Рішення № 90258950, 08.07.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2308/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3052 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 3052 Національної гвардії України /далі - відповідач/ про:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини 3052 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік включно, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язання Військової частини 3052 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки у кількості 42 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 29 грудня 2017 року;

- стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3052 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні належних позивачу виплат по день прийняття рішення суду (на момент подачі позову -248402,40 грн) /а.с. 1-6/.

Позов обґрунтований тим, що станом на день прийняття наказу про звільнення позивача з військової служби відповідач не провів із позивачем розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", чим порушив вимоги законодавства та його права. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18, позивач вважає, що припинення надання самої відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізоване також у спосіб надання грошової компенсації за невикористані дні цієї відпустки. Крім того, у зв`язку з непроведенням виплати позивачу всіх належних до виплати сум, він має право на стягнення на його користь середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 27-38/ зазначив, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових видів відпусток. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян, що передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", є лише гарантованою державою пільгою та не належить до видів щорічної відпустки, перелічених у статті 4 вказаного Закону. Оскільки така відпустка не належить до щорічних відпусток, на неї не поширюються норми, що передбачені для щорічних відпусток, зокрема щодо виплати компенсації за невикористані дні календарної відпустки під час звільнення. Під час проходження служби позивач щодо надання йому додаткової відпустки чи виплати йому компенсації до командування Військової частини 3052 не звертався. Станом на дату видачі наказу командира військової частини 3052 про виключення його зі списків особового складу позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не заперечував проти виключення його зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а також не оскаржував цей наказ. Щодо виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України зазначає, що позивач проходив у Військовій частині 3052 військову службу та не перебував у трудових відносинах з відповідачем, а тому положення вказаної статті 117 Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини не поширюються. Крім того, за наявності спору між сторонами щодо розміру належних до виплати сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку є безпідставним.

У відповіді на відзив /а.с. 41-45/ позивач зазначив, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби. Відповідно до пункту 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 200 від 15 березня 2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 405/31857, у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Таким чином, довід відповідача про різні обставини та правове регулювання у цій справі та у зразковій справі №620/4218/18 є безпідставним. Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності за порушення строків розрахунку при звільненні, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення статті 117 КЗпП України.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України Військової частини 3052 Національної гвардії України №43АТО від 19 вересня 2019 року /а.с.8/ ОСОБА_1 у періоди з 16 листопада 2014 року по 06 грудня 2014 року, з 27 квітня 2016 року по 30 травня 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції в м. Маріуполь Донецької області.

Згідно з посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , виданим Головним управлінням Національної гвардії України 22 квітня 2015 року /а.с. 17/, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідно до пункту 2 витягу з наказу командира Військової частини 3052 Національної гвардії України від 29 грудня 2017 року №328 (по стройовій частині) /а.с.7/ прапорщика ОСОБА_1 старшого інструктора (навідника кулемету БТР) відділення вогневої підтримки взводу спеціального призначення патрульної роти, звільненого відповідно до підпункту "ї" пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом начальника ЦТУ НГУ по особовому складу №78о/с у запас Збройних Сил України, який вислужив строк військової служби за контрактом і строк контракту якого закінчився, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

ОСОБА_1 звернувся до Військової частини 3052 Національної гвардії України із заявою від 30 січня 2020 року /а.с.9/, в якій, зокрема, просив виплати йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.

Листом Військової частини 3052 Національної гвардії України №6/52/32-142 від 11 лютого 2020 року /а.с. 10-11/ ОСОБА_1 повідомлено, що правовий механізм врегулювання питання виплати компенсації за невикористані дні відпустки, передбаченої статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, звільненим з військової служби, які до виключення їх зі списків особового складу не подавали в установленому порядку рапорт на виплату компенсації, відсутні.

Згідно з письмовими поясненнями Військової частини 3052 Національної гвардії України "Про надсилання документів" №6/52/33-431 від 20 травня 2020 року /а.с. 46/ кількість днів додаткової відпустки як учасника бойових дій ОСОБА_1 за період з 2015 року по 2017 рік складає 42 дні.

Вважаючи, що відповідачем допущено бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій під час звільнення з військової служби, та вбачаючи наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та стягнення на його користь середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні належних позивачу виплат по день прийняття рішення суду, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25 березня 1992 року.

Відповідно до частин першої, четвертої та тринадцятої статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, військова служба є особливим видом публічної служби та її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року /далі - Закон № 2011-XII/.

Статтями 1 та 2 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

За змістом пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" № 426-VIII від 14 травня 2015 року, який набрав чинності 06 червня 2015 року, Закон України "Про відпустки" доповнено статтею 16-2.

Так, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" /в редакції Закону, діючій до 01 січня 2019 року/ встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За визначенням, наведеним у статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року /далі - Закон № 3551/, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551 передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців, зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Також відповідно до пунктів 3 та 5 розділу ХХХІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 200 від 15 березня 2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 405/31857 /далі - Інструкція №200 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)/, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної та додаткової відпусток, на які вони мають право в році звільнення.

У рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Таким чином, у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.

Відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

В свою чергу суть поняття "особливий період" розкрито у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року та "Про оборону України" № 1932-XII від 06 грудня 1991 року /далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно/.

Так, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону №3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому у вказаній статті закону також надано визначення поняттям "мобілізація" та "демобілізація". Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; а демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку позивач набув у період проходження ним військової служби.

Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 101 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, таке обмеження не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 101 Закону №2011-ХІІ, статтею 162 Закону №504/96-ВР, та може бути реалізоване у спосіб отримання особою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні цього рішення суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , виданим Головним управлінням Національної гвардії України 22 квітня 2015 року.

З огляду на зазначене, суд вважає, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 як учасник бойових дій мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2017 роках додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, а тому в даному випадку має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації позивачу за вказаний період.

Перевіривши обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, суд, керуючись пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 29 грудня 2017 року, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 грудня 2017 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3052 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні належних позивачу виплат по день прийняття рішення суду (на момент подачі позову - 248402,40 грн), суд зазначає наступне.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у постанові від 17 лютого 2015 року (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд зауважує, що ані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ані Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ані іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, у даному випадку відповідачем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення, зокрема не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України.

Так, згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать до виплати. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

При цьому при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

За певних умов суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Судом встановлено, що при звільненні позивача зі служби 29 грудня 2017 року Військовою частиною 3052 Національної гвардії України не було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015-2017 роки.

Згідно з пунктом 10 розділу ХХХІ Інструкції №200 грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Згідно довідки Військової частини 3052 Національної гвардії України №15 від 05 березня 2020 року /а.с.14/ ОСОБА_1 нараховано грошове забезпечення за повний календарний місяць служби ( листопад 2017 року) - 9208,00 грн.

Тож одноденний розмір грошового забезпечення за листопад 2017 року становить 306,93 грн (9208,00 грн : 30 календарних днів).

Розрахунок середнього заробітку здійснюється на підставі пунктів 2 та 8 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку №100 встановлено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року №11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік", листа Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік" та листа Міністерства соціальної політики України від 29 липня 2019 року № 1133/0/206-19 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік" кількість робочих днів в період з 30 грудня 2017 року (наступний день після звільнення) по день ухвалення судового рішення (08 липня 2020 року) становить 628 робочих днів (0 робочих днів за 2017 рік, 250 робочих днів за 2018 рік, 250 робочих днів за 2019 рік, 128 робочих днів за 2020 рік).

Згідно довідок Військової частини 3052 Національної гвардії України №15-16 від 05 березня 2020 року /а.с.13-14/ ОСОБА_1 за період проходження служби нараховано грошове забезпечення за останні два повні календарні місяці перед звільненням: за жовтень 2017 року у сумі 9208,00 грн, за листопад 2017 року у сумі 9208,00 грн.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 місяці становить 428,28 грн = (9208,00 грн + 9208,00 грн): 43 робочих дня (21 робочий день жовтня 2017 року + 22 робочих дня листопада 2017 року).

Таким чином, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судового рішення становить 268959,84 грн (428,28 грн х 628 робочих днів).

Враховуючи наявність спору між позивачем та роботодавцем з приводу належних до виплати працівникові сум на день звільнення; принцип співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку; істотність частки середнього заробітку порівняно із компенсацією за невикористані календарні дні додаткової відпустки; обставини, за яких було встановлено наявність у позивача права на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, правові висновки Верховного Суду, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.

Отже, частина компенсації за невикористані відпустки, яка припадає на кожен місяць року, в якому надається відпустка (в даному випадку за період з 2015 - 2017 роки) в порівнянні із середньомісячним грошовим забезпеченням позивача (9208,00 грн), складає : у грошовому виразі - 358,09 грн ((306,93 грн х 42 календарних дня додаткової відпустки за 2015-2017 роки) : 36 місяців), а у процентному виразі - 3,89 % (358,09 грн : 9208,00 грн х 100).

Отже, стягненню на користь позивача підлягають кошти в сумі 10462,54 грн (3,89% від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по дату прийняття рішення - 268959,84 грн).

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а відповідно до частини третьої цієї статті - при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами першою та третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною четвертою статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою цієї статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами /частина шоста статті 134 КАС України/.

За подання позову до суду позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн, що підтверджується витягом із договору про надання правової допомоги № 27/01/2020 від 27 січня 2020 року/а.с.15/; актом приймання-передачі наданих юридичних послуг №1 від 04 травня 2020 року до договору про надання правової допомоги №27/01/2020 від 27 січня 2020 року /а.с.16/; ордером на надання правової (правничої) допомоги ВІ № 1008013 від 04 травня 2020 року/а.с.19/; копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Сидоренко Ірини Олександрівни серії ПТ № 3130 від 22 жовтня 2019 року /а.с.18/, виданого на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №14 від 22 жовтня 2019 року; квитанцією №6 від 04 травня 2020 року /а.с.17/.

Витрат по сплаті судового збору за подання цього позову позивач не поніс.

Клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України не заявлялось, а тому витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову та понесення позивачем судових витрат у загальній сумі 3000,00 грн, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Військової частини 3052 Національної гвардії України (вул. Лесі Українки, буд. 24А, м. Полтава, Полтавська область, 36002, ідентифікаційний код 08803781) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3052 Національної гвардії України (вул. Лесі Українки, буд. 24А, м. Полтава, Полтавська область, 36002, ідентифікаційний код 08803781) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 грудня 2017 року.

Зобов`язати Військову частину 3052 Національної гвардії України (вул. Лесі Українки, буд. 24А, м. Полтава, Полтавська область, 36002, ідентифікаційний код 08803781) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 грудня 2017 року.

Стягнути з Військової частини 3052 Національної гвардії України (вул. Лесі Українки, буд. 24А, м. Полтава, Полтавська область, 36002, ідентифікаційний код 08803781) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судового рішення у сумі 10462,54 грн (десять тисяч чотириста шістдесят дві гривні п`ятдесят чотири копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3052 Національної гвардії України (вул. Лесі Українки, буд. 24А, м. Полтава, Полтавська область, 36002, ідентифікаційний код 08803781) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням пункту 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.І. Слободянюк