Рішення № 90258609, 30.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/340/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Грень Н.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Редкевич О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

13.01.2020 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому позивач просить суд:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 06.06.2017 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 є громадянкою України, 26.10.1996 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. При віці 66 років і страховому стажі понад 26 рік, позивач досягла усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1 ст. 26 Закону про пенсії. Вказує, що 19.06.2017 позивачем отримано відмову відповідача №37/В-12/Л212 від 13.06.2017 у призначенні пенсії. 23.06.2017 за №2197/02-1113 відповідач вдруге відмовив позивачці у призначенні пенсії, обґрунтувавши свою відмову як і попередню. Вищезазначені відмови позивачем були оскаржені до суду, та відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019 у справі №463/5168/17, відповідача було зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії. Однак, незважаючи на наявність судового рішення, яке визнало неправомірність відмови УПФУ, 19.12.2019 отримано лист №3298/0309-36 від 22.07.2019, відповідно до якого УПФУ відмовив у призначенні пенсії позивачу з тих підстав, що документ, що посвідчує особу позивачки не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до закону по пенсії, а також, з тих підстав, що позивачко не надано оригінал заяви про призначення пенсії. Позивач вказує, що представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, додав особисто безпосередньо до відповідача, оригінали та нотаріально завірені копії документів, необхідні для призначення пенсії позивачу. Вказує, що такі дії відповідача є неправомірними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці.

07.02.2020 від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за вх. №6788 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що вимоги, викладені в позовній заяві, вважає не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що законних підстав для задоволення вимог позивача не має. Головне управління не порушувало прав, свобод та інтересів позивача, а діяло лише на підставі норм діючого законодавства України. Пакет документів для призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до Порядку, не представлено. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 13.01.2020 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у адміністративній справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою від 21.05.2020 призначено судове засідання у справі в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 30.06.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Позивач у судове засідання не прибула, 30.06.2020 до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та уповноваженого представника.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у задоволенні якого судом відмовлено.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий 27.08.2003 /а.с.30/. Реєстраційний номер облікової картки платника податку позивача - НОМЕР_2 /а.с.47/.

Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 26.10.1996 виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль.

Досягнувши 64-річного віку та маючи 26-річний страховий стаж 06.06.2017 через представника, який діяв на підставі нотаріальної та апостильованої довіреності, ОСОБА_1 звернулась до управління ПФ України із заявою про призначення пенсії.

Листом Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова №37/В-12/Л2 від 13.06.2017 позивачу відмовлено в призначенні пенсії з підстав недотримання вимоги щодо особистого звернення про призначення пенсії, оскільки представники позивача, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності не мають законних повноважень подавати до УПФУ особисту заяву позивача про призначення пенсії; відсутності міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем, якою б дозволено було відповідачу призначити пенсію позивачу; відсутності у позивача реєстрації на території України за місцем знаходження відповідача; невідповідності документа, що посвідчує особу позивача Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону про пенсії, затвердженого Постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005; відсутності у позивача українського громадянства.

Позивач оскаржила вказану відмову у судовому порядку.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 18.10.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04.10.2018 у справі № 463/5168/17 скасовано та прийняти постанову, якою задоволено позовні вимоги частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на підставі Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти рішення відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з урахуванням висновків суду.

22.02.2019 за вих №4158 представник позивача з метою виконання рішення суду звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якій просив призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком. До вказаної заяви представник позивача долучив копію постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019; нотаріально засвідчену копію довіреності представників; нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон; нотаріально засвідчену копію трудової книжки; нотаріально засвідчену копію ІПН; оригінал особистої заяви про виплату пенсії на банківський рахунок; докази направлення оригіналів довідок про заробітну плату та стаж роботи ОСОБА_1

12.07.2019 представник позивача повторно звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якій просив призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком. До вказаної заяви представник позивача долучив копію постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019, докази направлення оригіналів довідок про заробітну плату та стаж роботи ОСОБА_1 та докази направлення та копія особистої заяви ОСОБА_1 про виплату пенсії на банківський рахунок.

19.12.2019 позивач отримала лист Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №3298/0309-36 від 22.07.2019, яким відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 з тих підстав, що документ, що посвідчує особу позивачки не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону про пенсії, затвердженого Постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005; позивачем не подано оригінал заяви про призначення пенсії та оригінали належним чином завірених копій документів про стаж, місце проживання, довідку банку про відкриття рахунку для виплати пенсії.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, яким йому відмовлено у призначенні пенсії, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Щодо покликання відповідача на те, що документ що посвідчує особу ОСОБА_1 не відповідає порядку Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.9. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженого Постановою Правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 «Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред 'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік)».

Судом встановлено, що при зверненні до відповідача з особистою заявою про призначення пенсії нотаріально посвідченою та апостиловоною представником позивача було надано всі необхідні оригінали документів для огляду та засвідчення копії. Даний факт підтверджено вхідним штампом відповідача, який був поставлений після огляду та прийняття документів позивача від 06.06.2017 на супровідному листі.

Суд зазначає, що надані позивачем документи підтверджували інформацію про особу ОСОБА_1 , місце її проживання та вік, як того вимагає вищевказаний п.2.9 Порядку 22-1. Крім того, ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який дійсний до 27.08.2023.

Щодо твердження відповідача про ненадання оригіналу заяви про призначення пенсії та оригіналів або належним чином завірених копій документів про стаж, місце проживання, довідку банку про відкриття рахунку для виплати пенсії, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2.23 Порядку 22-1: «Документи, необхідні для призначення пенсії можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію».

Як вже зазначалось судом, 06.06.2017 до УПФ України разом з особистою заявою ОСОБА_1 про призначення пенсії були подані всі необхідні оригінали документів, що були надані відповідачу для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції.

Більше того, факт подання відповідачеві 06.06.2017 оригіналу заяви про призначення пенсії встановлено Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2019 у справі № 463/5168/17 яка набрала законної сили, та відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребує доказування.

Також відповідно до п. п. 2 п. 6 Положення про управління ПФ України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднанні управління, яке затверджене постановою Правління ПФУ №28-2 від 22.12.2014 - УПФ України має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення завдань, покладених на УПФУ.

Таким чином, у разі якщо у відповідача є необхідність у отриманні додаткових документів, окрім наданих - він має можливість здійснити відповідні запити направлені на їх отримання, в т.ч. на підтвердження стажу, довідок про заробітну плату тощо.

Окрім того, судом встановлено, що всі надані документи були засвідчені нотаріусом в державі Ізраїль, підпис та повноваження якого у свою чергу підтверджена печаткою апостиль, відповідно до Гаазької конвенції, до якої Україна приєдналася 23.12.2003.

Гаазька конвенція з метою підтвердження достовірності офіційних документів, в тому числі і нотаріальних засвідчень, виданих на території держав - учасниць конвенції, передбачає засвідчення справжності підпису та встановлення особи, що підписала документ, і справжності печатки та/або штампу, котрими скріплений документ - шляхом проставлення апостилю.

Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.

З урахуванням наведеного, суд вважає необгрунтованими доводи позивача про ненадання оригіналу заяви про призначення пенсії та оригіналів або належним чином завірених копій документів про стаж, місце проживання, довідку банку про відкриття рахунку для виплати пенсії.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 06.06.2017 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Статтею 44 Закону України від 09.072003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Частиною п`ятою статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

На виконання названих норм Закону № 1058-IV Правлінням Пенсійного фонду затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1 Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.

У пункті 7 Порядку міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії.

Згідно з пунктом 30 Порядку документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі, якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, подається копія з неї, засвідчена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію:

а) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

б) здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документів;

в) перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження (пункт 38 Порядку).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ (пункт 39 Порядку).

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (пункт 43).

Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.

Суд зазначає, що особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.

При цьому, як вже зазначалось вище призначення та отримання пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно, зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Судом встановлено, ОСОБА_1 станом на момент звернення до Управління Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії досягла 64 річного віку.

Трудовий стаж ОСОБА_1 згідно відомостей трудової книжки складає 26 років. Вказане встановлене постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, право на пенсію включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з`ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, ЄСПЛ повинен з`ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею.

Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття «майно», як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати:

Cправа «Міллер проти Австрії» (заява № 5849/72) від - обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.

Справа «Гайгузус проти Австрії» (заява № 17371/90) - якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності (пункт 39).

Справа «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (заяви №№ 65731/01 та 65900/01) - в сучасній демократичній державі багато осіб протягом усього свого життя або ж його частини, коли йдеться про засоби для існування, перебувають у повній залежності від виплат за соціальним страхуванням або соціальним забезпеченням. В правових системах багатьох країн визнається, що такі особи потребують певного забезпечення, і відтак для них передбачається, що в разі дотримання умов, за яких вони можуть скористатися цими встановленими для них виплатами, вони автоматично будуть отримувати відповідні виплати.

Справа «Сук проти України» (Заява № 10972/05) від 10.03.2011 поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункти 22, 23).

Справа «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) - якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (пункт 41).

Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права:

Справа «Суханов та Ільченко проти України» (Заява № 68385/10 та № 71378/10) - якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35);

Справа «Кечко проти України» (Заява №63134/00) - в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Отже, за певних умов є підстави стверджувати про наявність «законних сподівань» у особи отримання неправильно нарахованих сум при призначенні пенсії або сум пенсії, які вчасно не були перераховані, оскільки останні можуть підпадати під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного «чіткого і недвозначного» закону, який гарантує право на «правильне» нарахування пенсій у повному обсязі (наприклад, зі включення всіх складових з яких свого часу були сплачені внески на соціальне страхування) або право на «автоматичний» перерахунок пенсії.

За таких обставин, суд вважає за доцільне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 06.06.2017 у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо вимоги позивача виплачувати пенсію з проведенням індексації, то суд вважає її передчасною, оскільки відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що вимога зобов`язати відповідача виплачувати пенсію позивачу з проведенням індексації заявлена з метою захисту від гіпотетичного майбутнього порушення прав ОСОБА_1 , що суперечить вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо вимоги позивача виплачувати пенсію з компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні вимоги містяться в Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

З аналізу вищенаведеного вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов:

- нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії);

- порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

- затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

- зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги;

- доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Таким чином, враховуючи викладене, суд доходить висновку, що вищевказана вимога позивача є передчасною, оскільки пенсія позивачу станом на момент звернення до суду та прийняття даного рішення нарахованою та виплаченою з порушенням строків не була, а відтак у її задоволенні слід відмовити.

Решта доводів та заперечень відповідача у заявах по суті справи висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, враховуючи вищевикладене, оцінивши надані до суду докази, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції про сплату №15298 від 03.01.2020.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 241-246, 250, 251, 255, 295, КАС України, суд -

в и р і ш и в :

адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 06.06.2017 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місце знаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , Ізраїль, ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.07.2020.