Рішення № 90272352, 06.07.2020, Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/121/19

№ провадження 2/453/10/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06 липня 2020 року Сколівський районний суд Львівської області у складі: головуючого – судді Микитина В.Я.,

секретаря судового засідання Корнута Т.Б.,

з участю прокурора Шадловської О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача – адвоката Цимбала І.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Сколе Львівської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особах Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України до ОСОБА_2 , з участю третьої особи – Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи», про витребування від добросовісного набувача об`єкта нерухомого майна, -

в с т а н о в и в:

Заступник військового прокурора Західного регіону України Коцюба С.А. в інтересах держави в особах Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України 29.01.2019 року звернувся у суд з позовною заявою до відповідача – ОСОБА_2 , в якій, з урахуванням поданої 28.03.2019 року заяви про зміну підстави позову, просить витребувати від останнього як добросовісного набувача нерухоме майно – приміщення магазину загальною площею 412, 4 кв. м., розташованого по АДРЕСА_1 (стара адреса – АДРЕСА_1 ), шляхом його звільнення. Одночасно заступником військового прокурора Західного регіону України Коцюбою С.А. подано заяву про вжиття заходів забезпечення поданого ним вищевказаного позову у спосіб заборони відповідачеві ОСОБА_3 та іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню спірного об`єкта нерухомого майна.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 31.01.2019 року задоволено заяву заступника військового прокурора Західного регіону України Коцюби С.А. в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України про вжиття заходів забезпечення позову. Вжито заходів забезпечення позову у даній справі шляхом заборони відповідачеві ОСОБА_3 та іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню приміщення магазину загальною площею 412, 4 кв. м., розташованого у АДРЕСА_1 (стара адреса: АДРЕСА_1 ), а також здійснювати платежі або передавати зазначений об`єкт нерухомого майна чи виконувати щодо нього інші зобов`язання. Постановою Львівського апеляційного суду від 15.07.2019 року задоволено частково апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 31.01.2019 року змінено та викладено 1 та 2 абзац її резолютивної частини у наступній редакції: «Заяву заступника військового прокурора західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» про забезпечення позову задоволити частково. Заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії по відчуженню приміщення магазину загальною площею 412,4 кв.м, розташованого у АДРЕСА_1 (стара адреса: АДРЕСА_1 )».

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 14.02.2019 року, після отримання у встановленому порядку інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_2 , який не є підприємцем, позовну заяву заступника військового прокурора Західного регіону України Коцюби С.А. в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суддею з власної ініціативи залучено до участі у справі ТзОВ «Транспортні системи» в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження із визначенням дати підготовчого судового засідання – 06.03.2019 року, 14.00 год..

Ухвалами Сколівського районного суду Львівської області від 06.03.2019 року, постановленими у підготовчому судовому засіданні у нарадчій кімнаті, відмовлено у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову у даній справі та відмовлено у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про залишення поданого заступником військового прокурора Західного регіону України Коцюбою С.А. в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України позову без розгляду. У підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 24.04.2019 року, 14.30 год. за клопотанням прокурора у справі у зв`язку із необхідністю подання заяви про зміну підстави позову.

Ухвалами Сколівського районного суду Львівської області від 24.04.2019 року, постановленими у підготовчому судовому засіданні у нарадчій кімнаті, відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача – адвоката Цимбала І.З. про скасування заходів забезпечення позову у даній справі та відмовлено у задоволенні клопотань представника відповідача – адвоката Цимбала І.З. про зупинення провадження у даній справі. У підготовчому судовому засіданні продовжено перерву до 25.06.2019 року, 14.30 год. у зв`язку із клопотанням прокурора у справі та уповноваженого представника одного із позивачів – ОСОБА_4 про намір уточнити позовні вимоги. Постановою Львівського апеляційного суду від 13.08.2019 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 24.04.2019 року залишено без змін.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 25.06.2019 року у підготовчому судовому засіданні продовжено перерву до 30.08.2019 року, 14.00 год., у зв`язку із задоволенням клопотання уповноваженого представника відповідача – адвоката Цимбала І.З. про продовження перерви в силу неможливості прибути до суду з об`єктивних причин.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 22.08.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання уповноваженого представника позивача Міністерства оборони України – Гудими В.О. про участь у підготовчому та судових засіданнях у цій справі у режимі відеоконференції.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 30.08.2019 року підготовче провадження у цій справі закрито та призначено її судовий розгляд. Визначено дату судового засідання щодо розгляду справи по суті – 05.11.2019 року, 11.00 год..

