Рішення № 90234067, 22.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 червня 2020 року №320/6672/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Шрамко Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати бездіяльність Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування при обчисленні розміру пенсії державного службовця ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за особливі умови проходження державної служби та премій до державних і професійних свят у розмірі 30114,00 грн., а також індексації заробітної плати у розмірі 896, 45 грн. неправомірною;

- зобов`язати Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії державного службовця у розмірі 80% заробітної плати з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за особливі умови проходження державної служби та премій до державних і професійних свят у розмірі 30114,00 грн, а також індексації заробітної плати в розмірі 896,75 грн. за період з серпня 2008 року по липень 2010 року, починаючи з 20 вересня 2010 року (час призначення пенсії) по теперішній час (за весь період перебування пенсії) та здійснювати нарахування та виплату пенсії в повному обсязі та у такому розмірі в подальшому;

- у зв`язку з грубим порушенням відповідачем пенсійних прав позивача, винести окрему ухвалу в порядку, визначеному статтею 249 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 20 вересня 2010 року вона перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

При обчислені розміру пенсії, як вказує позивач, відповідач не включив в розрахунок заробітку матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, всіх премій, у тому числі до державних, професійних свят та ювілейних дат, які позивач отримувала як державний службовець у період з серпня 2008 року по липень 2010 року, а також індексацію заробітної плати.

05 серпня 2016 року позивач звернулась до відповідача з відповідною заявою, в якій просила провести перерахунок пенсії та врахувати вчасно не включені до розрахунку розміру пенсії виплати, листом від 22 серпня 2016 року №832/03/Г-646 відповідач відмовив у задоволенні вказаної заяви позивача, у зв`язку з тим, що з 01 червня 2015 року пенсії державним службовцям не призначаються, а раніше призначені - підлягають перерахуванню.

У зв`язку з чим позивач звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва від 10 січня 2017 року у справі №752/16027/16-а, яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено, а постановою Верховного Суду від 05 червня 2018 року вказані судові рішення були скасовані, з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права.

19 липня 2018 року позивач повторно звернулась до відповідача з заявою щодо включення в розрахунок для обчислення її пенсії державного службовця заробітну плату у вигляді матеріальної допомоги за період з серпня 2008 року по липень 2010 року у загальній сумі 30114,00 грн, індексації заробітної плати у сумі 896,75 грн та провести відповідний перерахунок відповідно до архівної довідки Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 18 липня 2018 року №271-зв/1.

Листом від 06 вересня 2018 року №73428/03 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку пенсії, у зв`язку з наявністю судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неврахуванні усіх складових заробітної плати при призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача послався на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 20 вересня 2010 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

05 серпня 2016 року позивач звернулась до відповідача з заявою про перерахунок її пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Листом від 22 серпня 2016 року позивача повідомлено про відсутність підстав для перерахунку пенсії.

Також, представник відповідача зазначив й про те, що позивач вже зверталась до Голосіївського районного суду міста Києва з приводу перерахунку пенсії з урахуванням інших виплат, проте, постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 січня 2017 року, залишеною без змін на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, у справі №752/26027/16-а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а постановою Верховного Суду від 05 червня 2018 року лише змінено обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог.

Також у відзиві на позовну заяву зазначено, що позивач просить здійснити нарахування та виплату пенсії, починаючи з 20 вересня 2010 року, проте, позивачем пропущено строки звернення до суду з цим позивача в частині зобов`язання здійснити перерахунок пенсії саме з цієї дати.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивачем надано суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій послалась на своєчасність звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою, а також на те, що відповідачем не вірно тлумачиться зміст постанови Верховного Суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року адміністративна справа №320/6672/18 передана за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року адміністративну справу №320/6672/18 прийнято до провадження, відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2019 року замінено відповідача Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві на його правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 з 20 вересня 2010 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ.

09 серпня 2016 року позивач звернулася до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з проханням провести перерахунок пенсії з часу призначення пенсії з урахуванням матеріальної допомоги, індексації заробітної плати, щомісячних премій та премій до державних та професійних свят та ювілейних дат.

Листом Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 22 серпня 2016 №832/03/Г-646 позивачу відмовлено у проведенні перерахунку пенсії, оскільки відповідно до статті 33 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державних службовців складається з посадового окладу, премій, доплати за ранг, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок, а будь-які інші виплати не можуть бути враховані до заробітної плати для обчислення пенсії. До заробітної плати, з якої обчислено пенсію позивачу були включені: посадовий оклад, надбавка за вислугу років, надбавка за ранг, пенсія позивачу виплачується відповідно до норм чинного законодавства і підстави для її перерахунку відсутні.

Позивач не погодилася із такою відмовою та звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з відповідною позовною заявою.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії постанови Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №752/16027/16-а, постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Проте, вказаною постановою Верховного Суду судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права, зокрема, в частині того, що предметом позову є неправильне обчислення розміру пенсії при її призначенні, а не встановлення наявності або відсутності у позивача права на перерахунок пенсії, проте, враховуючи, що позивачем не було надано довідку про заробітну плату, згідно якої єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нараховувався на всі виплати, отримані позивачем за місцем роботи, в тому числі й матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та індексацію заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем отримано архівну довідку від 18 липня 2018 року №271-зв/1, видану Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України, в якій зазначено, що за наявними у фонді Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики особовими рахунками, позивачу у період з серпня 2008 року по липень 2010 року нараховувалась та виплачувалась матеріальна допомога та індексація заробітної плати, на які нараховувались страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а з 01 січня 2011 року - єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

30 липня 2018 року позивач звернулась до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою датованою 19 липня 2018 року, в якій просила включити в розрахунок для обчислення її пенсії державного службовця заробітну плату у вигляді матеріальної допомоги у загальній суму 30114,00 грн., індексації заробітної плати у загальній суму 896,75 грн. та провести відповідні розрахунки та перерахунки з початку призначення пенсії. До вказаної заяви позивачем додано довідку від 18 липня 2018 року №271-зв/1, видану Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України.

Листом від 06 вересня 2018 року №73428/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відсутність правових підстав для перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», у зв`язку з тим, що згідно постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 10 січня 2017 року у справі №752/16027/16-а, яка залишена без змін на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, та змінена постановою Верховного Суду від 05 червня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у неврахуванні всіх складових заробітної плати при обчисленні розміру пенсії, протиправною, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 16.12.1993 №3723-ХІІ), в редакції, яка була чинна на час призначення пенсії, на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Частинами 2 та 6 статті 33 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 7 статті 33 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ).

Аналіз наведених норм законодавства дозволяє суду дійти висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення, допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація заробітної плати, надбавка за особливі умови проходження державної служби та премії до державних і професійних свят, на які нараховувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування входила до системи оплати праці державного службовця.

Відповідно до частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ передбачено, що об`єктом індексації грошових доходів населення є в тому числі заробітна плата, підстави для індексації грошових доходів населення наявні у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка, те що індексація грошових доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи.

Частиною 6 статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ визначено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Стаття 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема, до такого доходу (заробітної плати) враховуються: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування.

За змістом наведених норм отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

Як вже зазначалось судом, відповідно до архівної довідки Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 28 листопада 2018 року №413-зв, що за особовими рахунками ОСОБА_1 її матеріальна допомога за період з серпня 2008 року по липень 2010 року становила 30114,00 грн. та індексація заробітної плати за цей же період становила 896,75 грн. У вказаній довідці зазначено, що на всі виплати, включені в довідку, нараховано страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а з 01 січня 2011 року - єдиний внесок на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Такого ж висновку дійшов і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, в якому зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Принцип дії закону або нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що його дія починається з моменту набрання актом чинності і припиняється з втратою його чинності.

Тобто, до події, факту, застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналіз вищевикладених норм чинного законодавства та встановлених судом обставин дозволяє суду дійти висновку, що розрахунок пенсії позивача мав бути здійснений відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну службу» в редакції, що діяла на момент призначення пенсії державного службовця, зокрема, з урахуванням матеріальної допомоги та індексації заробітної плати.

За таких підстав, оскільки на всі виплати, отримані позивачем при проходженні державної служби, були нараховані страхові внески (єдиний внесок), суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача врахувати при розрахунку пенсії ОСОБА_1 «інші виплати»: матеріальну допомогу та індексацію заробітної плати.

При цьому, оскільки судом встановлено саме протиправність дій відповідача щодо неврахування при обчисленні розміру пенсії державного службовця ОСОБА_1 матеріальної допомоги у розмірі 30114,00 грн. та індексації заробітної плати у розмірі 896, 45 грн неправомірною, а не бездіяльність останнього, суд, враховуючи положення частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою найбільш ефективного захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача в цій частині, залишивши без задоволення позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності, як безпідставні.

Більш того, суд зауважує, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що останній при проходженні державної служби, були нараховані страхові внески (єдиний внесок) на допомогу для вирішення соціально-побутових питань та надбавки за особливі умови проходження державної служби та премій до державних і професійних свят, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії державного службовця у розмірі 80% заробітної плати з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за особливі умови проходження державної служби та премій до державних і професійних свят у розмірі 30114,00 грн., а також індексації заробітної плати в розмірі 896,75 грн. за період з серпня 2008 року по липень 2010 року, починаючи з 20 вересня 2010 року (час призначення пенсії) по теперішній час (за весь період перебування пенсії) та здійснювати нарахування та виплату пенсії в повному обсязі та у такому розмірі в подальшому, суд виходить з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з відповідною заявою до відповідача про врахування матеріальної допомоги у розмірі 30114,00 грн та індексації заробітної плати у розмірі 896, 45 грн., з наданням архівної довідки Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 28 листопада 2018 року №413-зв, позивач звернулась лише 30 липня 2018 року, тому право на здійснення перерахунку пенсії з урахуванням цих складових заробітної виникло у позивача лише з 01 серпня 2018 року, а не з 20 вересня 2010 року, як просить позивач.

Більш того, у суду відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії державного службовця з урахуванням допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за особливі умови проходження державної служби та премій до державних і професійних свят, оскільки, як вже зазначалось, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що вказані виплати здійснювались позивачу під час проходження державної служби та на них нараховувались страхові внески.

В той же час, оскільки під час розгляду адміністративної справи №752/16027/16-а було встановлено, що позивачу пенсія призначена, виходячи з 80% суми заробітної плати, такі обставини не були спростовані й під час розгляду даної адміністративної справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість застосування саме цього відсоткового співвідношення розміру заробітної плати при здійснення перерахунку пенсії позивачу.

Натомість позовна вимога щодо зобов`язання відповідача здійснювати нарахування та виплату пенсії в повному обсязі та у такому розмірі в подальшому є передчасною, оскільки питання розміру виплати пенсії належить до компетенції пенсійного органу при нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому, у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання належних позивачу виплат при виплаті пенсії в подальшому буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного та наданих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо посилань відповідача на пропуск строку звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, оскільки остаточно про порушення свого права позивач дізналась саме з листа від 06 вересня 2018 року №73428/03, а до адміністративного суду звернулась 10 грудня 2018 року, тобто, в межах встановленого шестимісячного строку для звернення до суду.

В то же час, дата, з якої позивач просила здійснити перерахунок пенсії, на переконання суду, в даному випадку є саме предметом спору, а не датою, з якої слід обчислювати строки звернення до суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірності своїх дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та виходу за їх межі відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стосовно вимог позивача постановити окрему ухвалу, суд приходить до висновку про їх необґрунтованість та відсутність правових підстав для їх задоволення, оскільки матеріалами справи не підтверджено грубого порушення прав позивача, а встановлена протиправність дій відповідача є предметом спору у даній справі.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а матеріалами справи підтверджено, що останній сплатила при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн., суд дійшов висновку про його стягнення в частині за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування при обчисленні розміру пенсії державного службовця ОСОБА_1 матеріальної допомоги у розмірі 30114,00 грн. та індексації заробітної плати у розмірі 896, 45 грн. за період з серпня 2008 року по липень 2010 року відповідно до архівної довідки Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 28 листопада 2018 року №413-зв.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі 80% від суми заробітної плати державного службовця, в редакції статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ на час призначення пенсії, з урахуванням всіх складових, на які нараховувався страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, в тому числі «інших виплат»: матеріальної допомоги у розмірі 30114,00 грн. та індексації заробітної плати у розмірі 896, 45 грн. на підставі архівної довідки Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України від 28 листопада 2018 року №413-зв, починаючи з 01 серпня 2018 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко