Рішення № 90259798, 10.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року м. Київ № 640/1337/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А., секретар судового засідання Новаковська І.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

за участю:

представник позивача - адвокат Юровський Д.Б.;

представник відповідача - Романюк Т.В.

Адвокат Юровський Дмитро Борисович звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 про (з урахуванням уточненої позовної заяви), про:

- визнання протиправним та скасування розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України Штучного В.В. від 19.12.2019 №3560-п про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновлення ОСОБА_1 на посаді головного консультанта Секретаріату Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики в Апараті Верховної Ради України;

- стягнення з Aпapaту Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 70714,50 грн.;

- стягнення з Aпapaту Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 80700,90 грн.;

- стягнення з Aпapaту Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 судових витрат;

- встановлення Апарату Верховної Ради України десятиденного строку для подання до Окружного адміністративного суду міста Києва звіту про виконання судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів. Судовий розгляд відкладався в зв`язку з клопотанням представника позивача про намір вирішити спір мирним шляхом та в зв`язку з неотриманням відзиву. Також судом оголошувалась перерва на стадії дослідження доказів, оскільки було вичерпано процесуальний час, відведений на судовий розгляд адміністративної справи. Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Підставами позовних вимог зазначено: звільнення ОСОБА_1 з посади головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики згідно з розпорядженням від 19.12.2019 №3560-п відбулось без урахування відповідачем відмінних результатів атестації позивачки, яка отримала максимальну атестаційну оцінку "відмінно", чим порушено абзац перший статті 42 Кодексу законів про працю України (КЗпП України); реорганізація секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики як структурного підрозділу не є реорганізацією самого державного органу, тому не може бути підставою для звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"; підставою звільнення позивачки у розпорядженні від 19.12.2019 №3560-п вказано пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", а у попередженні про можливе наступне звільнення від 23.09.2019 зазначено частину третю статті 87 Закону України "Про державну службу", тобто звільнення позивачки є незаконним ще й з підстав її неналежного повідомлення про наступне звільнення; незаконне звільнення позивачки завдало їй і моральної шкоди.

Відповідачем в особі уповноваженого представника подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнаються, в їх задоволенні представник просить відмовити. Підставами заперечень вказано, що позивачка своєчасно була попереджена про можливе наступне звільнення, їй були запропоновані наявні вакантні посади головного консультанта в секретаріаті Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики та в секретаріаті Комітету з питань транспорту та інфраструктури, а також в інших структурних підрозділах, від яких позивач відмовилась. За твердженням представника, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем таку вимогу не обґрунтовано та не надано відповідних доказів.

Представником позивачки подано відповідь на відзив, у якому підтримано підстави позову, зазначено про невідповідність, передбаченим законодавством підставам для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, порушено встановлені трудовим законодавством гарантії для працівників.

Під час судового розгляду адміністративної справи позивачка та її представник позов підтримали, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Судом відхилено клопотання представника позивачки про мирне врегулювання спору, оскільки відповідачем таке клопотання не підтримано.

З урахуванням частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) судом відмовлено в задоволенні клопотання представника позивачки про виклик свідків, оскільки в клопотанні не зазначено конкретної обставини, яку мали підтвердити свідки. Під час судового розгляду адміністративної справи представник позивачки не наполягав на задоволенні вказаного клопотання.

Дослідивши письмові докази, суд установив.

Згідно з розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.12.2019 №3560-к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного консультанта" звільнено ОСОБА_1 19.12.2019 з посади головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики у зв`язку з реорганізацією секретаріату. Підставами звільнення в указаному розпорядженні зазначено пункт 1 частини першої, частина четверта статті 87 Закону України "Про державну службу", пункт 1 статті 40, стаття 44 КЗпП України, а підставою прийняття розпорядження - розпорядження першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керуючого справами від 19.09.2019 №2270-к.

У попередженні про можливе наступне звільнення зазначено, що відповідно до розпорядження першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України - керуючого справами "Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання" від 19.09.2019 №2270-к попереджено ОСОБА_1 про можливе наступне звільнення з займаної посади на підставі частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" та пункту 1 статті 40 КЗпП України через два місяці від дня цього попередження. Позивач ознайомилась з попередженням 23.09.2019, про що свідчить відповідні відмітка та підпис.