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 03.09.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання уповноваженого представника відповідача – адвоката Цимбала І.З. про застосування заходів зустрічного забезпечення у цій справі.

У судовому засіданні, котре було призначене на 05.11.2019 року о 11.00 год., розпочато розгляд справи по суті, присутніми учасниками справи надано пояснення по суті спору, судом досліджено зібрані у справі письмові докази, після чого судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні щодо розгляду справи по суті до 02.12.2019 року, 12.00 год..

У судовому засіданні, котре було призначене на 02.12.2019 року о 12.00 год., продовжено перерву до 15.01.2020 року, 12.00 год., у зв`язку із задоволенням клопотання уповноваженого представника відповідача – адвоката Цимбала І.З. про продовження перерви в силу неможливості її прибуття з об`єктивних причин.

Судове засідання у справі, котре було призначене на 15.01.2020 року о 12.00 год., не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючого у справі – судді Микитина В.Я. у період з 02.01.2020 року на лікарняному. Визначено нову дату судового засідання щодо розгляду справи по суті – 28.02.2020 року, 12.00 год..

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 28.02.2020 року продовжено перерву у судовому засіданні щодо розгляду справи по суті до 02.04.2020 року, 12.00 год., у зв`язку із неявкою усіх учасників справи та задоволенням клопотань прокурора у справі та уповноваженого представника одного із позивачів – ОСОБА_4 про продовження перерви в силу неможливості їх прибуття з об`єктивних причин.

Ухвалами Сколівського районного суду Львівської області від 02.04.2020 року та від 05.05.2020 року у судовому засіданні щодо розгляду справи по суті продовжувались перерви в силу неявки усіх учасників справи та задоволенням клопотань прокурора у справі, уповноваженого представника одного із позивачів – ОСОБА_4 , уповноваженого представника відповідача – адвоката Цимбала І.З. про продовження перерви в силу неможливості їх прибуття через оголошення по усій території України надзвичайної ситуації та встановлення й продовження терміну карантину. Визначено нову дату судового засідання щодо розгляду справи по суті після закінчення карантину – 06.07.2020 року, 12.00 год..

У судовому засіданні, котре було призначене на 06.07.2020 року о 12.00 год., уповноваженим представником позивача подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, закінчено з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, проведено судові дебати у справі.

Позов, із урахуванням заяви про зміну його підстави, обґрунтовано тим, що відповідач на даний час є одноосібним власником нерухомого майна – нежитлового приміщення площею 412, 4 кв. м., розташованого по АДРЕСА_1 (стара адреса – АДРЕСА_1 ), котре свого часу було власністю позивача – Міністерства оборони України та перебувало на праві господарського відання у позивача – Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України. Таке нежитлове приміщення вибуло з власності та відання позивачів на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 29.12.2008 року між позивачем – Концерном «Військторгсервіс» Міністерства оборони України та третьою особою у справі – ТзОВ «Транспортні системи». Однак, рішенням господарського суду Львівської області, ухваленим 11.12.2017 року по справі № 914/2688/13, зазначений договір купівлі-продажу від 29.12.2008 року визнано недійсним. Постановою Львівського апеляційного господарського суду, винесеною 22.03.2018 року по справі № 914/2688/13, рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2017 року у частині задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишено без змін, а в частині задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України, - скасовано та застосовано наслідки спливу позовної давності. Тобто, за результатами розгляду господарської справи № 914/2688/13 договір купівлі-продажу від 29.12.2008 року визнано недійсним. З урахуванням неодноразового відчуження спірного майна, оформлення його як магазину та присвоєння йому на підставі рішення виконавчого комітету Сколівської міської ради Львівської області від 25.02.2015 року нового адресного номеру – АДРЕСА_1 , з посиланням на положення п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, заступник військового прокурора був змушений звертатись до суду із даним позовом в інтересах держави, у котрому обрав спосіб захисту – витребування на користь держави в особі Міністерства оборони України спірного нерухомого майна від його добросовісного набувача.

Прокурори відділу Військової прокуратури Західного регіону України – Шадловська О.В. та ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні та судових засіданнях щодо розгляду справи по суті позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити, захистивши право власника на витребування майна від добросовісного набувача, визначене ст. 388 ЦК України, оскільки спірний об`єкт нерухомого майна вибув з володіння власника та особи, котрій він передав цей об`єкт в управління, без їхньої волі.

Уповноважений представник позивача Міністерства оборони України – заступник начальника Західного територіального юридичного відділу Гудима В.О. у підготовчому судовому засіданні та судових засіданнях щодо розгляду справи по суті позовні вимоги, заявлені заступником військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, підтримав у повному обсязі, просив такі задовольнити з тих-же підстав, що й прокурори по справі. У подальшому ще один уповноважений представник позивача Міністерства оборони України – юрисконсульт Західного територіального юридичного відділу Шведа О.Б. подала суду клопотання вх. № ЕП-727 від 06.07.2020 року про закінчення розгляду справи без уповноваженого представника Міністерства оборони України.

Уповноважена представник позивача Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України – помічник начальника з юридичних питань Данилишина К.З. у судовому засіданні щодо розгляду справи по суті позовні вимоги, заявлені заступником військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України, підтримала у повному обсязі, просила такі задовольнити. Крім того, від зазначеного позивача 22.04.2019 року під вх. № 1855 на адресу суду надішли письмові пояснення щодо пред`явленого позову (том 1, а. с. 180-184), у котрих позивач посилається на підставність позовних вимог, оскільки спірний об`єкт нерухомого майна вибув з управління цього позивача без його волі, а також без погодження з Фондом державного майна України і такі обставини встановлені рішенням господарського суду Львівської області, ухваленим 11.12.2017 року по справі № 914/2688/13, котре, після його перегляду в апеляційному порядку, набрало законної сили.

Відповідач, будучи кожного разу завчасно та належно повідомленим про дату, час та місце підготовчого засідання та судових засідань щодо розгляду справи по суті, не з`явився, однак забезпечив явку свого уповноваженого представника – адвоката Цимбала І.З., яка проти позову заперечила у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 05.03.2019 року за вх. № 1081 (том 1, а. с. 87-90) та додаткових поясненнях на позовну заяву від 08.08.2019 року за вх. № 3574 (том 2, а. с. 9-11). Зокрема заперечення проти позову вмотивовані тим, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним власником спірного об`єкта нерухомого майна, а, відтак, витребування цього майна можливе виключно у тому випадку, якщо воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Уповноважена представник відповідача наголошує, що недійсність правочину, на виконання якого передано спірний об`єкт нерухомого майна, саме по собі не свідчить про вибуття цього майна із володіння особи, яка його передала, не з її волі, а тому підстав для застосування положень ст. 388 ЦК України та захисту прав обох позивачів щодо витребування майна від добросовісного набувача у суду у даному конкретному випадку немає. Поряд з цим, ця ж представник подала суду 06.07.2020 року заяву про застосування наслідків спливу позовної давності у випадку, якщо суд дійде висновку про підставність пред`явлених прокурором позовних вимог.

Третя особа у справі – ТзОВ «Транспортні системи», будучи кожного разу завчасно та належно повідомленою про дату, час та місце підготовчого засідання та судових засідань щодо розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника не забезпечила, про причини неявки такого суд не повідомляла. Письмових пояснень на позовну заяву зазначеною третьою особою у запропоновані судом строки та порядку не подано.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх у судових засіданнях щодо розгляду справи по суті учасників справи, давши належу оцінку письмовим доказам, зібраним у справі, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В Україні право на справедливий судовий розгляд дістає втілення у чинному законодавстві про судоустрій та відповідному процесуальному законодавстві. Так, за змістом ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» справедливий та неупереджений розгляд справ у розумні строки, встановлені законом, є складовою права на судовий захист.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказів регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення відповідачем прав позивачів – Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України цивільного характеру за пред`явленими заступником військового прокурора в інтересах держави в їх особах позовними вимогами, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Рішенням господарського суду Львівської області, ухваленим 11.12.2017 року у справі № 914/2688/13 за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особах Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України до ТзОВ «Транспортні системи», з участю третіх осіб – Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути майно, а також постановою Львівського апеляційного господарського суду, винесеною 22.03.2018 року зазначеній справі (копії містяться у справі, том 1, а. с. 95-105), позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину «1-17», загальною площею 412,4 кв. м., яке знаходилося за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 29.12.2008 року між ТзОВ «Транспортні системи» та Концерном «Військторгсервіс» Міністерства оборони України. У задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України відмовлено. Провадження у частині вимог прокурора в інтересах держави в особах Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України про зобов`язання повернути майно припинено. Вирішено питання судових витрат у справі. Вищевказані рішення господарського суду Львівської області у частині, у котрій таке не скасоване, а також постанова Львівського апеляційного господарського суду набрали законної сили.

