Рішення № 90257079, 08.07.2020, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2020 року м. ЧернігівСправа № 927/294/20

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Лавриненко Л.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №927/294/20

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Колос України”

пр. Перемоги,67, корпус 2, м. Київ, 01000

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “СВК Дружба”

вул. Леніна, будинок 9А, с.Хрещате, Козелецький р-н, Чернігівська область, 17034

Про стягнення 82090,70 грн

без виклику представників учасників справи

Позивачем – Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Колос України” подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “СВК Дружба” про стягнення 82090,70 грн збитків.

Заявлений позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 в частині поставки товару та як наслідок понесення позивачем збитків.

Позивач у позовній заяві просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.04.2020 позовну заяву залишено без руху на підставі ч.1 ст.174 ГПК України.

Ухвалою суду від 25.05.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження; ухвалено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у даній справі та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень від 26.05.2020: №0306211359015 (позивачу) та №1453900020595 (відповідачу).

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву вих.№01/06 від 01.06.2020 щодо заявлених позовних вимог заперечує та вказує на те, що позиція позивача щодо порушення відповідачем умов договору в частині кількості поставки товару, що спричинило понесення позивачем збитків, не відповідає дійсності, оскільки позивач повинен був власними силами отримати та вивезти товар зі складу покупця; зобов`язаний був це здійснити в термін до 30.09.2018. Щодо завданих збитків відповідач також заперечує та зазначає, що стягнення збитків, які є предметом позову є неможливим, оскільки позивачем не надано доказів, які б свідчили про протиправність дій чи бездіяльності відповідача, заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності відповідача, причинного зв`язку між протиправною дією чи бездіяльністю відповідача та заподіяними збитками, вини відповідача, а тому відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що орієнтовний розрахунок винагороди адвоката складає 30000,00 грн та надає договір про надання адвокатських послуг №2505 від 25.05.2020.

Інших заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.

Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Ухвалою суду від 25.05.2020 було запропоновано позивачу, відповідно до ст.166 Господарського процесуального кодексу України, протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву: надіслати (надати) до суду відповідь на відзив, надіславши одночасно копію даної відповіді на відзив відповідачу, а докази надсилання надати суду.

З наданих відповідачем доказів направлення позивачу відзиву на позовну заяву про стягнення збитків вих.№01/06 від 01.06.2020 слідує, що відзив на позовну заяву було надіслано відповідачем позивачу 01.06.2020, що підтверджується фіскальним чеком від 01.06.2020, накладною №0200245748808 від 01.06.2020 та описом вкладення у цінний лист від 01.06.2020.

06.07.2020 судом вчинені дії щодо перевірки отримання позивачем відзиву на позовну заяву про стягнення збитків вих.№01/06 від 01.06.2020 за штрихкодовим ідентифікатором 0200245748808. Як вбачається з інформації з офіційного сайту ДППЗ “Укрпошта”, відстеження пересилання поштових відправлень свідчить про те, що поштове відправлення із штрихкодовим ідентифікатором 0200245748808, було вручено адресату 10.06.2020 у м.Києві.

Проте, позивач, у строк встановлений ухвалою суду від 25.05.2020 для надіслання (надання) суду відповіді на відзив, а саме до 15.06.2020 включно, своїм процесуальним правом надання відповіді на відзив не скористався та відповідь на відзив суду не надав.

Заяв та клопотань щодо продовження строку для надання відповіді на відзив від позивача не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 82090,70 грн збитків, за неналежне виконанням відповідачем умов договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 в частині поставки товару та як наслідок понесення позивачем збитків.

До обставин, які є предметом доказування у даній справі, відноситься встановлення факту наявності між сторонами договірних відносин; неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару та відповідно понесення позивачем збитків у зв`язку з порушенням відповідачем договірних відносин, наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є: а) протиправна поведінка особи, б) настання шкоди, в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, г) вина завдавача шкоди.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що 17.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Колос України” (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СВК Дружба” (постачальник) було укладено договір поставки №17/09-2018, -жито врожаю 2018 в кількості 200 тон+/- 10% за вибором покупця з терміном поставки до 30 вересня 2018.

28.09.2018 ТОВ «СВК Дружба» виставило рахунок на суму 540000,00 грн, який було оплачено позивачем в той же день.

29.09.2018 та 01.10.2018 відповідачем було передано позивачу товар – жито в кількості 74,77 тон на загальну суму 257976,00 грн, решта передоплати була повернута відповідачем 03.10.2018.

Позивач зазначає, що ним не застосовувались до відповідача санкції у вигляді нарахування неустойки, згідно з п.5.1. договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018, у зв`язку з відсутністю у постачальника (відповідача) товару та фактичної неможливості виконати поставку в повному обсязі. Проте, позивачем були понесені документально підтверджені збитки, обумовлені порушенням договірних зобов`язань по договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 в частині поставки товару.

У підтвердження понесених збитків по договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 позивач посилається на те, що 13.09.2018 було укладено договір поставки №МГТ-98/18 від 13.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МГТ БЛЕК СІ» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Колос України”, який був виконаний відповідачем лише у частині поставки 173 тони 314 кг та не виконано умови договору у повному обсязі, не поставивши 96 тон 686 кг жита на суму 352 755,60 грн.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 21.11.2019 у справі №910/9856/19, залишеного в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020, за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МГТ БЛЕК СІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Колос України» стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Колос України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МГТ БЛЕК СІ" 1739,50 грн пені та 70551,12 грн штрафу за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №МГТ-98/18 від 12.09.2018.

Оскільки, ТОВ "Компанія "Колос України», згідно з платіжним дорученням №665 від 11.03.2020 перерахувало 82090,70 грн, призначення платежу: ВП №61353203 від 21.02.2020 (а.с.46), а тому фактично сплачені ним 82090,70 грн, у розумінні п.5.5. договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 є документально підтвердженими збитками, які позивач у даній справі – Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Колос України» поніс у зв`язку з невиконанням відповідачем – Товариством з обмеженою відповідальністю «СВК Дружба» своїх зобов`язань за договором поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 в частині поставки товару.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог вказує на те, що згідно з п. 4.2. договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018, продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах FCA (Франко-перевізник) (у редакції Інкотермс 2010) – 17034, Чернігівська область, Козелецький р-н, с. Хрещате, вул. Леніна,9а, – «Зерновий склад». Згідно з статтею А.4 базису поставки FCA продавець зобов`язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А 3 «а», у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Поставка вважається здійсненою, зокрема, якщо названим місцем поставки є площі продавця. Таким чином, відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів в редакції Інкотермс-2010 за умовами поставки FCA, саме на покупця покладений обов`язок щодо вивезення товару зі складу продавця. Відповідно, позивач повинен був власними силами отримати та вивезти товар зі складу покупця в термін до 30.09.2018. Крім того, правові підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків відсутні у зв`язку з ненаданням позивачем доказів, які б свідчили про протиправність дій чи бездіяльності відповідача, заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності відповідача, причинного зв`язку між протиправною дією чи бездіяльністю відповідача та заподіяними збитками, вини відповідача.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як було встановлено судом, між сторонами було укладено договір поставки №17/09-2018 від 17.09.2018, відповідно до п.1.1., 3.1.,4.2. якого постачальник (відповідач) зобов`язаний був передати покупцю (позивачу) жито врожаю 2018 року в розмірі 200т +– 10% за вибором покупця; ціна товару з ПДВ 20% – 3450,00 грн за одну тону; ціна договору з ПДВ 20% – 690000,00 грн +– 10%; термін поставки товару – до 30.09.2018; товар може передаватись покупцю окремими партіями, але повний його обсяг, визначений цим пунктом, має бути переданий у вказаний термін; продавець (відповідач) зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах FCA (Франко-перевізник) (у редакції Інкотермс 2010) – 17034, Чернігівська область, Козелецький р-н, с. Хрещате, вул. Леніна,9а, – «Зерновий склад».

Пунктами 3.1.-3.3. договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 передбачено, що ціна товару складає 2875,00 грн, крім того ПДВ 20% – 575,00 грн, разом з ПДВ 20% – 3450,00 грн за одну тону товару. Ціна цього договору складає 575000,00 грн, крім того ПДВ 20% – 115000,00 грн, разом з ПДВ 20% – 690000,00 грн +– 10%.

Покупець здійснює оплату товару протягом 1-го банківського дня з моменту завантаження товару на автомобільний транспорт в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника згідно виставленого рахунка-фактури.

Зобов`язання щодо оплати товару вважатиметься виконаним покупцем з моменту зарахуванні грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 8.1. договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У відповідності до умов договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018, постачальником (відповідачем) 28.09.2018 було виставлено покупцю (позивачу) рахунок-фактуру №39 від 28.09.2018 на суму 540000,00 грн (а.с.17), який 28.09.2018 був оплачений позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №91 від 28.09.2018 на суму 540000,00 грн, призначення платежу: за жито згідно договору №17/09-2018 від 17.09.2018 та банківською випискою по рахунку позивача за 28.09.2018, копії яких додано до матеріалів справи (а.с.20-22).

Відповідно до накладних №230 від 29.09.2018 на суму 87624,00 грн; №231 від 29.09.2018 на суму 76320,00 грн; №235 від 01.10.2018 на суму 94032,00 грн, копії яких додано до матеріалів справи (а.с.11-12), відповідачем 29.09.2018 та 01.10.2018 було передано позивачу товар – жито в кількості 71.66 тон на загальну суму 257976,00 грн, а саме по накладній №230 від 29.09.2018 в кількості 24,34 т, №231 від 29.09.2018 – 21,2 т, №235 від 01.10.2018 – 26,12 т.

Доказів поставки 3,11 т жита ні позивачем, ні відповідачем суду не надано, а тому твердження позивача про те, що по договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 було поставлено 74,77 тони жита судом до уваги не приймається.

У підтвердження факту поставки товару позивачем також додано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні №288470 від 29.09.2018; №288469 від 29.09.2018; №345253 від 01.10.2018; №345253 від 01.10.2018. Крім того, до товарно-транспортної накладної №345253 від 01.10.2018 позивачем додано акт приймання №3465 від 03.10.2018, згідно з яким прийнято 26.000 т жита 3 класу, недостача становить 0.120 т (а.с.13-16).

03.10.2018 позивач звернувся до відповідача з листом вих.№96 про повернення надлишково перерахованих коштів, згідно договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 у розмірі 282024,00 грн (а.с.19).

Вказані кошти були повернуті позивачем відповідачу 03.10.2018, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за 03.10.2018, призначення платежу: повернення надлишково перерахованих коштів, лист №96 від 03.10.2018 та карткою рахунку 631 за вересень-жовтень 2018, копії яких додано до матеріалів справи (а.с.23,24).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, з урахуванням встановлених судом обставин, суд зазначає наступне:

За змістом ч.2 ст.216 та ч.2 ст.217 Господарського кодексу України, відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, є формою господарсько-правової відповідальності за правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч.1 ст.225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Враховуючи вищезазначені приписи та приймаючи до уваги, що відшкодування збитків є видом господарсько-правової відповідальності за вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання, то для його застосування необхідна наявність всіх складових елементів господарського правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, безпосередніх збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, а також вини у заподіянні збитків. Відсутність хоча б одного із цих складових елементів не тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

За приписами ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Принцип змагальності господарського судочинства закріплений у ст. 2,13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2018 у справі №902/761/18.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Посилання позивача на сплату ним пені та штрафу в сумі 82090,70 грн на виконання рішення Господарського суду м.Києва від 21.11.2019 у справі №910/9856/19, як на підставу документально підтверджених збитків в сумі 82090,70 грн, понесених ним у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 та вину відповідача, судом до уваги не приймаються з наступних підстав:

Як встановлено рішенням Господарського суду м.Києва від 21.11.2019 у справі №910/9856/19, яке залишено в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020, 13.09.2018 між позивачем та ТОВ «МГТ БЛЕК СІ» було укладено договір поставки, відповідно до п.1.1., 2.1. якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити жито 3 або 4 класу українського походження врожаю 2018 року (код УКТЗЕД 1002900000) на умовах, передбачених даним договором. Кількість товару складає 500 тон +/– 10% за вибором постачальника.

Додатковою угодою №1 від 19.09.2018 змінено вимоги щодо якісних показників жита 3 класу, а додатковою угодою № 2 від 22.09.2019, сторони виклали п.2.1. договору в новій редакції та визначили кількість товару, яка підлягає поставці – 250 т.

На виконання договору поставки №МГТ-98/18 від 13.09.2018 ТОВ “Компанія “Колос України” поставила ТОВ «МГТ БЛЕК СІ» лише частину товару у кількості 173 тони 314 кг, не допоставивши 76 тон 686 кг жита на суму 352755,60 грн.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 21.11.2019 у справі №910/9856/19, залишеного в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020, за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МГТ БЛЕК СІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Колос України» було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Колос України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МГТ БЛЕК СІ" 1739,50 грн пені та 70551,12 грн штрафу за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №МГТ-98/18 від 12.09.2018.

ТОВ "Компанія "Колос України», згідно з платіжним дорученням №665 від 11.03.2020 перерахувало 82090,70 грн, з призначення платежу: ВП №61353203 від 21.02.2020 (а.с.46).

Проте, як слідує із матеріалів цієї справи, договір поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 між позивачем та відповідачем було укладено 17.09.2018 щодо поставки 200 т жита, в той час як договір поставки №МГТ-98/18 від 13.09.2018 з Товариством з обмеженою відповідальністю "МГТ БЛЕК СІ" щодо поставки 500 т жита (додатковою угодою № 2 від 22.09.2018 зменшено поставку до 250 т), тобто договір, по якому позивачем сплачені санкції, укладено до моменту укладення договору поставки з відповідачем та відповідно на більшу кількість поставки.

Також слід зазначити, що договором поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 сторонами не визначено клас жита, який підлягав поставці, а згідно з договором поставки №МГТ-98/18 від 13.09.2018, Товариству з обмеженою відповідальністю "МГТ БЛЕК СІ", з урахуванням додаткової угоди № 2 від 22.09.2018, поставці підлягало жито 3 класу в кількості 250 т.

Крім того, договором поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 було визначено, що максимальна вологість 14,5 %, в той час як згідно з договором поставки №МГТ-98/18 від 13.09.2018 поставці підлягало жито вологістю не більше 14 %.

Укладаючи договір поставки №МГТ-98/18 від 13.09.2018, сторони визначили строк поставки 22.09.2018 і лише додатковою угодою від 22.09.2018 сторонами був змінений строк поставки до 06.10.2018.

За таких обставин, суд не може зробити беззаперечного висновку, що позивач мав виконати взяті на себе зобов`язання за договором поставки №МГТ-98/18 від 13.09.2018 саме за рахунок отриманого зерна жита від відповідача по договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018

Як встановлено судом, відповідно до п.4.2. договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 сторони визначили, що продавець (відповідач) зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити товар на умовах FCA (Франко-перевізник) (у редакції Інкотермс 2010) – 17034, Чернігівська область, Козелецький р-н, с. Хрещате, вул. Леніна,9а, – «Зерновий склад».

Відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів в редакції Інкотермс-2010 за умовами поставки FCA, а саме статті А.4 базису поставки FCA, продавець зобов`язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А 3 «а», у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Поставка вважається здійсненою, зокрема, якщо названим місцем поставки є площі продавця.

Таким чином, виходячи з приписів Міжнародних правил тлумачення торгових термінів в редакції Інкотермс-2010 за умовами поставки FCA, а саме статті А.4 базису поставки FCA, а також з урахуванням п.4.1.,4.2. договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018, саме на покупця – Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Колос України» було покладено обов`язок одержання та вивезення товару – жита врожаю 2018 року в розмірі 200т – зі складу продавця – Товариства з обмеженою відповідальністю «СВК Дружба», в термін до 30.09.2018.

З доданих позивачем до матеріалів справи товарно-транспортних накладних, які підтверджують факт передачі/одержання товару в кількості 71,66 тон по договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018, а саме: №288470 від 29.09.2018; №288469 від 29.09.2018; №345253 від 01.10.2018; №345253 від 01.10.2018 (а.с.13-16) вбачається, що покупцем – Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Колос України», відповідно до п.4.2. договору було самостійно здійснено вивезення частини товару (жита) зі складу продавця – Товариства з обмеженою відповідальністю «СВК Дружба» у пункті навантаження с.Хрещате, Козелецький район, Чернігівська область.

Жодних доказів того, що позивач звертався до продавця (відповідача) за одержанням товару чи надсилав транспорт для самовивезення оплаченого товару, а відповідачем було відмовлено, позивачем суду не надано.

З доданої позивачем до матеріалів справи копії листа вих.№96 від 03.10.2018, адресованого позивачем відповідачу вбачається, що 03.10.2018, позивач звернувся до відповідача з проханням повернути надлишково перераховані кошти згідно з договором поставки №17/09-2018 від 17.09.2018, за жито врожай 2018 в кількості 78,340 т на загальну суму 282024,00 грн (а.с.19).

Судом було встановлено, що залишок передоплати у розмірі 282024,00 грн був повернутий відповідачем позивачу, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за 03.10.2018, призначення платежу: повернення надлишково перерахованих коштів, лист №96 від 03.10.2018 та карткою рахунку 631 за вересень-жовтень 2018, копії яких додано до матеріалів справи (а.с.23,24).

Таким чином, поведінка позивача, а саме направлення 03.10.2018 листа вих.№96 свідчить про його фактичну відмову від прийняття виконання умов договору поставки№17/09-2018 від 17.09.2018 відповідачем у цій справі, шляхом повернення грошових коштів та невжиття позивачем заходів щодо зобов`язання відповідача виконати умови договору в натурі до 06.10.2018.

У відповідності до ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків; договором може бути встановлено обов`язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою; договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Пунктом 5.1. договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 передбачено, що за прострочення передачі товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення.

Сторони, відповідно до п. 5.5. договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018, мають право вимагати відшкодування документально підтверджених збитків понад сум, передбачених вище неустойки.

Отже, позивач має право вимагати відшкодування документально підтверджених збитків лише в разі, якщо вони не покриті неустойкою, яка визначена п.5.1. договору, та не має права покладати на боржника суму збитків, в якій вони покриваються неустойкою.

Позивачем в свою чергу не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують, що сума неустойки за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №17/09-2018 від 17.09.2018 не перевищує суми збитків, які заявлені позивачем до стягнення.

У відповідності до ст.623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Кредитор зобов`язаний вживати всіх заходів щодо зменшення суми понесених збитків.

У той час позивачем не надано суду жодного доказу щодо вжиття ним заходів щодо зменшення суми збитків, а саме звернення до відповідача з вимогою щодо виконання ним зобов`язань за договором поставки №17/09-2018 від 17.09.2018, так і вжиття ним інших заходів щодо виконання зобов`язань перед ТОВ "МГТ БЛЕК СІ" за договором поставки №МГТ-98/18 від 13.09.2018.

У підтвердження суми понесених збитків, позивач вказує на те, що ним згідно з платіжним дорученням №665 від 11.03.2020 перерахувало 82090,70 грн, з призначення платежу: ВП №61353203 від 21.02.2020 (а.с.46).

Проте, в порушення ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, доказів, які підтверджують, що ВП №61353203 від 21.02.2020 було відкрито саме на виконання рішення Господарського суду м.Києва від 21.11.2019 у справі №910/9856/19 позивачем суду не надано.

Суд зазначає, що відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України” (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи позивача спростовуються матеріалами справи і судом до уваги не приймаються.

Приймаючи до уваги, що вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку, якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення; на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками; проте, наразі, позивачем не доведено і не обґрунтовано наявність всіх чотирьох складових: порушення цивільного права чи інтересу; причинного зв`язку між порушенням права та збитками та наявність винної поведінки, при яких застосовується відповідальність у вигляді відшкодування збитків, а тому суд доходить висновку про відсутність доведеності позивачем всіх чотирьох складових правопорушення, які є підставою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків за договором поставки №17/09-2018 від 17.09.2018.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також керуючись принципами цивільного права – справедливість, добросовісність, розумність, а також однією із аксіом цивільного судочинства “У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права” (Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae), суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 82090,70 грн збитків за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №17/09-2018 від 17.09.2018 в частині передачі товару та як наслідок понесення позивачем збитків.

За таких обставин позовні вимоги позивача є безпідставні і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, також покладаються на позивача у разі відмови в позові.

За таких обставин, судові витрати, які складаються з 2102,00 грн судового збору, покладаються на позивача, який подавав даний позов.

Відповідно до ч.3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

За приписами ст.161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є, зокрема, відзив на позовну заяву (відзив). Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Відповідач, у відповідності до ст.165 Господарського процесуального кодексу України, скористався своїм процесуальним правом та у строк, встановлений ухвалою суду від 25.05.2020 про відкриття провадження у справі надав відзив на позовну заяву про стягнення збитків вих.№01/06 від 01.06.2020 з додатками, який залучено до матеріалів справи.

Виходячи з приписів ч.2 ст.161 ГПК України, наданий відповідачем відзив на позовну заяву про стягнення збитків вих.№01/06 від 01.06.2020, є заявою по суті справи.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідач у відзиві на позовну заяву про стягнення збитків вих.№01/06 від 01.06.2020 зазначив, що між відповідачем та адвокатом Чубою Р.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №000419 від 20.07.2018, видане на підставі рішення Ради адвокатів Чернігівської області №63 від 22.06.2018) був укладений договір про надання адвокатських послуг №2505 від 25.05.2020, згідно з п.2.1. якого відповідач сплачує адвокату винагороду, розмір якої визначається адвокатом після надання адвокатських послуг та вказується в актах прийому-передачі виконаних робіт. Орієнтовний розрахунок винагороди адвоката, які повинен оплатити відповідач по зазначеному договору складає 30000,00 грн, які відповідач просить суд стягнути з позивача як судові витрати, які відповідач поніс і які понесе у зв`язку із розглядом справи.

Частинами 1-4 до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

У відповідності до приписів ч.3,4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано лише договір №2505 про надання адвокатських послуг від 25.05.2020, укладений між відповідачем та адвокатом Чубою Р.В., що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №000419 від 20.07.2018, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Чернігівської області №63 від 22.06.2018, згідно з п.2.1. якого відповідач сплачує адвокату винагороду, розмір якої визначається адвокатом після надання адвокатських послуг та вказується в актах прийому-передачі виконаних робіт.

Інших належних та допустимих доказів документального підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідачем; детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; розрахунку витрат робочого часу адвоката, пов?язаних з наданням правничої допомоги відповідачу; актів прийому-передачі виконаних робіт, а також платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує оплату відповідачем адвокату відповідних послуг, відповідачем суду не надано.

Про причини їх ненадання повідомлень від відповідача не надходило.

Заяв та клопотань щодо надання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення від відповідача також не надходило.

За таких обставин, вимоги відповідача про стягнення 30000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до договору №2505 про надання адвокатських послуг від 25.05.2020, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 80, 86, 123, 124, 126, 233, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України; ст. 4 Закону України „Про судовий збір”, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Колос України” (пр. Перемоги,67, корпус 2, м. Київ, 01000; код ЄДРПОУ 39385574) до Товариства з обмеженою відповідальністю “СВК Дружба” (вул. Леніна, будинок 9А, с.Хрещате, Козелецький р-н, Чернігівська область, 17034; ідентифікаційний код юридичної особи 03799239) про стягнення 82090,70 грн, відмовити повністю.

2. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “СВК Дружба” (вул. Леніна, будинок 9А, с.Хрещате, Козелецький р-н, Чернігівська область, 17034; ідентифікаційний код юридичної особи 03799239) у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення та з урахуванням п.4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 08.07.2020.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

До відома сторін:

– адреса Господарського суду Чернігівської області: проспект Миру, 20, м. Чернігів, Україна;

– засоби зв`язку контактні телефони: 672-847; 676-311, факс 774-462; електронна адреса Господарського суду Чернігівської області: e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua.

Суддя Л. М. Лавриненко