Відповідно до листа Керівника Апарату Верховної Ради України від 02.12.2019 №20-45/3581 через те, що до Апарату Верховної Ради України подання комітету щодо призначення позивачки не надійшло, то їй запропоновано вакантні посади згідно з додатком: посаду головного консультанта у секретаріаті Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики, кваліфікаційні вимоги - знання спеціального законодавства у сфері податкової та митної політики, наявність вищої освіти не нижче бакалавра за спеціальністю "Право", "Економіка", "Фінанси, банківська справа та страхування", знання основних вимог законодавчої техніки, принципів підготовки і оформлення проектів документів і нормативно-правових актів, знання в частині практики застосування норм Податкового кодексу України; посаду головного консультанта у секретаріаті Комітету з питань транспорту та інфраструктури, кваліфікаційні вимоги - ступінь вищої освіти не нижче бакалавра відповідного професійного спрямування, знання основних вимог законодавчої техніки, принципів підготовки і оформлення проектів документів і нормативно-правових актів, знання щодо опрацювання нормативно-правових актів, підготовки інформаційно-аналітичних і довідкових матеріалів, узагальнення та аналіз практики застосування законодавства.

Як убачається з пропозиції вакантних посад в Апараті Верховної Ради України відповідно до кваліфікації ОСОБА_1 та вимог Закону України "Про державну службу" позивачка 03.12.2019: відмовилася від запропонованої посади головного консультанта у секретаріаті Комітету з питань транспорту та інфраструктури; на посаду головного консультанта у секретаріаті Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики погодилася за умови надання відповідного напряму, яким займалася у секретаріаті Комітету з питань податкової та митної політики.

До позову додано бланк оцінювання результатів службової діяльності державного службовця Апарату Верховної Ради України ОСОБА_1 за 2018 рік за періоди 01.01.2018-23.11.2018, відповідно до якого підсумкова оцінка- відмінно (підсумковий середній бал 3,8). З результатами оцінювання позивачка ознайомилася 26.11.2018.

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Відносини щодо проходження громадянами державної служби, звільнення з державної служби врегульовано Законом України "Про державну службу" від 10.10.2015 №889-VIII (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній на час попередження позивачки про можливе наступне звільнення 23.09.2019): підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (пункт 1 частини першої); процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (частина третя).

Зі змісту розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.12.2019 №3560-к убачається, що ОСОБА_1 звільнено з посади головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики у зв`язку з реорганізацією секретаріату на підставі пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 статті 40, статті 44 КЗпП України.

За змістом частини другої статті 40 КЗпП України (у редакції, чинній на час попередження позивачки про можливе наступне звільнення 23.09.2019) звільнення з підстав змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Тобто на роботодавця покладався обов`язок вчинити дії для працевлаштування працівника за його згодою на рівнозначну посаду або в разі відсутності такої на іншу посаду державної служби. Крім того, звільнення за наведених підстав допускалося в разі скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу.

Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (частина перша); при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга); одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 25.01.2019 справа №826/3806/17, від 19.03.2020 у справі №804/1542/16, від 18.06.2020 справа №826/25065/15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі наявні вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися в установі протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Суд констатує, що попереджаючи позивачку про звільнення, відповідач не запропонував рівноцінної посади державної служби або іншої роботи відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", статей 40, 49-2 КЗпП України (в редакціях, чинних на час попередження позивачки про можливе наступне звільнення 23.09.2019).

На думку суду, необґрунтованими є доводи представника відповідача про неможливість пропонування позивачці рівнозначної посади чи іншої роботи станом на час попередження, оскільки розпорядженням першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.09.2019 №22370-к "Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання" були перейменовані, утворені, ліквідовані секретаріати Комітету Верховної Ради України, затверджено структуру та штатну чисельність секретаріатів комітетів Верховної Ради України. Отже, станом на час попередження 23.09.2019 позивачки про можливе наступне звільнення були затверджені структура та штатна чисельність секретаріатів комітетів Верховної Ради України.

