Рішення № 90260366, 08.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2020 року м. Київ № 640/20424/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

22.10.2019 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Управління соцзахисту) про:

- визнання дій Управління соцзахисту щодо відмови у встановленні йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, - протиправними;

- зобов`язання Управління соцзахисту встановити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

В обґрунтування заявлених вимог представником позивача зазначено про протиправність відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки ОСОБА_1 перебував у зоні відчуження та здійснював роботи з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі невоєнізованого формування цивільної оборони автотранспортного підприємства 09123 Київського управління пасажирського автотранспорту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

25.11.2019 від відповідача до Окружного адміністративного суду надійшов відзив на зазначену позовну заяву, який мотивовано тим, що відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову, оскільки статус інваліда війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ) встановлюється на підставі документів, що містять інформацію про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ до вказаного формування та розпорядчий документ підприємства, установи про залучення осіб до складу вказаного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також довідки медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) про групу інвалідності та причину захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Разом з тим, дія цього Закону не поширюється на осіб, які направлялися на виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС органами управління у справах Цивільної оборони, створеними у складі підприємств, установ та організацій. Умови визначення правового статусу та соціального захисту цих категорій осіб визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь працівники, які залучались від інших підприємств та відомств. На громадян, які були у складі цих формувань, дія пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ не поширюється. Позивачем не надано розпорядчого документа (наказу чи розпорядження) за лінією Цивільної оборони щодо залучення підприємств, установ до вказаного формування по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та розпорядчого документа підприємства про залучення його особисто до складу такого формування, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Отже суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши письмові пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, має ІІ групу інвалідності по захворюванню, пов`язаному з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (Категорія 1) серії НОМЕР_1 та вкладкою до нього від 17.01.2007 №611413, довідкою до акта МСЕК та випискою з нього (а.с. 9-11).

Згідно із довідкою від 17.04.2006 №76, виданою Комунальним підприємством «Київпастранс» ОСОБА_1 у період з 26.04.1986 по 27.04.1986, з 20.09.1986 по 05.10.1986 безпосередньо був зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Радою Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 №1497-378 та постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 №665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах згідно із списком №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173.

Згідно із довідкою, виданою 06.09.2010 №118 Головним управлінням з питань надзвичайних ситуацій, ОСОБА_1 27.04.1986 приймав участь у ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС в складі невоєнізованого формування цивільної оборони автотранспортного підприємства 09123 Київського управління пасажирського автотранспорту.

16.05.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Відповідач листом від 24.05.2019 №10651-10651/В-280-315 повідомив позивача про те, що немає підстав для встановлення позивачу статусу інваліда війни, оскільки в наданих ОСОБА_1 документах відсутнє документальне підтвердження про залучення особисто позивача до формувань Цивільної оборони по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наказом чи розпорядженням.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) та Законом №3551-XII.

Так, у відповідності до статті 10 Закону №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111 та Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, формування Цивільної оборони, в тому числі невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Завдання щодо виконання завдань виробничого характеру на них не покладалися та не покладаються.

У відповідності до чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №1111 від 18.03.1976, наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР №90 від 06.06.1975 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та №92 від 29.06.1976 (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), Розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №2, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

Виходячи з аналізу вищевказаних нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що Цивільна оборона та її формування створювались на всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, та до складу формувань Цивільної оборони в обов`язковому порядку залучалось все працездатне населення.

При цьому, жоден нормативний документ з питань Цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі її формувань.

З урахуванням викладеного, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Згідно із довідкою, виданою 06.09.2010 №118 Головним управлінням з питань надзвичайних ситуацій, ОСОБА_1 27.04.1986 приймав участь у ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС в складі невоєнізованого формування цивільної оборони автотранспортного підприємства 09123 Київського управління пасажирського автотранспорту.

Отже, вказані висновки суду та наявні в матеріалах справи докази спростовують доводи відповідача, викладені у листі від 24.05.2019 №10651-10651/В-280-315, про неналежність позивача до формувань Цивільної оборони.

Крім того, пунктами 3, 7, 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 визначено, що «Посвідчення інваліда війни» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Таким чином, особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони, інвалідність яких пов`язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Факт участі позивача у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що документи, які були надані позивачем до Управління соцзахисту, а також суду є доказом участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Наявність відповідних документів безсумнівно підтверджують факт участі позивача у відповідні періоди у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формування Цивільної оборони.

Виходячи з викладеного, доводи відповідача, зазначені у листі від 24.05.2019 №10651-10651/В-280-315 щодо ненадання документального підтвердження залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які б підтверджували факт виконання позивачем робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС саме у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, суд вважає безпідставними.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на встановлення статусу інваліда війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII та видачу відповідного посвідчення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Що стосується висловленої позивачем вимоги про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, то дійсно відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення у справі.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Водночас, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

Враховуючи, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду, суд, приймаючи до уваги обставини даної справи, вважає, що підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні. Тобто, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 , - протиправними.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

У встановлені контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» цього ж Кодексу.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання позивача: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (місцезнаходження юридичної особи: 04071, місто Київ, вулиця Ярославська, будинок 31-Б; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України: 37393782).

Суддя О.М. Чудак