Рішення № 90234072, 25.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2020 року м. Київ № 640/16189/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Обставини справи.

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - Позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - Відповідач), в якому Позивач просить Суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного Фонду України в м. Києві щодо не нарахування та не виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з жовтня 2014 року по червень 2018 року;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з жовтня 2014 року по червень 2018 року.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначила, що з 22 жовтня 2012 року отримувала пенсію, як інвалід 2 групи, проживала на території Луганської області. У 2014 році переїхала до м. Краматорськ, стала на облік в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, як внутрішньо переміщена особа. На вимогу пенсійного фонду надала довідку до акту огляду МСЕК серія 10 АА № 610099 від 29.09.2014 року, однак, з вересня 2014 році безпідставно зупинена виплата пенсії. Переїхавши до м. Київ у вересні 2017 року звернулась до Лівобережного об`єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві, на вимогу останнього, повторно 05 червня 2018 року пройшла медико-соціальну експертну комісію в м. Києві та отримала довідку серія НОМЕР_1 про наявність інвалідності - довічно. При наданні вказаної довідки Відповідачеві, поновлення пенсії відбулось з липня 2018 року. За період з жовтня 2014 року по червень 2018 року їй була безпідставно припинена виплата пенсії, з приводу чого вона зверталась до Відповідача про виплату заборгованості.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2019 року відкрито провадження у справі, вирішено, здійснювати розгляд справи одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), і витребувано матеріали пенсійної справи Позивача.

01 листопада 2019 року Відповідачем подано відзив на адміністративний позов (вх. № 03-14/116539/19), у якому Відповідач позовних вимог не визнав. Зазначив, що пенсію Позивачеві згідно з атестату про зняття з обліку № 865312 виплачено по жовтень 2014 року включно. Звернув увагу, що усі претензії Позивача щодо не нарахування та невиплати пенсії з 2014 року не можуть визнаватись як бездіяльність саме Відповідача, оскільки останній є самостійною юридичною особою. Довідка № 610099 від 29.09.2014 МСЕК, видана на непідконтрольній території до уваги не може братись, тому на особистому прийомі було повідомлено про необхідність надання перереєстрованої довідки.

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Обставини, встановлені судом.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території Луганської області м. Брянка до м. Краматорська Донецької області, що підтверджується копією довідки від 19.12.2014 № 1426/14784 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

з 03 жовтня 2017 року Позивач перебуває на обліку, як внутрішньо переміщена особа, яка фактично проживає в Дніпровському районі міста Києва, що підтверджується копією довідки від 03.10.2017 № НОМЕР_2 .

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Позивач перебуває з 30.05.2018 року на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві та отримує пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Виплата пенсії Позивачеві здійснюється як внутрішньо переміщеній особі на підставі електронної пенсійної справи, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Судом встановлено, що Позивач перебувала на обліку Брянківського управління Пенсійного фонду Луганської області та отримувала пенсію як інвалід 2 групи з 22 жовтня 2012 року, що підтверджується копіє пенсійного посвідчення № 154543.

Відповідно до наявної у матеріалах справи Заяви від 19.12.2019, Позивач зверталась до Краматорського УПФ України Донецької області щодо витребування її пенсійної справи з Управління Пенсійного фонду України в м. Брянка Луганської області та здійснення перерахунку належних їй сум пенсії на картковий рахунок.

03 жовтня 2017 року Позивач особисто звернулась до Голови комісії з ліквідації Лівобережного об`єднаного Управління Пенсійного фонду України із заявою про витребування пенсійної справи для продовження виплати раніше призначеної пенсії та про зарахування належних їй пенсійних сум на її поточний рахунок.

Лівобережним об`єднаним Управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було направлено запит № 361 від 09.10.2017 на адресу УПФУ в м. Краматорськ Донецької області з проханням надіслати матеріали пенсійної справи Позивача.

Згідно даних атестата УПФ України в м. Краматорську Донецької області на запит № 124, Позивачеві виплачено пенсію по 31.10.2014, зазначено, про зняття з обліку з 01 листопада 2014 року.

При цьому, копією протоколу від 14.01.2015, наявного в матеріалах справи, підтверджено, що останню виплату Позивачці здійснено в жовтні 2014 року.

З копії протоколу призначення пенсії Позивачеві, версія: 1.6.40.1. від 03.07.2019 вбачається, що періодом встановлення Позивачеві інвалідності є 22.10.2012 по 31.10.2014.

Тобто, з 01 листопада 2014 року виплата пенсії Позивачу зупинена у зв`язку із закінченням строку інвалідності.

Відповідно до копії довідки до Акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААВ № 610099 від 29.09.2014, за результатами повторного огляду Позивача встановлено другу групу інвалідності з 29.09.2014. Причиною інвалідності зазначено загальні захворювання, інвалідність встановлена безстроково.

Згідно з копією довідки до Акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0982046 від 05.06.2018, за результатами повторного огляду Позивача встановлено другу групу інвалідності з 30.05.2018. Причиною інвалідності зазначено загальні захворювання, інвалідність встановлена безстроково.

Також, судом встановлено, що Позивач 05 січня 2019 року звернулась до Відповідача із заявою про здійснення заходів щодо виплати їй пенсії за період з жовтня 2014 року по червень 2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

З аналогічною заявою від 04.01.2019 Позивач зверталась до УПФ України у м. Краматорську Донецької області, що підтверджується шрих-кодом на описі вкладення в цінний лист.

У відповідь на заяву Позивача та адвокатський запит від 15.03.2019, Відповідачем надана відповідь про те, що пенсія по інвалідності Позивачу виплачується після долучення до матеріалів макету пенсійної справи оригіналу витягу із акту огляду МСЕК. Виплата пенсії Позивачу здійснюється як внутрішньо переміщеній особі на підставі електронної пенсійної справи згідно постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 (Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам). Кошти, в сумі 2997, 67 грн, які не виплачені за травень - липень 2018 року, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (п. 15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами). Після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивача було взято на облік та продовжено виплату пенсії по інвалідності з 30 травня 2018 року на підставі виписки із акту огляду МСЕК серії АВ № 0982046 від 05.06.2018.

Тобто, спірним питанням в даній справі є правомірність дій Відповідача щодо не призначення та невиплати пенсії за період з жовтня 2014 року по червень 2018 року.

Тож, Позивач вважає, що Відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати їй пенсії по інвалідності.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058), визначено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою (стаття 34 Закону № 1058).

Відповідно до частини другої статті 35 Закону № 1058 у разі якщо особа не з`явилася в органи медико-соціальної експертизи на повторний огляд у визначений для цього строк, виплата пенсії по інвалідності зупиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому вона мала з`явитися на повторний огляд.

Згідно з частиною третьою статті 35 Закону № 1058 у разі якщо строк повторного огляду медико-соціальної експертизи особою з інвалідністю пропущено з поважних причин або в разі визнання її знову особою з інвалідністю виплата пенсії по інвалідності відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає її за цей період особою з інвалідністю. При цьому якщо під час повторного огляду особи з інвалідністю переведено на іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності.

Якщо виплату пенсії особі з інвалідністю було припинено у зв`язку з відновленням здоров`я або якщо вона не отримувала пенсії внаслідок нез`явлення на повторний огляд без поважних причин, то в разі наступного визнання її особою з інвалідністю виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності знову за умови, що після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. Якщо минуло більше п`яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах.

Органи медико-соціальної експертизи зобов`язані повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду в порядку, встановленому законодавством, про результати повторного огляду осіб, яким призначена пенсія по інвалідності, та про нез`явлення цих осіб на зазначений огляд.

З аналізу положень Закону № 1058 випливає, що у разі нез`явлення в органи медико-соціальної експертизи на повторний огляд у визначений для цього строк, виплата пенсії по інвалідності зупиняється. Якщо строк повторного огляду медико-соціальної експертизи особою з інвалідністю пропущено з поважних причин або в разі визнання її знову особою з інвалідністю виплата пенсії по інвалідності відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, та лише в тому випадку, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає її особою з інвалідністю в тому числі, за період, за який пропущено строк повторного огляду МСЕ.

Як установлено судом, виплату пенсії Позивачці було припинено УПФ України м. Краматорськ з 01.11.2014 у зв`язку із закінченням строку інвалідності. Доказів з`явлення Позивача до УПФ України в м. Краматорськ та надання довідки МСКЕ серії НОМЕР_3 від 29.09.2014 про встановлення інвалідності безстроково, виданої обласним центром медико-соціальної експертизи Луганського комунального закладу Луганської обласної ради, який знаходиться на території тимчасово непідконтрольній Україні - суду не надано.

З 30 травня 2018 року виплату пенсії по інвалідності продовжено Відповідачем на підставі виписки із акту огляду МСЕК серії АВ № 0982046 від 05.06.2018.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що з наявних у матеріалах справи доказів, судом встановлено, що кошти в сумі 2997, 67 грн. не виплачені за травень - липень 2018 року, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (п. 15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами). Після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати Ваших коштів ( вбачається з копії відповіді Відповідача від 23.03.2019).

Тобто, єдиною підставою для відмови у прийнятті довідки від 29.09.2014 є факт її видачі обласним центром медико-соціальної експертизи Луганського комунального закладу Луганської обласної ради, який знаходиться на території тимчасово непідконтрольній Україні.

Так, з досліджених доказів вбачається, що Позивачем до Відповідача надано повний перелік документів для взяття на облік та поновлення виплати пенсії, як інваліду 2 групи.

Відмовляючи у розгляді зазначених документів Відповідач зазначив, що подана Позивачем довідка до Акту огляду МСЕК серії ААВ № 610099 від 29.09.2014 про безстрокове встановлення 2 групи інвалідності, видана обласним центром медико-соціальної експертизи Луганського комунального закладу Луганської обласної ради на момент знаходження Центру на території тимчасово непідконтрольній Україні у зв`язку з чим рекомендував повторно пройти медико-соціальну експертну комісію.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Суд зазначає, що відносно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).

Враховуючи викладене, Суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані установами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне значення для реалізації відповідних прав людини.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.04.2019 по справі № 344/16404/16-а.

При цьому, Суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи «Намібійські винятки», сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 21.02.2020 по справі № 701/1196/16-а.

До того ж, встановлена Позивачу 2 група інвалідності на підставі загального захворювання, терміном - безстроково, у довідці щодо якої виник спір, знайшла своє підтвердження у довідці виданій в місті Києві.

Окрім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Таким чином, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що Відповідачем помилково не взято до уваги інформацію, викладену у довідці МСЕК від серії ААВ № 610099 від 29.09.2014, зокрема, стосовно групи інвалідності та дати її встановлення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок 22-1) (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) закріплено, що Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Відповідно до п. 4.2. Порядку 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно із п. 4.3. Порядку 22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший виключно при зверненні особи з відповідною заявою, передбаченою додатком 3 Порядку 22-1, яка приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів, про що Органом видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. При прийманні документів орган, що призначає пенсію, перевіряє, зокрема, правильність оформлення заяви, зміст і належне оформлення наданих документів, копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності), обґрунтованість їх видачі, тощо, та не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності необхідних документів, розглядає подані документи та приймає відповідне рішення.

Як встановлено судом, Позивач була знята з обліку в м. Краматорськ як отримувач пенсії по інвалідності з 01.11.2014 року після закінчення встановленого терміну інвалідності, та 03.10.2017 року на особистому прийомі у Відповідача, з метою поновлення виплати пенсії та поновлення виплати пенсії по інвалідності, надала довідку до Акту огляду МСЕК, видану 29.09.2014 на території м. м. Брянка Луганської області.

Крім того, з досліджених судом доказів встановлено, що за письмовими зверненнями Позивача, Відповідачем були надані письмові відповіді в яких вказано про встановлення терміну інвалідності та забезпечення пенсією по 31.10.2014 та обліковування невиплачених коштів за травень - липень 2018 року в органі, що здійснює соціальні виплати, та після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів, у зв`язку із чим, суд вбачає в даному випадку протиправність бездіяльності з боку відповідача.

Відповідно до п. 1.7 Порядку 22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

З матеріалів справи встановлено, та не заперечується сторонами, що при первинному огляді Позивача їй було встановлено інвалідність терміном до 31.10.2014.

Статтею 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка визначає період, на який призначається пенсія по інвалідності, встановлено, що пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.

Як вже зазначалося вище, достовірно встановлено, що Позивачу була встановлена інвалідність до 31.10.2014, у зв`язку із чим вона отримувала пенсію по інвалідності, яка була їй виплачена по 31.10.2014.

Доказів того, що довідка МСЕК серії НОМЕР_3 від 29.09.2014 була подана до УПФ України в м. Краматорськ - суду не надано.

Отже, враховуючи, що довідка від 29.09.2014 встановлює Позивачу інвалідність безстроково, відповідно до статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вона мала право на призначення пенсії по інвалідності довічно, оскільки в неї існував статусу особи з інвалідністю.

Крім того, відповідно до п. 2.8 Порядку 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 1.5 Порядку 22-1 передбачено, що заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

Судом достовірно встановлено, що з обліку в УПФ України в м. Краматорськ, як отримувач пенсії по інвалідності позивач був знятий з 01.11.2014, а отже станом на час звернення до Відповідача із заявою про поновлення виплат (03.10.2017), вона не перебувала на обліку як отримувач жодного з виду пенсій.

У зв`язку із наведеним, суд приходить до висновку про протиправність в діях Відповідача, як органу, що призначає пенсію, щодо не нарахування та невиплати пенсії Позивача з 01.11.2014, у зв`язку із чим, позовні вимоги Позивача про визнання неправомірною бездіяльність Відповідача та зобов`язання нарахувати та виплатити саме з 01.11. 2014, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене Позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Що стосується обраного Позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав Позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності Відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.11.2014 по червень 2018, тому належним, правильним та ефективним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії по інвалідності з 01.11.2014 по червень 2018 року, а також зобов`язання Відповідача виплатити Позивачу заборгованість з пенсії по інвалідності за період з 01 листопада 2014 року по червень 2018 року.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 371 вказаного Кодексу, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Виходячи з наведеного, слід допустити негайне виконання цього рішення в частині виплати позивачеві заборгованості по пенсії у межах суми стягнення за один місяць у відповідності до вимог пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог, згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Разом з тим, під час подання даної позовної заяви позивачем не було сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн., у зв`язку з тим, що остання звільнена від сплати судового збору згідно з пунктом 8 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого особи з інвалідністю 2 групи звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Таким чином, наявні законні підстави для стягнення судового збору, в частині задоволених позовних вимог, в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва.

Керуючись вимогами статей 2, 72-77, 241-246, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ:42098368) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ:42098368) щодо не нарахування та не виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) з 01.11.2014 року по червень 2018 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ:42098368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) пенсію по інвалідності з 01.11.2014 року по червень 2018 року.

4. Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) пенсії за один місяць.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва (отримувач коштів - УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н, 22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA908999980313181206084026007, код класифікації доходів бюджету 22030101).

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда