Рішення № 90260328, 07.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2020 року м. Київ № 640/7291/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЗЕТКА.УА»доОфісу великих платників податків Державної фіскальної службипро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Розетка.Уа» (надалі - позивач, товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (надалі - відповідач, контролюючий орган), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.04.2019 № 0004084401, № 0004074401, № 0004064401.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2019 відкрито загальне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 21.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні відповідних показників податкової звітності з податку на додану вартість і податку на прибуток є хибними, базуються виключно на суб`єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечує з підстав викладених у письмовому відзиві, який наявний в матеріалах справи. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку контролюючого органу має ознаки фіктивності. А тому правочини, що укладені між позивачем і таким контрагентом не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє право на формування показників податкової звітності на підставі безтоварних господарських операцій.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

05 квітня 2019 року відповідачем на підставі акта перевірки №702/28-10-44-02/3719307 від 13.03.2019, винесено наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0004064401, яким позивачу за порушення п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6, 201.10 Податкового кодексу України зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за серпень-жовтень 2018 року в розмірі 3 890 975,22 грн;

- 0004074401, яким позивачу за порушення п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6, 201.10 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість» всього в розмірі 2 279 271,25 грн, в т.ч. за основним платежем 1 823 417 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 455 854,25 грн;

- 0004084401, яким позивачу за порушення п.134.1.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток» всього в розмірі 5 274 652,50 грн, в т.ч. за основним платежем 4 219 722,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями 1 054 930,50 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмового відзиву і заперечень відповідача, зменшення від`ємного значення ПДВ, збільшення грошового зобов`язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «Гроут».

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, обґрунтовується контролюючим органом з огляду на порушення норм податкового і митного законодавства прямим контрагентом-постачальником позивача ТОВ «Гроут», а також третіми особами в ланцюгу постачання, з якими позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав: ТОВ «Армакс Трейд», ТОВ «Стіл Солюшен», ТОВ «Хантер-ЛТД».

Так, від уповноваженої компанії ALDERMAN MANAGEMENT LTD, яка діє на підставі довіреності від «Хіаомі Н . К. Limited» (надалі - «Ксіомі») щодо захисту прав інтелектуальної власності компанії Xiaomi контролюючим органом отримано заяву від 05.09.2018 №05/09-18/2 щодо виявлених порушень законодавства України ТОВ «РОЗЕТКА. УА».

Відповідно до викладеної в заяві інформації, в серпні 2018р. представником компанії Ксіомі здійснено закупівлю через інтернет-магазин «Rozetka.ua» смартфона марки Xiaomi Мі 8, 6/128 GB Black, серійний №1940/08US02482 за ціною 14 999 грн. Продавцем надано видаткову накладну №РО3805635614 від 23.08.2018 із реквізитами ТОВ «РОЗЕТКА.УА».

На думку представника компанії Ксіомі, вказана продукція була переміщена через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності, а також митних правил та без сплати передбачених законодавством митних платежів.

З метою з`ясування достовірності наведених обставин Офіс великих платників податків ДФС звернувся до ТОВ «РОЗЕТКА. УА» з відповідним запитом від 19.10.2018 №43215/10/28-10-44-02-11.

У відповідь на вказаний запит ТОВ «РОЗЕТКА.УА» надало контролюючому органу листом від 19.11.2018 №19-11/18-220 інформацію про те, що реєстрація (і подальша ідентифікація) проданих смартфонів відбувається не за серійним номером, а за ІМЕІ.

В ході перевірки перевіряючими двічі запитувалась інформація щодо надання детального переліку придбаного товару у ТОВ «ГРОУТ» з зазначенням ІМЕІ номерів або письмових пояснень у разі відсутності такої інформації.

ТОВ «РОЗЕТКА. УА» повідомлено контролюючий орган про неможливість надання ІМЕІ номерів з огляду на відсутність законодавчо визначеного обов`язку вести облік і зберігання ІМЕІ номерів або серійних номерів реалізованих телефонів.

В подальшому контролюючим органом від представника компанії «Хіаомі Н.К. Limited» отримано лист від 21.12.2018 №21/12-18/1 яким повідомлено про те, що 11 грудня 2018 року представником компанії Ксіомі направлено запити щодо надання інформації на адреси офіційних імпортерів продукції ТМ Xiaomi/Redmi/Mi в Україні, а саме: ТОВ «Цифротех», ТОВ «Цифра-Трейд».

