Рішення № 90259887, 08.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2020 року м. Київ № 640/8347/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу

за позовом Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю

до Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Мініної Марини Сергіївни

про визнання протиправною та скасування постанови № 61578640,

В С Т А Н О В И В:

Фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю звернулася до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця Мініної Марини Сергіївни від 17.03.2020 про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 61578640.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на закони України «При виконавче провадження», «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Порядок виплати винагород державним виконавцем та їх розмірі і розмір основної винагороди приватного виконавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.03.2016 № 643, та зазначає про протиправність постанови приватного виконавця Мініної Марини Сергіївни про стягнення з божника основної винагороди, оскільки стягнення основної винагороди має місце лише після повного та фактичного виконання судового рішення, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження. Також позивач вказує на те, що основна винагорода приватного виконавця стягується виключно у разі виконання рішень майнового чи немайнового характеру, до яких ухвала про забезпечення позову не відноситься.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилається на закони України «Про виконавче провадження», «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 643 від 08.09.2016, та зазначає про прийняття постанови про стягнення з боржника основної винагороди у відповідності до норм та порядку, що визначений чинним законодавством України. Також відповідач вказує, що законодавство розділяє момент винесення постанови про стягнення основної суми винагороди приватного виконавця та момент фактичного стягнення суми основної винагороди приватного виконавця.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Приватним виконавцем Мініною Мариною Сергіївною при примусовому виконанні ухвали Господарського суду міста Києва про забезпечення позову від 17.03.2020 №910/3836/20 про накладення арешту на грошові кошти в сумі 1 264 019 євро, що знаходяться у банківських установах на рахунках, що будуть виявлені державною виконавчою службою або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову прийнято постанову від 17.03.2020 у виконавчому провадженні № 61578640 про стягнення з боржника Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю основної винагороди в сумі 16 816 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1403-VIII) визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Статтею 31 Закону № 1403-VIII врегульована винагорода приватного виконавця та авансування витрат виконавчого провадження.

Так, зокрема, частинами першою, другою зазначеної статті передбачено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Частиною третьою статті 31 Закону № 1403-VIII визначено, що основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Як вбачається з матеріалів справи, постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мініною М.С. від 17.03.2020 відкрито виконавче провадження з виконання ухвали Господарського суду міста Києва про забезпечення позову від 17.03.2020 № 910/3836/20 про накладення арешту на грошові кошти в сумі 1 264 019 євро, що знаходяться у банківських установах на рахунках, що будуть виявлені державною виконавчою службою або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову. Одночасно в постанові вказано про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 16 816 грн.

Разом з тим, 17.03.2020 у виконавчому провадженні № 61578640 приватним виконавцем прийнято оскаржувану постанову про стягнення з боржника Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю основної винагороди в сумі 16 816 грн.

При цьому, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 45 Закону № 1404-VIII визначено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується за виконавчими документами, зокрема, про накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.

Таким чином, враховуючи, що виконавче провадження № 61578640 відкрито по примусовому виконанню ухвали Господарського суду міста Києва про забезпечення позову, яка підлягала негайному виконанню, відповідно, у приватного виконавця були відсутні підстави для прийняття постанови про стягнення з боржника основної винагороди.

Крім того, частиною шостою статті 31 Закону № 1403-VIII передбачено, що основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

Згідно з абзацом третім пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643, приватний виконавець, який забезпечив у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа, одержує основну винагороду в розмірі чотирьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа, - в розмірі вісьмох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за своїм призначенням основана винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного виконання рішення немайнового характеру.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, приватним виконавцем з метою виконання ухвали суду про забезпечення позову прийнято постанову про арешт коштів боржника від 17.03.2020 ВП № 61578640, яку надіслано на виконання до банківських установ з переліком. Одночасно в листі від 17.03.2020 № 45 приватний виконавець просив надати інформацію про залишки коштів, про зупинення видаткових операцій на рахунках боржника Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю.

Про виконання постанови приватного виконавця повідомили АТ КБ «Приват Банк», АТ «Банк Альянс», АТ «Державний ощадний банк України», інші банківські установи повідомили про неможливість виконання постанови приватного виконавця, зокрема, з тих підстав, що фірма не є клієнтом банку або з підстав не достатності коштів на рахунках.

12.05.2020 позивач звернувся до приватного виконавця із заявою про закінчення виконавчого провадження № 61578640 з тих підстав, що 12.05.2020 постановою Північного апеляційного господарського суду скасована ухвала Господарського суду м. Києва від 17.03.2020 по справі № 910/3836/20, якою вжиті заходи забезпечення позову.

На підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, приватним виконавцем Мініною М.М. прийнято постанову від 13.05.2020 про закінчення виконавчого провадження № 61578640.

Таким чином, виконавче провадження закінчено не у зв`язку із виконанням рішення суду у повному обсязі, а в зв`язку із скасуванням ухвали суду, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця.

Зазначена позиція суду грунтується на висновках викладених в постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 260/801/19 та від 11.06.2020 у справі №160/10713/19.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Одночасно суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду даної адміністративної справи відповідачем не доведено правомірність постанови про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 61578640.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 2 102 грн.

Інших документально підтверджених витрат позивача пов`язаних з розглядом справи матеріали справи не містять.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю (вул. Провіантська, 3, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 14073675) до Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Мініної Марини Сергіївни (вул. Голосіївська, 17, офіс 607, м. Київ, 03039) про визнання протиправною та скасування постанови № 61578640 задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Мініної Марини Сергіївни від 17.03.2020 про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 61578640.

3. Стягнути на користь Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю (вул. Провіантська, 3, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 14073675) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. за рахунок Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Мініної Марини Сергіївни (вул. Голосіївська, 17, офіс 607, м. Київ, 03039).

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Бояринцева