вимогою про зняття осіб з реєстрації, втрату ними користування житловим приміщенням.

Таким чином, даний цивільний позов заявлений позивачем з інших підстав, які є тотожними з підставами позову по цивільній справі №501/4114/14-ц, рішення по якій набрало законної сили.

Також, суд враховує, що позивач не навів в позові по даній цивільній справі адресу та характеристики постійного житла, яке пропонується надати відповідачам, як того вимагають приписи ст.109 ЖК України.

Доказів того, що за відповідачами зареєстрована інша нерухомості, а отже і житло, суду не надано.

Сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло згідно з статтею 8 Конвенції, щодо пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ не є підставою для виселення членів сім ї власника квартири, у тому числі й колишніх, зняття їх з реєстрації та визнання такими, що втратили право користування житлом.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного суду від 06.11.2019 року по справі справа № 362/3042/17.

Оскільки у справі, що розглядається, позивач, придбаваючи житло, знав про проживання в ньому відповідачів, які іншого житла не мають, та набув охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявив розумну дбайливість про інтереси відповідачів, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 6 (право на справедливий суд), ст. 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст.17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст.1 Протоколу 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).

Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст.133 ЦПК, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1, 2 ст.141 ЦПК).

Відмова у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, є одночасною підставою і для відмови у задоволенні вимог про стягнення понесених позивачем судових витрат.

Керуючись ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст.41 Конституцією України, ст..ст.15, 16, 319, 321, 391, 509, 526, 593 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 89, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за участю третьої особи ОСОБА_3 про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном - відмовити повністю.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення виготовлено 08 липня 2020 року.

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області М.І.Петрюченко