21.12.2018 року на адресу представника компанії Ксіомі надійшли відповіді на запити, згідно яких ТОВ «Цифротех» і ТОВ «Цифра-Трейд» повідомили про те, що протягом 2018р. на митній території України продукція TM Xiaomi/Redmi/Mi підприємствам ТОВ «ГРОУТ», а також його контрагентам-постачальникам ТОВ «АРМАКС ТРЕЙД», ТОВ «СТІЛ СОЛЮШЕН», ТОВ «ХАНТЕР-ЛТД» не постачалась.

З метою з`ясування всіх можливих імпортерів продукції ТМ Xiaomi/Redmi/Mi на митну територію України, відповідачем на адресу Державної фіскальної служби України направлено запит про надання інформації щодо юридичних осіб (перелік підприємств), які ввозили через митний кордон України техніку Xiaomi протягом 2018р. в об`ємах не менше 100 одиниць техніки на місяць.

Як свідчить зміст акта перевірки, відповіді від ДФС отримано не було.

Також, під час перевірки встановлено, що у наданих до перевірки товаро-транспортних накладних, складених ТОВ «Гроут» міститься інформація про місце навантаження товару: м. Харків, вул. Пушкінська, 109, де здійснювалось і зберігання товару ТОВ «ГРОУТ».

Однак, на переконання контролюючого органу, фактично складські приміщення у ТОВ «Гроут» відсутні, що свідчить на користь недостовірності інформації в ТТН.

Доводи контролюючого органу в цій частині обґрунтовані тим, що відповідно до інформації, отриманої від осіб, які є власниками приміщень за вказаною адресою в м. Харків, останні не укладали договорів оренди з ТОВ «Гроут». При цьому, слід зазначити, що питання суборенди в акті перевірки лишилось не дослідженим.

Таким чином, суть позиції контролюючого органу зводиться до: 1) відсутності інформації про походження товару; 2) обриву ланцюга постачання та відсутності інформації щодо легального ввезення товару на митну територію України; 3) відмови ТОВ «РОЗЕТКА. УА» в наданні ІМЕІ номерів, які містять інформацію про реальне походження товару; 4) відсутності у ТОВ «Гроут» складських приміщень для зберігання технологічної продукції.

На переконання контролюючого органу, вказані обставини в сукупності свідчать про неможливість реального здійснення операцій з придбання товару ТОВ «РОЗЕТКА. УА» у ТОВ «ГРОУТ».

Не погоджуючись із правомірністю і обґрунтованістю наведених в акті перевірки доводів контролюючого органу, як наслідок, правомірністю оскаржуваних ППР, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Так, чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов`язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов`язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Матеріали справи не містять в собі доказів визнання правочинів між позивачем і ТОВ «Гроут» недійсними, у тому числі за позовом контролюючого органу, а отже, в даному випадку відсутні беззаперечні докази, які б підтверджували фіктивність правочинів між позивачем і ТОВ «Гроут».

Разом з тим, відповідно до ст. 472 Митного кодексу України, недекларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 100 відсотків вартості цих товарів, транспортних засобів з конфіскацією зазначених товарів, транспортних засобів.

Відповідно до ст.476 Митного кодексу України, ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території товарів, призначених для виробничої або іншої підприємницької діяльності, з порушенням охоронюваних законом прав інтелектуальної власності - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією товарів, що переміщуються з порушенням права інтелектуальної власності.

За змістом ст.482 Митного кодексу України, переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України поза митним контролем, тобто поза місцем розташування органу доходів і зборів або поза робочим часом, установленим для нього, і без виконання митних формальностей, або з незаконним звільненням від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товарів, транспортних засобів - безпосередніх предметів порушення митних правил з конфіскацією цих товарів, транспортних засобів і транспортних засобів, що використовувалися для переміщення товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України поза митним контролем.

Статтею 483 Митного кодексу України передбачено, що переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням органу доходів і зборів як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил з конфіскацією цих товарів, а також товарів, транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для переміщення товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.

Статтею 484 Митного кодексу України визначено, що зберігання, перевезення, придбання чи використання товарів, транспортних засобів комерційного призначення, ввезених на митну територію України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 100 відсотків вартості цих товарів, транспортних засобів або їх конфіскацію.

Справи про порушення митних правил, передбачені частиною шостою статті 470, статтями 471 - 473, 476, частиною шостою статті 481, статтями 482 - 484 цього Кодексу, а також усі справи про порушення митних правил, вчинені особами, які не досягли 18-річного віку, розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями) (ст.522 Митного кодексу України).

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Акт перевірки не містить в собі інформації про існування постанов про адміністративний проступок, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагента позивача або безпосередньо посадових осіб позивача було визнано винними у вчиненні правопорушень, передбачених наведеними вище нормами Митного кодексу України, внаслідок чого доводи контролюючого органу про відсутність інформації щодо легального ввезення товару на митну територію України, судом відхиляють, адже за відсутності встановлення судом порушень митних правил, товар вважається ввезеним на територію України легально.

При цьому, суд приймає до уваги відсутність в матеріалах справи доказів вчинення контролюючим органом будь-яких дій, направлених на встановлення та притягнення до відповідальності осіб, причетних до нелегального ввезення товарів на митну територію України.

За таких обставин викладена в акті перевірки інформація про відсутність доказів легального ввезення товарів на митну територію України розцінюється судом виключно як суб`єктивна думка посадової особи, відповідальної за складання акта перевірки.

Саме контролюючий орган, як суб`єкт владних повноважень повинен довести факт нелегальності ввезення товарів на митну територію України, однак таких доказів відповідачем надано не було.

Посилання відповідача на відсутність інформації про походження товару, судом відхиляються, адже позивач не є імпортером спірних товарів, а отже не зобов`язаний володіти документами про походження товару, які надаються декларантом до митного оформлення.

Посилання контролюючого органу на обрив ланцюга постачання судом відхиляються, адже відповідачем не надано доказів проведення документальних перевірок контрагента позивача в рамках яких було б встановлено неправомірне формування суб`єктом господарювання показників податкової звітності з податку на додану вартість та податку на прибуток за наслідками операцій з придбання спірних мобільних телефонів.

При цьому, на переконання суду, відсутність в Єдиному реєстрі податкових накладних інформації про реєстрацію третіми особами в ланцюгу постачання податкових накладних при поставці спірних мобільних телефонів, не є беззаперечним доказом «обриву ланцюгу постачання», натомість може свідчити про порушення такими особами порядку реєстрації ПН, або не реєстрації ПН при поставці товару, що в будь-якому випадку має бути перевірено виключно за результатами проведення документального контрольного заходу, а не на підставі припущень інспекторів, які (припущення) гуртуються лише на інформації ЄРПН.

Враховуючи персоналізацію юридичної відповідальності, позивач не може нести відповідальність за порушення норм податкового і митного законодавства іншими особами, а товар, що придбавається позивачем слід вважати цілком легальним, за відсутності доказів, що підтверджують зворотне.

В контексті наведеного, досліджуючи питання придбання позивачем у ТОВ «Гроут» мобільних телефонів, судом встановлено наступне.

01 серпня 2017 року між позивачем (покупець) і ТОВ «Гроут» (постачальник) укладено договір №2017/222, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передавати у встановлений строк у власність покупця готову продукцію, аксесуари і запасні частини (надалі по тексту - Товар), а покупець зобов`язується прийняти Товар в асортименті, кількості та за ціною, узгодженою Сторонами і сплатити за нього певну грошову суму.

Постачальник гарантує, що Товар належить йому на праві власності, сертифікований в Україні і пройшов митне оформлення, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави, засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством.

Поставка Товару Покупцю за домовленістю Сторін здійснюється Постачальником на умовах DDP згідно правил Інкотермс-2010 - м. Київ, вул. Кирилівська, 82 або на умовах EX WORK зі складу Постачальника м. Харків, вул. Пушкінська,109, та/або за іншою адресою, погодженою сторонами у відповідних Замовленнях.

У передбачених чинним законодавством випадках Постачальник зобов`язаний надати Покупцю ТТН, а також відповідає за її ненадання/несвоєчасне надання у визначеному законом порядку.

Належне виконання сторонами умов вказаного договору підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями: замовлень на товар (а.с.158-195 том 1); видаткових накладних (а.с.125-157 том 1); ТТН (а.с.50-124 том 1); податкових накладних (а.с.219 т.1, а.с.1-64 том 2); платіжних доручень (а.с.196-218 том 1).

Оприбуткування позивачем придбаних товарів на складі підтверджується роздруківками рах.281 та карток складського обліку (а.с.30-228 том 3; а.с.1-92 том 4).

Як свідчить зміст акта перевірки, під час проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу не здійснювалась інвентаризація залишків товару на складі, відтак відсутні докази ймовірного порушення позивачем порядку оприбуткування товарів на складі.

Стосовно використання позивачем придбаних у ТОВ «Гроут» товарів в рамках власної господарської діяльності судом встановлено наступне.

Так, наприклад, мобільні телефони, придбані позивачем у ТОВ «Гроут» за видатковою накладною №629 від 02.07.2018 (а.с.93 том 4) були реалізовані на ТОВ «Європлюс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , тощо, згідно видаткових накладних, засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.94-216 том 4).

