Рішення № 90258541, 08.07.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1876/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік;

-стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік (а.с.1-2).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 28.03.2003 ОСОБА_1 проходив служу в ОВС України. На підставі наказу ГУМВС у Луганській області від 06.11.2015 № 399 о/с позивача звільнено зі служби з ОВС. Позивач звернувся до відповідача із заявою від 12.04.2020, в якій просив провести розрахунок з ним, а саме нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік. Згідно відповіді ліквідаційної комісії ГУМВС України у Луганській області № ВДЗ/95 від 27.04.2020, додаткова відпустка як учаснику бойових дій не замінюється грошовою компенсацією. Позивач вважає, що мав право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2015 рік, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, до канцелярії суду надав відзив на позовну заяву від 01.06.2020 вих.№75/79, в якому зазначив наступне (а.с.20-22). З урахуванням правил законодавчої техніки вбачається, що зазначений вид відпустки («додаткова відпустка із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій) «не є щорічною відпусткою, з огляду на розміщення вказаної норми в окремій статті КЗпП України (а саме в ст. 77-2 КЗпПУ), у той час як види щорічних додаткових відпусток (з відкритим переліком) розміщено у ст. 76 КЗпП України, що виключає можливість розгляду «додаткової відпустки із збереженням заробітної плати» учаснику бойових дій як одного з видів відпустки, про які йдеться у п. 3 ч. 1 ст. 76 КЗпПУ: а також з огляду на розміщення норми, яка регламентує надання зазначеної відпустки (ст. 16-2 «Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності») у Законі України «Про відпустки» у розділі III вказаного Закону «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» (у свою чергу тривалість, умови та порядок надання щорічних (основних та додаткових) відпусток регламентовано у розділі II «Щорічні відпустки» вказаного Закону). Відповідно до ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи. Із ч. 1 ст. 83 КЗпП України кореспондуються положення ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», відповідно до якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Отже, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ законодавством не передбачена. Відповідач також зазначив, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток. Отже, норми Закону України «Про відпустки» передбачені для щорічних відпусток (ст.ст. 10-12 Закону «Про відпустки»), та на порядок надання такої відпустки не поширюються. Тобто вказана відпустка не може бути: перенесена або поділена на частини з причин, зазначених у ст. 11 Закону України «Про відпустки»; замінена грошовою компенсацією (навіть при звільненні); перенесена на наступний рік. У разі не використання додаткової відпустки працівником у поточному році, який мав право на її отримання, додаткова відпустка не підлягає грошовій компенсації при звільненні. Таку думку виразило Міністерство соціальної політики України у листі від 04.08.2016р. № 430/13/116-16 та 23.09.2016 № 531/13/116-16. Крім того, відповідач вказав, що позивач з рапортами про надання йому додаткової відпустки за 2015 рік зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій не звертався. На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

В подальшому, відповідачем до канцелярії суду було надано заяву від 01.07.2020 вих.№75/82, в якій просив суд врахувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.06.2018 у справі №545/1881/16 (а.с.52).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.13).

Ухвалою суду від 15.06.2020 подальший розгляд адміністративної справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 08 липня 2020 року о 14 год. 00 хв. (а.с.46-47).

Позивач в судове засіданні не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.51), просив здійснювати розгляд справи без участі позивача (зворотній бік а.с.2).

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином (а.с.50).

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.3-4).

Відповідно до інформації, зазначеної у посвідченні серії НОМЕР_2 від 28.09.2015 позивач є учасником бойових дій (а.с.5).

Відповідно до витягу з наказу № 399 о/с від 06.11.2015 «По особовому складу» Головного управління МВС України у Луганській області звільнено з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 (У-331636), старшого інспектора відділу дільничних інспекторів міліції Управління громадської безпеки ГУМВС України у Луганській області з 06.11.2015 у запас Збройних Сил: за пунктом 64 «з» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації)) (а.с.8).

З трудової книжки позивача НОМЕР_3 вбачається, що з 07.11.2015 його прийнято в Національну поліцію України, відповідно до наказу ГУ НП в Луганській області від 07.11.2015 №8 о/с (а.с.9-10).

12.04.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 рік.

На заяву позивача відповідачем надано лист від 27.04.2020 №ВДЗ/95, в якому останній зазначив, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій законодавством не передбачена (а.с.7).

Відповідачем надано письмову інформацію від 25.05.2020 №6/2-120лк, з якої вбачається, що ОСОБА_1 не звертався до УКЗ ГУМВС України у Луганській області з рапортами щодо надання відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік та з 01.01.2015 по 06.11.2015 відпустка, як учаснику бойових дій останньому не надавалась (а.с.43).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі - Закон №565-XII), Кодексом законів про працю України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ), Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності міліції, а також порядок проходження служби в міліції визначав Закон України «Про міліцію».

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Положення №114 встановлено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

Згідно з пунктом 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Приписами як частини першої статті 83 КЗпП, так і частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачено обов`язок виплати працівнику у разі його звільнення грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також лише одного виду додаткової відпустки - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином, законодавчі підстави для грошової компенсації невикористаних позивачем додаткових відпусток, як учаснику бойових дій відсутні.

06 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 року № 426-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» (далі - Закон № 426-VIII), яким доповнено новою статтею 77-2 Кодексу законів про працю України та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», а також внесено зміни до п.12 статті 12 та п. 17 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Законом № 426-VIII встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України «Про відпустки», а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, статтею 24 зазначеного Закону.

В свою чергу, після введення додаткової оплачуваної відпустки окремим категоріям ветеранів війни жодних змін до цих статей Закону про відпустки не внесено. При цьому нову статтю віднесено до розділу ІІІ Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях, назву якого доповнили складовою Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни. Отже, вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних.

Оскільки, вказана вище додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України «Про відпустки»). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року.

Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 року в справі № 545/1881/16, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд відхиляє посилання позивача на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а, оскільки правові позиції Верховного Суду є змінними у часі, а тому при застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в останніх постановах Верховного Суду.

Суд також не може застосувати до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду викладену під час розгляду зразкової справи №620/4218/18, оскільки вони підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно частини першої статті 16 вказаного Закону особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Аналізуючи вказані норми, суд дійшов висновку про те, що служба в міліції не відноситься до військової служби, як наслідок, дана справа не є типовою по відношенню до зразкової справи №620/4218/18, а отже правові висновки по ній не застосовні до даної справи.

Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік, а також стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України строк оскарження судового рішення продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Н.М. Басова