Рішення № 90264995, 09.06.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5415/19

№ 2/183/1155/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2020 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,

в с т а н о в и в :

04 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування вимог позивач ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_2 .

Після смерті батька відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 ), належний спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Шевченко А.В. за реєстровим № 2887 та земельну ділянку площею 0,4349 гектарів, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку – 0,15 га та ведення особистого підсобного господарства в межах населених пунктів – 0,2849 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ДП Нв № 004434, виданого 07 січня 1997 року на підставі рішення Перещепинської міської Ради народних депутатів № 495 від 11 грудня 1996 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4434.

За життя, 12 лютого 1997 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 склав заповіт, відповідно до змісту якого, житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані в АДРЕСА_1 він заповів йому - ОСОБА_1 .

У встановлений ст. 1270 ЦК України строк він звернувся до Новомосковської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_1 . Окрім нього до нотаріусу звернулася дружина спадкодавця ОСОБА_3 , яка відмовилася від прийняття спадщини як спадкоємець, який має право на обов`язкову частку в спадковому майні згідно ст. 1241 ЦК України, на користь сина - ОСОБА_1 .

Позивач зазначив, що 12 жовтня 2018 року він звернувся до Новомосковської районної державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва на спадщину за заповітом на спадкове майно, але листом нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій йому було відмовлено з тих підстав, що ним надані документи, в яких наявні відмінності в зазначенні по батькові спадкодавця, а тому було рекомендовано звернутися до суду для вирішення питання щодо встановлення факту належності правовстановлюючих документів.

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві позивач ОСОБА_1 просив суд:

-визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ), який складається з: житлового будинку –А з надвірними побудовами, загальною площею 52,90 кв.м., житловою площею 32,40 кв.м.; сараю – літ.Б; прибудови – літ.б; гаражу – літ.В; вбиральні – літ.Г; сараю – літ.Д; літньої кухні – літ.Е; прибудови – літ.е; огорожі (замощень) №1-9, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,4349 гектарів, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку – 0,15 га та ведення особистого підсобного господарства в межах населених пунктів – 0,2849 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (Державний акт на право приватної власності на землю Серія ДП Нв № 004434, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4434 від 07 січня 1997 року), в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 06 вересня 2018 року відкрите провадження у справі.

Ухвалою суду від 21 листопада 2019 року зобов`язано Новомосковську районну державну нотаріальну контору Дніпропетровської області надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 10 лютого 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі, позов підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити вимоги.

Представник відповідача Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами письмові докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 у віці 78 років, про що виконавчим комітетом Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 91 від 19 червня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 19 червня 2007 року, інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру № 58439618 від 22 листопада 2019 року та Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 11744010 від 13 листопада 2007 року.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 ), належний спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Новомосковської районної державної нотаріальної контори Шевченко А.В. за реєстровим № 2887 та земельну ділянку площею 0,4349 гектарів, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку – 0,15 га та ведення особистого підсобного господарства в межах населених пунктів – 0,2849 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ДП Нв № 004434, виданого 07 січня 1997 року на підставі рішення Перещепинської міської Ради народних депутатів № 495 від 11 грудня 1996 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4434.

З матеріалів справи не вбачається відомостей щодо реєстрації прав власності на спадковий будинок та земельну ділянку за спадкодавцем ОСОБА_2 .

Встановлено, що за життя, ІНФОРМАЦІЯ_2 лютого 1997 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Перещепинської міської ради, зареєстрований в реєстрі за № 60, відповідно до змісту якого, житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані в АДРЕСА_1 він заповів сину – ОСОБА_1 .

Згідно технічного паспорту виготовленого станом на 14 квітня 1996 року, житловий будинок АДРЕСА_1 , який складається з: житлового будинку –А з надвірними побудовами, загальною площею 52,90 кв.м., житловою площею 32,40 кв.м.; сараю – літ.Б; прибудови – літ.б; гаражу – літ.В; вбиральні – літ.Г; сараю – літ.Д; літньої кухні – літ.Е; прибудови – літ.е; огорожі (замощень) №1-9. Роки побудови 1920-1985.

З довідки виданої виконавчим комітетом Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за вих. № 2377 від 09 жовтня 2018 року вбачається, що на підставі розпорядження Перещепинського міського голови № 14 від 12.02.2016 року «Про перейменування вулиць та провулків Перещепинської міської ради», вулиця Радянська в м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області перейменована на вулицю Соборна.

Згідно матеріалів спадкової справи, у встановлений ст. 1270 ЦК України строк, позивач ОСОБА_1 звернувся до Новомосковської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_1 . Окрім нього, звернулася дружина спадкодавця ОСОБА_3 (мати позивача ОСОБА_1 ), яка відмовилася від прийняття спадщини як спадкоємець, який має право на обов`язкову частку в спадковому майні згідно ст. 1241 ЦК України, на користь свого сина ОСОБА_1 .

