Рішення № 90233986, 06.07.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2020 року Чернігів Справа № 620/1555/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лобан Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (учасників) справи адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський м`ясний двір" до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівський м`ясний двір" (далі - ТОВ "Чернігівський м`ясний двір", позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - ГУ ДПС у Чернігівській області, відповідач) (форма «В1») № 0000460401 від 25 березня 2020 року.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що прийняте податкове повідомлення-рішення суперечать законодавству з питань оподаткування, підлягають перегляду та скасуванню. В акті перевірки зроблено протиправний висновок про неправомірне віднесення ТОВ "Чернігівський м`ясний двір" до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, що входять у вартість товарів контрагента постачальника ТОВ «Агродар-Чернігів», поставлених на виконання укладеного з ним договору. Посадові особи податкового органу стверджуючи в акті перевірки про протиправність/неправомірність дій платника податків не могли керуватися лише власними припущеннями фіктивності (недійсності) укладених угод, а їх позиція про те, що факти проведення поставок продукції, на виконання зазначеного договору, не підтверджені належними первинними документами та не містять у своїй суті розумних економічних причин, взагалі не відповідає дійсності, а тому прийняте податкове повідомлення-рішення на підставі хибних висновків відповідача підлягає скасуванню.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду міста від 07.05.2020 відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін). Також надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов.

Представник відповідача надав відзив на позов, в якому зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідає нормам законодавства та скасуванню не підлягає. Доводи, наведені позивачем у позовній заяві, не спростовують правильність висновків акту перевірки, а тому ГУ ДПС у Чернігівській області повністю не визнає позовних вимог, вважає, що позов є безпідставним та необґрунтованим і просить відмовити у його задоволенні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівський м`ясний двір" зареєстроване 22.07.2011 Управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради як юридична особа. Перебуває на обліку в контролюючому органі як платник податків з 25.07.2011.

У період з 06 лютого 2020 року по 12 лютого 2020 року працівниками ГУ ДПС у Чернігівській області проведена позапланова виїзна перевірки ТОВ «Чернігівський м`ясний двір» (код за ЄДРПОУ 37330774) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2019 року, за наслідками якої складено акт № 217/25-01-04-01-09/37330774 від 18.02.2020.

У висновках акту перевірки зазначається про порушення платником податків вимог в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за листопад 2019 року, а саме: порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 п. 198.3, ст. 198, п. 200.4, п. 200.7, п. 200.8, ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, розділу III та розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, із змінами і доповненнями, платником завищено суму податкового кредиту звітного (податкового) періоду (рядок 17) на 32578,32 грн та завищення суми бюджетного відшкодування (рядок 20.2.1) за листопад 2019 року на 32578,32 грн.

Посадовими особами податкового органу в акті перевірки зроблено висновок про неправомірне віднесення ТОВ «Чернігівський м`ясний двір» до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, що входять у вартість товарів контрагента постачальника ТОВ «Агродар-Чернігів», поставлених на виконання укладеного з ним договору.

За результатами перевірки, які викладені в акті, згідно п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10, ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами, ГУ ДПС у Чернігівській області прийняте податкове повідомлення-рішення (форма «В1») № 0000460401 від 25 березня 2020 року.

Не погоджуюся з вказаним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого суд приймає рішення про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ПК України), зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 198.1 cт. 198 ПК України наголошено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну території України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезення таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримані послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу".

Відповідно до п. 198.2, cт. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3, cт. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6, cт. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п .201.10. cт. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

П.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 цієї ж статті податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Кодексу).

Підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої та зареєстрованої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої відповідно до пункту 201.10 статті 201 Кодексу, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 Кодексу, або інших документів, передбачених пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Податковому Кодексі передбачено підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність складеної та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, податкової накладної.

У періоді, який підлягав перевірці, ТОВ «Чернігівський м`ясний двір» здійснювало господарські операцій з придбання у ТОВ «Агродар-Чернігів» великої рогатої худоби, свиней та коней, та віднесено до бюджетного відшкодування ПДВ, сплачене у вартості товарів, придбаних у попередніх періодах у ТОВ «Агродар-Чернігів» згідно договору поставки від 16.07.2018 № 16/07/18.

На виконання умов договору з ТОВ «Агродар-Чернігів» протягом жовтня 2019 року продавцем було поставлено велику рогату худобу в кількості 13 голів, загальною вартістю 195 469,92 грн, в тому числі ПДВ 32578,32 грн, який у повному обсязі включено до складу податкового кредиту, що підтверджується даними податкових декларацій, а товариством її прийнято та оплачено.

По відносинам з ТОВ «Агродар-Чернігів», на підтвердження факту поставки великої рогатої худоби, до перевірки були надані договір, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, приймальні квитанції форми № ПК-1, оборотно-сальдові відомості, платіжні доручення (а.с. )

Підставою для визнання поставок нереальними стало начебто відсутність інформації щодо попереднього надходження на ТОВ «Агродар-Чернігів» ВРХ, яку вони в подальшому поставили позивачу та ненадання на перевірку передбачених п. 2.1 договору поставки документів, а саме документів які посвідчують якість продукції, яка повинна відповідати вимогам ДСТУ і стандартам, існуючим для даного виду продукції, не надані на кожну партію продукції ветдовідок (вет свідоцтва ф №1).

Так, реальність операцій з придбання товару за цим договором, за наслідками якого позивачем сформовано податковий кредит, досліджена та підтверджена перевіркою на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку. Досліджені при проведенні перевірки первинні документи в повній мірі відповідають вимогам частини першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV та статті 201 Податкового кодексу України.

Позивачем підтверджено рух коштів на підставі наданих належних та допустимих доказів у справі, а відповідачем не спростовується факт перерахування коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем підтверджено факт приймання товару та подальше його використання у господарській діяльності, а саме в процесі виконання договорів поставки, що являється основним видом діяльності позивача.

Отже, у позивача вбачається наявність відповідних первинних документів, як підстави для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Доводи податкового органу у цій частині зводяться виключно до непогодження з оцінкою зазначених операцій вважаючи їх удаваними, при цьому податковим органом не зазначено, жодного доказу на підтвердження даних висновків. Податковим органом лише наводяться доводи щодо наявності повноважень на використання податкової інформації при проведенні перевірок, відсутність у контрагентів реалізованих товарів.

Зауваження щодо змісту податкових накладних і порядку їх оформлення та реєстрації у податкового органу відсутні.

В свою чергу, не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань визнання недійсними (у т.ч. нікчемним/фіктивним) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (послуг) та/або інших взаємовідносин, не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд враховує сталу позицію Верховного Суду, згідно із якою норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Аналогічний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 № К/9901/3749/18 (справа №806/4988/13-а), від 15.05.2019 №К/9901/27906/18 (справа №П/811/2507/14).

Такий висновок в силу норм частини п`ятої статті 242, підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України підлягає врахуванню судом при застосуванні норм права до подібних правовідносин.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 р., заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії" (2009 р., заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03), в яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Слід також зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування ПДВ тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, враховуючи принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, у разі якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Допущені одним платником податків порушення у відображенні в податковому обліку певної господарської операції за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 К/9901/612/18 (справа №2а-15124/11/2670).

Також для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов`язковому порядку необхідно з`ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з`ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника ПДВ. У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Поряд із цим, відповідно до вимог ст. 182 та ст. 183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним п. 181.1 ст. 181 цього Кодексу.

Таким чином, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента-постачальника позивача в стані платника ПДВ, що надає право такому платнику складати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту, а тому встановленню підлягає безпосередньо статус постачальників товарів (послуг) як платників ПДВ на момент вчинення відповідної господарської операції.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних, контрагент позивача - ТОВ «Агродар - Чернігів» було зареєстроване як платник ПДВ у встановленому законодавством порядку.

Також контролюючим органом не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у ТОВ «Агродар - Чернігів» трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов укладених договорів, як і не було надано доказів про наявність встановлених судами фактів, що свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та/або злагодженості дій між ними.

Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Отже, як підтверджується матеріалами справи, всі операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг відображені в бухгалтерському обліку та використані в господарській діяльності, що є відповідним доказом фактичного руху активів.

Отже, суд дійшов висновку, що наявні у ТОВ «Чернігівський м`ясний двір» первинні документи щодо спірних господарських операцій відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44, 201 ПК України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Первинні документи ТОВ «Чернігівський м`ясний двір» не було визнано недійсними у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи вищевикладене, документи, складені за результатами проведених операцій ТОВ «Чернігівський м`ясний двір» з контрагентом ТОВ «Агродар - Чернігів» містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт поставки товарів.

Видані контрагентами ТОВ «Агродар - Чернігів» податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом (дана правова позиція підтримується Верховним Судом).

