Постанова № 9024565, 16.02.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16.02.10Справа №2а-2824/09/2770

м. Севастополь

17 год. 30 хв.

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів:

головуючого судді - Водяхіна С.А.;

суддів - Єфременко О.О.,

Кравченко М.М.,

при секретарі - Трігуб Г.В.,

Представники сторін:

позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, 13.01.2010р. надав заяву про розгляд справи за його відсутністю;

представник відповідача ТУ ДСА у м. Севастополі, у судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, надав на адресу суду заяву з клопотанням про відкладення слухання справи;

представник ДСА України у судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив;

представник відповідача Державного казначейства України у судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив;

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Севастопольського Апеляційного господарського суду у судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не відомо;

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Кабінету Міністрів України у судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив;

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерства Фінансів України у судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального Управління Державної Судової Адміністрації в м. Севастополі, Державної Судової Адміністрації України, Державного казначейства України, треті особи, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Севастопольський апеляційний господарський суд, Кабінет Міністрів України, Міністерства фінансів України про стягнення недоотриманого грошового забезпечення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального Управління Державної Судової Адміністрації в м. Севастополі, Державної Судової Адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Севастопольський апеляційний господарський суд, про стягнення недоотриманого грошового забезпечення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 02.02.2010 р. до участі у справі у якості третіх осіб, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що працюючи на посаді судді Севастопольського апеляційного господарського суду, позивач недоотримав грошове забезпечення за червень-грудень 2005 року.

Посилаючись на нормативно - правові акти позивачем зазначено, що право на перерахування грошового утримання виникло внаслідок відповідного підвищення посадових окладів Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України, не виплата відповідного грошового утримання є порушенням його конституційних прав на оплату праці суддів.

Кабінетом Міністрів України 30 червня 2005 року було прийнято постанову № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", якій надана зворотна дія в часі набрання її чинності з 1 червня 2005 року. Зазначеним в постанові особам були підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці. Що ж стосується суддів інших судів, то лише 3 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №865 "Про оплату праці суддів", якою підвищено їм посадові оклади пропорційно до окладів Голови та заступників Голови Верховного Суду України. Однак набрання чинності цієї постанови було визначено на майбутнє з 1 січня 2006 року (п.5 постанови Кабінету Міністрів України).

Вважаючи, що впродовж зазначеного строку він отримував значно меншу заробітну плату позивач просить суд задовольнити позов.

Відповідач Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі надав заперечення проти позову, у яких зазначив, що функцію головного розпорядника бюджетних коштів виконує Державна судова адміністрація України, асигнування на виплати, що вимагаються позивачем, не були передбачені в Державному бюджеті України на 2005 рік, а відтак і в кошторисах видатків відповідних бюджетних установ, у звязку з чим, він не мав можливості виплачувати позивачу грошове забезпечення понад встановлених Державною судовою адміністрацією України розмірів без відповідного розпорядження.

Відповідач Державне казначейство України також надав заперечення проти позову, у яких зазначив, що будь-які неправомірні дії з боку відповідача щодо позивача відсутні, оскільки Державне казначейство України не є головним розпорядником бюджетних коштів та не має права встановлювати чи змінювати видатки з Державного бюджету України. Також відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, передбаченого статтею 99 КАС України та наполягав на застосуванні наслідків його пропуску.

У судове засідання представники сторін та третіх осіб, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача не з'явилися.

Приймаючи до уваги, що позивачем, який належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи заявлено клопотання про розгляд справи за його відсутністю, а відповідачі та треті особи, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача являються суб'єктами владних повноважень та їх неявка не перешкоджає розглядові справи по суті, суд вважає можливим на підставі статті 128 КАС України розглядати справу за відсутністю позивача, представників відповідачів та третіх осіб, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, повідомлених належним чином, на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 7 частини 1 статті З КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті З КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування. їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ст. 4 КАС України правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що позивач у 2005 році працював суддею Севастопольського Апеляційного господарського суду (а.с. 14-15).

Таким чином, всі правовідносини, що виникають між сторонами у справі, з приводу виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту суддів, відносяться до публічної служби, спір належить розглядати за правилами, встановленими КАС України.

Оцінюючи правомірність дій відповідачів, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про спонукання до виконання певних дій відповідачів, які є суб'єктами владних повноважень, суд зобов'язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, та чи являються його дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.

Судом встановлено, що позивач у 2005 році працюя суддею Севастопольського апеляційного господарського суду одержував заробітну плату (а.с. 5-13).

Згідно частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Конституційні засади правосудця закріплені розділом 8 Конституції України. Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, система судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, система та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлення загального порядку забезпечення діяльності судів та регулювання інших питань судоустрою визначається Законом України "Про судоустрій України" № 2862-ХІІ від 15.12.1992 року.

Закон України "Про статус суддів" (далі Закон № 2862) визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції України і законів України, охорони прав і свобод громадян.

Відповідно до статті 1 Закону № 2862 професійні судді (далі - судді) та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади.

Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Складовою цих гарантій, відповідно до ч. 1 ст. 130 Конституції України, є те, що держава забезпечує фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до статей 1, 3 Закону № 2862 судді знаходяться на публічній службі зі здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 20.03.2002 зазначив, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України.

Стаття 11 Закону № 2862 передбачає забезпечення незалежності суддів яка, серед іншого, забезпечується матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу.

Матеріальне і побутове забезпечення суддів визначено статтею 44 зазначеного Закону, частина перша якої передбачає склад заробітної плати.

У рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року 3 (94) 12 (994 323) зазначається: "Незалежність, дієвість та роль суддів має забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе".

Пунктом 6.1 Європейської Хартії передбачено, що судді, які виконують професійно свої суддівські функції, мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті ними рішень і в роботі взагалі, щоб ніщо не могло вплинути на їх незалежність та неупередженість.

Отже, особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів с однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.

Згідно з положеннями частини другої статті 44 Закону № 2862, у редакції що діяла на час спірних правовідносин, розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Тобто, вказаною правовою нормою був гарантований мінімальний посадовий оклад судді, який не може бути меншим встановленого вищеназваною статтею Закону співвідношення до посадового окладу Голови Верховного Суду України.

Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів (частина четверта статті 43 Конституції України) на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів, передбачених статтею 126 Конституції України.

Відповідно до ст. 43 Закону № 2862 довічне грошове утримання суддів у відставці залежить від розміру заробітної плати судді, що працює на відповідній посаді.

Зазначені конституційні вимоги статей 6 та 19 Конституції України про обовязок органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на вищий орган в системі виконавчої влади, яким є Кабінет Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

До повноважень Кабінету Міністрів України статтею 8 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року віднесено визначення умов оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету. Цим Законом встановлено й порядок організації оплати праці, який здійснюється, зокрема, на підставі законодавчих актів, тобто законів, та інших нормативних актів ( частина перша статті 5 цього Закону). Він також передбачає гарантії дотримання прав щодо оплати праці, забороняючи суб'єктам організації оплати праці в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Цей Закон допускає регулювання питань оплати праці й іншими законами.

Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 р. прийнято постанову № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", якій надана зворотна дія в часі з 01.06.2005 року.

На підставі цього нормативного акту з 01.06.2005 року Голові, першому заступнику Голови та заступнику Голови Верховного Суду України підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці. Це ж стосується ї суддів інших судів.

Проте, лише 03.09.2005 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 565 "Про оплату праці суддів", якою ним підвищено посадові оклади пропорційно до окладів Голови та заступників Голови Верховного Суду України, однак набрання чинності цієї постанови було визначене, згідно з пунктом 5 цієї постанови, на майбутнє - з 01.01.2006 р. Тобто впродовж семи місяців судді отримували значно меншу заробітну плату.

Отже, суд зазначає, що Кабінет Міністрів України забезпечив відповідність посадових окладів суддів з вимогами статті 44 Закону України "Про статус суддів", однак не усунув порушення вимог частини другої названої статті і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладами Голови Верховного Суду України, а саме з 01.06.2005, оскільки надав постанові від 03.09.2005 № 865 "Про оплату праці суддів" чинності з 01.01.2006.

Такими постановами Кабінет Міністрів України порушив положення статті 113 Конституції України та вимоги Закону № 2862 щодо одночасного визначення пропорції в сплаті праці між суддями та Головою Верховного Суду України і його заступниками, що призвело до порушення прав і гарантій суддів на отримання з 01.06.2005 по 31.12.2005 заробітної плати відповідно до вимог частини третьої статті 11, частини другої статті 44 Закону № 2862.

Зазначені обставини встановлені Вищим адміністративним судом України при розгляді справи щодо законності окремих положень постанови КМУ від 03.09.05р. № 865 (у справі за позовом Н. до Держави Україна).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.07 року встановлено, що пункт 5 цієї Постанови суперечить частині другій статті 44 Закону України "Про статус суддів", тобто є незаконним.

Цією ж постановою суду допущено поворот виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 865, визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з Постановами Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 року № 513 та № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.

Статтею 72 КАС України передбачені підстави звільнення від доказування. Так, згідно частини 1 зазначеної статті обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищевикладене, неправомірність застосування положень постанови КМУ від 03.09.05 року № 865 з 1 січня 2006 року не потребує додаткового доказування.

Отже, з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року оклади суддів місцевих загальних судів були меншими та не відповідали відсотковому співвідношенню новому розміру окладу Голови ВСУ.

У судовому засіданні встановлено, що за червень-грудень 2005 року позивачем недоотримане заробітну плату в сумі 73384,00 гривень, що підтверджується відповідною довідкою Севастопольського апеляційного господарського суду № 5038-37042 від 10.11.2009 р. (а.с. 5).

Стосовно доводів про неможливість одночасного застосування посадових окладів, визначених Постановою КМУ № 865 від 03.09.2005 року та структури оплати праці, яка існувала до введення в дію зазначеної постанови, а також необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивачу виключно на підставі постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 року, суд зазначає наступне.

Порядок та структура заробітної плати суддям в період з 01.06.2005 року до 01.01.2006 року були визначені наступними нормативними актами, а саме:

- Законом України «Про статус суддів»;

- постановою КМУ № 2288 від 13.12.1999 року «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів»,

- Указом Президента України від 10 липня 1995 року N 584,

- Указом Президента України від 19 вересня 1996 року N 856,

- Указом Президента України від 5 березня 2002 року N 220,

- Указом Президента України від 25 листопада 2002 року N 1061,

- Указом Президента України від 11 грудня 2002 року N 1150.

Постановою КМУ № 514 від 30.06.2005 року «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступників Голови Верховного Суду України», якій надана зворотна сила в часі з 01.06.2005 року, були визначені посадові оклади та преміювання зазначених посадових осіб при існуючій для усіх інших суддів структури оплаті праці.

Виключення складала лише надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 р. N 2288, виплата якої вже не була передбачена зазначеною Постановою КМУ № 514 від 30.06.2005 року.

У той же час згідно довідки про доходи позивача вказана надбавка йому навіть не виплачувалася, тому її відсутність у структурі заробітної плати керівництва Верховного Суду України, не вплинула на структуру заробітної плати самого позивача.

Постановою КМУ № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці суддів», саме в тій редакції, що діяла з моменту її прийняття до 31.12.2005 року, в якій зазначено про набрання нею чинності з 01.01.2006 року, а отже, в тій редакції, законність якої перевірена постановою Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року було передбачено виключно нові схеми посадових окладів всіх суддів, у тому числі позивача, без зміни структури заробітної плати, яка існувала в період з 01.06.2005 року до 01.01.2006 року.

Тобто зазначеною постановою було передбачено виключно приведення у відповідність посадових окладів усіх суддів до окладів Голови, пертого заступника Голови та заступників Голови Верховного Суду України при одночасному застосування в іншій частині діючої на той час структури та системи оплати праці.

Цей факт також підтверджується наступними обставинами:

- з позовом до суду щодо законності окремих положень постанови КМУ від 03.09.2005 року № 268 позивач (суддя Конституційного Суду України) звернувся у вересні 2005 року, тобто в той час, коли діяла постанова у першій редакції та встановлювалися лише розміри посадових окладів,

- предметом перевірки судом були виключно посадови оклади суддів та їх співвідношення з посадовими окладами керівництва Верховного Суду України,

- відповідно до судових рішень саме в цій частині, а саме невідповідності посадових окладів суддів різних ланок судової системи, бездіяльність Кабінету Міністрів була визнана протиправною,

-відповідно до резолютивній частині постанови Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року саме стосовно постанови в її першій редакції було допущено поворот виконання.

Лише після внесення змін до Постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 року Постановою КМУ № 1310 від 31.12.2005 року, крім посадових окладів були також змінені деякі надбавки та структура заробітної плати. В цій редакції постанова набрала чинності з 17.01.2006 року, а тому нею вже були урегульовані відносини, які виникли вже після 01.01.2006 та законність постанови в цій редакції в судовому порядку не оскаржувалася.

Суд, також, не погоджується з доводами, що при здійсненні позивачу перерахунку заробітної плати з 01.06.2005 року необхідно застосовувати структуру заробітної плати, яка була встановлена з 01.01.2006 року та виключити з заробітної плати надбавки, які отримував позивач протягом з 01.06.2005 року до 01.01.2006 року, встановлені Указами Президента .

Оцінюючи заробітну плату, яку позивач фактично отримував відповідно до довідки Севастопольського апеляційного господарського суду № 5038-37042 від 10.11.2009 р. про доходи за червень-грудень 2005 року, суд приходить до наступних висновків.

Згідно постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 року, в редакції, стосовно якої допущений поворот виконання, визнані такими, що втратили чинність виключно додатки до постанови КМУ від 13.12.1999 року № 2288 в частині посадових окладів суддів, в іншій частині структура заробітної плати залишена без змін, що також свідчить про зміну в період з 01.06.2005 року до 01.01.2006 року заробітної плати виключно в частині посадових окладів.

Крім того, поряд з надбавками, що виплачуватися на підставі Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584 та від 19 вересня 1996 року № 856 також виплачуватися надбавки відповідно до постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 року, що не виключає їх одночасного застосування.

Також суд зазначає, що Укази Президента України від 10 липня 1995 року № 584 та від 19 вересня 1996 року № 856 втратили чинність ні у зв'язку з прийняттям постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 року, а на підставі окремого нормативного акту - Указу Президента України «Про внесення зміни та визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України»від 21 січня 2006 року № 46/2006.

Більш того, зазначені Укази від 10 липня 1995 року № 584 та від 19 вересня 1996 року № 856 втратили чинність лише з 01.01.2006 року, тобто в період з 01.06.2005 року до 01.01.2006 року вони діяли, передбачали право позивача на отримання зазначених в них надбавок, а тому вони не можуть бути виключені з заробітної плати позивача при здійснення перерахунку посадових окладів з 01.06.2005 року.

Крім того, суд зазначає, що відповідачами по справі є Державна судова адміністрації України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі, які є суб'єктами владних повноважень, на яких покладений обов'язок доводити правомірність своїх дії та рішень.

Перевіряючи доводи відповідачів стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду щодо зобов'язання виплатити заборгованість по заробітній платі, судом встановлено наступне.

Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд зазначає, що позовні вимоги обґрунтовані саме порушенням відповідачем законодавства про оплату праці, оскільки позивач вважає, що відповідач невірно визначив посадовий оклад в період з серпня до грудня 2005 року, а тому законом, яким в даному випадку регулюються строки для звернення до суду, є стаття 233 КЗпП України.

Оскільки Постановою КМУ від 03.09.05р. № 865 було порушено право суддів на оплату праці з 1 червня 2005 року, то воно підлягає захисту та відновленню згідно з принципами верховенства права, рівності, справедливості та законності.

Відповідно до статті 120 Закону України "Про судоустрій України" № 3018-111 від 07.02.2002 року та Положення про Державну судову адміністрацію України, остання здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, в тому числі військових.

Статтею 126 того ж Закону встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Таким чином, саме Державна судова адміністрація України зобовязана нарахувати та виплатити позивачу за період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року заборгованість в сумі 73384,00 гривень.

У той же час позивачем заявлені вимоги про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі заборгованості з грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року в розмірі 73384,00 гривень.

Перевіряючи можливість задоволення позову саме таким способом, суд зазначає насту пне.

Статтями 125, 128 Закону України "Про судоустрій України" Територіальні управління державної судової адміністрації утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Територіальні управління державної судової адміністрації підпорядковуються Державній судовій адміністрації України. Територіальні управління державної судової адміністрації є територіальними органами Державної судової адміністрації України. Територіальне управління державної судової адміністрації є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс і рахунки в установах банку.

Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та п. 1 ч. 4 Положення про Державне казначейство України, останнє здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Таким чином, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі не є субєктом, який має відповідати за позовом, а лише входить до системи органів, що забезпечують реалізацію механізму виділення коштів з бюджету.

Статтею 162 КАС України передбачено, що суд може самостійно обрати спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги саме шляхом зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 73384,00 гривень та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь позивача заборгованості з грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року в розмірі 73384,00 гривень.

Доводи представників відповідачів, що позов не підтягає задоволенню у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.

Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання невиплати позивачеві, передбаченого законодавством розміру грошового забезпечення та щомісячного грошового утримання. Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.

Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 73384,00 гривень та стягнення з Державної судової адміністрації України на його користь заборгованості з грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року в розмірі 73384,00 гривень підлягають задоволенню.

Оскільки за п. 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" позивачі за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин звільнені від сплати державного мита, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 167 КАС України, повний текст постанови буде складено 22.02.2010 р.

Керуючись ст. ст. 11, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобовязати Державне казначейство України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код. ЄДРПОУ 09744400) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 73384,00 грн. (сімдесят три тисячі триста вісімдесят чотири гривні 00 копійок) для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду Волкову Костянтину Володимировичу.

3. Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400), як розпорядника коштів, на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за бюджетною програмою „Виконання рішень судів на користь суддів” заборгованість (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів) з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року у сумі 73384,00 грн. (сімдесят три тисячі триста вісімдесят чотири гривні 00 копійок).

4. У решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Постанова не набрала законної сили.

Головуючий суддя С.А. Водяхін

Судді О.О. Єфременко

М.М. Кравченко