Рішення № 90258788, 07.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року м.Одеса Справа 420/2208/20

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та несплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з визнанням його інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині А2227 та відповідно до наказу командира батальйону охорони від 19.02.2018 року виконував будівельні роботи в результаті яких отримав тяжку травму.

З урахуванням вищенаведених обставин позивачу органами МСЕК від 25.09.2019 року визнано особо з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання пов`язаного із захистом Батьківщини.

Враховуючи вищенаведене позивач, звернувся за отриманням одноразової грошової допомоги в зв`язку з визнанням його інвалідом 2 групи внаслідок захворювання пов`язаного із захистом Батьківщини, проте комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат позивачу було відмовлено у виплаті даної допомоги, що підтверджується витягом з протоколу №174 від 05.12.2019 року.

Таким чином не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не сплати позивачу вказаної грошової допомоги, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Представник відповідача надав до суду відзив, який мотивований тим, що травма позивача є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння, що є законною підставою для відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги.

Також представник відповідача вказав, що починаючи з 01.01.2014 року, законодавцем встановлено імперативну заборону на виплату одноразової грошової допомоги у разі зміни інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, а зазначений термін рахується з дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 року №5040-VI.

Ухвалою суду від 23.03.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 13.05.2020 року розгляд справи вирішено проводити в порядку загально позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 12.06.2020 року без виходу до нарадчої кімнати закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В подальшому в судовому засіданні позивачем було заявлено клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні, з приводу якого не заперечував представник відповідача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення клопотання позивача та у зв`язку з чим про можливість розглянути заяву в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 є капітаном в запасі, який проходив військову службу у Військовій частині А2227 згідно контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу (а.с.4-7,10-11зв).

Як встановлено судом та було повідомлено у підготовчому засіданні позивачем - вперше другу групу інвалідності ним було отримано довічно ще у 2002 році, що також підтверджується витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №174 від 5 грудня 2019 року, з якого вбачається що 08.07.2002 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія ОА №091018 від 08.07.2002 року) (а.с.27).

19.02.2018 року відповідно до наказу командира батальйону охорони військової частини майора ОСОБА_2 капітан ОСОБА_1 був призначений старшим робочої команди по будівництву вбиральні на території базового табору батальйону охорони разом з військовослужбовцями військової служби за контрактом молодшими сержантами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Як встановлено судом, цього ж дня (19.02.2018 року) близько 16:00 позивач виліз на дах вбиральні з метою перекриття даху вбиральні. Перебуваючи на висоту близько 2-х метрів від землі, не втримав рівновагу та впав з даху, при цьому вдарився тулубом об металеву огорожу та відчув різкий біль в районі грудної клітини та черевної порожнини.

Внаслідок захворювання, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, отримане останнім 19.02.2018 року, а саме: поєднана торако-абдомінальної травма, закрита травма живота з ушкодженням підшлункової залози, відрив нижнього краю підшлункової залози, за очеревинна гематома, гематома малого сальника, забій задньої стінки шлунку, гемоперитоніум, ЗТГК, закритий перелом 6, 7, 8, 9 ребер справа та 4, 5, 6 ребер зліва, посттравматичний пульмоніт, шок ІІ-ІІІ ступеню - позивач неодноразово проходив лікування згідно встановлених йому діагнозів, що підтверджується відповідними виписками та довідками (а.с.13-23, 36-37).

Разом з тим відповідно до свідоцтва про хворобу №1095 від 02.07.2019 року визначено, що ОСОБА_1 непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний (а.с.21-23).

Наказом командира військової частини А2227 (по особовому складу) від 20.06.2019 року №168 капітана ОСОБА_1 , командира 3 роти охорони батальйону охорони звільнено з військової служби у запас за підпунктом «й» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 06.09.2019 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.29-32).

Також як встановлено судом органами МСЕК 25.09.2019 року після повторного огляду ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання пов`язаного із захистом батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААБ №715864 ) (а.с.9)

За таких підстав позивач 31.10.2019 року звернувся до військового комісару Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою згідно якої просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності з відповідними документами (а.с.81).

Проте 02.01.2020 року листом №7 позивача повідомлено про те, що розглянувши вищезазначену заяву та подані ним документи комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум дійшла висновку про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, про що між іншим вказано у витязі з протоколу засідання комісії від 05.12.2019 року №174, затвердженого Міністром оборони України 16.12.2019 року (а.с.33).