За змістом частини п`ятої статті 22 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на час попередження позивачки про можливе наступне звільнення 23.09.2019) реорганізацією державного органу є злиття, приєднання, поділ, перетворення.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України в разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання" від 29.08.2019 №19-IX утворено 23 комітети Верховної Ради України дев`ятого скликання, встановлено кількісний склад народних депутатів України, які можуть входити до складу комітетів, визначено предмети відання комітетів.

Згідно з розпорядженням першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.09.2019 №22370-к "Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання" визначено, зокрема, структуру секретаріатів комітетів Верховної Ради України, штатна чисельність становила 350 одиниць. Зокрема, утворено секретаріат Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики на базі секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності та секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики. Штатна чисельність новоствореного Комітету визначена в кількості 22 штатні одиниці: керівник секретаріату - 1; заступник керівника секретаріату - 3; головний консультант - 17; старший консультант - 1.

У розпорядженні Голови Верховної Ради України від 24.12.2014 №1777 "Про затвердження структури та штатної чисельності секретаріатів комітетів та секретаріатів спеціальних комісій Верховної Ради України восьмого скликання" кількість штатних одиниць дорівнювала 364. Зокрема, секретаріат Комітету з питань податкової та митної політики, де проходила публічну службу позивачка, налічував 16 штатних одиниць, з них: завідувач секретаріату - 1; заступник завідувача секретаріату - 2; головний консультант - 9; старший консультант - 4. Штатна чисельність секретаріату Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності, на базі якого створено секретаріат Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, передбачав 8 штатних одиниць, у тому числі: завідувач секретаріату - 1; заступник завідувача секретаріату - 1; головний консультант - 5; старший консультант - 1.

З огляду на встановлені обставини, суд доходить висновку, що внаслідок визначення Постановою Верховної Ради України від 29.08.2019 №19-IX нового переліку комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання скоротилась штатна чисельність працівників секретаріатів комітетів Верховної Ради України з 364 штатних одиниць у Верховній Раді України восьмого скликання до 350 штатних одиниць у Верховній Раді України дев`ятого скликання. Штатна чисельність створеного секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики становила 22 штатні одиниці, водночас секретаріат Комітету з питань податкової та митної політики та Комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності - 24 штатні одиниці. З них у новоствореному Комітеті 17 рівнозначних посад головних консультантів, у попередні комітетах, на базі яких створено новий, - 14 штатних одиниць головних консультантів.

На думку суду, наведені докази не доводять реорганізації державного органу Апарату Верховної Ради в розумінні Закону України "Про державну службу" та КЗпП України.

Судом установлено, що позивачці 03.12.2019 запропоновано посади головного консультанта в секретаріаті Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики погодилася та головного консультанта в секретаріаті Комітету з питань транспорту та інфраструктури, що підтверджується пропозицією вакантних посад в Апараті Верховної Ради України відповідно до кваліфікації ОСОБА_1 та вимог Закону України "Про державну службу". У супровідному листі від 02.12.2019 №20-118/3581 вказано, що через перерозподіл предметів відання комітетів і скороченням їх кількості та штатної чисельності секретаріатів комітетів, відповідно статті 87 Закону України "Про державну службу" та статті 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 попереджалась про можливе наступне звільнення через два місяці після підписання попередження. Оскільки згідно зі статтею 55 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" подання комітету щодо призначення ОСОБА_1 не надійшло, було запропоновано вказані дві посади.

Як убачається зі змісту пропозиції, позивачка 03.12.2019 відмовилась від запропонованої посади головного консультанта в секретаріаті Комітету з питань транспорту та інфраструктури. Щодо посади головного консультанта в секретаріаті Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики, то позивач у графі "згодна/незгодна" зазначила: "згодна за умови надання відповідного напряму, яким займалася у секретаріаті Комітету з питань податкової та митної політики".

На думку суду, помилковими є доводи представника відповідача, що позивачка відмовилась від запропонованих посад, оскільки позивачка вказала про згоду на зайняття вакантної посади. Застереження зроблене позивачкою не свідчить про відмову від запропонованої посади. Під час судового розгляду адміністративної справи представник позивача та позивачка наголосили, що застереження стосувалось її досвіду роботи в секретаріаті Комітету з питань податкової та митної політики. Тому, в разі забезпечення її роботою за відповідним напрямком, вона змогла б виконувати свою роботу якнайкраще.

З огляду на такий висновок, суд вважає, що звільнення позивачки відбулось за відсутності підстав, позаяк вона погодилась на зайняття вакантної посади. В разі сумніву щодо надання позивачкою згоди на зайняття запропонованої вакантної посади роботодавець з метою виконання своїх повноважень щодо вчинення всіх необхідних дій для працевлаштування позивачки міг з`ясувати її волевиявлення стосовно запропонованої посади головного консультанта в секретаріаті Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики шляхом пропонування надання однозначної відповіді. Крім того, оскільки під час попередження позивачці не були запропоновані всі вакантні посади чи робота, яку вона могла виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду, суд доходить висновку, що відповідачем не було вчинено всіх дій для працевлаштування позивачки в Апараті Верховної Ради України внаслідок утворення постановою Верховної Ради України від 29.08.2019 №19-IX комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання та встановлення штатної чисельності секретаріатів комітетів Верховної Ради України дев`ятого скликання розпорядженням першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.09.2019 №22370-к, що призвело до скорочення 14 штатних одиниць у секретаріатах кмітетів Верховної Ради України. Доказів відсутності інших вакантних посад чи роботи, станом на час попередження позивачки 23.09.2019 про звільнення, представником відповідача не надано.

Представник відповідача як правову підставу заперечень вказав статтю 55 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" від 04.04.1995 №116/95-ВР (зі змінами), за частиною п`ятою якої пропозиції щодо кандидатур заступника (заступників) керівника секретаріату комітету, керівників відділів та служб, а також працівників секретаріату комітету вносяться керівником секретаріату комітету на розгляд комітету з дотриманням вимог Закону України "Про державну службу". Тобто, наведена норма передбачає дотримання вимог Закону України "Про державну службу" у випадках надання керівником секретаріату комітету на розгляд комітету пропозицій щодо кандидатур заступника (заступників) керівника секретаріату комітету, керівників відділів та служб, а також працівників секретаріату комітету.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження керівника Апарату Верховної Ради України від 19.12.2019 №3560-п про звільнення ОСОБА_1 .

Оскільки Законом України "Про державну службу" не визначено процедури поновлення незаконно звільненого працівника, застосуванню підлягають норми КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Представником позивачки заявлено вимогу про її поновлення на посаді головного консультанта Секретаріату Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики в Апараті Верховної Ради України.

На думку суду, вказана вимога не підлягає задоволенню. Зміст наведеної частини першої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що суд може поновити особу в разі звільнення без законної підстави на попередній роботі. Крім того, частиною п`ятою статті 55 Закону України Закону України "Про комітети Верховної Ради України" передбачено, що кандидатури працівників секретаріату комітету вносяться керівником секретаріату комітету на розгляд комітету.

З урахуванням наведеного правового регулювання, позовна вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного консультанта Секретаріату Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики в Апараті Верховної Ради України підлягає задоволенню в частині поновлення позивачки на посаді, з якої її було звільнено - головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, з дня наступного за днем звільнення, з 20.12.2019.

Суд констатує, що Закон України "Про державну службу", КЗпП України, інші нормативно-правові акти не містять окремої процедури поновлення державного службовця на посаді, з якої його було звільнено. Однак відсутність правового регулювання не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

На думку суду, належним способом виконання рішення суду є видання розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики з 20.12.2019. При цьому суд вважає, що відсутність відповідної посади в структурі секретаріатів комітетів Верховної Ради України не є перешкодою для виконання рішення суду з метою поновлення порушеного права позивача на працю, передбаченого статтею 43 Конституції України.

У даному випадку розпорядження про поновлення приймається на виконання рішення суду. Після виконання відповідачем вимог пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на час попередження позивача про можливе наступне звільнення 23.09.2019) щодо з`ясування надання згоди позивачкою на зайняття посади головного консультанта в секретаріаті Комітету з питань транспорту та інфраструктури або на зайняття іншої рівнозначної посади, а в разі об`єктивної неможливості призначення на рівнозначну посаду, виконання вимог статей 40, 49-2 КЗпП України (в редакції, чинній на час попередження позивача про можливе наступне звільнення 23.09.2019) щодо вчинення необхідних та достатніх дій для залишення позивачки на роботі, Керівник Апарату Верховної Ради України приймає відповідне розпорядження.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з Aпapaту Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 70714,50грн.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відтак підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20.12.2019 (наступний день за днем звільнення) по 10.06.2020 (день ухвалення судом рішення).

До позову додано довідку від 18.12.2019 щодо заробітної плати ОСОБА_1 . Як убачається з довідки, позивачці за жовтень, листопад 2019 року нараховано 2760,07 грн. та 26133,93 грн. заробітної плати. Кількість робочих днів у жовтні, листопаді 2019 року становила 22 та 21. Отже, середньоденний заробіток становив - 1249,84 грн. З урахуванням 116 днів вимушеного прогулу, розмір середнього заробітку з 20.12.2019 по 10.06.2020 склав 144981,44 грн., який підлягає стягненню на користь позивачки за виключенням податків та обов`язкових внесків.

Згідно з частиною першою статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3). Отже, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 26871,50 грн., за виключенням податків та обов`язкових внесків.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з Aпapaту Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 80700,90 грн.

В обґрунтування зазнання моральної шкоди в позові зазначено, що після звільнення 19.12.2019 позивач вимушено зареєструвалась в центрі зайнятості як тимчасово непрацююча та змушена була здійснювати пошук роботи, докладаючи істотних зусиль. За твердженням представника позивача, вимушені зміни в житті позивачки внаслідок звільнення є тяжкими, позивачкою втрачені нормальні життєві зв`язки з колишніми колегами по роботі, позивачка позбавлена можливості приносити користь державі і суспільству та виконувати роботу, яку відмінно знає та любить, відчуває себе приниженою у зв`язку зі зверненням за соціальною допомогою, позивачка є одинокою, заробітна плата була єдиним джерелом доходу. Наведені обставин, за твердженням представника позивачки, призвели до істотних моральних страждань, пов`язаних з почуттям несправедливості.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України: особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша); моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункти 1-4 частини другої); якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На думку суду, вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди не підлягає задоволенню. Представником позивача не додано до позову доказів на підтвердження наведених обставин щодо реєстрації в центрі зайнятості, пошуку роботи. Крім того, позивачку звільнили у зв`язку з реорганізацією секретаріату, з урахуванням надання згоди на зайняття вакантної посади із застереженням, яку відповідач розцінив як відмову від запропонованої посади. На думку суду, такі обставини звільнення не є достатнім свідченням приниження позивача. Також представником не обґрунтовано, що неможливість спілкування з колегами суттєво вплинуло на моральний стан позивачки. Зокрема, не вказано обставин, не надано доказів, які б доводили, що спілкування з колегами по роботі було настільки суттєвим, що відсутність такого спілкування призвела до морального страждання. Крім того, адвокатом не зазначено про неможливість спілкування з колегами у неробочий час.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідача.

Відповідно до пункту 1 статті 5 Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (зі змінами) позивач звільнена від сплати судового збору, оскільки предметом спору є поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, то згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закон України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Оскільки сторонами не надано інших доказів понесення судових витрат, такі витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

У даному випадку суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 19 грудня 2019 року №3560-п "Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного консультанта" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики у зв`язку з реорганізацією визначеного секретаріату.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, з 20 грудня 2019 року.

Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 грудня 2019 року по 10 червня 2020 року в розмірі 144981,44 грн. (сто сорок чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят одна гривня 44 копійки) з відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Виконати негайно рішення суду в частині:

- поновлення ОСОБА_1 на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, з 20 грудня 2019 року.

- стягнення з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 грудня 2019 року по 10 червня 2020 року в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 26871,50 (двадцять шість тисяч вісімсот сімдесят одна гривня 50 копійок) з відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Апарат Верховної Ради України (ідентифікаційний код 20064120, місцезнаходження: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 5).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. З дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Пунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147- VIIІ передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено 07 липня 20120 року.

Суддя В.А. Донець