Рішення № 90230138, 02.07.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 34/136/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2020 Справа № 908/3103/19

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,

при секретареві судового засідання Махно О.О.,

розглянувши матеріали справи № 908/3103/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ", ідентифікаційний код юридичної особи 34155997 (69034, м. Запоріжжя, вул. Цимлянська, буд. 29-а)

до відповідача-1 Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, ідентифікаційний код юридичної особи 43143945 (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166)

до відповідача-2 Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області, ідентифікаційний код юридичної особи 38025409 (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 168)

про стягнення 278300,82 грн,

за участю уповноважених представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: Школова Ю.В., довіреність № 225/10/08-01-08-06 від 11.11.2019, Витяг з ЄДР

від відповідача-2: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" звернулось до Господарського суду Запорізької області 04.11.2019 через систему "Електронний суд" з позовною заявою (вх. № 3331/08-07/19 від 04.11.2019) до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області та Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області про стягнення 278300,82 грн.

З тексту позовної заяви вбачається, що зазначена сума заявлена позивачем до стягнення як немайнова шкода, завдана бездіяльністю ГУ ДФС у Запорізькій області щодо виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2017 у справі №808/2464/17, і яку позивач просить відшкодувати за рахунок держави. Позов заявлено на підставі ст. ст. 8, 56 Конституції України.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2019 справу № 908/3103/19 передано на розгляд судді Науменку А.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.11.2019 у справі №908/3103/19 позовна заява прийнята судом до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 12.12.2019 о 10 год. 30 хв.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.12.2019 у даній справі суд постановив ухвалу про зупинення провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 242/4741/16-ц у подібних правовідносинах.

10.03.2020 до Господарського суду Запорізької області від позивача у справі через електронний кабінет суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 908/3103/19, у зв`язку з усуненням обставин, що раніше зумовили його зупинення.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.03.2020 у справі № 908/3103/19 клопотання ТОВ "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ" про поновлення провадження у справі задоволено; поновлено провадження у справі № 908/3103/19, судове засідання призначено на 26.03.2020 об 11 год. 20 хв.

26.03.2020 суд відкрив судове засідання з розгляду справи 908/3103/19. Перевірив явку представників сторін. Представники сторін в судове засідання не з`явилися, при цьому 19.03.2020 від відповідача-2 та 25.03.2020 від відповідача-1 до господарського суду надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

З огляду на те, що представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явилися, судове засідання 26.03.2020 проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч. 3 ст. 222 ГПК України.

За наслідками судового засідання 26.03.2020, враховуючи що спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд задовольнив клопотання відповідачів, та оголосив перерву в судовому засіданні до 09.04.2020 о 12 год. 00 хв.

09.04.2020 через електронний кабінет суду надійшла заява представника відповідача-1 про вступ його у справу в якості представника Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області.

09.04.2020 суд продовжив судове засідання з розгляду справи 908/3103/19. Перевірив явку представників сторін. Представники сторін в судове засідання не з`явилися, при цьому 06.04.2020 до господарського суду від відповідача-2 та 09.04.2020 на електронну пошту суду від відповідача-1 надійшли клопотання про розгляд справи без участі їх представників.

З огляду на те, що представники сторін у судове засідання не з`явилися, судове засідання 09.04.2020 проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч. 3 ст. 222 ГПК України.

Судом прийнято до розгляду заяву представника відповідача-1 про вступ його у справу в якості представника Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області.

За наслідками судового засідання 09.04.2020, суд продовжив строк розгляду справи № 908/3103/19 на строк дії карантину та оголосив перерву в судовому засіданні до 05.05.2020 об 11 год. 20 хв.

04.05.2020 до господарського суду від відповідача-1 надійшла заява з поясненнями щодо невиконання рішення суду у справі 808/2464/17, з доказами направлення позивачу та відповідачу-2.

05.05.2020 до електронного суду від позивача надійшли клопотання про визнання доказу недопустимим/неналежним/недостовірним, та про заміну первісного відповідача належним відповідачем (клопотання не містять доказів направлення іншим сторонам у справі).

05.05.2020 суд продовжив судове засідання з розгляду справи 908/3103/19. Перевірив явку представників сторін. Представники сторін в судове засідання не з`явилися, при цьому, 05.05.2020 на електронну пошту суду від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке не містить ЄЦП.

Відповідно до ч. 8 ст. 42 ГПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Оскільки клопотання відповідача-1 не містить ЕЦП, воно у відповідності до приписів ст. 170 ГПК України, залишено судом без розгляду.

Також, 05.05.2020 до електронного суду від відповідача-1 надійшло клопотання, в якому останній просить призначити розгляд справи з обов`язковою участю сторін на іншу дату, та розглянути клопотання без участі його представника.

З огляду на те, що представники сторін у судове засідання не з`явилися, судове засідання 05.05.2020 проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч. 3 ст. 222 ГПК України.

Суд приймає до розгляду заяву відповідача-1 з поясненнями щодо невиконання рішення суду у справі 808/2464/17.

За наслідками судового засідання 05.05.2020, враховуючи що спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 21.05.2020 о 12 год. 00 хв.

21.05.2020 до господарського суду від відповідача-1 надійшли письмові пояснення.

В судовому засіданні 21.05.2020 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу "Акорд".

Суд продовжив судове засідання з розгляду справи 908/3103/19. Перевірив явку представників сторін. Представники позивача та відповідача-2 в судове засідання не з`явились, при цьому 21.05.2020 на електронну пошту суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

На початку судового засідання суд оголосив про надходження 05.05.2020 до електронного суду від позивача клопотання про заміну первісних відповідачів належним відповідачем. А саме, в клопотанні позивач просить замінити неналежних відповідачів - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області та Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області на належного відповідача - державу,

У судовому засіданні 21.05.2020 представник відповідача-1 заперечував проти клопотання позивача.

Суд, розглянувши клопотання позивача, відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначені права та обов`язки учасників справи, в тому числі: право подавати заяви та клопотання; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Частиною 2 статті 48 ГПК України передбачено: якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України встановлено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено вимогу.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Держава - це універсальна політична форма організації правління, що характеризується суверенною владою, політичним та публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, за допомогою яких здійснюється політичне, економічне та ідеологічне управління суспільством та керівництво загально-суспільними правами.

Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, Держава є політичною формою правління, не є юридичною особою та не може бути визначена як відповідач у господарському процесі. Державу представляють відповідні органи державної влади у межах їх компетенції.

Відсутність визначення відповідного органу, який повинен представляти державу в суді не відповідає встановленому порядку здійснення судочинства у господарських судах та суперечить його основним засадам, зокрема принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін.

У Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Салов проти України" від 06.09.2005, "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Також, суд оголосив про надходження 05.05.2020 від позивача клопотання про визнання доказу недопустимим/неналежним/недостовірним. А саме, в клопотанні позивач просить виключити з числа доказів заяву відповідача-1 № 101/10/08-01-08-06-07 від 28.04.2020.

В судовому засіданні 21.05.2020 представник відповідача-1 заперечував проти клопотання позивача.

Розглянувши клопотання позивача, суд звертає увагу, що згідно ст. 86 ГПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу оцінюється при прийняті рішення у справі.

Питання щодо прийняття письмових пояснення відповідача-1 до розгляду відкладається до наступного судового засідання.

Відповідно до ч.2 ст. 216 ГПК України, якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні.

За наслідками судового засідання 21.05.2020, враховуючи що спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 09.06.2020 о 10 год. 40 хв.

02.06.2020 до господарського суду від відповідача-1 надійшла заява з доказами направлення іншим сторонам у справі письмових пояснень № 118/10/08-01-08-06-07 від 21.04.2020.

В судовому засіданні 09.06.2020 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу "Акорд".

Суд продовжив судове засідання з розгляду справи 908/3103/19. Перевірив явку представників сторін. Представник позивача в судове засідання не з`явився.

На початку судового засідання суд оголосив про надходження заяви відповідача-1.

Судом прийнято до розгляду заяву та письмові пояснення № 118/10/08-01-08-06-07 від 21.04.2020 відповідача-1.

За наслідками судового засідання 09.06.2020, враховуючи що спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 22.06.2020 о 10 год. 00 хв.

В судовому засіданні 22.06.2020 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу "Акорд".

Суд продовжив судове засідання з розгляду справи 908/3103/19 по суті. Перевірив явку представників сторін. Представник відповідача-2 в судове засідання не з`явився.

В судовому засіданні представниками позивача та відповідача-1 надані усні пояснення по справі.

Відповідно до ч.2 ст. 216 ГПК України, якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні.

За наслідками судового засідання, у зв`язку з тим, що спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні суд оголосив перерву в судовому засіданні до 02.07.2020 об 11 год. 00 хв.

В судовому засіданні 02.07.2020 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу "Акорд".

