Рішення № 90270579, 25.06.2020, Селидівський міський суд Донецької області

242/3862/15-ц

2/242/19/20

РІШЕННЯ

Іменем України

25 червня 2020 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого - судді Черкова В.Г.,при секретарі Кідрон О.М., розглянувши в м. Селидово цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки,-

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Банк Камбіо» звернувся до суду із даним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 19.08.2014 р. між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 801/06-2014 з додатковими угодами від 19.08.2014 р. та 20.08.2014 р., відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати кредит у розмірі 7821688,47 грн. В подальшому ліміт кредитування було збільшено до 13050195,72 грн., а відповідач ОСОБА_2 зобов`язалась використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит в розмірах, в порядку та в строки, визначені Кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за даним Кредитним договором 19.08.2014 р. між Банком та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки.

ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 01.08.2015 р. заборгованість з основної суми кредиту та процентів за користування кредитом за Кредитним договором та Договором поруки становить 14445033,96 грн., яку просив стягнути з відповідачів.

Заперечення відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Апонащенко С.С. – надав відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що документи, які підтверджують факт видачі коштів позичальнику (відповідачу 2) в матеріалах справи відсутні. Пунктом 3 розділу І Інструкції про касові операції в Банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 р. № 337, яка була чинною на час надання кредиту, передбачено, що до касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належать, зокрема, і видача готівки клієнтам з їх рахунків чи рахунку банку через його касу. В порушення вимог ст..12 ЦПК України та Параграфу 1 ЦПК України про основні положення про докази, позивач не надав належні та достатні докази, які б свідчили про отримання Відповідачем 2 коштів за кредитним договором № 801/06-2014 від 19.08.2014 р. та наявності у відповідачів заборгованості за таким Договором у розмірі 14445033,96 грн. У відповідача 1 є сумніви щодо справжності укладених договорів. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Ліжевський В.А. – надав відзив, в якому зазначив, що позивач в порушення вимог законодавства не надав належних та достатніх доказів про отримання грошових коштів відповідачем № 2; повідомлення відповідача № 1 про необхідність сплатити заборгованість, що було б передбачено Договором поруки в разі його наявності.

Позивач надав додаткові пояснення до позовної заяви, в яких зазначив, що 19.08.2014 р. між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки в якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором ФОП ОСОБА_2 № 801/06-2014 від 19.08.2014 р. Відповідно до п.2 Договору поруки від 01.04.2014 р.(як зазначено позивачем у заяві) у разі порушення позичальником зобов`язань, забезпечених Кредитним Договором, позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Загальна кредитна заборгованість, що розрахована станом на час звернення до суду з позовною заявою, складає 28681,82 доларів США, що складається з: поточна заборгованість за кредитом – 13355,00 доларів США; прострочена заборгованість по кредиту – 12393,59 доларів США; поточна заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами – 64,44 доларів США; прострочена заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами – 2868,80 доларів США. Жоден з відповідачів не може вибути з зобов`язання до повного його виконання. Згідно п.4.3 Договору поруки, не допускається припинення поруки без припинення забезпечуваного нею основного зобов`язання.

Також, банком надано заперечення на відзив, в якому зазначено, що первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст..1 Закону від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 р. № 566, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документу. Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістраторами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійсненні протягом операційного дня, та підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виходячи з наведеного, банк надав належним чином оформлений документ (виписку/особовий рахунок), що підтверджує отримання кредиту ОСОБА_2 . Виходячи з викладеного, факт отримання та не погашення кредиту в передбачений договором термін є доведеним, твердження представників відповідача нібито відсутність доказів отримання ОСОБА_2 кредиту є нічим іншим як намаганням уникнути передбаченої законом відповідальності.

У судовому засідання позивач та його представник не з`явилися, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач та її представник у судове засідання не з`явилися, про день слухання справи повідомлялися належним чином, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 08.04.2019 р. було скасовано заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 23.10.2015 р., призначено підготовче провадження.

Ухвалою суду від 02.05.2019 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 10.07.2019 р. закрито провадження по справі, яка скасована постановою Донецького апеляційного суду від 11.09.2019 р. У постанові зазначено, що враховуючи те, що позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов`язаними з обов`язком належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором, тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав всіх учасників відповідних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір за позовом кредитора-юридичної особи до боржника – юридичної особи та поручителів – фізичних осіб про стягнення кредитної заборгованості підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо він поданий до 15.12.2017 р. При цьому, у подальшому для визначення юрисдикції пріоритетним є особа боржника (юридична та фізична), оскільки вимоги, що випливають з поруки чи застави, є акцесорними.

Ухвалою від 27.09.2019 р. по справі призначено судовий розгляд.

