Рішення № 90257709, 08.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року Справа № 160/3964/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області про визнання протиправної відмови , зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області (далі відповідач, Управління), в якому позивач просить:

- визнати протиправною відмову Головного Управління Державної міграційної служби (ГУДМС) України в Дніпропетровській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 без застосування безконтактного електронного носія персональних даних відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503- XII «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (в редакції від 23.02.2007 р. № 719-У) без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

- зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби (ГУДМС) України в Дніпропетровській області - оформити та видати паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 - без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, засобів Єдиного державного демографічного реєстру та без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних - виключно відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (в редакції від 23.02.2007 р. № 719-V), із зазначенням особливої відмітки в паспорті, зокрема, відомостей про неповнолітню дитину.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вона звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія. За результатами розгляду заяви, позивач отримала відповідь, що з 20.12.2016 оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, припинено. Крім того, відповідач зазначив, що для отримання адміністративної послуги, позивачу слід звернутися у встановленому порядку. Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки це є втручанням в її особисте та сімейне життя, порушенням його прав на віросповідання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

04.06.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не погоджується з аргументами наведеними у позові, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. На думку відповідача, на момент звернення до суду у позивача відсутнє порушене право. Враховуючи вимоги законодавства, відповідачем розглянуто заяву звернення позивача, листом від 21.10.2019 за номером №П-3318/6/1201-19/1201.4.2/20326-19 про результати розгляду проінформовано позивача у визначені законодавством порядку та строки, надавши відповідне роз`яснення щодо порядку оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. А тому вважає, що відповідачем у рамках спірних правовідносин дотримано вимог законодавства про звернення громадян. Відповідач вказує, прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду закордон, що не містить безконтактного електронного носія з 20 грудня 2016 року було припинено, а відтак ТУ ДМС України в Дніпропетровській області відсутні законні підстави для видачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду закордон, що не містить безконтактного електронного носія. Крім того, відповідач вважає, що вимога позивача про зобов`язання ГУ ДМС України в Дніпропетровській області видати паспорт громадянина України для виїзду за кордон без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру передбачає втручання суду у діяльність суб`єкта владних повноважень та вирішення за відповідача питань, що виключно належать до його компетенції. Чинне законодавство не передбачає обов`язок територіального органу ДМС України або його територіального підрозділу здійснювати провадження щодо видачі документів на підставі рішення суду або в інший спосіб, ніж за результатами розгляду заяви особи. Також, відповідач звертає увагу суду, що позивач у своєму позові неодноразово посилається на рішення Верховного Суду у справі №806/3265/17 (ПЗ/9901/18), яке в свою чергу не може бути підставою для видачі паспорту громадянина України для виїзду закордон, оскільки стосується оформлення та видачі паспорту громадянина України і аж ніяк не паспорту громадянина України для виїзду закордон. Окрім того, з приводу посилань позивача, що: «Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 було визначено невідповідність конституції України (неконституційність), а також статті 8 Європейської конвенції з прав людини Закону №5492- VI», слід зауважити, що згідно ч.1 статті 150 Конституції України вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України вирішує Конституційний Суд України. Станом на момент звернення Позивача до суду Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. за № 5492- УІ не визнано таким, що не відповідає Конституції України, а тому він є чинним. Враховуючи вищенаведене, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вважає, що діяло відповідно до чинного законодавства України, а тому заперечує проти пояснень, міркувань та аргументів позивача, які він надав в своїй позовній заяві, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, і такими, що не підлягають задоволенню.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернулась до Головного Управління Державної міграційної служби (ГУДМС) України в Дніпропетровській області із питанням щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, та виключно на підставі Закону України від 18.01.2001 р. №2235-111 «Про громадянство України» та Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХП «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» (в редакції від 23.02.2007 р. № 719-V), тобто без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

В заяві позивач просила:

- надати зразок формуляра (заяви), заповнення якого разом із поданням необхідних документів буде підставою для відкриття провадження з надання мені адміністративної послуги з оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон - без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-ХП «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».

- оформити на ім`я заявника і видати паспорт громадянина України для виїзду за кордон, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, у відповідності з Положенням про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 р. № 719-V, та із зазначенням особливої відмітки в паспорті, зокрема, відомостей пре неповнолітню дитину заявника.

Разом із заявою до територіального органу ДМС України було надано необхідні документи для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон (дві фотокартки для оформлення бланку паспорту, копія внутрішнього паспорту громадянина України).

Головним Управлінням Державної міграційної служби (ГУДМС) України в Дніпропетровській області позивачу було надано письмову відповідь вих. № П-3318/6/1201-19/1201.4.2/20326-19 від 21.10.2019 р., в якій повідомлено, що оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон будь-якого іншого зразка окрім паспортів з безконтактним електронним носієм на теперішній час не передбачено.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернулась до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. №5492-VI, який, крім іншого, визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру (надалі - Реєстр) та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України.

За приписами частин першої, шостої, сьомої статті 7 Закону № 5492-VI до Реєстру вноситься така інформація про особу:

1) ім`я особи;

2) дата народження/смерті;

3) місце народження;

4) стать;

5) дата внесення інформації про особу до Реєстру;

6) відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників;

7) відомості про громадянство або його відсутність та підстави набуття громадянства України;

8) реквізити документів, виданих особі засобами Реєстру, а також документів, на підставі яких видані такі документи (тип, назва документа, серія, номер, дата видачі та уповноважений суб`єкт, що видав документ, строк дії документа);

9) реквізити документів, що підтверджують смерть особи або визнання особи померлою чи безвісно відсутньою;

10) відцифрований зразок підпису особи;

11) відцифрований образ обличчя особи;

12) відцифровані відбитки пальців рук особи (у разі оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта України, службового паспорта України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзного документа біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзного документа особи, якій надано додатковий захист, картки мігранта);

13) за згодою особи - відцифровані відбитки пальців рук особи (у разі оформлення паспорта громадянина України);

14) додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Забороняється вимагати від осіб та вносити до Реєстру інформацію, не передбачену цим Законом.