Позивач у судове засідання 02.07.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач вважає, що не вживаючи протягом декількох місяців необхідних заходів щодо виконання судового рішення, яке набрало законної сили, Головне управління ДПС у Запорізькій області порушило передбачене пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) право на справедливий суд. Також позивач вважає, що неможливість для позивача домогтися виконання вказаного судового рішення є порушенням його права на мирне володіння своїм майно в розумінні ст. 1 першого Протоколу до Конвенції. Вказує, що, не виконавши рішення Запорізького окружного адміністративного суду, відповідачі 1, 2 позбавили позивача можливості займатися виробничою діяльністю, розповсюджуючи інформацію про наявність у позивача податкового боргу, що унеможливлює участь у державних тендерах. Позивач вважає належною компенсацією порушення своїх прав відшкодування немайнової шкоди, яку визначено, виходячи з такого розрахунку. За звернення до суду у справі №808/2464/17 позивач оплатив державі 39757,26 грн. судового збору. Судове рішення у справі №808/2464/17 набрало законної сили 21.03.2018 і не виконувалось протягом 7 місяців (до 23.10.2018). Позивач вважає, що належною компенсацією за порушення права на виконання судового акта в розумний строк за кожен тиждень прострочення виконання буде платня в розмірі, який держава отримує в якості судового збору як плату за здійснення правосуддя, невід`ємною складовою якого є виконання судового рішення. Проте, виходячи з того, що рішенням господарського суду Запорізької області від 26.09.2018 у справі №908/1146/18 встановлено, що у з урахуванням розумності та справедливості належною компенсацією за порушення права на виконання судового акту в розумний строк буде платня в розмірі судового збору за кожен повний місяць прострочення виконання рішення суду. Виходячи з цього за прострочення виконання рішення суду у справі №808/2464/17 позивач розрахував шкоду в розмірі: 7 місяців * 39757,26 грн. = 278300,82 грн., яку позивач просить стягнути за рахунок держави. Просить позовні вимоги задовольнити та стягнути з держави немайнову шкоду у розмірі 278300,82 грн.

Відповідач - 1 проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, відповідно до якого: в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Верховний Суд України роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних, фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в т.ч. інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Позивачем не надано доказів заподіяння нематеріальної шкоди. Крім того, відповідачем 1 вживалися всі заходи для вчасного виконання рішення у справі № 808/2464/17, яке набрало законної сили 21.03.2018. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2017 № 808/2464/17 скасовано податкову вимогу № 413-17/825 від 12.07.2017 та зобов`язано ГУ ДФС у Запорізькій області скасувати суму податкового боргу, визначену у податковій вимозі, у розмірі 2 649 463,68 грн. Порядок дій ГУ ДПС у Запорізькій області при скасуванні податкового боргу не встановлений жодним нормативним актом, а податковий борг не є рішенням контролюючого органу, скасування якого має певні регламентовані законодавством наслідки. Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим кодексом. Єдиним носієм інформації, в якому фіксується наявність чи відсутність податкового боргу є інтегрована картка платника, в якій здійснюється оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Внесення змін до інтегрованої картки платника може здійснювати лише ДФС України. Ускладнення виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2017 № 808/2464/17 зумовлено відсутністю прямої вказівки на необхідність внесення змін до інтегрованої картки платника. Робота у взаємодії з ДФС України як адміністратора інформаційної системи по відпрацюванню механізму виконання судового рішення, тривала до жовтня 2018. У жовтні 2018 прийнято рішення про списання боргу позивача. Також, відповідач 1 посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 818/674/17 від 12.02.2019, відповідно до якої моральна шкода має бути відшкодована у межах одного прожиткового мінімуму, в розмірі, встановленому на дату розгляду справи, що складає 1600,00 грн. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

В матеріалах справи міститься відзив відповідача - 2, відповідно до якого Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області здійснює казначейське обслуговування коштів Вознесенівського району міста Запоріжжя. Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України, казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній або юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади АРК, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (АРК, органами місцевого самоврядування) у випадку, визначеному законом. При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку. Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взяті бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів, здійснення інших операцій з бюджетними коштами. До повноважень Управління не належить відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб, оскільки у територіальних органах Казначейства рахунки щодо відшкодування шкоди не відкриваються і відповідно видатки на ці цілі не передбачено. Механізм виконання органами Казначейства рішень про стягнення коштів державного бюджету визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, відповідно до п. 38 якого для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень в Державній казначейській службі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється ДКСУ за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Згідно з додатком № 3 до Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» на поточний рік за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб», яка закріплена за ДКСУ, передбачено 50 000 000,00 грн. Тобто, саме ДКСУ, а не її територіальні органи здійснюють виконання судових рішень про стягнення з Державного бюджету України шкоди. УДКСУ у м. Запоріжжі Запорізької області, здійснює лише технічну функцію прийому документів від стягувача для безспірного списання коштів державного бюджету та не має права проводити операції із коштами бюджету на відшкодування шкоди за рішенням суду. УДКСУ у м. Запоріжжі Запорізької області є неналежним відповідачем у справі.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

02.07.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача - 1, суд

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому позивач просив суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 12.07.2017 № 413-17/825 і суму податкового боргу визначену в податковій вимозі, а також встановити судовий контроль за виконанням рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що контролюючим органом необґрунтовано та безпідставно прийнято оскаржувану податкову вимогу, якою позивача зобов`язано сплатити податковий борг з податку на прибуток, податку на додану вартість та пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, оскільки усі податкові зобов`язання виконуються позивачем вчасно та у повному обсязі. Позивач вказував, що у разі несвоєчасного надходження до Державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів. Крім того, позивач вказував на протиправність включення відповідачем до оскаржуваної вимоги суми пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, оскільки відповідно до приписів Податкового кодексу України не можливе існування податкового боргу з такої пені.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2017 № 808/2464/17 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області від 12.07.2017 № 413-17/825.

Скасовано суму податкового боргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» у розмірі 2 649 463,68 грн., визначену у податковій вимозі від 12.07.2017 № 413-17/825, прийняту Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» судовий збір у розмірі 39 757,26 грн.

Встановлено судовий контроль за виконанням рішення в даній адміністративній справі та зобов`язано Головне управління ДФС у Запорізькій області у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили подати до Запорізького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018 № 808/2464/17 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2017 залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені даною постановою суду, не підлягають доведенню знову при розгляді даної справи.

Судовим рішенням у справі №808/2464/17 встановлено, що 12 липня 2017 року контролюючим органом сформовано податкову вимогу №413-17/825, в якій зазначено, що станом на 11.07.2017 сума податкового боргу за узгодженими грошовими зобов`язаннями становить 2 649 463,68 грн., у т.ч.:

податок на прибуток підприємств на загальну суму 1 881 604,66 грн., в т.ч. основний платіж 1 867 197,12 грн., штрафні санкції 0,00 грн., пеня 14407,54 грн.;

податок на додану вартість на загальну суму 737795,12 грн., в т.ч. основний платіж 737795,12 грн., штрафні санкції 0,00 грн., пеня 0,00 грн.;

пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД на загальну суму 30063,90 грн., в т.ч. основний платіж 0,00 грн., штрафні санкції 1020,00 грн., пеня 29043,90 грн.

Позивач, не погодившись з отриманою податковою вимогою від 12.07.2017 №413-17/825, звернувся з позовом до суду.

З матеріалів справи №808/2464/17 судом встановлено, що на виконання вимог чинного законодавства України до контролюючого органу подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2014 рік, в якій позивачем самостійно визначено до сплати суму грошового зобов`язання в розмірі 883172,00 грн.

Визначена у податковій декларації сума грошового зобов`язання була сплачена платіжним дорученням №382 від 11.03.2015 на суму 883172,00 грн., проте зараховано до бюджету 0,00 грн.

Крім того, на позивачем на виконання вимог чинного законодавства України до контролюючого органу подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2015 рік, в якій позивачем самостійно визначено до сплати суму грошового зобов`язання в розмірі 4 531 384,00 грн.

Визначена у податковій декларації сума грошового зобов`язання була сплачена платіжними дорученнями №60 на суму 248188,00 грн., №356 248188,00 грн., №385 315417,00 грн., №120 315417,00 грн., №164 315417,00 грн., №274 315417,00 грн., №363 315417,00 грн., №409 315417,00 грн., №460 315417,00 грн., №557 315417,00 грн., №734 315417,00 грн., №145 315417,00 грн., №35 100000,00 грн., №36 100000,00 грн., №37 100000,00 грн., №38 100000,00 грн., №39 100000,00 грн., №40 100000,00 грн., №41 100000,00 грн., №42100000,00 грн., №43 100000,00 грн.

Всього позивачем за вищевказаними платіжними дорученнями сплачено грошове зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 4 550 546,00 грн., тобто за 2015 рік позивачем переплачено 19162,00 грн.

Також, на виконання вимог чинного законодавства України позивачем до контролюючого органу подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2016 рік, в якій позивачем самостійно визначено до сплати суму грошового зобов`язання в розмірі 4 865 890,00 грн.

Визначена у податковій декларації сума грошового зобов`язання була сплачена платіжними дорученнями №43 (переплата з 2015 року в розмірі 19162,00 грн.), №44 100000,00 грн., №45 100000,00 грн., №46 100000,00 грн., №47 100000,00 грн., №48 100000,00 грн., №49100000,00 грн., №83 150000,00 грн., №96 182500,00 грн., №97 182500,00 грн., №101 30730,00 грн., №102 30730,00 грн., №103 30730,00 грн., №104 30730,00 грн., №105 30730,00 грн., №106 30730,00 грн., №107 30730,00 грн., №108 30730,00 грн., №976 100000,00 грн., №980 100000,00 грн., №493 787083,00 грн., №610 500000,00 грн., №617 453436,00 грн., №690 237906,00 грн., №679 500000,00 грн., №14 100000,00 грн., №38 707408,00 грн.

Крім того, на виконання вимог чинного законодавства України позивачем до контролюючого органу подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за І квартал 2017 року, в якій позивачем самостійно визначено до сплати суму грошового зобов`язання в розмірі 191934,00 грн.

