Ухвала суду № 90231406, 06.07.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

06.07.2020 Справа № 914/2424/19

За скаргою: Акціонерного товариства «Українська залізниця» м. Київ в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Львівпро:визнання неправомірними дій Галицького ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.05.2020р. ВП №62039739, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.05.2020р. ВП №62039739, зобов`язання Галицького ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) винести постанову про повернення стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 31.03.2020р. №914/2424/19у справі:№ 914/2424/19за позовом:Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», м. Дніпродо відповідача:Акціонерного товариства «Українська залізниця» м. Київ в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Львівпро:стягнення 319090,74 грн. заборгованості Суддя – Крупник Р.В. Секретар – Пришляк Ю.-М.В.Представники сторін:від скаржника:не з`явивсявід позивача:не з`явивсявід ВДВС:не з`явився

ПРОЦЕДУРА РОЗГЛЯДУ СКАРГИ.

На адресу Господарського суду Львівської області від АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» надійшла скарга на дії та рішення органу ДВС, у якій скаржник просить суд визнати неправомірними дії Галицького ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.05.2020р. ВП №62039739, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 12.05.2020р. ВП №62039739, зобов`язати Галицький ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) винести постанову про повернення стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 31.03.2020р. №914/2424/19.

У зв`язку з перебуванням судді Козак І.Б. у відпустці, було проведено повторний автоматизований розподіл скарги, за результатами якого скаргу у справі №914/2424/19 передано для розгляду судді Крупнику Р.В.

Ухвалою від 01.06.2020р. суд прийняв скаргу до розгляду, який призначив на 15.06.2020р.

Ухвалою від 15.06.2020р. суд відклав розгляд скарги на 01.07.2020р.

Представник скаржника (боржника) в судове засідання 01.07.2020р. не з`явився.

Представник позивача (стягувача) в судове засідання 01.07.2020р. не з`явився.

Представник Галицького ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в судове засідання 01.07.2020р. не з`явився.

КЛОПОТАННЯ СТОРІН.

Від скаржника через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. №20870/20 від 01.07.2020р.), у якому представник скаржника просить суд відкласти розгляд скарги після завершення карантину.

Від стягувача (позивача) на електронну адресу суду надійшло клопотання, якому представник стягувача просить суд відкласти судове засідання у зв`язку з його участю в судовому засіданні в Красногвардійському районному суді м. Дніпропетровська, наступне судове засідання призначити в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів через систему «Easycon».

Розглянувши клопотання представників сторін про відкладення розгляду скарги, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 339 ГПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи те, що суд забезпечив сторонам можливість надати пояснення з приводу поданої скарги, відклавши її розгляд на 01.07.2020р., беручи до уваги обізнаність скаржника про карантинні заходи на момент подання скарги, а також беручи до уваги обмеженість процесуального строку розгляду скарги, суд ухвалив у задоволенні клопотань відмовити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Аргументи скаржника (боржника).

Як вбачається з поданої скарги, така обґрунтована тим, що 12.05.2020р. головним державним виконавцем Галицького ВДВС у м. Львові винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2020р. у справі №914/2424/19 про стягнення з АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» на користь ПАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» 97072,80 грн. Згідно п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Пунктом 3 Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» встановлено заборону на вчинення виконавчих дій відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Згідно додатку 2 до цього закону, АТ «Українська залізниця» включено до Переліку. Оскільки вказаними нормативно-правовими актами встановлено пряму заборону на вчинення виконавчих дій, в т.ч. і щодо виконання рішень судів, якими присуджено стягнення грошових коштів із боржників (зазначених в законі), скаржник вважає, що головний державний виконавець зобов`язаний був винести постанову про повернення виконавчого документу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», натомість він неправомірно відкрив виконавче провадження.

Аргументи позивача (стягувача).

Позивач (стягувач) письмових пояснень/заперечень на скаргу не подав.

Аргументи Відділу державної виконавчої служби.

У надісланому на електронну пошту суду відзиві на скаргу, Галицький ВДВС у м. Львові просить суд відмовити у задоволенні скарги. Заперечуючи щодо поданої скарги, орган ДВС зазначає наступне. Із урахуванням заборони, встановленої п. 3 Розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №145-ІХ, було покладено як принцип обов`язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти. Враховуючи наведене, а також те, що при відкритті виконавчого провадження були відсутні підстави, передбачені ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» для повернення виконавчого документу стягувачу, орган ДВС не вбачає підстав для задоволення скарги.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.03.2020р. у справі №914/2424/19 (суддя Козак І.Б.) позов задоволено частково, стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» 17365,04 грн. 3% річних, 70218,96 грн. інфляційних втрат, 7670,64 грн. пені та 1818,16 грн. судового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

31.03.2020р. Господарським судом Львівської області було видано наказ про примусове виконання рішення, який скеровано стягувачу.

На підставі заяви стягувача (вх. №7651/01-43 від 08.05.2020р.) 12.05.2020р. головним державним виконавцем Галицького ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62039739.

12.05.2020р. головним державним виконавцем Галицького ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, згідно якої постановлено стягнути з боржника 169,00 грн. мінімальних витрат виконавчого провадження.

12.05.2020р. головним державним виконавцем Галицького ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову про стягнення виконавчого збору, згідно якої постановлено стягнути з боржника 9707,28 грн. виконавчого збору.

Вважаючи дії головного державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження неправомірними, скаржник звернувся з цією скаргою до суду.

Як встановлено судом з інформації, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження за ВП №62039739, головним державним виконавцем Галицького ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 25.06.2020р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням 21.05.2020р. боржником вимог виконавчого документа у повному обсязі, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження виділено в окреме виконавче провадження, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

ОЦІНКА СУДУ.

Згідно ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Так, приписами ст. 129-1 Конституції України визначено, зокрема, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі – Закон), примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Положеннями ст. 339 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (положення ч. 1 ст. 74 Закону).

Статтею 1 Закону передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судом встановлено, що з метою виконання рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2020р. у справі №914/2424/19 ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» звернувся до Галицького ВДВС м. Львів з заявою про примусове виконання зазначеного рішення.

За результатами розгляду заяви головним державним виконавцем Галицького ВДВС м. Львів було винесено оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62039739.

Боржник, у свою чергу, вважає дії виконавця щодо відкриття виконавчого провадження неправомірними, а тому просить скасувати винесену постанову та зобов`язати ВДВС винести постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки на момент відкриття виконавчого провадження законом встановлено заборону вчинення виконавчих дій щодо майно і коштів боржника. Тобто скаржник вважає, що відносно АТ «Українська залізниця» не може бути відкрито протягом трьох років з жодного виконавчого провадження.

Господарський суд не погоджується з наведеними доводами скаржника і зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 2 Закону передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2012р. №18-рп/2012, у рішенні від 25.04.2012р. №11-рп/2012, а також у рішенні від 26.06.2013р. №5-рп/2013 неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Крім того, за приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

У рішенні ЄСПЛ від 20.07.2004р. у справі «Шмалько проти України» зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду». Також, у рішенні по справі «Чіжов проти України» ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Окрім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Ліпісвіцька проти України» визначено, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Системний аналіз рішень ЄСПЛ у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» засвідчує однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що рішення у даній справі, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, має бути виконане.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (втратив чинність на підставі Закону України від 02.10.2019р. №145-IX) було затверджено Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (додаток 1), до якого увійшло АТ «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815).

20.10.2019р. набрав чинності Закон України від 02.10.2019р. №145-IX «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», п. 3 Розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Суд зазначає, що із приписів п. 3 Розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №145-IX вбачається, що ним встановлено два виключення з загального правила заборони вчинення виконавчих дій:

1) стягнення грошових коштів;

2) стягнення товарів, що передані у заставу.

Підстав вважати, що наведеним пунктом закону було передбачено можливість стягнення грошових коштів лише якщо вони являються предметом застави не має, оскільки за змістом положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» юридичним особам притаманна передача в заставу майнових прав на грошові кошти, а передача в заставу грошей - фізичним особам, яких не стосується регулювання Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Більше того, трактування наведених приписів законодавства по-іншому, не відповідатиме ні Конституції України, ні Законам України, ні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ні практиці ЄСПЛ, адже на думку суду, метою законодавця при ухваленні Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» було тимчасове обмеження можливості відчуження рухомого та нерухомого майна підприємств під час приватизації з метою недопущення зриву такої процедури через істотну зміну складу цілісного майнового комплексу таких підприємств та передбачуваності для потенційних покупців таких об`єктів.

Таким чином, положеннями Закону України від 02.10.2019р. №145-IX не встановлено заборони вчинення виконавчих дій щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», щодо виконання виконавчих документів про стягнення грошових коштів, а відтак головний державний виконавець Галицького ВДВС м. Львів діяв у відповідності та межах Закону, відкриваючи виконавче провадження та виносячи відповідну постанову.

Більше того, згідно положень ч. 4 ст. 4 Закону, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;

11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

З огляду на те, що на момент прийняття головним державним виконавцем рішення щодо відкриття виконавчого провадження, обставини, визначені приписами ч. 4 ст. 4 Закону були відсутні, а тому суд не вбачає в діях виконавця порушень Закону.

Положеннями п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Оскільки заборона вчинення виконавчих дій, встановлена Законом України від 02.10.2019р. №145-IX не поширюється на виконання рішення у даній справі, суд вважає безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню вимогу про зобов`язання Галицького ВДВС у місті Львові винести у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону, постанову про повернення стягувачу наказу Господарського суду Львівської області від 31.03.2020р. №914/2424/19.

Враховуючи те, що постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена головним державним виконавцем у відповідності до Закону, в межах її повноважень, станом на день розгляду скарги рішення у справі виконано боржником у повному обсязі, а виконавче провадження щодо стягнення боргу закінчене на підставі постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.06.2020р. ВП №62039739, суд прийшов до висновку про безпідставність скарги та відмову в її задоволенні повністю.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 343 ГПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Керуючись ст.ст. 12, 42, 222, 234, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги відмовити повністю.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено та підписано 06.07.2020р.

Суддя Р.В. Крупник