Водночас зі змісту вказаного витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.12.2019 року №174, вбачається, що розглянувши документи та заяву подані позивачем - дійшли висновку про відмову в призначенні йому одноразової грошової допомоги з підстав того, що: заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності у 2002 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги; згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбувалася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності; заявнику причину інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності (а.с.27).

Дослідивши адміністративний позов, відзив Міністерства оборони України, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Спірні правовідносин регулюються Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991р. (надалі - Закон № 2011-XII) та постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Закон України №2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Стаття 16 Закону України №2011-XII передбачає випадки, у разі настання яких виплачується одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, зокрема, п. 4 ч. 1 вказаної статті передбачено: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Суд встановив, що відповідно до п.16 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №174 від 05 грудня 2019 року, капітана в запасі ОСОБА_1 , 08.07.2002 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія ОА №091018 від 08.07.2002) та 25.09.2019 року під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААБ № 715864 від 25.09.2019 року).

Із пункту 16 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №174 від 05 грудня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги з двох підстав: 1) Заявник не має право на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2002 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги; 2) Заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.

Суд не погоджується з такими підставами відмови, з огляду на таке.

Так, суд встановив, що 08.07.2002 року згідно довідки МСЕК серія ОА №091018 вперше встановлено другу групу інвалідності через захворювання, які пов`язані із проходженням військової служби.

У вересні 2019 року після повторного огляду, позивача було визнано особою з інвалідністю 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, про що надано довідку МСЕК серії 10 ААБ від 25.09.2019 року №715864.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач додав до заяви про виплату одноразової грошової допомоги копію довідки МСЕК серії 10 ААБ від 25.09.2019 року №715864 (а.с.94).

Згідно з п. 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертизи комісії.

Суд встановив та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААБ від 25.09.2019 року №715864, ОСОБА_1 під час повторного огляду, встановлено другу групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, інвалідність встановлена до 01.10.2020 року.

Таким чином, судом встановлено, що днем виникнення у ОСОБА_1 права на отримання грошової допомоги, у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності є 25.09.2019 року, що підтверджено вищевикладеними нормами Порядку.

Відповідно до п.8 ст. 16-3 Закону України № 2011-XII, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Ця норма була чинною на час виникнення у позивача права на отримання грошової допомоги та й на час звернення із заявою про отримання грошової допомоги.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою на отримання грошової допомоги 31.10.2019 року, тобто в строк, встановлений п. 8 ст. 16- 3 Закону України № 2011-XII.

Судом відхиляються підстава відповідача для відмови у наданні допомоги, що вперше позивачу встановлено групу інвалідності, що дає право на виплату одноразової грошової допомоги у 2002 році, а тому позивач не має права на отримання допомоги, оскільки правові норми, що діяли на той час, не передбачали виплату такої допомоги, з огляду на таке.

Як встановлено судом вище, позивачу встановлено 2 групу інвалідності з 25.09.2019 року, а Порядок № 975 набув чинності 24.01.2014 року, а тому право позивача на отримання допомоги виникло під час дії Порядку, який передбачає право на отримання такої допомоги.

Таким чином, враховуючи те, що позивачу встановлено другу групу інвалідності у 2019 році, внаслідок захворювання, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, отримане останнім 19.02.2018 року, а саме: поєднана торако-абдомінальної травма, закрита травма живота з ушкодженням підшлункової залози, відрив нижнього краю підшлункової залози, за очеревинна гематома, гематома малого сальника, забій задньої стінки шлунку, гемоперитоніум, ЗТГК, закритий перелом 6, 7, 8, 9 ребер справа та 4, 5, 6 ребер зліва, посттравматичний пульмоніт, шок ІІ-ІІІ ступеню, що підтверджено відповідними направленнями до органів МСЕК, довідками військово лікарських комісій (а.с. 25-26, 36-38), суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, з підстав того, що в 2002 році такої норми не існувало.

Також суд не погоджується з другою підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, викладеної у п.16 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, а саме: заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.

Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Відповідно до частини 2 пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018 у справі №295/3091/17.

