Рішення № 90259007, 06.07.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2020 року м. Рівне №460/2986/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді У.М. Нор розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини 2382 про стягнення витрат, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини 2382 про стягнення з відповідача компенсації за 56 (п`ятдесят шість) невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.01.2015 по 02.07.2018 в розмірі 17654 (сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят чотири) грн 63 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебував на військовій службі та з 02.07.2018 звільнений у запас зі служби з посади інспектора прикордонної служби-майстра-начальника відділення управління службою відділу прикордонної служби "Калинове" IV категорії (тип А) оперативно-бойової прикордонної комендатури "Костянтинівка". Під час несення військової служби позивач брав участь у антитерористичній операції, однак на час звільнення з військової служби йому не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 02.07.2018. Стверджує, що підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, визначається Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частиною чотирнадцятою статті 10-1 якого передбачено виплату військовослужбовцю у рік звільнення грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки, в тому числі додаткової відпустки у разі її невикористання. Вважає, що норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Відтак вважає, що набув право на грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2015-2018 роки у зв`язку із звільненням зі служби. Позивач зазначає, що грошова компенсація за 56 календарних днів відпустки підлягає до виплати у сумі 17654,63 грн, яку просить суд стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 27.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, у якому покликаючись на положення Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про відпустки", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі і додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", надання додаткових відпусток військовослужбовцям в особливий період припинено, виплата грошової компенсації не передбачена. Також звертає увагу, що кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України у 2014-2019 роках не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за відпустки як учасникам бойових дій, тому відповідач не проводив виплату позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. З таких підстав просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позов, з`ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

Згідно з наказом начальника Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби від 16.08.2017 № 292-ОС старшого прапорщика Скупейка ОСОБА_2 , який наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25.07.2017 № 752-ОС зарахований у розпорядження начальника Краматорського прикордонного загону Державної прикордонної служби України та прибув 16.08.2017 для подальшого проходження військової служби з 6 прикордонного Волинського загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби, з 16.08.2017 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено інспектором прикордонної служби 3 категорії - черговим відділення управління службою відділу прикордонної служби "Калинове" IV категорії (тип А) оперативно-бойової прикордонної комендатури "Костянтинівка".

Наказом начальника 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02.07.2018 № 167-ОС позивача було звільнено з військової служби в запас за статтею 26 частиною 5 пунктом 2 підпунктом "і" (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади") Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" без права носіння військової форми одягу та виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення на підставі наказу начальника 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02.07.2018 № 168-ОС.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 27.11.2017.

Згідно з довідкою Військової частини 2382 Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27.05.2020 № 12/446 старший прапорщик Скупейко Петро ОСОБА_3 в період з 16.08.2017 по 30.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької області, з 01.05.2018 по 02.07.2018 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районі проведення операції Об`єднаних сил: м. д. н. п. м. Костянтинівка, Донецької обл.

У довідці від 27.05.2020 № 12/444 відповідач зазначає, що за період проходження військової служби в Краматорському прикордонному загоні з 16.08.2017 по 02.07.2018 позивачу додаткова відпустка як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів, яка передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", не надавалася.

На день виключення зі списків особового складу Військової частини 2382 ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період проходження служби у Краматорському прикордонному загоні, про що зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

16.05.2019 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановлено рішення у зразковій справі № 620/4218/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишено без змін.

У рішенні від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18 зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, визначено:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України "Про відпустки", статті 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", стаття 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України "Про відпустки", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Отже, за наведеними ознаками типової справи, у якій ухвалено рішення за результатом розгляду зразкової справи № 620/4218/18, дану справу необхідно визнати типовою та в силу приписів частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зразковому рішенні, які полягають у наступному.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі – Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Разом з тим, аналіз наведених положень Законів № 3551-ХІІ та № 2011-ХІІ дає підстави для висновку, що право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік є пільгою для учасників бойових дій відповідно до статей 5, 6 Закону № 3551-ХІІ, які, у разі звільнення з військової служби та невикористання такої відпустки, набувають права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідно до статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ.

Як встановлено судом, позивачу надано статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 166070, виданим 27.11.2017, а згідно з довідкою Військової частини 2382 Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27.05.2020 № 12/446 позивач у період з 16.08.2017 по 30.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької області, з 01.05.2018 по 02.07.2018 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районі проведення операції Об`єднаних сил: м. д. н. п. м. Костянтинівка, Донецької обл.

При цьому, згідно з наказом начальника Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби від 16.08.2017 № 292-ОС позивача з 16.08.2017 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено інспектором прикордонної служби 3 категорії - черговим відділення управління службою відділу прикордонної служби "Калинове" IV категорії (тип А) оперативно-бойової прикордонної комендатури "Костянтинівка", а наказом начальника 11 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02.07.2018 № 168-ОС позивача виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Натомість матеріали справи не містять доказів щодо проходження позивачем військової служби у Військовій частині 2382 та статус учасника бойових дій позивача у період з 2015 по 2016 роки, які охоплено змістом позовних вимог. Суд звертає увагу, що саме статус учасника бойових дій передбачає отримання пільги у вигляді додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік у порядку статті 12 Закону № 3551-XII, відтак відсутність такого статусу не надає військовослужбовцю, відповідно, права на отримання такої пільги.

Ухвалою про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд витребовував у відповідача, зокрема, довідку щодо участі ОСОБА_1 у антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях в період з 2015 по 2018 роки.

На виконання вимог суду відповідачем подано довідку від 27.05.2020 № 12/446, згідно з якою позивач брав участь у антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей у період з 16.08.2017 по 02.07.2018. Статус позивача як учасника бойових дій також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 166070, виданим 27.11.2017.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов`язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За недоведеністю позивачем його статусу учасника бойових дій під час проходження військової служби у період з 2015 по 2016 роки, та враховуючи, що статус позивача як учасника бойових дій підтверджено відповідним посвідченням серії УБД № 166070, виданим 27.11.2017 та довідкою відповідача щодо участі позивача у антитерористичній операції у період з 16.08.2017 по 02.07.2018, наявними в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог щодо грошової компенсації додаткової відпустки учасника бойових за період з 2015 по 2016 роки, відтак в позові у цій частині слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації за 56 (п`ятдесят шість) невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 17654 (сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят чотири) грн 63 коп., суд зазначає, що в межах спірних правовідносин задоволення позову щодо стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку є неналежним способом захисту порушених прав позивача, оскільки така компенсація відповідачем не нарахована позивачу, а суд не повноважний визначати розмір компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки та проводити відповідне нарахування.

Суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача в межах спірних правовідносин є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатом розгляду адміністративної справи доводи та аргументи позовної заяви знайшли часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини 2382 (84301, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Марата, 16, ЄДРПОУ 14321883) про стягнення витрат задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2382 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2017 по 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.07.2018.

Зобов`язати Військову частину 2382 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за період з 2017 по 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.07.2018.

В позові в частині стягнення з Військової частини 2382 на користь ОСОБА_1 компенсації за 56 (п`ятдесят шість) невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.01.2015 по 02.07.2018 в розмірі 17654 (сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят чотири) грн 63 коп., - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, строк на апеляційне оскарження рішення суду продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повний текст рішення складений 06 липня 2020 року.

Суддя У.М. Нор