Зазначена сума податку на додану вартість сплачена позивачем за платіжним дорученням №351.

Протягом 2015 року позивачем на виконання вимог чинного законодавства України до контролюючого органу подавались податкові декларації з податку на додану вартість, у яких позивачем самостійно визначено податкові зобов`язання в розмірі 4367473,00 грн., сплачено 4367483,00 грн., проте зараховано до бюджету 3723397,00 грн., у зв`язку з неперерахуванням коштів за платіжними дорученнями №372 та №383.

Протягом 2016 року позивачем на виконання вимог чинного законодавства України до контролюючого органу подавались податкові декларації з податку на додану вартість, у яких позивачем самостійно визначено податкові зобов`язання в розмірі 4130481,00 грн., сплачено 4130481,00 грн.

Протягом 2017 року позивачем на виконання вимог чинного законодавства України до контролюючого органу подавались податкові декларації з податку на додану вартість, у яких за період січень-червень 2017 року позивачем самостійно визначено податкові зобов`язання в розмірі 1355078,00 грн., сплачено 1355078,00 грн.

Стосовно сплати грошових коштів за платіжними дорученнями №356 на суму 248188,00 грн., №372 214875,00 грн., №382 883172,00 грн., №385 315417,00 грн., за якими грошові кошти не були своєчасно зараховані до Державного бюджету України, суд зазначив наступне.

Судовими рішеннями Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2016 у справі №826/25749/15 та від 19.05.2015 у справі №826/7149/15, встановлено, що грошові кошти в розмірі 1 661 652,00 грн., які сплачені платіжними дорученнями №356, №372, №382, №385, не були перераховані до бюджету з незалежних від ТОВ "Технохімреагент" підстав.

За таких обставин, враховуючи приписи п.129.6 ст.129 ПК України, контролюючий орган не мав правових підстав для нарахування пені за несвоєчасну сплату позивачем грошового зобов`язання за платіжними дорученнями №356, №372, №382, №385.

З наданої до матеріалів справи облікової картки платника податків судом встановлено, що сума податкового боргу в розмірі 30063,90 грн., в т.ч. штрафні санкції 1020,00 грн. та 29043,90 грн. пеня, яка була відображена у спірній податковій вимозі, утворилась у зв`язку з прийняттям контролюючим органом податкових повідомлень рішень №0000471408 та №0000481408.

Разом з тим, відповідно до відомостей комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, судом встановлено, що на час розгляду справи №808/2464/17 триває процедура судового оскарження податкових повідомлень рішень №0000471408 та №0000481408 (Запорізький окружний адміністративний суд справа №808/1127/17).

Відповідно до п.58.16 ст.58 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

За таких обставин суд у справі №808/2464/17 дійшов висновку про неправомірність зазначення відповідачем в оскаржуваній податковій вимозі наявності податкового боргу в розмірі 30063,90 грн. з пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД.

Стосовно позовних вимог про скасування податкового боргу зазначеного в оскаржуваній позовній вимозі, суд зазначив, що Порядок №576 та Податковий кодекс України містять спеціальні норми, за змістом яких суд може скасувати не саму податкову вимогу, а суму податкового боргу, визначену у податковій вимозі.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню, а сума податкового боргу за податковою вимогою від 12.07.2017 №413-17/825 скасуванню на підставі ст.60 Податкового кодексу України та п.6.1 Порядку №576.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.08.2018 № 808/2464/17 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» про накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, задовольнити.

Накладено на виконуючого обов`язки начальника Головного управління ДФС у Запорізькій області штраф за неподання до суду звіту про виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2017 по справі № 808/2464/17, у розмірі 35 240,00 грн.

Стягнуто з виконуючого обов`язки начальника Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» суму штрафу у розмірі 17620,00 грн. та на користь державного бюджету України суму штрафу у розмірі 17620,00 грн.

Встановлено новий строк подання звіту про виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2017 по справі № 808/2464/17 та зобов`язана Головне управління ДФС у Запорізькій області надати суду звіт про виконання судового рішення протягом 60 календарних днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Відповідно до листа Запорізького окружного адміністративного суду від 23.10.2018 № 808/2464/17/32292/19, 22.10.2018 від ГУ ДФС у Запорізькій області до суду надійшов звіт про виконання судового рішення за № 35773/10/08-01-10-05-07 від 19.10.2018, в якому зазначено про фактичне виконання судового рішення у справі № 808/2464/17, а також надано інтегровану картку платника станом на 16.10.2018.

Позивач вважає, що не вживаючи протягом декількох місяців необхідних заходів щодо виконання вищевказаного судового рішення, яке набрало законної сили, Головне управління ДПС у Запорізькій області порушило передбачене пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція) право на справедливий суд. Також позивач вважає, що неможливість для позивача домогтися виконання вказаного судового рішення є порушенням його права на мирне володіння своїм майно в розумінні ст. 1 першого Протоколу до Конвенції. Вказує, що, не виконавши рішення Запорізького окружного адміністративного суду, відповідачі 1, 2 позбавили позивача можливості займатися виробничою діяльністю, розповсюджуючи інформацію про наявність у позивача податкового боргу, що унеможливлює участь у державних тендерах.

Позивач вважає належною компенсацією порушення своїх прав відшкодування немайнової шкоди, яку визначено, виходячи з такого розрахунку.

За звернення до суду у справі №808/2464/17 позивач оплатив державі 39757,26 грн. судового збору. Судове рішення у справі №808/2464/17 набрало законної сили 21.03.2018 і не виконувалось протягом 7 місяців (до 23.10.2018).

Позивач вважає, що належною компенсацією за порушення права на виконання судового акта в розумний строк за кожен тиждень прострочення виконання буде платня в розмірі, який держава отримує в якості судового збору як плату за здійснення правосуддя, невід`ємною складовою якого є виконання судового рішення. Проте, виходячи з того, що рішенням господарського суду Запорізької області від 26.09.2018 у справі №908/1146/18 встановлено, що у з урахуванням розумності та справедливості належною компенсацією за порушення права на виконання судового акту в розумний строк буде платня в розмірі судового збору за кожен повний місяць прострочення виконання рішення суду.

Виходячи з цього за прострочення виконання рішення суду у справі №808/2464/17 позивач розрахував шкоду в розмірі: 7 місяця * 39757,26 грн. = 278300,82 грн., яку позивач просить стягнути за рахунок держави.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представників позивача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №537 від 19.06.2019 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" Головне управління ДПС у Запорізькій області приєднано до Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Враховуючи викладене, відповідачем-1 за позовом визначено Головне управління ДПС у Запорізькій області. Відповідачем 2 зазначено Управління державної казначейської служби України у м.Запоріжжі Запорізькій області.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та регулюються нормами, що визначають порядок відшкодування немайнової шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів державної влади за рахунок держави.

Згідно з ч. 1 ст. 12, ст. 15, ч. ст. 20 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело прав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення становить порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Іmmobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).

У справі "Войтенко проти України" (рішення від 29.06.2004) Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст.ст. 8, 19 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 170 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У пунктах 43 - 46 постанови Великої палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц викладено правові висновки щодо статусу ДКСУ у справах, де відповідачами виступають державні органи (держава) як сторони спору, яка має здійснювати відшкодування за порушені права позивачів від імені держави у разі присудження такого відшкодування.

Зокрема, визначено, що з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 08.11.2017 у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення ДКСУ та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що в ухвалі Верховного Суду від 04.09.2019, якою справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, міститься помилкове посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, оскільки в тій справі зроблений висновок про повернення сум виконавчого збору, надміру сплачених до Державного бюджету України, а не про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, і не зроблено висновку про обов`язкове залучення ДКСУ та неможливість задоволення позову у разі незалучення.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі: у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Із аналізу положень вищенаведеного законодавства слідує, що моральна (немайнова) шкода, це втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона полягає у применшенні немайнового блага. Об`єктом правопорушення є немайнове право: здоров`я, честь, гідність, ділова репутація тощо. Термін моральна шкода застосовують переважно до фізичних осіб, тоді як до юридичних осіб застосовується поняття немайнової шкоди. Це шкода, заподіяна порушенням законних немайнових прав юридичних осіб. Її наслідками є приниження репутації, формування негативної оцінки як учасника правовідносин, і як результат зменшення контрагентів, а отже, і майнові втрати.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювача, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

Як вбачається з матеріалів даної господарської справи №908/3103/19 та встановлено господарським судом з пояснень представників сторін, судове рішення у справі №808/2464/17 не було виконано Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

У справі №808/2464/17 судом були проаналізовані дані облікової картки платника податків ТОВ "Технохімреагент" та встановлено, що сума податкового боргу в розмірі 30063,90 грн., в т.ч. штрафні санкції 1020,00 грн. та 29043,90 грн. пеня, яка була відображена у спірній податковій вимозі, утворилась у зв`язку з прийняттям контролюючим органом податкових повідомлень рішень №0000471408 та №0000481408, щодо яких триває процедура судового оскарження (Запорізький окружний адміністративний суд, справа №808/1127/17).

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2017 у справі №808/2464/17 визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області від 12.07.2017 №413-17/825. Скасовано суму податкового боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" у розмірі 2 649 463,68 грн., визначену у податковій вимозі від 12.07.2017 №413-17/825, прийняту Головним управління ДФС у Запорізькій області.

Вказана постанова набрала законної сили 21.03.2018.

Судовим рішенням у справі №808/2464/17 встановлено протиправність дій Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо виставлення податкової вимоги від 12.07.2017 №413-17/825 у зв`язку з наявністю спірного податкового боргу.

Враховуючи вищевикладене, обставини щодо бездіяльності відповідачів 1 і 2 щодо невиконання судових рішень у вищезазначених адміністративних справах, що пов`язані між собою, є встановленими та не потребують доказування.

Підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України визначено, що податкова вимога вважається відкликаною, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Згідно з п. 60.5 ст. 60 цього Кодексу у випадках, визначених підпунктом 60.1.4 пункту 60.1 цієї статті, податкова вимога вважається відкликаною у день набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300, з наступними змінами та доповненнями, стосовно кожного платника податків, взятого на облік у контролюючому органі згідно з цим Порядком, формується облікова справа. Ведення облікових справ платників податків здійснюється із дотриманням правил діловодства.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за № 751/28881 органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. Органу ДФС, в якому перебуває платник за основним місцем обліку, надається доступ до ІКП, відкритих за основним місцем обліку, для внесення відповідної інформації, а за неосновним місцем обліку - в режимі перегляду.

Відповідно до пунктів 1 розділів ІІ, VІ Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 № 610, що набрав чинності 08.09.2017, податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції.

Податкова вимога вважається відкликаною: у день, протягом якого відбулося самостійне погашення суми податкового боргу платником податків або органом стягнення у повному обсязі; з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування податкової вимоги; з дня надходження до платника податків податкової вимоги, яка містить зменшену контролюючим органом або за рішенням суду, що набрало законної сили, суму податкового боргу, визначену в раніше направленій податковій вимозі; у день набрання законної сили рішенням суду, яким скасовано суму податкового боргу, визначену у податковій вимозі.

Таким чином, законодавством передбачено, що податкова вимога скасовується у зв`язку із прийняттям органом доходів і зборів (контролюючим органом, на який згідно з Податковим кодексом України покладається виконання функції формування податкових вимог) рішення про її скасування, тобто сам контролюючий орган має повноваження скасувати податкову вимогу, в тому числі і на підставі судового рішення, яким вона скасована.

За таких обставин, твердження відповідача-1 про те, що сама процедура виконання рішення суду або відкликання податкової вимоги у Кодексі відсутня, є необґрунтованим, а ухилення від виконання судового рішення, яке набрало законної сили, - неправомірним та розцінюється судом як зловживання контролюючого органу своїми правами.

Бездіяльність відповідача 1, що полягала у неправомірному ухиленні протягом тривалого часу від виконання обов`язку, що виникло з судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковими для виконання на всій території України, є протиправною формою поведінки, внаслідок якої порушуються права позивача. Неможливість для позивача домогтися виконання судового рішення, становить втручання у його право на мирне володіння майном, як то визначено у першому Протоколі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Розповсюдження недостовірної інформації щодо наявності у ТОВ "Техенергохім" податкового боргу формує негативну оцінку про позивача, як учасника правовідносин, і як результат зниження його ділової репутації й майнові втрати. При цьому, наслідки у вигляді немайнової шкоди перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наведеною неправомірною бездіяльністю відповідача.

Відповідачем 1 не надано достатньо обґрунтованих доводів та доказів проти заявлених позовних вимог; заперечення, викладені у відзиві на позов, спростовуються вищенаведеними обставинами та висновками суду. З огляду на викладене вище, посилання відповідача 1 на відсутність визначення у Податковому кодексі України процедури виконання рішення про скасування податкової вимоги або її відкликання, відсутність облікової операції щодо зменшення боргу за рішенням суду, є безпідставними.

Для правильного вирішення спору, юридичне значення має факт бездіяльності відповідача щодо виконання судових рішень, а отже зволікання у відновленні порушених прав позивача, що був змушений неодноразово здійснювати їх захист в судовому порядку. Причини такого невиконання в даному випадку судом не досліджуються, тому посилання відповідача 1 на несвоєчасне перерахування коштів банком, який і повинен відшкодовувати шкоду, є необґрунтованим. Статтею ст. 1173 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою, що підлягає застосуванню в даному випадку, встановлено відшкодування шкоди незалежно від вини органів, визначених у цій статті.

При цьому слід враховувати, що задоволення судом позовних вимог, шляхом скасування податкових вимог, викладено в резолютивній частині рішення в імперативній формі та не потребує вчинення додаткових примусових дій в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання судових рішень підлягає невідкладній реалізації з дня набрання ними законної сили в порядку, який визначено податковим законодавством.

Належних доказів вжиття заходів щодо виконання судового рішення по справі №808/2464/17 відповідач 1 суду не надав, відсутність факту виконання рішення не заперечив та не спростував.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.02.2019 у справі №818/674/17 викладено правову позицію, згідно з якою у справі "Харук та інші проти України" (рішення від 26.07.2012 [комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат. ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі "Скордіно проти Італії" № 36813/97, пп. 203 - 204, та рішення у справі "Вассерман проти Росії", № 21071/05, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, п. 100). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач є суб`єктом, що належить до суб`єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача фізичної особи порушені протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій. Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, Верховний Суд зазначив, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення. Оцінюючи вказані обставини та характер спірних правовідносин у їх сукупності, Верховний Суд дійшов висновку, що в даному випадку, моральна шкода має бути відшкодована у межах одного прожиткового мінімуму, в розмірі, встановленому станом на дату розгляду справи, що складає 1600 гривень. При цьому, Верховний Суд взнав доводи касатора 1 про те, що розмір відшкодування моральної шкоди, повинен бути стягнутий в сумі, еквівалентній 3000 Євро, оскільки в таких розмірах стягується моральна шкода Європейським Судом з прав людини, необґрунтованими, виходячи з того, що відшкодування моральної шкоди в такому розмірі обґрунтовується у рішеннях ЄСПЛ саме відсутністю ефективного національного засобу захисту. В межах розгляду даної справи, права позивача, які були порушені бездіяльністю відповідача було відновлено шляхом відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначено судом за критеріями, що мають істотне значення та відносяться до характеру порушень і обставин справи, що є юридичним захистом прав позивача національним судом України, а не міжнародною судовою установою, яка захищає такі права у разі неотримання особою ефективного національного засобу юридичного захисту.

Таким чином, Верховний Суд у якості бази для розрахунку моральної шкоди застосував прожитковий мінімум, встановлений станом на дату розгляду справи.

В даній справі господарський суд враховує вищевказану правову позицію Верховного Суду щодо мінімальної розрахункової величини, яка є базою для обчислення немайнової шкоди.

З огляду на зазначене, господарський суд дійшов висновку про обчислення немайнової шкоди виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, в якому набрала чинності постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 29.11.2018 у справі №808/2464/17, якою були відновлені права позивача щодо скасування податкового боргу, а саме: 1762,00 грн.

Господарський суд Запорізької області звертає увагу, що визначення конкретного розміру компенсації немайнової шкоди належить до дискреційних повноважень суду. Суд, який розглядає справу, визначає розмір стягнення в межах заявлених позовних вимог з огляду на власну оцінку обставин справи.

Враховуючи те, що права позивача були порушені у зв`язку з невиконанням судового рішення у справі № 808/2464/17, суд визнав обґрунтованим до стягнення розмір немайнової шкоди, що дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць невиконання судового рішення, як період визначений позивачем, що загалом склало: 1762,00 грн. х 7 = 12334,00 грн.

В цій сумі суд визнав позовні вимоги, заявлені до Головного управління ДПС у Запорізькій області, обґрунтованими.

В іншій частині позовних вимог, заявлених до Головного управління ДПС у Запорізькій області, слід відмовити.

Зі змісту ст. 1173 Цивільного кодексу України слідує, що шкода завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з бюджетними коштами.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України визначено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Конституційний суд України в рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 зазначив, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Враховуючи наведені норми права, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011).

Управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.

Органи Казначейства, зокрема: вживають заходів до виконання виконавчих документів; розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження (п. 4 Порядку).

Відповідно до п. 35 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Пунктом 36 вказаного Порядку встановлено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Враховуючи вищевикладене, законодавством визначено спеціальний порядок виконання судових рішень про відшкодування державою шкоди на підставі відповідних виконавчих документів шляхом їх подання до відповідного органу Казначейства.

Таким чином, визначена судом до відшкодування немайнова шкода в розмірі 12334,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

В задоволенні позовних вимог, заявлених до Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізькій області, суд відмовляє у повному обсязі, оскільки співвідповідач здійснює тільки казначейське обслуговування рахунків Державного бюджету і пред`явлення позову у даній справі не було пов`язано з його неправомірними діями.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду судовий збір не справляється. На підставі вказаної норми позивачем судовий збір не сплачувався.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави для розподілу судових витрат у даній справі.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОХІМРЕАГЕНТ", ідентифікаційний код 34155997 (69034, м. Запоріжжя, вул. Цимлянське, буд. 29-а) немайнову шкоду в розмірі 12 334 (дванадцять тисяч триста тридцять чотири) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позовних вимог, заявлених до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, ідентифікаційний код юридичної особи 43143945 (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166), відмовити.

4. В задоволенні позовних вимог, заявлених до Управління державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізькій області, ідентифікаційний код юридичної особи 38025409 (69107, м. Запоріжжя, пр Соборний, буд. 168), відмовити в повному обсязі.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.07.2020.

Суддя А.О. Науменко