Рішення № 90259005, 06.07.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2020 року м. Рівне №460/3943/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Н.С. Гудими, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій., -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій щодо зменшення основного розміру пенсії шляхом застосування обмеження її максимального розміру під час перерахунку з 01.01.2018 та проведення виплат пенсії відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 та зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням основного розміру пенсії 90% відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018 без обмеження її максимальним розміром.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивач є пенсіонером Збройних Сил України з 2005 року. Зазначено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2019, серед іншого, зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області провести перерахунок та виплату належної пенсії з у урахуванням основного розміру пенсії - 90 % відповідних сум грошового забезпечення. Повідомлено, що на виконання вказаного рішення відповідачем здійснено перерахунок його пенсії з урахуванням 90 % відповідних сум грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018. Однак, згодом позивачу стало відомо, що після такого перерахунку розмір пенсії призначено йому з застосуванням обмеження максимального розміру пенсії з посиланням на ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки норма щодо такого обмеження з 20.12.2016 у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня. Вказано, що внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ до ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. З викладених підстав, просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 04.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без виклику осіб (письмове провадження) у справі (а.с.12-13).

01.07.2020 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позов (а.с.16-18). Відповідач позов не визнає, вважає його безпідставним і таким, що не підлягає до задоволення. Зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом, а тому позовна заява не підлягає розгляду судом. По суті позовних вимог на обґрунтування відзиву відповідач наголошує, що оскільки після обрахунку пенсії позивача відсоток грошового забезпечення перевищував максимальний розмір, передбачений ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», то позивачу було призначено пенсію у розмірі 90 % відповідних сум грошового забезпечення. Вказує, що на момент проведення перерахунку пенсії редакція ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачала, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб які втратили працездатність. З огляду на це вважає, що діяв в межах норм чинного законодавства, а тому стверджує про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром. За таких обставин, просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до вимог ч.3 ст.263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Розглянувши заяви по суті, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

01.09.2005 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років із врахуванням 39 років вислуги у розмірі 90 % відповідних сум грошового забезпечення на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується копією протоколу про призначення пенсії (а.с.24).

З 01.12.2008 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Судом встановлено, що на підставі пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивачу з 01.01.2018 з урахуванням 70 % грошового забезпечення.

11.11.2019 постановою Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/827/19 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення ОСОБА_1 з 01.01.2018 раніше призначеної пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 90% до 70% відповідних сум грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням основного розміру пенсії - 90% відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018 (а.с.4-7).

На виконання вказаного рішення пенсійним органом проведено перерахунок пенсії позивача , виходячи з 90 % відповідних сум грошового забезпечення, що підтверджується витягом з пенсійної справи позивача (а.с.22).

Разом з тим, як свідчать матеріали пенсійної справи, позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.01.2018 з урахуванням максимального розміру пенсії 13730 грн.

Дізнавшись про обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою.

30.03.2020 листом №4486-3976/С-03/8-1700/20 ГУ ПФУ в Рівненській області повідомило ОСОБА_1 , що на момент проведення перерахунку пенсії ч.7 ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" викладена в наступній редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень". Тож максимальний розмір пенсії позивача, починаючи з 01.12.2019, не може перевищувати 16370 грн. Враховуючи вище зазначене та те, що зобов`язальна частина рішення суду не містить вимог щодо перерахунку розміру пенсії без застосування обмеження максимальним розміром, підстав для проведення вказаного перерахунку немає (а.с.8).

Не погодившись з діями пенсійного органу щодо такого обмеження пенсії максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч.3 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з «військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі – Закон №2262-XII) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

У зв`язку з прийняттям Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року № 3668-VI (далі – Закон № 3668-VI) редакція ч.7 ст.43 Закону № 2262-ХІІ викладена у наступній редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність». Аналогічні зміни були внесені до ч.3 ст.27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п.2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 призначено пенсію у вересні 2005 року, тобто, до набрання чинності змінами, запровадженими Законом №3668-VI.

Наведене дає суду підстави для висновку, що обмеження пенсії максимальним розміром на позивача не розповсюджується.

Суд зауважує, що чинне законодавство України чітко визначає випадки, при виникненні яких у держави виникає право на обмеження права і свобод громадянина, у тому числі і пенсійних виплат.

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).

Крім того, суд звертає увагу, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні N 3-рп/2001 від 5 квітня 2001 року Конституційний Суд України витлумачив зміст принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч.1 ст.58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Так, згідно зі ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, оскільки у даному випадку перерахунок пенсії позивачу пов`язаний з переглядом розміру призначеної йому раніше пенсії, то при визначенні її розміру не може застосовуватися законодавство, яке прийняте після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища позивача.

За таких обставин, обмежуючи розмір пенсії позивачу максимальною величиною, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Додатково суд звертає увагу, що наведені вище положення ч.7 ст.43 Закону № 2262-ХІІ, а саме про те, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, - в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.

Згідно з п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII у частині 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ вносились лише зміни до другого речення.

Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-ХІІ відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

При цьому, після прийняття Конституційним Судом України описаного вище рішення від 20.12.2016 року зміни до першого речення ч.7 ст.43 Закону аналогічного змісту новими законами не вносились. Це означає, що починаючи з 2017 року стаття 43 Закону № 2262-ХІІ не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини, в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, у відповідача, на час перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 та обмеження її розміру максимальною величиною, були відсутні як умови для такого обмеження (оскільки пенсія позивача призначена до набрання чинності змінами, запровадженими Законом №3668-VI, а отже обмеження пенсії максимальним розміром на позивача не розповсюджується), так і підстави для такого обмеження (оскільки відповідні норми чинного законодавства визнані неконституційними).

За результатом розгляду справи суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача протиправно та безпідставно порушені діями Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, які полягають у застосуванні під час проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 обмеження її максимальним розміром.

Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії під час перерахунку відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 та проведення виплат пенсії з обмеженням її максимальним розміром є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а відтак підлягають до задоволення.

З огляду на те, що в ході розгляду цієї справи судом встановлено протиправність дій відповідача у спірних правовідносинах, то суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення і похідної позовної вимоги - про зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням основного розміру пенсії 90 % відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.

Стосовно твердження відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, то суд вважає його необґрунтованим та відхиляє як безпідставне з огляду на таке.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач є пенсіонером, на якого поширюється дія Закону №2262-ХII.

Відповідно до вимог частини 3 ст. 51 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

За таких обставин, у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України не застосовується, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене ч.3 ст.51 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб” право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 19.03.2018 року по справі № 806/1952/18.

Щодо тверджень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у відзиві на позов про те, що рішення про стягнення пенсій та рішення про зобов`язання виплатити пенсії виконуються за рахунок коштів державного бюджету (за певною бюджетною програмою), при цьому, інші кошти, які б могли бути спрямовані на виконання рішення суду у відповідача відсутні, то суд виходить з такого.

Згідно з вимогами частин 1, 2 ст. 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005, заява №3134/00) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23).

Іншими словами, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції в повній мірі та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача частково відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

Як свідчать матеріали справи, за подання цього позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується оригіналом квитанції №17 від 01.06.2020, наявним в матеріалах справи (а.с.10).

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено повністю, то сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м.Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 під час її перерахунку з 01.01.2018 відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 із застосуванням обмеження максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести з 01.01.2018 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням основного розміру пенсії 90 % відповідних сум грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 06 липня 2020 року.

Суддя Н.С. Гудима