Матеріалами справи підтверджено, що з моменту набрання чинності вищенаведених змін законодавства, датою довідки згідно МСЕК серії 12 ААБ №715864 є 25.09.2019 року, а тому право позивача на таке звернення відповідно до вищенаведених законодавчих норм в даному випадку не порушено, оскільки дворічний термін передбачений п.4 ст.16-3 з урахування вищенаведеного у позивача не сплинув.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2018 року по справі №816/978/16 та постанові від 21.06.2018 року по справі №816/958/16.

Згідно із п.21 та п.24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах, вироблених Європейським судом з прав людини, підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі спливом дворічного строку після первинного встановлення йому інвалідності, є помилковими.

Вищенаведена позиція підтримана також Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 року по справі №240/4833/18.

При цьому, як вбачається з заявлених вимог, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та несплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з визнанням його інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Водночас суд зазначає, що згідно із загальними засадами права, дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Суд зазначає, що відповідачем вчинено саме протиправні дії, які виражені у відмові в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, яка викладена у п.16 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №174 від 05 грудня 2019 року, адже прийняття відповідного рішення органом суб`єкта владних повноважень не є бездіяльністю, а є активною дією та в даному випадку має вираження у відповідному рішенні.

Суд зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на вищенаведене та з урахуванням встановлених обставин судом, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та несплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з визнанням його інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини та для ефективного захисту порушених прав позивача вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати п.16 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №174 від 5 грудня 2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги в зв`язку з визнанням його інвалідом другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Крім того, при визнанні протиправним та скасуванні п.16 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №174 від 5 грудня 2019 року суд також виходить з того, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин, а тому зауваження представника Міністерства оборони України на те, що позивач перебував у стані алкогольного сп`яніння на момент отримання травми згідно якої йому встановлено 25.09.2019 року другу групу інвалідності відповідно до довідки МСЕК серія 12 ААБ №715864, суд при вирішенні питання щодо скасування вказаного пункту протоколу у справі №420/2208/18 не враховує.

Також відповідно до вищенаведеної статті КАС України суд критично відноситься до посилань представника відповідача у підготовчому засіданні з приводу того, що позивач міг отримувати одноразове грошове забезпечення ще у 2002 році, оскільки зазначене не було покладено в основу прийнятого рішення відповідачем про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, також такі посилання відповідача не заслуговують на увагу з підстав не надання жодних доказів з приводу зазначеного та з урахуванням суперечності вказано з посиланнями у відзиві та п.16 протоколу, а саме з приводу того, що позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2002 році не існувало правової норми щодо такої виплати.

З приводу вимоги позивача щодо зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовна вимога щодо зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає. Крім того суд також враховує те, що відповідач, у зв`язку із необхідністю скасування п.16 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №174 від 5 грудня 2019 року повинен буде приймати рішення з урахуванням висновків, які встановлені цим рішенням.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, як зазначено в підготовчому засіданні представником відповідача, при прийнятті відповідного рішення з приводу надання чи не надання ОСОБА_1 на підставі його заяви від 31.10.2019 року з відповідними документами щодо надання одноразової грошової допомоги, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум не враховувалась обставина з приводу того, що травма позивача є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння, а за наявності такої обставини особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

Також представник відповідача вказав, що вищенаведені обставини підтверджуються довідкою міського наркологічного диспансеру м. Маріуполь Донецької області від 22.03.2018 року про результати хіміко-токсилогічного дослідження біологічних середовищ в організмі людини, згідно якої встановлено наявність спирту етилового в крові ОСОБА_1 , яка підтверджує виявлення 0,91 проміле етилового спирту, актом службового розслідування від 19.03.2018 року та наказом командира військової частини А2227 про результати службового розслідування від 19.03.2018 року №293, вказані відомості також підтверджуються матеріалами справи, а саме листом відповідача від 11.03.2019 року №603 (а.с.39-43).

Таким чином встановлені обставини вказують на не повне дослідження при розгляді комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - заяви ОСОБА_1 від 31.10.2019 року та доданих до неї документів.

Водночас, з огляду вказані норми та на встановлені обставини справи суд вважає необхідним для повного захисту прав та інтересів позивача на підставі ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.10.2019 року щодо виплати йому одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України як інваліду другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, як учасника бойових дій, статус якого в свою чергу підтверджується посвідченням серія УБД № 124742, виданого 14.07.2017 року.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/2208/20 не проводити.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_6 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п.16 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №174 від 5 грудня 2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги в зв`язку з визнанням його інвалідом другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.10.2019 року щодо виплати йому одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України як інваліду другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні іншої частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.

.