Встановлено, що на день смерті ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3

12 жовтня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Новомосковської районної державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте листом нотаріуса від 12.10.2018 року за вих. № 1758/02-14 у вчиненні нотаріальних дій позивачу було відмовлено з тих підстав, що ним надані документи, в яких наявні відмінності в по батькові спадкодавця, а саме ним були надані свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , в якому по батькові заповідача відмінне від по батькові спадкодавця, свідоцтво про право на спадщину за законом на спадковий будинок, видане на ім`я ОСОБА_4 (російською) ОСОБА_5 , а також державний акт на право приватної власності на землю, в якому власником зазначений ОСОБА_2 . Наявні відмінності в по батькові не дають можливості видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на зазначені житловий будинок та земельну ділянку. Для вирішення питання щодо встановлення факту, що заповіт посвідчений від імені спадкодавця, а також факту належності спадкодавцеві документів, що посвідчують право власності на спадкові будинок та земельну ділянку нотаріусом було рекомендовано спадкоємцю звернутись до суду.

В той же час, в якості доказу позивачем було надано експертний висновок Українського бюро лінгвістичних експертиз № 056/1118-а/2 від 28 грудня 2018 року, з яким суд погоджується, зі змісту якого слідує, що в українській ономастичній традиції є особові імена, які мають кілька офіційних варіантів. Варіантні ряди в різних мовах кількісно і якісно не збігаються. Іноді кожен офіційний варіант однієї мови в іншій мові єдиний варіантний відповідник. Іноді офіційному варіанту однієї мови відповідають в іншій мові декілька офіційних варіантів. Зокрема, українська ономастична традиція співвідносить три українські офіційні варіанти імені ОСОБА_6 (похідні імена по батькові – ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ); ОСОБА_7 (похідні імена по батькові – ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ) і ОСОБА_11 (похідні імена по батькові – ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ) з єдиним російським іменем СПИРИДОН (похідні імена по батькові – ОСОБА_5 , ОСОБА_13 ). З практики лінгвістичних експертиз відомі численні випадки фіксації в різних документах однієї особи відмінних варіантів цього особового імені й похідного імені по батькові, зокрема внаслідок сплутування варіантних пар при міжмовних перетвореннях в умовах українсько-російської двомовності. Лінгвістична ідентифікація орфографічно відмінних записів імен у документах членів однієї родини ґрунтується на співвіднесенні таких записів з типовими явищами в межах відповідних ономастичних парадигм.

З урахуванням зазначеного записи імені по батькові ОСОБА_7 (копія паспорта; свідоцтво про смерть, запис ОСОБА_2 ) та ОСОБА_5 (Державний акт на право приватної власності на землю; заповіт, запис ОСОБА_2 ) у документах, наданих для експертиз, є ідентичними.

Розбіжності в записах виникли внаслідок фіксації в документах форм імені по батькові від офіційних варіантів особового імені: СВИРИД та СПИРИДОН (див. ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Власні імена людей. Словник-довідник. – К.: Наукова думка, 1996, с. 239; Трійняк ОСОБА_16 . Словник українських імен. – К.: Довіра, 2005, с. 325-326).

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За нормами ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В той же час, як вже встановлено вище, спадкова земельна ділянка належала спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ДП Нв№ 004434, виданого 07 січня 1997 року на підставі рішення Перещепинської міської Ради народних депутатів № 495 від 11 грудня 1996 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4434.

На підставі п. 4.14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного суду від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» з метою забезпечення однакового застосування законодавства про спадкування судам надані такі роз`яснення:Відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст.3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони, та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Таким чином, з аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об`єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об`єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року»). До 19 січня 1996 року згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31.01.1966 року Міністерством комунального господарства УРСР, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами), не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але не приєднані до них.

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»).

Обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введений лише з 29.06.1998 року, тобто з набранням чинності Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 року № 121.

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз`яснено у п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивачів немає та відповідно ст.16 ЦК України вони обрали правильний спосіб захисту свого порушеного права.

За встановлених обставин, зважаючи на те, що ОСОБА_2 у передбачений законом спосіб набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ), що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, проте за життя не встиг оформити та зареєструвати своє право власності, зокрема і на земельну ділянку, при цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, відсутність якої не може бути підставою позбавлення спадкоємців права на спадщину.

Оскільки позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом після батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановлений законодавством строк звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, право власності спадкодавця доведено наведеними вище обставинами та доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, у зв`язку з чим за позивачем належить визнати право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку, в порядку спадкування за заповітом після смерті його батька.

Згідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати належить покласти на позивачів.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 6-10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ), який складається з: житлового будинку –А з надвірними побудовами, загальною площею 52,90 кв.м., житловою площею 32,40кв.м.; сараю – літ.Б; прибудови – літ.б; гаражу – літ.В; вбиральні – літ.Г; сараю – літ.Д; літньої кухні – літ.Е; прибудови – літ.е; огорожі (замощень) №1-9, в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,4349 гектарів, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку – 0,15 га та ведення особистого підсобного господарства в межах населених пунктів – 0,2849 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (Державний акт на право приватної власності на землю Серія ДП Нв № 004434,зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4434 від 07 січня 1997 року), в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

-відповідач: Перещепинська міська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04338463, місцезнаходження за адресою: 51220, Дніпропетровська область, Новомосковський район, м. Перещепине, вул. Шевченко, буд. 43.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 09 червня 2020 року.

Суддя Д.І. Городецький