Телефони, придбані позивачем у ТОВ «Гроут» за видатковою накладною №740 від 20.07.2018 (а.с.217 том 4) були реалізовані на ТОВ «Європлюс», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , тощо, згідно видаткових накладних, засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.2-240 том 5).

Аналогічним чином, придбані позивачем у ТОВ «Гроут» мобільні телефони за видатковими накладними (а.с.1 том 11, а.с.7 том 12, а.с.194 том 15, а.с.1 том 18) були реалізовані на користь фізичних і юридичних осіб, що підтверджується відповідними копіями видаткових накладних, які наявні в матеріалах справи.

Суд не вважає за доцільне аналізувати всі без виключення операції продажу позивачем мобільних телефонів на користь треті осіб, адже дані обставини не є спірними.

Також судом не здійснювалось співставлення ціни придбаних і реалізованих телефонів, адже обставини прибутковості/збитковості господарських операцій не були предметом перевірки.

Разом із тим, посилання контролюючого органу на відсутність складських приміщень у ТОВ «Гроут», адреса яких (м. Харків, вул. Пушкінська, 109) вказана в ТТН, судом відхиляються, приймаючи до уваги наступне.

Як підтверджується матеріалами справи (том 50), Відповідно до Договору суборенди нежитлових приміщень № 2/18-1/2017 від 02.01.2018 та Додаткової угоди від 02.01.2019 до Договору суборенди нежитлових приміщень № 2/18-1 /2017 від 02.01.2018, нежитлове приміщення літ. А-1, площею - 306,5 кв.м. за адресою: 61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 109, знаходиться у користуванні ТОВ «ГРОУТ» на підставі суборенди, орендарем згідно цього Договору виступає ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОМПАНІ «ПЛАЗМА».

На підтвердження сплати орендних платежів позивачем отримано від ТОВ «Гроут» і долучено до матеріалів справи копії відповідних платіжних доручень.

Відтак, доводи контролюючого органу про відсутність у ТОВ «Гроут» складських приміщень, до яких дійшов відповідач через аналіз листів-відповідей власників приміщень за вказаною адресою (ТОВ «ССМ-Інвест», ТОВ «МК СКСМ», ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ПРАТ «Імтокс»), які повідомили про відсутність господарських відносин із ТОВ «Гроут», судом відхиляються, оскільки приміщення знаходяться у ТОВ «Гроут» на праві суборенди, а не оренди.

Зворотного під час розгляду справи з посиланням на належні і допустимі докази відповідачем не доведено.

Стосовно доводів Офісу про ненадання позивачем до перевірки переліку ІМЕІ придбаних у ТОВ «Гроут» телефонів, суд зазначає наступне.

За змістом п.п.44.1, 44.3 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Як зазначив позивач та не було заперечено і спростовано відповідачем з посиланням на конкретні норми законодавства, як станом на дати придбання спірних мобільних телефонів позивачем у ТОВ «Гроут», так і станом на час їх реалізації третім особам був відсутній законодавчо встановлений обов`язок для суб`єктів господарювання здійснювати облік і зберігання інформації про РЕЗ у формі ІМЕІ, внаслідок чого позивач на виконання вимог п.44.1, 44.3 Податкового кодексу України здійснює зберігання лише первинних бухгалтерських, податкових і перевізних документів, які власне і були надані до перевірки і до матеріалів справи та проаналізовані судом.

Таким чином, доводи контролюючого органу в цій частині є необґрунтованими.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в наданих до перевірки документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об`єкту оподаткування по спірним господарським операціям, контролюючий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача та третіми особами в ланцюгу постачання, з якими позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом п.134.1.1 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Між тим, наявність податкових накладних та видаткових накладних, дійсно є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для зменшення платнику податків від`ємного значення, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов`язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об`єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки постачальників в ланцюгу постачання, ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б таким особам збільшувались/зменшувались суми грошових зобов`язань з ПДВ та податку на прибуток, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентами недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов`язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відтак, приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі докази, не доведено обставин протиправного формування позивачем показників податкової звітності на підставі зазначених вище досліджених судом господарських операцій.

За таких обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам ч.2 ст.2 КАС України, внаслідок чого є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.04.2019 №0004084401, №0004074401, №0004064401, складені Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка. Уа» понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 19210,00 грн (дев`ятнадцять тисяч двісті десять грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС.

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РОЗЕТКА. УА» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37193071, адреса: 01103, м.Київ, БУЛЬВАР ДРУЖБИ НАРОДІВ, будинок 8-А).

ОФІС ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ (04119, м.Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 11 Г, код ЄДРПОУ 39440996).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович