Рішення № 90232929, 06.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/2913/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2595 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 15.04.2020 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А2595 (далі - ВЧ А2595, відповідач) з такими вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини А2595 стосовно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.06.2018;

- стягнути з військової частини А2595 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.06.2018, з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 як базових місяців у сумі 97887 грн. 45 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 повідомив, що проходив військову службу в Збройних Силах України. Наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації №31-РС від 19.06.2018 звільнений з військової служби в запас; наказом командира ВЧ А2595 №130 від 25.06.2018 виключений із списків особового складу та усіх видів забезпечення. Позивач вказує, що станом на день виключення його із списків особового складу частини з ним не було проведено усіх розрахунків щодо нараховування та виплати йому індексації грошового забезпечення, що була гарантована чинним законодавством. В жовтні 2019 року позивач звернувся до ВЧ А2595 із заявою щодо виплати індексації грошового забезпечення, зазначає, що у відповідь отримав лише довідку про доходи ОСОБА_1 за 2015-2018 роки. Позивач вважає протиправними дії відповідача, що виразились у тому, що в період з січня 2016 року по березень 2018 року відповідач не нараховував та не виплачував йому індексацію грошового забезпечення, з березня 2018 по червень 2018 нарахування індексації грошового забезпечення здійснювалось без урахування фіксованої величини індексації.

Відповідач позов не визнає. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (а.с. 30-34), просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вказує, що індексація грошового забезпечення за охоплений позовними вимогами період не нараховувалася та не виплачувалася з причини відсутності фінансових ресурсів для цього виду платежу. Пояснює, що Законами України про державний бюджет на 2016, 2017, 2018 роки виділення коштів на виплату індексації не передбачалась. Відповідач вважає, що вимога позивача щодо нарахування та виплати індексації в сумі 97887,45 грн. не підлягає до задоволенню, оскільки питання нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень військової частини.

Представник позивача подав відповідь на відзив (а.с. 37-40) на спростування тверджень відповідача зазначив, що відсутність фінансування військової частини для виплати індексації не повинна впливати на наявність/відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення. Представник позивача наполягає, що базовим місяцем для обчислення ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення є січень 2008 року та березень 2018 року.

ВЧ А2595 подала заперечення на відповідь на відзив (а.с. 47-50), звертає увагу суду, що виплата індексації залежить від обсягу фінансового ресурсу на відповідний рік. Стверджує, що фінансування ВЧ А2595 з січня 2016 по лютий 2018 за цими статтями видатків не здійснювалось, тому індексація грошового забезпечення позивачу за цей період не нараховувалась та не виплачувалась.

Учасники справи в судове засідання 30.06.2020 не прибули, представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі та позивача. З огляду на те, сторони висловили свою позицію по суті спору в заявах по суті справи, суд ухвалив розглянути справу без участі сторін в письмовому провадженні з постановленням рішення суду 06.07.2020.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи копії письмових доказів та встановив такі фактичні обставини справи і відповідні їм правовідносини:

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України.

Відповідно до довідки (а.с. 16) щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 27.06.2018 позивачу з січня по грудень 2015 року нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення. Починаючи з січня 2016 індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалася з причини відсутності фінансових ресурсів.

Командир 16 окремої бригади армійської авіації видав наказ №31-РС від 19.06.2018, відповідно до якого звільнив ОСОБА_1 з військової служби в запас за пунктом «а» частини шостої статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту) (а.с. 11).

Відповідно до наказу командира військової частини А2595 (по стройовій частині) №130 від 25.06.2018 ОСОБА_1 виключений з 27.06.2018 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 11). При виключенні зі списків військової частини відповідач не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 по червень 2018.

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Згідно з статтею 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено в статті 12 Закону №2011-XII. Так, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Абзацом 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).

За визначенням, наведеним в статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Стаття 4 Закону №1282-XII визначає підстави для проведення індексації. Так, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Частиною другою статті 5 Закону №1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (частина перша статті 9 Закону №1282-XII).

Відповідно до норм статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Відповідно до пункту 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (пункт 5 Порядку №1078).

Згідно з пп.2) пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду:

« […] 24. Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. 25. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. 26. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17. 27. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог. 28. Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що у 2016 - 2017 роках кошти на виплату індексації грошового забезпечення головним розпорядником коштів не виділено, а тому відповідач діяв правомірно. Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі […]», постанова від 23.10.2019 у справі №825/1832/17;

- « 32. […] Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. 33. Також Верховний Суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин», постанова від 07.08.2019 у справі №825/694/17.

При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:

нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено здійснення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищити грошові доходів громадян для компенсації подорожчання/зростання споживчих товарів і послуг внаслідок інфляції. Проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є обов`язком підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, у разі коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України до 27.06.2018 включно. Як вбачається довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 27.06.2018, ВЧ А2595 з січня 2016 року по червень 2018 року не здійснювала нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з причини відсутності фінансових ресурсів для виплати цієї складової грошового забезпечення військовослужбовців.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності коштів для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача. Суд не може оминути увагою ту обставину, шо з представленої суду довідки про склад грошового забезпечення (а.с. 16) відповідач щомісяця нараховував та виплачував ОСОБА_1 одноразові складові грошового забезпечення (премія тощо). Так, розмір премії позивача за охоплений позовними вимогами період зріс вчетверо, для порівняння - з 925 грн. в листопаді 2015 року (125%) до 3478 грн. в січні 2016 року (470%) та 3708,80 грн. в лютому 2018 року (488%). При цьому загальний розмір виплати ОСОБА_1 за рахунок додаткових виплат (премії, щомісячна грошова винагорода) зріс з 5564,92 грн. в листопаді 2015 року до 10115,20 грн. в травні 2018 року. Ці обставини свідчать про очевидні прорахунки в роботі відповідальних департаментів Міністерства оборони України, котрі впродовж трьох років систематично збільшували фінансування військових частин на виплату військовослужбовцям необов`язкових одноразових складових грошового забезпечення, як от премії (котрі фактично втратили характер «одноразових» та стали систематичними, що суперечить меті їх запровадження - преміювання військовослужбовця за певні досягнення), проте не виділяли коштів для нарахування та виплати такої державної гарантії щодо оплати праці як індексація грошового забезпечення.

Оскільки індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовця є однією з державних гарантій щодо оплати праці, тому така підлягає обов`язковому нарахуванні та виплаті і не повинна ставитись в залежність від бюджетних асигнувань відповідача. Більше того, відповідач міг ставити перед керівництвом питання про перерозподіл фінансування та скерування додатково виділених коштів в першу чергу для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, а вже в другу чергу - на премії чи додаткову грошову винагороду. Відповідач всупереч вимогам Закону №1282-XII та Порядку №1078 не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період починаючи з січня 2016 року, тому повинен був вчинити ці дії слід при звільненні військовослужбовця, - тобто до виключення його із списків особового складу військової частини. Оскільки відповідач такі дії не вчинив, суд кваліфікує цю ситуацію як протиправну бездіяльність відповідача.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: - визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; - визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає належним способом захисту прав позивача спонукання/зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.06.2018.

Суд враховує, що саме такий спосіб захисту прав колишніх військовослужбовців (прийняття рішення зобов`язального характеру) визнав належним та ефективним Верховний Суд, розглядаючи як суд першої інстанції зразкову справу №620/4218/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81798649), а саме:

- визнав протиправною бездіяльність Військової частини А1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;

- зобов`язав військову частину А1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Аналогічний підхід є усталеним в практиці Верховного Суду як суду касаційної інстанції при перевірці рішень судів у спорах щодо невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям (про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за певний період).

У цій справі суд дав оцінку протиправній бездіяльності відповідача щодо нарахування і виплати позивачу індексації грошового забезпечення за охоплений позовними вимогами період і, з метою відновлення прав позивача, приймає рішення зобов`язального характеру. На виконання цього рішення суду відповідач, нараховуючи індексацію грошового забезпечення позивача, також повинен здійснити нарахування/утримання/сплату передбачених законодавством податків та обов`язкових зборів, подати відповідну звітність в контролюючі органи (ДПС, ПФУ) щодо суми виплаченого фізичній особі доходу. Тому суд вважає вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з індексації грошового забезпечення в конкретній сумі передчасними та такими, що не підлягають до задоволення. В межах цієї справи питання суми індексації грошового забезпечення не входить в предмет доказування, оскільки відповідач в принципі не проводив нарахування відповідних сум індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 . З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково, при цьому вийшовши за межі позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого:

Відповідно до норм статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Позивач звільнений від сплати судового збору у цьому спорі, тому підстав для розподілу судового збору немає.

Представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правову допомогу, які були сплачені адвокатському об`єднанню «Мицик і Партнери» та такі складають 7000 грн. Відповідач, ВЧ А2595 вважає розмір понесених витрат на правову допомогу в заявленій сумі неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, справа є незначної складності, а витрати на правову допомогу в сумі 7000 грн. є надто завищеними. Позивач надав суду такі докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн.: договір про надання правової допомоги №38 від 16.09.2019, ордер про надання правничої (правової)допомоги ОСОБА_1 у Львівському окружному адміністративному суді на підставі зазначеного договору адвокатом Ревером С.В., акт виконаних робіт від 02.03.2020, платіжне доручення про перерахування коштів від 25.03.2020 №ПН24907163 на суму 7000 грн. (а.с. 19-23). Оцінюючи клопотання позивача про відшкодування судових витрат в сумі 7000 грн., пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд виходить із таких міркувань:

приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд проаналізував звіт адвоката (акт виконаних робіт) про час, оплачений позивачем (надання консультацій та узгодження правової позиції - 0,5 год., опрацювання нормативно-правових актів, з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошового забезпечення - 1 год, оформлення заяви від імені Клієнта у ВЧ А2595 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення та адвокатського запиту - 0,5 год, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень практики в аналогічній категорії справ, пошук судових рішень Конституційного Суду України, а також Європейського суду з прав людини, які стосуються гарантій соціальної захищеності військовослужбовців - 1 год., здійснення математичних розрахунків не виплаченої індексації грошового забезпечення - 2 год., складання позовної заяви - 2 год.) та вартість послуг адвоката (одна година - 1000 грн.).

Оцінюючи характер наданої АО «Мицик і Партнери» правової допомоги відповідно до згаданого акту виконаних робіт суд зазначає таке. Факт надання такої послуги як «оформлення заяви від імені Клієнта у ВЧ А2595 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення та адвокатського запиту» щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення документально не підтверджений, до матеріалів позову не надано копії заяви/адвокатського запиту та доказів їх скерування ВЧ А2595. При цьому представлений суду математичний розрахунок невиплаченої індексації грошового забезпечення (а.с. 17) ніким не підписаний, а з його змісту не зрозуміло, ким та за якими формулами проводився такий розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Щодо наданих інших послуг суд враховує, що справа цієї категорії є типовою і така не потребує значного часу для підготовки/написання позовної заяви, а позовна заява для АО «Мицик і партнери» є шаблонною. Опрацювання нормативно-правових актів, з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошового забезпечення зводиться лише до двох нормативних актів - Закону №2011-XII та Порядку №1078. При цьому така робота була виконана ще задовго до укладення договору з позивачем, оскільки ще в серпні 2019 року АО «Мицик і партнери» рекламувало на своїй сторінці в мережі «Фейсбук» послуги щодо представництва інтересів колишніх військовослужбовців в цій категорії спорів. Суд вважає, що підготовка кваліфікованим адвокатом шаблонного позову не потребує заявленого в акті часу. З огляду на наявність численної усталеної судової практики Верховного Суду з цієї категорії спору, доцільність пошуку в Єдиному державному реєстрі судової практики в аналогічній категорії справ з метою представництва інтересів ОСОБА_1 не потребує значного часу та зусиль. З огляду на це суд дійшов висновку, що розмір витрат на правову допомогу, заявлений до відшкодування за рахунок відповідача, є значно завищеним та неспівмірним із складністю справи.

Суд також враховує, що позивач, маючи статус учасника бойових дій, відповідно до положень статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» був вправі скористатися безоплатною правовою допомогою (оплаченою державою). В цьому контексті суд зауважує, що позивач вільний у виборі представника та визначенні вартості його послуг, проте такий його вибір не повинен покладати на відповідача надмірного тягаря по відшкодуванню судових витрат на правничу допомогу.

Підсумовуючи свої міркування з цього приводу суд вважає справедливим відшкодування позивачу судових витрат у сумі 840,80 грн. - тобто в розмірі судового збору за подання позовної вимоги немайнового характеру.

Керуючись ст.ст. 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення", пп. 15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2595 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.06.2018.

Зобов`язати військову частину А2595 (80600, Львівська область, місто Броди, вул. Храпая, буд 1; ідентифікаційний код 07567158) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.06.2018.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А2595 (80600, Львівська область, місто Броди, вул. Храпая, буд 1; ідентифікаційний код 07567158) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп. витрат на правову допомогу.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Москаль Р.М.