Зазначеними судовими рішеннями, котрі набрали законної сили, встановлено, що у власності держави в особі Міністерства оборони України та на праві господарського відання у Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України перебувало нерухоме майно – нежитлове приміщення магазину «1-17», загальною площею 412,4 кв. м., яке знаходилося за адресою: АДРЕСА_1 . Відчуження такого майна повинно було здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму, встановлених чинним законодавством України. 21.11.2008 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржою «Прайс» затверджено протокол № 1104-н про хід публічних торгів, згідно котрого ТзОВ «Транспортні системи» отримало право на укладення договору купівлі-продажу нерухомого об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі протоколу № 1104-н про хід публічних торгів 29.12.2008 р. між Концерном «Військторгсервіс» в особі начальника Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторгсервіс» та ТзОВ «Транспортні системи» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення – магазину «1-17», загальною площею 412,4 кв. м., що становить 13/100 частин житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Такий договір було укладено на підставі дозволу на відчуження нерухомого майна, котрий відповідав вимогам діючого на той час Порядку надання дозволів державним підприємствам (установам) Міністерства оборони України, котрі підпорядковані Головному управлінню торгівлі Тилу Міністерства оборони України, на відчуження основних засобів. Тому спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника за його ж волею, шляхом укладення договору купівлі-продажу від 29.12.2008 року. При цьому, таке майно вибуло з володіння власника з порушенням порядку відчуження державного майна, оскільки продавцем не було дотримано вимоги щодо погодження відчуження майна Фондом державного майна України, котре є обов`язковим при відчуженні державного майна.

Отже, єдиною підставою для визнання недійсним укладеного 29.12.2008 року договору купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину «1-17», загальною площею 412,4 кв. м., що становить 13/100 частин житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ., послужило відсутність передбаченого законом погодження Фонду державного майна України на відчуження зазнченого об`єкта нерухома майна, котрий перебував у державній власності.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені

Оскільки рішеннями судів у господарській справі, які набрали законної сили, у котрій, серед інших, брали участь ті ж особи, що й беруть у часть у даній справі, встановлені обставини щодо вибуття з володіння власника нежитлового приміщення магазину «1-17», загальною площею 412,4 кв. м., що становить 13/100 частин житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за волею цього власника та за волею особи, у котрої майно перебувало в управлінні, то такі обставини при розгляді даної справи доказуванню не підлягають, а заступником військового прокурора Західного регіону України у загальному порядку не спростовані, так як ним жодних інших доказів, окрім як вищевказаних рішень судів у господарській справі на підтвердження своїх вимог не представлено.

У межах даної справи судом встановлено та не заперечувалося сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, що нежитлове приміщення магазину «1-17», загальною площею 412,4 кв. м., що становить 13/100 частин житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок його неодноразових відчужень, виділення об`єкта та присвоєння йому на підставі рішення виконавчого комітету Сколівської міської ради Львівської області від 25.02.2015 року за № 20 «Про розгляд заяви ОСОБА_6 » нового адресного номера – АДРЕСА_1 , станом на дату пред`явлення прокурором даного позову та розгляду цієї справи, є спірним нерухомим майном – приміщенням магазину, котре знаходиться у власності відповідача ОСОБА_2 ..

При цьому, вищевказне рішення виконавчого комітету Сколівської міської ради Львівської області від 25.02.2015 року за № 20 «Про розгляд заяви ОСОБА_6 », котрим фактично сформовано новий об`єкт нерухомості внаслідок його виділу та присвоєно нову адресу, після чого відчужено відповідачеві у справі, прокурором не було оскаржене, є чинним.

Крім того, матеріали справи не містять доводів на підтвердження повернення позивачем – Концерном «Військторгсервіс» Міністерства оборони України на користь ТзОВ «Транспортні системи» як первинного покупця за визнаним недійсним договором купівлі-продажу від 29.12.2008 року 163 397 грн. вартості зазначеного вище об`єкта нерухомості, для можливості вирішення питання подальшого повернення відповідачеві оплачених коштів (з урахуванням неодноразових відчужень).

Вирішуючи даний спір, суд також вважає за необхідне звернути увагу на таке.

В силу положень ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до ст. 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно роз`яснень, котрі містяться в абзацах 1 та 3 п. 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року за № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено у. ч. 1 ст. 388 ЦК України. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Відтак, за даних конкретних обставин справи, можливість витребування спірного майна від відповідача, як добросовісного набувача, перебуває у залежності від способу вибуття майна із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння.

З огляду на усе перелічне вище, посилання прокурора та обох позивачів у справі як на єдину підставу позовних вимог у цій справі – на положення пункту 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, тобто вибуття майна з володіння власника та особи, якій він передав це майно в управління, не з їхньї волі іншим шляхом, є необгрунтованими та судом до уваги прийматися не можуть. Суд переконаний, що визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.12.2008 року, з урахуванням підстав, що послужили суду для визнання недійсності правочину, й на підставі котрого майно вибуло до нового власника, не свідчить про вибуття цього майна із володіння попереднього власника поза його волею.

