Рішення № 90232466, 06.07.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2020 рокум. Ужгород№ 260/1694/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 3002 Національної гвардії України (далі - відповідач, Військова частина 3002), в якій просить: стягнути з відповідача - військової частини 3002 Національної гвардії України на користь позивача - ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період з 01.01.2019 року по день фактичного розрахунку - 30.04.2020 у розмірі 116 397,00 грн.

Одночасно у позовній заяві позивач просить суду розглянути справу без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням суду від 31 березня 2020 року у адміністративній справі №260/410/20 задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язано військову частину 3002 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з травня 2013 року по грудня 2013 року та з січня 2017 року по грудень 2017 року включно.

Позивач зазначив, що військовою частиною 3002 НГУ на виконання вищевказаного рішення суду 30.04.2020 року було перераховано позивачу на його особистий картковий рахунок грошові кошти в сумі 3 103,26 грн., а відтак датою розрахунку при вирішенні даної справи слід вважати 30 квітня 2020 року. Позивач вважає, що згідно положень статтей 116, 117 КЗпП України має місце затримка виплати йому належних сум, як звільненому працівникові, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України та згідно пункту 7 Розділу І Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам», затвердженого Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України від 15.03.2018 року за №200, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 травня 2020 року за вказаною позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено учасникам справи строк для заяв по суті справи.

14.05.2020 року позивачем подано клопотання про збільшення розміру позовних вимог. Відповідно до якого позивач заявляє додатково позовні вимоги про визнання протиправними дії військової частини 3002 Національної гвардії України щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з травня 2013 року по грудень 2013 року та з січня 2017 року по грудень 2017 року включно.

Разом з тим, суд не приймає до розгляду вказану заяву, як безпідставно подано, оскільки, як вказує сам позивач у позовній заяві та встановлено судом, що рішенням суду від 31.03.2020 у справі №260/410/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання витини дії - задоволено. Визнано протиправними дії військової частини 3002 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з травня 2013 року по грудень 2013 року та січня 2017 року по грудень 2017 року. Відтак, заявлені позовні вимоги у заяві про збільшення позовних вимог вирішені по суті судовим рішенням яке набрало законної сили.

25 травня 2020 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Відповідач вказує, що немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до вимог ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Внутрішніх військах МВС України, та після реорганізації в Національній гвардії України Західного оперативно-територіального об`єднання військової частини 3002, згідно Контракту Міністерства внутрішніх справ України про проходження громадянами України військової служби у Внутрішніх військах та Національної гвардії України на посадах осіб рядового складу починаю з 29 квітня 2013 року. Наказом командира військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 29 грудня 2018 року № 315 позивача було виключено зі списків особового складу частини всіх видів забезпечення з 31 грудня 2018 року та звільненого відповідно до статті 26 частини 5 пункту 2 пункту ж Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом командира військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України 29 грудня 2018 року № 69 о/с у запас ЗС України (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) та направлено його для поставки на військовий облік до Ужгородського ОМВК Закарпатської області.

31 березня 2020 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/410/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання витини дії задоволено. Визнано протиправними дії військової частини 3002 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з травня 2013 року по грудень 2013 року та січня 2017 року по грудень 2017 року. Вказаним рішенням зобов`язано військову частини 3002 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з травня 2013 року по грудень 2013 року та січня 2017 року по грудень 2017 року включно (а.с.а.с.46-51).

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що вказане рішення суду виконано 30.04.2020 року, тобто сума індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у сумі 3118,85 грн. була перерахована на картковий рахунок позивача 30.04.2020 (а.с.52).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі по тексту - Закон України № 2011-XII) (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Оскільки, судовим рішенням від 31.03.2020 року №260/410/20, яке набрало законної сили, встановлено протиправність дій військової частини 3002 щодо невиплати індексації грошового забезпечення позивачеві за період з травня 2013 року по грудень 2013 року та з січня 2017 року по грудень 2017 року, тобто проведено з позивачем не повний розрахунок в день звільнення, відтак у силу приписів частини 4 статті 78 КАС України вказані обставини повторно не доказуються.

Таким чином, станом на день виключення зі списків особового складу з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено індексацію грошового забезпечення. Водночас, на виконання рішення суду від 31.03.2020 у справі 260/410/20 відповідачем виплачено 30.04.2020 вказану індексацію у розмірі 3118,85 грн.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статтей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Збройних Силах України.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Відповідно до статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки, індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Враховуючи фактичні обставини справи, зокрема, що позивач протягом тривалого часу не звертався до роботодавця із вимогою про стягнення індексації грошового забезпечення, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі заявленому позивачем (116 397,00 грн.)

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3118,85 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 13 Закону України "Про судовий збір", то питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 6,72-79, 242-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3002 Національної гвардії України (79060, Львівська область, м.Львів, Франківський район, вул.Княгині Ольги, буд.105, код ЄДРПОУ 08682683) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 3002 Національної гвардії України (79060, Львівська область, м.Львів, Франківський район, вул.Княгині Ольги, буд.105, код ЄДРПОУ 08682683) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період з 01.01.2019 року по день фактичного розрахунку - 30.04.2020 року у розмірі 3118,85 (три тисячі сто вісімнадцять гривень 85 копійок) грн..

У задоволенні позову у частині решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяЮ.Ю.Дору