Рішення № 90257178, 08.07.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 липня 2020 р. Справа № 120/1886/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3008 про визнання протиправною відмови та стягнення середнього заробітку

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1, позивач) до військової частини 3008 (далі - військова частина 3008, відповідач ) із адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати відмову, яка відображена в листі в нарахуванні виплати середньомісячного заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні за період з 24 травня 2019 року по 13 березня 2020 року;

- стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні за період з 24 травня 2019 року по 13 березня 2020 року в сумі 105 784, 72 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив службу у НГ та у травні 2019 року його виключено із списків особового складу. Однак, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"у зв`язку із чим позивач звернувся до суду та рішенням від 15.112019 р. позов задоволено. 13.03.2020 р. на картковий рахунок надійшла компенсація за додаткову відпустку, однак не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 08.05.2020 р. відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

26.05.2020 р.надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що через знаходження позивача за кордоном, кошти були виплачені лише в березні 2020 р., оскільки у військової частини відсутні реквізити, на які слід перераховувати компенсацію. Окрім того, відповідач зазначив, що відповідно до норм чинного законодавства, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. При цьому, позивач виключений та відповідний наказ не оскаржується. Також, військова частина звертає увагу, що компенсація за відпустку не входить до складу грошового забезпечення.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Наказом командира військової частини 3008 №114 від 24.05.2019 р. припинено(розірвано) контракт та виключено із списків особового складу військової частини ОСОБА_1 .

Вважаючи, що при звільненні відповідачем не були проведенні необхідні розрахунки з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.11.2019 року у справі № 120/2529/19-а відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.

На виконання вказаного вище рішення позивачу виплачено належні йому суми грошового забезпечення 13.03.2020 р. в сумі 25 437,28 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку.

В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до військової частини 3008 з приводу нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, за наслідком розгляду чого листом за вих. №50/08/33-1094 від 13.04.2020 р. повідомлено про відсутність підстав для виплати такого (заробітку).

Не погоджуюючись із діями суб`єкта владних повноважень , позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог , суд виходить з наступного.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій".

Однак, вказані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок при звільненні з ним був здійснений 13.03.2020 року, то, відповідно до положень ст. 116, 117 КЗпП, він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, то застосуванню до такого роду спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у постанові від 17.02.2015 року (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За висновком Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15), у разі несвоєчасної виплати з вини роботодавця заробітної плати при звільненні працівника настає відповідальність відповідно до ст.117 КЗпП, а саме, обов`язок виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Частиною другою статті 117 КЗпП передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Проаналізувавши вищенаведені правові норми, вбачається, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому, стаття 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу з 24.05.2019 року, тоді як фактичний розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій було здійснено на виконання рішення суду , тобто між сторонами існував спір щодо необхідності виплати коштів.

При цьому ст. 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з ч. 2 ст. 8 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень ст. 116, 117 КЗпП більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП є безпідставним.

Відповідна правова позиція в аналогічній категорії спорів викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, від 10.04.2019 у справі № 823/1919/16, від 18.11.2019 у справі № 0940/1532/18, яка в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати, що оскаржувана відмова відповідача є протиправною. Як наслідок, відсутні й правові підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень виплачувати середній заробіток. Отже у задоволені позову слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, яка не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Відповідач: Військова частина 3008 (вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 08803572)

Повний текст рішення сформовано: 08.07.2020 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна