Рішення № 90233556, 07.07.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1381/20

07 липня 2020 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" до Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції , про визнання неправомірними дій та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулося Приватне акціонерне товариство "Тернопільміськгаз" (далі-позивач, ПрАТ "Тернопільміськгаз") з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Лесьної Н.В. щодо винесення постанови ВП №56333698 від 31 березня 2020 року про стягнення з ПрАТ "Тернопільміськгаз" виконавчого збору у розмірі 7386,18 грн;

- скасувати постанову ВП №56333698 від 31 березня 2020 року про стягнення з ПрАТ "Тернопільміськгаз" виконавчого збору у розмірі 7386,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Проте, державним виконавцем не було стягнуто з позивача (божника за виконавчим провадженням) на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, жодних заходів примусового виконання рішення не вчинено, у відповідача були відсутні підстави для винесення оскаржуваної постанови.

Ухвалою суду від 17 червня 2020 року справу прийнято до провадження та ухвалено розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено у справі судове засідання.

Відповідач подав 24.06.2020 відзив на адміністративний позов, в якому позов не визнав та зазначив, що примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження, у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Вважає, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем відповідно до вимог Закону “Про виконавче провадження” та є правомірною.

В судове засідання 07.07.2020 представник позивача не прибув, подав 07.07.2020 клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача в судове засідання також не прибула, 07.07.2020 подала заяву про розгляд справи у письмовому провадженні без участі представника, проти позову заперечує в повному обсязі.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до вимог частини дев`ятої статті 205 КАС України перейшов до розгляду вказаної позовної заяви в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як випливає із матеріалів справи, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10 серпня 2016 року по справі №921/300/16-г/8 стягнуто з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1759,43 грн пені, 5978,38 грн - 3% річних, 65006,50 грн інфляційних нарахувань, 1117,56 грн - в повернення сплаченого позивачем судового збору.

На виконання вказаного рішення, Господарським судом Тернопільської області від 13 жовтня 2016 року видано наказ про примусове виконання рішення суду (аркуш справи 48).

Державним виконавцем 11 травня 2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56333698 з виконання вказаного наказу (аркуш справи 28).

Відповідачем винесена постанова від 31 березня 2020 року ВП №56333698 про закінчення даного виконавчого провадження за заявою стягувача - ПАТ Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" згідно пункту 9 частини першої статті 39 Закону України “Про виконавче провадження” (аркуш справи 46).

Водночас, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Лесьною Н.В. винесена постанова від 31 березня 2020 року №56333698 про стягнення з ПАТ “Тернопільміськгаз” виконавчого збору у розмірі 7386,18 грн (аркуш справи 45).

Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України № 1404).

У відповідності до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України №1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Положеннями частини 3 статті 40 Закону України № 1404 передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених, зокрема 9 (крім випадку, передбаченого частиною 9 статті 27 цього Закону), частини 1 статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною 9 статті 27 Закону України № 1404 виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Судом встановлено, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 10 серпня 2016 року по справі №921/300/16-г/8 було виконане після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки, як вбачається із заяви стягувача, станом на 27 березня 2020 заборгованість за даним рішенням відсутня (аркуш справи 43).

Відповідно до абзацу 1 частини 3 та частини 4 статті 42 Закону України №1404 витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Зазначені норми права вказують на те, що закінчення виконавчого провадження та наявність несплачених витрат виконавчого провадження є безумовною підставою для винесення постанови про їх стягнення.

Доводи позивача, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 27 Закону України № 1404 виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Зазначена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду наведеного в постанові від 20.11.2019 у справі № 480/1558/19.

Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду наведеного в постанові від 29.04.2020 у справі № №480/3452/19.

Крім того, доводи позивача про скасування відповідної постанови ґрунтуються на тому, що виконавчий документ був виконаний боржником самостійно, а не внаслідок дій державного виконавця.

Надаючи правову оцінку таким доводам позивача суд враховує, що згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.05.2018 у справі № П/811/482/17 (К/9901/2149/17), виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду. Виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

Виключний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується, визначений в частинах 5, 9 статті 27 Закону України № 1404, які у даному випадку відсутні.

Також суд зазначає, що з моменту відкриття виконавчого провадження та до моменту винесення постанови про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем здійснювались дії з примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 13 жовтня 2016 року видано про примусове виконання рішення суду по справі №921/300/16-г/8, а саме:

- 15 травня 2018 року винесено постанову про арешт майна боржника (аркуш справи 29);

- 18 травня 2018 року винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження №55542123, яке веде Тернопільський ВДВС ГТУЮ у Тернопільській області (аркуш справи 31);

- 13 лютого 2019 року винесено постанову про передачу виконавчого провадження (аркуш справи 32);

- 03 грудня 2019 року винесено постанову про передачу виконавчого провадження (аркуш справи 33);

- 06 грудня 2019 року винесено постанову про прийняття виконавчого провадження (аркуш справи 34);

- 06 грудня 2019 року винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження №57549964, яке веде відділ ПВР УДВС ГТУЮ у Тернопільській області (аркуш справи 35);

- 09 грудня 2019 року направлявся запит державного виконавця про наявність будь-якого майна, що зареєстроване за боржником (аркуш справи 36);

- 18 лютого 2020 року винесено постанову про розшук майна боржника (аркуш справи 37);

- 18 лютого 2020 року винесено постанову про арешт коштів боржника (аркуш справи 40-42).

Вказані обставини підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Посилання позивача на правові висновки викладені у постанові Великої Палати ВСУ від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18 є безпідставним, оскільки у вказаній справі державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом, а також державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у виконавчому листі. Таким чином, обставини у вказаних справах суттєво відрізняються.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Лесьної Н.В. щодо винесення постанови ВП №56333698 від 31 березня 2020 року про стягнення з ПрАТ "Тернопільміськгаз" виконавчого збору у розмірі 7386,18 грн, є правомірними та винесена оскаржувана постанова скасуванню не підлягає.

На підставі частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати розподілу відповідно до приписів статті 139 КАС України не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання дій неправомірними та скасування постанови ВП №56333698 від 31 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору в сумі 7386,18 грн, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 липня 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

-Приватне акціонерне товариство "Тернопільміськгаз" місцезнаходження вул. Шептицького,20, м. Тернопіль,46006 ЄДРПОУ 21155959;

відповідач:

-Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції місцезнаходження вул. Грушевського, 8,м. Тернопіль,46021 ЄДРПОУ/РНОКПП 34905804;

Головуючий суддя Осташ А.В.