Рішення № 90271811, 07.07.2020, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

ЄУН № 337/74/20

Провадження № 2/337/559/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя в складі:

головуючого судді- Ширіної С.А.

за участю секретаря - Бикової С.Б.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідачів - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи : орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Позов мотивований тим, що позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 з 06.06.2008 року. Від даного шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 . 19.11.2015 року ОСОБА_6 який діяв за дорученням ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі - продажу квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстрований в реєстрі за №12133. На час укладення зазначеного договору купівлі - продажу в квартирі були зареєстровані як батьки неповнолітнього ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , так і він сам. При цьому відчуження зазначеного жилого приміщення відбулось в порушення норм діючого законодавства України без погодження з органом опіки та піклування, що, в свою чергу, привело до порушення житлових прав неповнолітнього ОСОБА_7 , оскільки він був позбавлений права на житло.Тому позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 19 листопада 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.

Ухвалою судді від 28.01.2020 р. відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

14.02.2020 року відповідачем ОСОБА_5 надано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач ОСОБА_5 просила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності, а саме позивачу було відомо про спірний договір з грудня 2015 року.Крім того, зазначила, що право неповнолітнього ОСОБА_7 на житло при укладанні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ніяким чином порушено не було, оскільки неповнолітній ОСОБА_7 не був її власником та на момент відчуження нею не користувався , так як проживав зі своєю матір`ю в іншому населеному пункті.

17.02.2020 року третьою особою- ОСОБА_6 до суду надані пояснення щодо позовної заяви, відповідно до яких ОСОБА_6 заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , зазначивши, що 19.11.2015 року він як представник ОСОБА_4 на підставі довіреності від 19.11.2015 року уклав із ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстрований в реєстрі за №12133. Для укладання та посвідчення Договору ним було надано оригінали правовстановлюючих документів на зазначену квартиру, відповідно до яких квартира належала ОСОБА_4 на праві приватної власності.Після переїзду ОСОБА_4 до АР Крим остання вирішила квартиру продати,а відповідач ОСОБА_5 погодилася квартиру придбати.В спірній квартирі ні ОСОБА_4 с сином, ані позивач не проживали. Вважає безпідставними, необгрунтованими та непідтвердженими доказами твердження позивача про те, що в результаті укладання договору купівлі-продажу квартири було порушено права дитини та те, що ОСОБА_8 залишився без житла.

20.02.2020 року відповідачем ОСОБА_5 надано заяву про застосування строку позовної давності.

05.03.2020р. представником позивача ОСОБА_1 до суду надано відповідь на відзив відповідача ОСОБА_5 в якому зазначено, що права ОСОБА_7 на житло грубо порушені, довідку про відсутність у квартирі зареєстрованих осіб було підроблено, в результаті чого не було погоджено у встановленому порядку продаж квартири з службою у справах дітей та батьком, дитину фактично позбавили житла в Україні та вивезли до окупованої території де вона незаконно перебуває по теперішній час.

11.03.2020 року відповідачем ОСОБА_4 надано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач ОСОБА_4 просила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності, а саме позивачу було відомо про спірний договір з грудня 2015 року,право її неповнолітнього сина ОСОБА_7 на житло при укладанні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ніяким чином порушено не було, оскільки неповнолітній ОСОБА_7 не був її власником та на момент відчуження нею не користувався проживав разом з відповідачем в АР Крим .Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання договору недійсним з підстав нібито порушення прав дитини на житло, проте не зрозуміло яким чином це зачіпає особисто права та інтереси позивача- в позовній заяві це жодним чином необґрунтовано.В позовній заяві жодного разу не згадується що позивач діє в інтересах сина не зазначено з яких підстав саме позивач подає позов і яким чином в конкретному випадку визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним призведе до поновлення нібито порушених прав.

13.03.2020 року представником відповідача надано заперечення на відповідь на відзив.

13.03.2020 року ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя витребувано у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19.11.2015 року.

01.04.2020 року представником позивача ОСОБА_1 до суду надано відповідь на відзив відповідача ОСОБА_4 в якій зазначено, що строки позовної давності при зверненні до суду з відповідним позовом позивачем ОСОБА_3 не порушено ,так як з листа служби у справах дітей ЗМР від 10.05.2017 року позивачу стало відомо, що до зазначеного відділу не надходило заяв про дозвіл зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_7 2007 р.н.

06.05.2020 року представником третьої особи Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району до суду надано Висновок № 745/01-30/21.01-562/21.05 від 05.05.2020року, згідно якого Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району дійшов висновку про доцільність визнання договору купівлі-продажу недійсним, в зв`язку з звуженням обсягу існуючих майнових прав дитини та порушенням гарантованого збереження права на житло, при вчиненні матір`ю малолітнього ОСОБА_7 правочину щодо нерухомого майна право користування яким мав останній.

16.06.2020р. представником третьої особи Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району до суду надано заяву про відмову від Висновок № 745/01-30/21.01-562/21.05 від 05.05.2020року.

16.06.2020року представником третьої особи Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району до суду надано Висновок № 745/01-30/21.01-728/21.05 від 12.06.2020року, згідно якого Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району дійшов висновку про доцільність визнання договору купівлі-продажу недійсним,оскільки набуття ОСОБА_4 права власності на будинок АДРЕСА_3 було здійснено на тимчасово окупованій території, чим порушено п.4,5 ст.11 Закону України « Про набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території» наслідком якого є недійсність правочину з моменту вчинення.

06.05.2020 року представником відповідача надано заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 06.05.2020 року підготовче провадження закрито, справа призначена до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила суд їх задовольнити з підстав, на які вона посилається в своєї позовної заяві.

У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 -адвокат Стасік А.І. проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 заперечував в повному обсязі з підстав викладених в відзивах на позовну заяву. Також зазначив, що позивачем при зверненні до суду було порушено строк позовної давності. Позивач в позовній заяві не обґрунтував яким чином порушені його права та інтереси при укладанні спірного договору , не зазначив, що діє в інтересах сина і яким чином в конкретному випадку визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним призведе до поновлення нібито порушених прав.При укладінні договору купівлі -продажу квартири право на житло неповнолітнього ОСОБА_7 порушено не було, оскільки неповнолітній ОСОБА_7 ніколи не проживав в спірній квартирі та не був її співвласником. Надав до суду фотокопію витягу з Єдиного державного реєстра нерухомості про основні характеристики та зареєстрованих правах на об`єкт нерухомості, згідно якого право власності на АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_4 з 17.05.2016 року. Згідно свідоцтва № 387 від 14.02.2017 року неповнолітній ОСОБА_7 має реєстрацію за місцем проживання в АДРЕСА_3 .Просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Треті особи : приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І., ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району Детяткова А.Г. в судове засідання не з`явилася надала заяву про розгляд справи за її відсутності просила суд прийняти рішення на підставі наявних матеріалів у справі.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона була сусідкою ОСОБА_4 та її батьків за адресою АДРЕСА_4 . ОСОБА_4 разом з сином ОСОБА_7 з дня його народження та до 2014 року мешкала в квартирі батьків за адресою АДРЕСА_4 . ОСОБА_3 періодично приїздив до ОСОБА_4 та їх сина ОСОБА_7 , оскільки працював в м.Мелітополь, АР Крим. ОСОБА_4 придбала квартиру по АДРЕСА_1 , але ніколи там не мешкала. Де були зареєстровані ОСОБА_4 з сином їй не відомо.

Суд вислухавши пояснення представників: позивача, відповідачів,свідка, дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи : орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вимогами ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Розглядаючи позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи : орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна суд вважає, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_7 відповідно до ч.1 ст.272 ЦК України, але ним не було дотримано вимоги ч.5 ст.175 ЦПК України, а саме не зазначено в позовній заяві, що він звертається до суду з позовною заявою в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_7 ,проте це не перешкоджає суду здійснити розгляд справи не інакше як за зверненням особи поданим відповідно до ЦПК України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_3 відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України було реалізовано право на захист його порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів ,а саме в провадженні Хортицького районного суду м.Запоріжжя знаходилась цивільна справа №337/758/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , третя особа : приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки, розподіл майна, визнання недійсним договору купівлі-продажу та іпотеки,за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, про розірвання шлюбу та розподіл майна подружжя, предметом якої був спірний договір купівлі-продажу нерухомого.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя у справі №337/758/16-ц від 12.07.2016 року в задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 від 19.11.2015 року було відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28.11.2018 року рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя у справі №337/758/16-ц від 12.07.2016 року залишено без змін.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу квартири від 25.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пянтковською О.Г. за реєстровим № 1894, ОСОБА_4 була власником квартири АДРЕСА_1 . 19.11.2015 року ОСОБА_6 , який діяв за дорученням ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі - продажу квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 12133 (надалі Договір).

Згідно пункту 7 Договору Продавець в особі представника стверджує, а Покупець приймає до відома, що за адресою місцезнаходження квартири, що є предметом цього договору,не проживають та не зареєстровані малолітні/неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати Продавець, а також відсутні малолітні/неповнолітні діти, що мають право користування квартирою. Також згідно Примітки до Договору нотаріусом були роз`яснені сторонам за Договором положення ст. ст. 60-65 СК України та ст. ст. 655-667 ЦК України.

Згідно наданої копії свідоцтва про шлюб від 06.06.2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 06.06.2008 року

Згідно даних копії свідоцтва про народження від 17.01.2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 18).

Згідно відомостей департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради № 04-07/3/9242 від 04.05.2017 року за адресою: АДРЕСА_1 з 29.11.2011 року були зареєстровані ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 по дату видачі довідки. (т.1 а.с. 25 ).

На підтвердження факту проживання неповнолітнього ОСОБА_7 разом з матір`ю ОСОБА_4 , остання надала довідку ТВН «СТ Вікторія-Балаклава» в м.Севастополь від 07.02.2020р., відповідно до яких ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 мешкає разом з матір`ю ОСОБА_4 в м.Севастополь Товариство власників нерухомості АДРЕСА_3 з 01.06.2015 року по теперішній час.

Оцінюючи вищезазначену довідку суд виходить з того, що проживання неповнолітнього ОСОБА_7 разом з матір`ю - ОСОБА_4 є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про реєстрацію місця проживання , виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору зазначених доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові ВС КАС у сраві № 235/2357/17 від 22.10.2018 р.

Питання щодо спільного проживання ОСОБА_4 ОСОБА_7 ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 було дослідженно в ході розгляду справи № 337/758/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , третя особа : приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки, розподіл майна, визнання недійсним договору купівлі-продажу та іпотеки,за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, про розірвання шлюбу та розподіл майна подружжя. Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 12.07.2016 року у цій справі було встановлено, що спочатку сама ОСОБА_4 , а потім із дитиною ОСОБА_7 постійно проживала у своїх батьків в АДРЕСА_7 .Сторони на даний час з 2014 року проживають окремо, ОСОБА_4 разом з сином ОСОБА_7 проживають в Криму, що не оспорюється ОСОБА_3 ,спільно господарство не ведуть.(т.1 а.с.79-92)

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 за № 283/8882 (яка діяла на момент вчинення правочину), у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.

Оскільки згідно зі ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону - нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.

Згідно наданої нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. представником продавця ОСОБА_4 - ОСОБА_6 довідки з місця проживання від 16.11.2015, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована лише ОСОБА_4 , відомості про реєстрацію або проживання неповнолітнього ОСОБА_7 в квартирі відсутні (т.1 а.с. 199).

Позивач ОСОБА_3 , обгрунтовував позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19 листопада 2015 року тим, що оспорюваний правочин щодо відчуження зазначеного нерухомого майна, право користування яким має малолітня дитина, вчинено без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що порушує права її дитини.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права. За наслідками розгляду такого спору судом має бути з`ясовано питання про спростування презумпції правомірності правочину і встановлено не лише наявність підстав, визначених законом, для визнання правочину недійсним, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому саме полягає вказане порушення, що має істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність порушеного права особи, за захистом якого вона звернулася до суду.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом наведеної норми, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України, дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частини четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Згідно ч. 4. ст. 311 ЦК України, що розміщена у главі 22 ЦК України «Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи», фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом. Таким чином право користування квартирою віднесено законодавцем до особистих немайнових прав особи.

Суд відхиляє доводи позивача ОСОБА_3 щодо позбавлення малолітнього ОСОБА_7 права на житло при укладанні матір`ю договору купівлі-продажу квартири, право на користування якою мала дитина, але заздалегідь потурбувалися про те, щоб дитина була забезпечена постійним місцем проживання, а саме з 01.06.2015 року в АДРЕСА_3.

Суд не погоджується з Висновком Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району № 745/01-30/21.01-728/21.05 від 12.06.2020року, так як він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, а тому відхиляє його.

Таким чином, відчуження квартири, що було місцем реєстрації неповнолітньої дитини разом з матір`ю , без отримання дозволу органу опіки та піклування, не порушило право дитини на житло тобто оспорюваний правочин не суперечить правам та інтересам дитини, не звужує обсяг існуючих майнових прав дитини щодо жилого приміщення, не порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС КЦС від 23.01.2020р. по справі № 638/8724/17.

Керуючись ст.ст.203,215,405 ЦК України,ст.19 СК України, ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи : орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Хортицькому району, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,- залишити без задоволення .

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м.Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 08.07.2020 рок

Суддя С.А.Ширіна

07.07.2020