У той-же час статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВП від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Про зазначене також йдеться й у ст. ст. 316, 317, 319 та 321 ЦК України, згідно з якими правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних совобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних совобод полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні цієї Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть.

Саме тому суд враховує, що волевиявлення Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України на відчуження спірного майна підтверджується самим фактом укладення договору купівлі-продажу від 29.12.2008 року (копія мститься у справі, 14-16). У матеріалах справи наявна також належним чином засвідчена копія листа начальника Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України П.Н. Пукіра за вих. № 140/3/1312 від 06.10.2004 року (том 2, а. с. 12), яким висловлено згоду та поінформованість про відчуження нежилих приміщень магазину, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд констатує, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю державних органів або підпорядкованих їм підприємств, установ чи організацій у рамках процедур, спеціально призначених для продажу майна, що перебуває у державній власності, при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу спірного майна з порушенням, вчиненим самим-же продавцем з огляду на неотримання ним передбаченого чинним на дату вчинення відповідного правочину дозволу (погодження) не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача. До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 року у справі № 521/8368/15-ц.

Рішенням Європейського Суду з права людини у справі «Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» від 24 червня 2003 року, справа № 44277/98, встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», тому позбавлення особи цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення вчиненого у попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» від 10 серпня 2010 року, справа № 55555/08). Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» від 18.11.2010 року, справа № 36548/97). Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Виходячи з усього переліченого вище, задоволення віндикаційного позову і витребування спірного нерухомого майна від відповідача ОСОБА_2 як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на що позовні вимоги заступника військового прокурора Західного регіону країни в інтересах держави в особах Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України задоволенню не підлягають.

Оскільки суд за результатами розгляду справи по суті дійшов висновку про відмову у позові, то підстав для задоволення заяви уповноваженого представника відповідача – адвоката Цимбали І.З. про застосування у цій справі наслідків спливу позовної давності та для відмови у позові за спливом позовної давності, суд не має.

Одночасно, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за безпідставністю, з відповідача на користь держави не підлягають до стягнення також і документально підтверджені судові витрати у справі.

Разом з тим, заходи забезпечення позову, вжиті у даній справі на підставі ухвали Сколівського районного суду Львівської області від 31.01.2019 року, з урахуванням її зміни на підставі постанови Львівського апеляційного суду від 15.07.2019 року, у виді заборони відповідачеві ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії по відчуженню приміщення магазину загальною площею 412,4 кв. м., розташованого у АДРЕСА_1 (стара адреса: АДРЕСА_1 ), підлягають скасуванню на підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України, оскільки судом ухвалено рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 4-5, 12-13, 76, 81-82, 89-90, 95, 141, 158, 258-259, 264-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особах Міністерства оборони України та Концерну «Військторгсервіс» Міністерства оборони України до ОСОБА_2 , з участю третьої особи – Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи», про витребування від добросовісного набувача об`єкта нерухомого майна – приміщення магазину загальною площею 412, 4 кв. м., розташованого по АДРЕСА_1 (стара адреса – АДРЕСА_1 ), - відмовити.

Заходи забезпечення позову, вжиті у даній справі на підставі ухвали Сколівського районного суду Львівської області від 31.01.2019 року, з урахуванням її зміни на підставі постанови Львівського апеляційного суду від 15.07.2019 року, у виді заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії по відчуженню приміщення магазину загальною площею 412,4 кв. м., розташованого у АДРЕСА_1 (стара адреса: АДРЕСА_1 ), - скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Сколівський районний суд Львівської області.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Прокурор: перший заступник військового прокурора Західного регіону України – Коцюба Сергій Анатолійович; місцезнаходження військової прокуратури: 79007, м. Львів, вул. Клепарівська, буд. 20; ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України відсутній.

Позивач: Міністерство оборони України; місцезнаходження державного органу влади: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний коду Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00034022.

Позивач: Концерн «Військторгсервіс» Міністерства оборони України; місцезнаходження юридичної особи: 03151, м. Київ, вул. Малогвардійська, буд. 28-а; ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 33689922.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортні системи»; місцезнаходження юридичної особи: 79000, м. Львів-Брюховичі, вул. Сонячна, буд. 18; ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 32638759.

Суддя В.Я. Микитин

Повне рішення суду складене 08 липня 2020 року.