Рішення № 90262244, 02.07.2020, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/653/20

2/583/327/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого – судді Ярошенко Т.О.

за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко І. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Охтирка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , а також як законного представника в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Охтирської міської ради Сумської області про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання осіб такими, що втратила право користування житловим приміщенням, -

з участю позивачки ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_4

відповідачки ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

24.02.2020 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є власницею будинку АДРЕСА_1 . 05.12.2007 року вона надала дозвіл на реєстрацію в її будинку відповідачці ОСОБА_2 , як члену своєї сім`ї, яка проживала в цьому будинку. У 2016 році відповідачка зібрала власні речі та переїхала на інше постійне місце проживання до свого співмешканця за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає по даний час.

20.02.2018 року позивачка надала згоду на реєстрацію в належному їй будинку малолітній дочці відповідачки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не дивлячись на те, що ОСОБА_2 в будинку вже не проживала. Перешкод в користуванні жилим приміщенням вона відповідачам не чинить.

Позивачка зазначає, що оскільки відповідачі за вищевказаною адресою не проживають, участі в утриманні житлового будинку не приймають, участі в ремонті не беруть, комунальні послуги не сплачують, які нараховуються з урахуванням прописаних осіб. У зв`язку з підвищенням тарифів на житлово-комунальні послуги вимушено потребує житлової субсидії, однак, враховуючи реєстрацію відповідачки з дитиною за вказаною адресою, де вони фактично не проживають, позивачка не може її отримати. Посилаючись на наявність перешкод у користуванні належним їй на праві власності нерухомим майном, ОСОБА_1 просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_3 .

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25.02.2020 року відкрито провадження по справі у спрощеному позовному провадженні та призначено справу до розгляду на 30.03.2020 року з повідомленням сторін.

Відповідачці ОСОБА_2 29.02.2020 року вручено копію ухвали про відкриття провадження в справі з копією позову та доданих до нього документів, про що в справі мається письмове повідомлення (а.с. 27).

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 30.03.2020 року задоволено клопотання позивачки, вирішено питання про виклик в судове засідання в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розгляд справи відкладено на 05.05.2020 року (а. с. 40).

31.03.2020 року від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 42-44), в якому вона проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі. Зазначила, що її родина проживала в квартирі АДРЕСА_3 на протязі 32 років, вона зареєстрована у вказаній квартирі з часу народження, весь час вона та її батьки вкладали кошти у поліпшення житлових умов та забезпечення добробуту в будинку. У 2009 році помер її батько, після чого ОСОБА_1 , яка проживала більше десяти років за адресою АДРЕСА_4 , повернулася проживати разом з родиною відповідачки за вищевказаною адресою. Після чого в них стали виникали конфліктні ситуації, виникати постійні сварки, що супроводжувалися погрозами останньої вигнати ОСОБА_2 разом з матір`ю і сестрою з належного їй будинку.

Після чергової сварки позивачка вигнала та виписала з будинку її матір, а згодом і вона з сестрою вимушені були виїхати з квартири АДРЕСА_3 . Після пологів вона повернулася проживати на АДРЕСА_5 , однак, сварки продовжувалися, тому вимушена проживати із сестрою, хоч проживала то у бабусі, то у сестри, а коли стосунки зовсім погіршилися, позивачка в неї забрала ключі від будинку та від хвіртки, чинить їй перешкоди в користуванні житлом, так як вона не має можливості зайти до помешкання, відповідачка її не пускає до будинку. У зв`язку з чим ОСОБА_2 разом з малолітньою дочкою ОСОБА_3 проживає з сестрою, її дочкою та матір`ю за адресою АДРЕСА_2 .

01.04.2020 року ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області частково задоволено клопотання відповідачки, викликано для допиту в якості свідків в судове засідання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а. с. 46).

Позивачка в судовому засіданні позов підтримала та пояснила, що відповідачка ОСОБА_2 є її онукою, прописана в її будинку з народження як член сім`ї. У 2015 році вона виїхала до свого співмешканця в м. Охтирка, мікрорайон Дачний, де мешкають на квартирі. Будь-яких перешкод в користуванні житловим приміщенням вона відповідачці не чинить. Відповідачка не надає допомоги на оплату житлово – комунальних послуг, в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 зареєстрована в її будинку, субсидію на відшкодування комунальних послуг їй не призначили, тому вона звернулась до суду з вказаним позовом, просить його задовольнити.

Представник позивачки ОСОБА_4 суду пояснив, що відповідачка зареєстрована в будинку позивачки з народження, ОСОБА_10 народила дитину, яку також зареєстрували за місцем реєстрації матері. ОСОБА_2 проживає разом з батьком своєї дитини у його квартирі, яка знаходиться в АДРЕСА_6 , але адреса йому не відома. В зв`язку з тим, що на неї було зареєстровано автомобіль, позивачці відмовлено у призначенні субсидії, в зв`язку з чим у неї мається борг по сплаті послуг за газопостачання. На даний час позивачка бажає продати будинок, але не може цього зробити через те, що в будинку зареєстрована ОСОБА_2 разом зі своєю малолітньою дочкою.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала та суду пояснила, що у спірній квартирі вона зареєстрована з народження, мешкала з батьками та сестрою за вказаною адресою, а після смерті її батька з 2009 року у вказану квартиру повернулася ОСОБА_1 (мати її батька), і з цього часу у них постійно виникали конфлікти. Спочатку вона вигнала з будинку її матір, яка весь час там проживала сім`єю та вкладали в помешкання кошти. Сестра її на той час вже проживала окремо. Після народження дочки у 2018 році вона деякий час проживала в будинку позивачки, але через постійні сварки з позивачкою, була змушена проживати у своєї сестри. ОСОБА_1 ключі від будинку забрала, повернутись до будинку вона не може, іншого житла немає, зареєструватися в іншому житлі не має можливості, так як не має іншого місця проживання. Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник Служби у справах дітей Охтирської міської ради Сумської області в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, при вирішенні справи просив врахувати позицію, викладену у висновку органу опіки і піклування Охтирської міської ради від 12.03.2020 року (а. с. 31).

Суд, проаналізувавши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власницею будинку АДРЕСА_7 , що підтверджується договором дарування від 10.10.1988 року, зареєстрованим в реєстрі за № 2505, та договором купівлі-продажу від 16.05.2001 року, реєстраційний № Н А-698 (а.с. 13-16), на даний час АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, ОСОБА_1 з 03.12.1996 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 20).

Згідно будинкової книги в житловому будинку АДРЕСА_7 зареєстрована ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (постійне місце проживання), а також зареєстрована її дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( постійне місце проживання), (а. с. 9-11).

Згідно висновку органу опіки і піклування (виконавчий комітет) Охтирської міської ради Сумської області від 12.03.2020 року № 01-22/836 за результатами засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Охтирської міської ради було прийнято рішення врахувати та не визнавати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою що втратила право користуватися житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 . У висновку зазначено, що ОСОБА_2 є одинокою матір`ю, у зв`язку з чим отримує передбачену законом допомогу. Крім того, ОСОБА_2 отримує державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям та допомогу при народженні дитини. На даний час відповідачка разом з малолітньою дочкою ОСОБА_3 проживає в однокімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_2 , що належить на праві приватної власності її сестрі ОСОБА_8 . Крім них у вказаній квартирі проживають та зареєстровані мати позивачки ОСОБА_9 , сестра ОСОБА_8 та її дочка ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а. с. 29-30).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що позивачка є її тіткою, їй відомо, що ОСОБА_2 є онукою позивачки, проживає в квартирі позивачки з народження, після смерті батька відповідачки, її мати виїхала з квартири, а вона залишилась там проживати з ОСОБА_1 . Вона особисто бачила, що позивачка з відповідачкою конфліктують, а також їй відомо, що з 2016 року ОСОБА_2 у будинку позивачки не проживає, а проживає у ОСОБА_13 , з яким у неї спільна дитина, кому належить квартира, в якій вони проживають їй невідомо.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що позивачка є її бабою, а відповідачка її сестрою. Вона проживає в мікрорайоні Дачному м. Охтирка у своїй квартирі зі своєю дочкою, разом з нею на даний час проживають її мати ОСОБА_9 , сестра ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_3 . Зазначила, що її сестра проживала та зареєстрована у будинку по АДРЕСА_1 з народження, іншого житла не має. У 2018 році її сестра народила дитину та більше місяця проживала у її квартирі, а потім повернулася до позивачки. Через постійні конфлікти та сварки між сестрою та позивачкою, а також постійні погрози з боку дочки позивачки, ОСОБА_2 разом з дочкою вимушено переїхали проживати до її квартири, так як іншого житла вона немає. Деякий час в ОСОБА_2 були відносини з батьком її дитини, але сімейне життя у них не склалося.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що відповідачка є її дочкою, вона зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 з народження. За вказаною адресою вона проживала разом з чоловіком та дітьми, здійснювала ремонт будинку за власні кошти, але після смерті чоловіка, батька відповідачки, через конфлікти з позивачкою, вона залишила будинок та переїхала проживати до своєї дочки ОСОБА_8 в її квартиру, а ОСОБА_2 залишилась проживати з позивачкою. Позивачка та її дочкою ОСОБА_2 обговорювали можливість продажу вказаного житла, хотіли поділити кошти, але потім позивачка почала вимагати від ОСОБА_2 , щоб вона та її дочка знялась з реєстрації, і з того часу у них виникають конфлікти. Дочка позивачки погрожувала ОСОБА_2 , тому вона вимушена була у 2018 році переїхати жити до однокімнатної квартири своєї сестри ОСОБА_8 , що знаходиться по АДРЕСА_2 , на даний час в квартирі проживає п`ять осіб. Іншого житла ОСОБА_2 зі своєю дочкою не має, а тому не може знятися з реєстрації в спірному будинку. Позивачка забрала в ОСОБА_2 ключі від будинку та чинить перешкоди в користуванні житлом. Їй відомо, що ОСОБА_2 телефонувала позивачці та пропонувала свою допомогу, але позивачка відмовилась. На даний час ОСОБА_2 проживає в квартирі ОСОБА_8 , позивачка не допускає відповідачку до будинку.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні суду пояснила, що вона є знайомою позивачки та їй відомо, що відповідачка ОСОБА_2 є онукою позивачки, яка проживала у спірному будинку разом з позивачкою. Свої речі ОСОБА_2 забрала з будинку у лютому 2020 року.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що він є сусідом позивачки,і йому добре відомо про їхні конфлікти, так як після смерті сина позивачки у 2009 році ОСОБА_1 вигнала з будинку свою невістку, матір відповідачки, а ОСОБА_2 залишилася проживати в будинку з позивачкою. У них постійно виникали сварки, після народження дитини ОСОБА_2 ще проживала в будинку позивачки, однак потім пішла жити до квартири своєї сестри. Так як вони товаришували з батьками відповідачки, вона тимчасово зберігала свої речі у її будинку, через те, що позивачка виганяла її зі свого будинку та забрала в неї ключі від будинку.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що з 2015 року вона виконує обов`язки квартальної уповноваженої по пров. Робітничому м. Охтирка, Сумської області. Їй відомо, що в 2016 році ОСОБА_2 , яка є онукою ОСОБА_1 , періодично проживала в будинку ОСОБА_1 . Взимку цього року стала провідувати позивачку, але її онуки в будинку не бачила. Позивачка говорила їй, що вона не може опалювати будинок в зв`язку з тим, що їй відмовлено у призначенні субсидії через те, що на відповідачку оформлений транспортний засіб. Також ОСОБА_1 говорила, що її онука проживає разом зі своїм чоловіком. При видачі довідки про зареєстрованих осіб в будинку вказала, що в будинку зареєстровано три особи, але ОСОБА_2 з дитиною не проживають.

Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що вона є сусідкою позивачки, вони товаришували сім`ями, ОСОБА_2 весь час проживала в будинку позивачки. Коли в неї народилась дитина, через постійні конфлікти з бабусею, ОСОБА_2 вимушено переїхала жити до своєї сестри.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що він з позивачкою є сусідом по земельній ділянці та ніколи не бачив, щоб їй допомагала обробляти земельну ділянку ОСОБА_2 .

Як встановлено судом ОСОБА_2 була зареєстрована в будинку за адресою АДРЕСА_1 з народження як член сім`ї за місцем реєстрації своїх батьків, хоч власником будинку була їх мати (баба відповідачки) ОСОБА_1 , а після народження своєї дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем реєстрації матері зареєстрована і її дитина як постійне місце проживання, іншого житла за ОСОБА_2 та її малолітньою дитиною ОСОБА_3 не мається, про що сторони підтвердили в суді.

Мотиви суду.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч.1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно вимог ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме, дружина, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

В ст. 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За приписами ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно вимог ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

В ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

У п. 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Прокопович проти Росії» від 18.11. 2004 року зазначено, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (п. 63 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11.01.1995 року).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Згідно п. 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02.12.2010 року втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

За змістом ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Отже, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для визнавання особи такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №754/613/18-ц від 15.01.2020 року.

Згідно з ч.4 ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Згідно ч. 2 статті 405 ЦК України - член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частиною 1 ст.156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника житлового будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з положеннями ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на обставини не проживання відповідачки та її малолітньої дочки за зареєстрованою адресою. В той же час, позивачкою не було надано до суду належних та допустимих доказів в обґрунтування обставин того, що самим фактом реєстрації та не проживання відповідачки та її дочки у квартирі АДРЕСА_3 порушуються її права на вільне володіння користування чи розпорядження належною їй квартирою, оскільки сам факт наявності сервітуту у вказаних осіб не є порушенням прав позивача в силу приписів ч. 5 ст. 403 ЦК України.

Посилання позивачки на те, що ОСОБА_2 не сплачує кошти за надані комунальні послуги, суд не може прийняти до уваги з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що відповідачка не несе витрат по утриманню квартири та не сплачує вказаних коштів, як і доказів, з яких можливо було б встановити хто саме здійснює сплату за комунальні послуги. Крім того, суд звертає увагу на те, що не сплата коштів за користування житлово-комунальними послугами, не може бути підставою для визнання відповідачки та її малолітньої дочки такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивачка (за доведеності понесення нею таких витрат одноособово) не позбавлена можливості ставити питання про їх відшкодування до відповідачки.

Доводи позивачки про неможливість оформлення субсидії через реєстрацію в будинку відповідачки з її малолітньою дитиною також не заслуговують на увагу суду з вищевикладених підстав.

Так, судом на підставі досліджених доказів встановлено, що ОСОБА_2 з народження проживала у спірній квартирі разом з родиною, що підтвердила в судовому засіданні сама позивачка, а з 05.12.2007 року з часу отримання паспорту ОСОБА_2 у будинковій книзі здійснена відмітка про її реєстрацію за постійним місцем проживання, де зареєстровано і її дитину ОСОБА_3 після її народження, що підтверджується копією будинкової книги (а. с. 9-11).

ОСОБА_2 самостійно виховує малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , власного житла вона не має, суд вважає, що оскільки відповідачка з народження зареєстрована у вказаній квартирі, а після народження дитини ОСОБА_3 її також зареєстровано на постійне місце проживання за місцем реєстрації матері, тому незалежно від її правового режиму, є достатні підстави для того, щоб вважати спірну квартиру житлом відповідачки та її малолітньої дитини в розумінні статті 8 Конвенції, ст.29 ЦК України.

Відповідачка не має змоги придбати чи винайняти інше житло, оскільки єдиним джерелом її доходу є передбачені законом державні соціальні допомоги, а також враховуючи той факт, що позивачка чинить перешкоди у користуванні спірною квартирою, що підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та сама позивачка вказала, що між нею та відповідачкою виникали постійні конфлікти, в результаті чого вона вимушено покинула квартиру позивачки, суд вважає, що задоволення позову по відношенню до ОСОБА_2 та її малолітньої дитини призведе до порушення гарантованого права особи на житло.

Крім того, суд не приймає до уваги довідку б/н від 21.02.2020 року видану квартальним комітетом «ЦЕНТРАЛЬНИЙ» про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 2016 року, оскільки, як пояснили вищевказані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 відповідачка ОСОБА_2 після народження дочки проживала у 2018 році у спірній квартирі та у зв`язку з тим, що між позивачкою та відповідачкою постійно виникали конфлікти, відповідачка змушена була покинути квартиру, про що підтвердила у суді сама відповідачка, а також вказані обставини не спростовані позивачкою, а тому суд вважає, що вказана довідка не є належним , допустимим та переконливим доказом.

Доводи позивачки та її представника про те, що нібито порушується право позивачки на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю (нерухомістю), суд не бере до уваги, так як в розумінні ст. 41 Конституції України та положень Цивільного законодавства, на які вони посилаються, порушень прав позивачки зі сторони ОСОБА_2 та її малолітньої дитини не встановлено. Натомість, законних підстав для визнання осіб втратившими право на користування житлом за вказаною адресою, суд не знаходить, оскільки, відповідачка та її малолітня дитина іншого житла не мають, за вказаною адресою вони зареєстровані як за постійним місцем проживання, в дійсності не мешкають у будинку через конфлікти з ОСОБА_1 , яка забрала ключі від помешкання та не допускає їх в будинок, вказані обставини не спростовані самою позивачкою в суді. Суд не погоджується з доводами позивачки та її представника, що нібито відповідачка з дитиною вибула на проживання за іншою адресою, оскільки це не відповідає дійсності та не підтверджено в установленому законом порядку. Інші доводи позивачки та її представника також не заслуговують на увагу суду. З урахуванням конкретних обставин справи суд вважає, що відсутні законні підстави для задоволення позову, оскільки таке втручання у права відповідачки та її малолітньої дитини на житло не буде пропорційним та необхідним, не співрозмірне із переслідуваною метою, таке втручання у їх право на житло є невиправданим.

Висновок суду.

Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи у справі докази в цілому, так і кожний доказ, який міститься у справі, з урахуванням принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, балансу інтересів сторін, співмірності втручання у право відповідачки та її малолітньої дитини на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, з урахуванням наданих доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки про визнання відповідачки та її малолітньої дочки такими, що втратили право користування жилим приміщенням, є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Стосовно судових витрат.

У відповідності до ч.2 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачкою судові витрати у справі стягненню з відповідачки не підлягають.

У зв`язку з великою завантаженістю повний текст судового рішення складено 07.07.2020 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 431 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_8 ), а також як законного представника в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Охтирської міської ради Сумської області (місцезнаходження вул. Незалежності, 11, м. Охтирка, Сумської області ЄДРПОУ 04058002) про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання осіб такими, що втратила право користування житловим приміщенням – відмовити за необґрунтованістю вимог.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Охтирський міськрайонний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення складено 07 липня 2020 року.

Суддя Охтирського

міськрайонного суду Т.О.Ярошенко