Аналізуючи судову практику, належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об`єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Актуальна позиція судів полягає в тому, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може грунтуватися на припущеннях, обумовлених лише посиланням на недостатність у контрагентів покупця послуг трудових ресурсів, кількості виробничих потужностей, складських приміщень та техніки (основних засобів) тощо. Жодною нормою діючого законодавства не передбачено обов`язку платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.12.2019 по справі №810/1723/16 (провадження № К/9901/36238/18), від 03.12.2019 по справі №804/2143/14 (провадження № К/9901/5676/18), від 22.11.2019 по справі №804/15820/15 (провадження № К/9901/41557/18).

У матеріалах справи відсутні акти зустрічних звірок з контрагентом позивача ТОВ «Агродар - Чернігів», хоча ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 витребовувались всі докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Відтак, при здійсненні відповідних висновків в акті перевірки контролюючий орган посилався виключно на бази даних ДПС без перевірки інформації з таких баз даних безпосередньо у постачальників та без її підтвердження належними документальними доказами.

Враховуючи наведене, суд вважає, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують факт виконання операцій між ТОВ «Чернігівський м`ясний двір» та його контрагентом. Наведене свідчить про підтвердження спірних господарських операцій та правомірність їх відображення у податковому обліку ТОВ «Чернігівський м`ясний двір».

З огляду на викладене, наведені в акті перевірки висновки, про нібито виявлені порушення, не відповідають дійсності, не підтверджені належними доказами та не дають право податковому органу вчиняти дії по зменшенню податкового кредиту в результаті не визнання податковим органом господарських операцій з придбання товарів у зазначеного в акті контрагента.

Надані відповідачем докази не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами ТОВ «Агродар - Чернігів» своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Відтак, враховуючи надання позивачем копій первинних документів, які в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій, повністю відповідають вимогам, встановленим до первинних документів, які пред`являються ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та мають всі обов`язкові реквізити, не мають дефектів форми, змісту або походження чи інших недоліків, та надавались відповідачу під час проведення перевірки, суд дійшов висновку, що на даний час відсутні будь-які підстави для виключення зі складу податкового кредиту та витрат сум які були витрачені на придбання товарів робіт, послуг, що використовуються у господарській діяльності, шо сталось в наслідок не прийняття до уваги первинних документів.

Доказів того, що первинні бухгалтерські документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Тобто, позивачем підтверджено рух коштів на підставі наданих належних та допустимих доказів у справі, а відповідачем не спростовується факт перерахування коштів.

В той же час, не підтвердження операцій за ланцюгом постачання так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку .

З матеріалів справи вбачається, що ГУ ДПС у Чернігівській області не були взяті до уваги документи надані позивачем. Не був взятий до уваги і той факт, що вказані господарські операції не визнавались в судовому порядку недійсними, а документи, надані на перевірку, не визнавались нечинними або такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Отже, суд прийшов до висновку, що наданими позивачем документами підтверджується факт проведення фінансово-господарської діяльності, що в свою чергу спростовує заперечення відповідача, оскільки висновки останнього ґрунтувались виключно на припущеннях про їх безтоварність та жодними допустимими доказами не підтверджені. Підставою для висновку відповідача про незаконне вирахування від`ємного значення з ПДВ, можливе тільки в тому випадку, якщо позивачем не доведено і судом не встановлено правомірність формування податкового кредиту. Податковий орган мав би підстави вважати правочини нікчемними, а суд - погодитися з обґрунтованістю висновку податкового органу, якщо б головною метою платника податку було одержання доходу за рахунок відшкодування ПДВ, чого відповідачем не встановлювалось та не зазначалось взагалі.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, в цілому не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду та не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 826/19939/16 (ухвала від 26.03.2018) зазначила, що у кожній конкретній справі суд має дати правову оцінку встановленим фактичним обставинам.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, податковий орган відповідно до принципу офіційності не довів в суді фіктивність господарської операції, як правомірності прийняття свого рішення.

При цьому, судом враховується положення пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Крім того, згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 09.12.1994, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

Враховуючи вищевикладене, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, підстави винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов ТОВ "Чернігівський м`ясний двір" слід задовольнити у повному обсязі.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (форма «В1») № 0000460401 від 25 березня 2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський м`ясний двір" 2102 (дві тисячі сто дві) грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівський м`ясний двір" (вул. Івана Франка, 1-А, м. Чернігів, 14021, код ЄДРПОУ - 37330774).

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 43143966).

Повний текст рішення виготовлено 06 липня 2020 року.

Суддя Д.В. Лобан