Забороняється вимагати від осіб персональні дані, що свідчать про етнічне походження, расу, політичні, релігійні чи інші переконання, звинувачення у скоєнні злочину або засудження до кримінального покарання, а також дані щодо здоров`я або статевого життя. Окремі види даних про стан здоров`я та про засудження до кримінального покарання можуть вимагатися лише у разі, якщо вони є підставою для видачі документа, що посвідчує особу.

Відцифровані відбитки пальців рук особи після внесення до безконтактного електронного носія та видачі документа особі вилучаються з Реєстру та знищуються. Шаблони відцифрованих відбитків пальців рук особи використовуються лише для цілей ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну передбачених цим Законом документів. Передача шаблонів відцифрованих відбитків пальців рук особи забороняється.

Згідно зі статтею 13 Закону № 5492-VI до переліку документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення віднесено, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Зазначений документ згідно ч.3 ст.13 цього Закону містить безконтактний електронний носій.

За приписами частин першої, шостої, сьомої статті 16 Закону № 5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.

Рішення про оформлення документа, у тому числі замість втраченого або викраденого, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру, приймається розпорядником Реєстру, Міністерством закордонних справ, ЗДУ, уповноваженим органом з питань цивільної авіації, капітаном морського порту за результатами ідентифікації заявника.

Відповідно до частини 7 статті 16 Закону № 5492-VI, уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо:

1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа;

2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті);

3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа;

4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.

У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.

Як вбачається з листа № П-3318/6/1201-19/1201.4.2/20326-19 від 21.10.2019 р., відповідач, посилаючись на Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 р. №5492-VI та Постанову КМУ від 7 травня 2014 року № 152 (зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 16 листопада 2016 року № 1001) «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» повідомив позивача, що оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон будь-якого іншого зразка окрім паспортів з безконтактним електронним носієм на теперішній час не передбачено.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що лист № П-3318/6/1201-19/1201.4.2/20326-19 від 21.10.2019 р. є лише відповіддю на заяву позивача та містить посилання на діюче законодавство України, яке передбачає оформлення і видачу паспорту громадянина України для виїзду за кордон у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій. Також вказаний лист не є рішенням суб`єкта владних повноважень, відповідно до положень КАС України.

Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки у силу пункту 24 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон (далі - Порядок), затвердженого постановою КМУ від 07.05.2014 №152 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, закордонної дипломатичної установи, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35 і 52 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, закордонна дипломатична установа, уповноважений суб`єкт інформують заявника про відмову в прийнятті документів із повідомленням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач, звернулась 30.09.2019 року до територіального органу ДМС з метою отримання послуги, що стосується оформлення паспорту для виїзду за кордон та отримала лише вищевказаний лист.

Отже, суд приходить до висновку, що лист Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 21.10.2019 р.., яким надано відповідь на заяву позивача від 30.09.2019 є по суті рішенням про відмову у видачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Проте, суд зазначає, що вказана відповідь не містить підстав для відмови у видачі паспорту, що визначені частиною 7 статті 16 Закону № 5492-VI.

Суд вважає, що таке рішення відповідача порушує право позивачки на оформлення паспорту для виїзду за кордон, оскільки створює перешкоди для розгляду поданих документів.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що позивачем не дотримано процедуру звернення за отриманням паспорта громадянина України, не подано необхідного переліку документів, а відтак у відповідача взагалі не виникло обов`язку щодо надання адміністративної послуги.

Суд не погоджується з таким твердженням відповідача, оскільки в наданій відповіді від 21.10.2019 територіальним органом ДМС не зазначено, яких саме документів не надано позивачем та відсутні обґрунтування порушення процедури звернення.

Вирішуючи спір, суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 19 вересня 2018 року в зразковій справі № 806/3265/17.

У вищезазначеній справі Велика Палата Верховного Суду надає оцінку Закону 2297- VI щодо обробки персональних даних та наслідків відмови особи від їх обробки.

Суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу порушує конституційні права такої особи.

Також слід зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI та Постанови КМУ від 7 травня 2014 року № 152 (зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 16 листопада 2016 року № 1001) «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту для виїзду за кордон без безконтактного електронного носія персональних даних, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне імя, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х`ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Відповідно до ч. 2 ст. 9 суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Для належного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, викладене у формі листа № П-3318/6/1201-19/1201.4.2/20326-19 від 21.10.2019 р.

Щодо зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області оформити та видати ОСОБА_1 , паспорт для виїзду за кордон без безконтактного носія або без внесення інформації до безконтактного електронного носія, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, суд не підміняє суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта.

Питання щодо оформлення та видачі паспорту для виїзду за кордон, віднесено виключно до компетенції Державної міграційної служби України та не входить до компетенції суду.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

ВИРІШИВ:

Позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області викладеного у формі листа № П-3318/6/1201-19/1201.4.2/20326-19 від 21.10.2019 р.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон без застосування безконтактного електронного носія персональних даних, засобів Єдиного державного демографічного реєстру та без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних та прийняти законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог чинного законодавства з врахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243, 49000, м. Дніпро, вул. В.Липинського, 7, ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень 40 копійок)

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2020 року.

Суддя О.М. Неклеса