Сторони у судове засідання не з`явились, надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

На підтвердження заявлених вимог в якості доказів позивачем надано копію кредитного договору № 801/06-2014 від 19.08.2014 р., відповідно до якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 7821688,47 грн., що в подальшому було збільшено до 13050195,72 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі, встановленому договором. Також, надано копію договору поруки від 19.08.2014 р., що було укладено з ОСОБА_1 , за умовами якого остання взяла на себе зобов`язання перед позивачем відповідати по зобов`язанням ОСОБА_2 у розмірі суми кредиту. Зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконані, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідачів, як солідарних боржників, заборгованість по кредитному договору станом на 01.08.2015 р. у розмірі 14445033,96 грн.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 525, 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись у строк, що встановлений у договорі.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ч.1 ст.598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно зі ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

За змістом ст..554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відтак, з огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

Так, що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості за договором кредиту, то на підтвердження заявлених вимог щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості надано копію кредитного договору, розрахунок заборгованості та роздруківку виписки/особового рахунку.

Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти позовних вимог, зазначила, що позивач в порушення вимог законодавства не надав належних та достатніх доказів про отримання нею грошових коштів.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно п.3 Розділу І Інструкції про касові операції в Банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 р. № 337, до касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належить, крім іншого, видача готівки національної та іноземної валюти клієнтам з їх рахунків за видатковими касовими документами через касу банку або із застосуванням платіжних карток з їх рахунків чи відповідного рахунку банку через його касу або банкомат.

Пунктом 8 Розділу І Інструкції встановлено, що під час здійснення касових операцій банки мають забезпечувати документальне оформлення руху готівки національної та іноземної валюти в операційній касі; своєчасне відображення касових операцій у бухгалтерському обліку; належний внутрішній контроль за касовими операціями.

Відповідно до Розділу ІІІ зазначеної Інструкції до касових документів, які оформлюються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки, прибутково-видатковий касовий ордер, заява на видачу готівки, прибутковий касовий ордер, видатковий касовий ордер, грошовий чек, а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі. Вимоги цієї Інструкції не поширюються на операції із застосуванням платіжних карток. Заповнює касові документи клієнт від руки ручкою чи за допомогою технічних засобів або працівник банку за згодою клієнта із застосуванням технічних засобів або системи автоматизації банку.

Прибуткові, видаткові та прибутково-видаткові касові ордери, заяви на видачу готівки оформлюються банком за допомогою технічних засобів із зазначенням номера примірника в правому верхньому кутку або виписуються з використанням копіювального або самокопіювального паперу.

Доказів на підтвердження отримання відповідачем ОСОБА_2 коштів суду не надано, а тому, враховуючи вищевикладене, суд вважає що позовні вимоги не обґрунтовані, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Відповідач ОСОБА_1 заперечувала факт укладення Договору поруки.

Як вбачається з повідомлення експерта від 28.02.2020 р., при проведенні попереднього дослідження встановлено, що досліджувальний підпис є простим за своєю транскрипцією, має обмежений обсяг почергових ознак та їх певну варіаційність, тому надати висновок за поставленими питаннями на підставі вкрай обмеженого порівняльного матеріалу неможливо.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч. 1 ст. 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст. 24 основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб`єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов`язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при досліджені доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 р., серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 1.07.2003 р. (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), від 27.09.2001 р.). А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням процесу.

Судова експертиза як один із засобів доказування сприяє всебічному, повному й об`єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень.

Експертиза - діяльність фахівців-експертів, які мають відповідні кваліфікаційні сертифікати і за дорученням замовника надають звіти щодо відповідності проектних рішень вимогам законодавства, державним нормам, стандартам, будівельним нормам і правилам та які несуть відповідальність за достовірність наданих звітів.

Відповідно до ст..110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно ч.1 ст.113 ЦПК України Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, те, що, на думку суду, позивачем не доведено факт виникнення зобов`язань за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_2 , а відповідач ОСОБА_1 не визнає факт укладення 19.08.2014 р. між нею та Банком Договору поруки, вимоги за яким є акцесорними за кредитним договором № 801/06-2014 від 19.08.2014 р., укладеним між відповідачем ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Камбіо», клопотань про проведення додаткової експертизи від учасників не надходило, позивачем інших доказів, крім договору поруки, який не визнається відповідачем ОСОБА_1 , не надано, також, не надано підтвердження про повідомлення необхідності сплати заборгованості за кредитним договором, забезпеченим договором поруки, яке отримано особисто ОСОБА_1 , суд вважає що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та договором поруки задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо», код ЄДРПОУ 26549700, в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що розташовано за адресою: м.Київ, вул..Січових Стрільців, 17, до ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором та за договором поруки - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя