Рішення № 90233988, 06.07.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/1298/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ніжинської міської ради, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач), ОСОБА_2 (надалі також - ОСОБА_2 , позивач) звернулися до суду з позовом до Ніжинської міської ради (надалі також - відповідач), третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_3 (надалі також - третя особа ОСОБА_3 ) про визнання незаконним та скасування рішення відповідача 49 сесії VІІ скликання від 28.12.2018 у частині п. 5 щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_3 орієнтовною площею 0,0987 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що земельна ділянка, на якій третій особі ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою взагалі не може використовуватися для забудови, так як на цій земельній ділянці знаходиться 2 водогони та шахта, які є власністю позивачів та мешканців вулиці АДРЕСА_1 . Вказують, що схема покладеного водогону повністю відповідає Технічним умовам та проекту. У зв`язку зі знаходженням на земельній ділянці, що межує з земельною ділянкою ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , даного водогону та шахти, - проведення земельних робіт на ній - неможливе, так як водогін буде пошкоджено, як наслідок у третьої особи ОСОБА_3 не буде права на проведення земельних, зокрема проведення робіт по розриванню котлованів та забудови, оскільки дозволу на перенесення водогону кооператив ОСОБА_3 не надає.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 поновлено строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі до суду відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

02.06.2020 представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому Ніжинська міська рада просить відмовити позивачам у задоволенні позову та зазначає, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність органів місцевого самоврядування у галузі земельного законодавства. Вказує, що згідно інформації з проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 , площею 0,0880 га по АДРЕСА_1 на частину земельної ділянки під водогоном позивачів накладено обмеження - охоронну зону об`єктів трубопроводного транспорту, що унеможливлює порушення будь-яких прав позивачів на водопостачання. Крім того, позивачами не наведено жодних доказів, що п. 5 оскаржуваного рішення суперечить Конституції України, актам чинного законодавства.

Позивачем ОСОБА_2 надано відповідь на відзив, в якій остання зазначає аналогічні обставини, викладені в позові та просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Також позивачами подано ряд додаткових пояснень, в яких останні вказують, що відповідач виділяє спірну земельну ділянку ОСОБА_3 в порушення вимог законодавства, оскільки дана земельна ділянка не придатна для будівництва, так як по ній розміщенні дві гілки водогону, що підходять до шахти, право власності на яку належить ОСОБА_2 , а також розміщено трансформаторну підстанцію та прокладена підземна кабельна електромережа, про що відомо Ніжинській міській раді. Позивачі вважають оскаржуване рішення вибірковим та таким, що має корупційну складову. Також зазначають, що міськвиконком повинен спочатку вирішити питання водогону та шахти на цій ділянці, а потім виносити питання ОСОБА_6 для надання дозволу для забудови. Звертають увагу, що спірна земельна ділянка не може використовуватися за призначенням, а саме: для забудови ОСОБА_3 , окрім власників водогону та людей, які мають дозвіл на користування цими гілками водогону та шахтою. В зв`язку з зазначеним позивач ОСОБА_2 не підписала договір сервітуту, оскільки водопровід, який зазначений у проекті ОСОБА_3 не відповідає, на її думку дійсності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Згідно витягу з рішення Ніжинської міської ради 49 сесії VІІ скликання від 28.12.2018 № 27-49/2018 про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та в користування на умовах оренди, внесення зміни в рішення міської ради відповідно до вимог законодавства надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_3 орієнтовною площею 0,0987 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 (а.с.10).

Тобто, предметом розгляду даної справи є факт надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки третій особі ОСОБА_3 .

Вважаючи вказане рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, позивачі звернулися до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України (надалі також - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Так, згідно частин 2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 Земельного кодексу України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Вимогами частини другої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За змістом частини шостої статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із положеннями абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже зазначені норми встановлюють підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких, визначені в статті 118 ЗК України органи, приймають одне з відповідних рішень.

Проте отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах: Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.01.2020року у справі №740/956/16-а, Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі №308/10112/16-а, від 28.11.2018 року у справі №826/5735/16, висновки яких, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки третій особі ОСОБА_3 орієнтовною площею 0,0987 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в АДРЕСА_1 (а.с.10) прийнято відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», інших нормативно- правових актів, що регламентують діяльність органів місцевого самоврядування у галузі земельного законодавства.

Щодо посилання позивачів на той факт, що вказаним рішенням порушено їхні права та законні інтереси, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямовайість діяльності держави (частина друга статті З Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, вирішуючи спір, суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи або законні інтереси особи у сфері публічно- правових відносин.

Так, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, право на судовий захист має особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. При цьому, така особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних чинним законодавством інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Як встановлено судом, оскаржувана земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільного обороту, а отже не перебуває ні у власності, ні у користуванні позивачів, а належить на праві власності територіальній громаді в особі Ніжинської міської ради.

Суд зазначає, що положеннями ст. 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами, який передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення частини третьої статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Отже, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не свідчить про позитивне рішення про надання її у користування.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 76 вказаного кодексу встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Посилання позивачів на лист за підписом т.в.о. начальника відділу містобудування та архітектури І.І. Дяконенко від 20.02.2020 № 10-37/32 (а.с.26) не може слугувати підставою для визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення, оскільки в даному листі лише констатується факт місця розташування земельної ділянки, умови за яких можливе використання земельної ділянки під забудову та наявність в проекті землеустрою встановлених обмежень.

Крім того, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 площею 0,0880 га по АДРЕСА_1 містить висновок за підписом начальника відділу містобудування та архітектури Мироненко В.Б. від 28.12.2019 №10-19/69, яким зазначений проект було погоджено (а.с.15 на звороті), а тому лист від 20.02.2020 №10-37/32 не спростовує факту можливості використання оспорюваної земельної ділянки згідно її цільового призначення.

Надана позивачами, в якості доказу копія протоколу № 3 не приймається судом до уваги, оскільки з останнього не можна встановити факту належності вказаної інформації до даної справи (а.с.38). Даний протокол не містить інформації про назву кооперативу, чи його зареєстровано у встановленому законом порядку, скільки учасників налічує кооператив, чи правомочне засідання кооперативу, хто є головою кооперативу, відсутні підписи учасників засідання, маються виправлення тощо, а тому не є належним та допустимим доказом в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Твердження позивачів щодо корупційної складової є необґрунтованими припущеннями, оскільки даний факт в розумінні законодавства України може бути підтверджено лише відповідним рішенням суду.

Щодо посилання позивачів на відмову відповідача у наданні дозволів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с.43-44, 46-47) є також безпідставними, оскільки позивачами документально не доведено, що зображені у графічному матеріалі земельні ділянки, додані зазначеними заявниками до відповідних заяв, накладається на земельну ділянку, дозвіл на яку було надано ОСОБА_3 .

Стосовно інших посилань позивача, то суд критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

В зв`язку з відмовою в задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Ніжинської міської ради, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Ніжинська міська рада (пл. імені Івана Франка, 1, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, код ЄДРПОУ 34644701).

Третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ).

Повний текст рішення суду складено 06.07.2020.

Суддя О.М. Тихоненко