Ухвала суду № 90224862, 06.07.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2020 р.

м. Київ

справа № 755/4854/20

провадження № 4с/755/161/20

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою, в якій просить зобов`язати державного виконавця скасувати постанову від 26.12.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу, прийняту державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м. Києва Нікітіною М.О. в межах виконавчого провадження ВП № 43467881, мотивуючи свої вимоги тим, що державний виконавець під час виконання рішення суду у вказаному виконавчому провадженні не здійснила всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» виконавчих дій, обмежившись лише виходом на адресу боржника та, не виконавши рішення суду, повернула виконавчий документ стягувачу, тому заявник як стягувач за виконавчим провадженням вимушена звернутись з даною скаргою до суду.

Заявник ОСОБА_1 надала суду заяву, відповідно до якої вимоги скарги підтримала, просить провести розгляд справи за їх відсутності.

Заінтересовані особи Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 та їх уповноважені представники в судове засідання не з`явились, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Згідно положення частини другої статті 450 Цивільного процесуального кодексу України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до наступного.

Згідно положення ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби має відбуватися згідно зі статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Право на звернення до суду є строковим. Скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи (частина перша статті 449 Цивільного процесуального кодексу України).

Разом з тим, ураховуючи отримання заявником копії оскаржуваної постанови державного виконавця 25.03.2020 року, - у суду наявні правові підстави для поновлення строку звернення заявнику з даною скаргою до суду, задля забезпечення захисту прав стягувача на стадії виконання рішення суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»)

Згідно положення ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Так, судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.09.2011 року (справа № 2-3001/2011) з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 400,00 грн. щомісячно, починаючи з 05.07.2011 року і до досягнення дитиною повноліття. (а.с. 53)

27.07.2012 року державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ м. Києва винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 3 33612050 з виконання виконавчого листа, який був виданий Дніпровським районним судом м. Києва 25.07.2012 року щодо стягнення з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 400,00 грн. щомісячно. (а.с. 53)

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03.06.2016 року у справі № 755/18745/14-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.09.2016 року, збільшено розмір аліментів, присуджених рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.09.2011 року (справа № 2-3001/2011) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 400,00 грн. на 550,00 грн. щомісяця, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили й до повноліття дитини.

За даними Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 16.07.2019 року, складеного державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м. Києва, заборгованість по аліментам за виконавчим листом Дніпровського районного суду м. Києва № 2-3001/2011 від 25.07.2012 року за період з квітня 2018 року по червень 2019 року включно становить 9 677,20 грн. (а.с. 51)

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.04.2014 року у справі № 755/25338/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за несплату аліментів у розмірі 36 732 грн. 00 коп.

На виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.04.2014 року у справі № 755/25338/13-ц було видано виконавчий лист від 21.05.2014 року, щодо якого державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві на підставі постанови від 26.05.2014 року було відкрито виконавче провадження ВП № 43467881 та проведено ряд виконавчих дій щодо арешту майна та коштів боржника та накладення штрафу у зв`язку із невиконанням рішення суду. (а.с. 46-48)

Відповідно до п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Постановою державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Києва від 26.12.2019 року ВП № 43467881 виконавчий лист Дніпровського районного суду м. Києва від 21.05.2014 року № 755/25338/13-ц повернуто стягувачу. (а.с. 44)

Постанова державного виконавця від 26.12.2019 року мотивована тим, що згідно з довідками обліково-реєстраційних установ майно боржника ОСОБА_2 відсутнє, боржник не працює, пенсію не отримує, рахунки в банківських установах відсутні, залишок нестягнутого боргу становить 17 332,00 грн.

Принцип обов`язковості судового рішення, закріплений на конституційному рівні (п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України), набуває свого втілення у судоустрійному і процесуальному законодавстві. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи, є найважливішим актом судової влади. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення» воно покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Судове рішення ухвалюється іменем України незалежно від того, до якого рівня судової системи або юрисдикції належить суд і в якому складі суддів (одноособово чи колегіально) розглянуто справу; саме в ньому підбивається підсумок судового розгляду.

Принцип обов`язковості судових рішень, що набрали законної сили, надає їм властивості закону по справі, у якій вони постановлені. Тому вони є обов`язковими для виконання на території України всіма фізичними і юридичними особами, яких ці рішення стосуються. Так, відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.

Що стосується обов`язковості судових рішень, то варто нагадати, що ЄСПЛ було постановлене «пілотне» рішення у справі « Юрій Миколайович Іванов проти України» ( Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04. Суд зазначає, що ця справа стосується існуючої проблеми, яка постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України; більше ніж половина рішень, винесених Судом у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України. Суд зауважує, що одне з перших таких рішень, яке було винесено в 2004 році, ґрунтувалося на фактах, подібних до фактів у цій справі (див. рішення у справі ОСОБА_4 ).

Європейський суд з прав людини наголошує, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя і вагомим складником доступу до суду. З позиції Суду правосуддя було б примарним, якби національна правова система держави дозволяла остаточне, обов`язкове судове рішення залишати невиконаним на збиток одній зі сторін. Крім того, у рішенні по справі «Бурдов проти Росії» Суд вказав, що виконання рішення чи постанови будь-якого суду слід вважати невід`ємною частиною «справедливого судового розгляду» в значенні статті 6 Конвенції. Окрім того, підкреслено, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування. Не вживаючи заходів до виконання судових рішень, які набрали законної сили, упродовж тривалого часу - є позбавленням положення п. 1 ст. 6 Конвенції будь-якого сенсу, а значить є його порушенням.

Обґрунтовуючи вимоги за поданою скаргою, заявник ОСОБА_1 вказує на порушення головним державним виконавцем її конституційних прав щодо повного отримання належних за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.04.2014 року у справі № 755/25338/13-ц виплат, а саме: неустойки (пені) за несплату аліментів у розмірі у розмірі нестягнутого залишку - 17 332,00 грн., вказуючи на те, що державним виконавцем повернуто виконавчий документ попри невиконання боржником Періченком М.В. свого обов`язку щодо повного та належного виконання рішення суду по сплаті на користь заявника вищенаведених виплат.

Аналізуючи зміст поданої скарги, надавши оцінку наявним у справі доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення скарги ОСОБА_1 , а саме в частині: скасування постанови від 26.12.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу, прийнятї державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м. Києва Нікітіною М.О. в межах виконавчого провадження ВП № 43467881.

При цьому, постановляючи ухвалу про задоволення скарги у зазначеній частині вимог, судом ураховано відсутність в матеріалах скарги доказів повного та належного виконання боржником ОСОБА_2 рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.04.2014 року у справі № 755/25338/13-цв межах процедури виконавчого провадження ВП № 43467881 щодо сплати на користь стягувача ОСОБА_1 присуджених за вказаним рішенням суду виплат, - оскільки в матеріалах справи наявний доказ лише часткового погашення заборгованості, однак боржником не сплачено залишок присуджених коштів у розмірі 17 332,00 грн., що присуджені за рішенням суду, та згідно Інформації про виконавче провадження державним виконавцем вчинено не всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» виконавчі дії задля повного виконання рішення суду, тому повернення виконавчого документа стягувачу є передчасним та таким, що порушує права стягувача на отримання присуджених рішенням суду коштів.

Разом з тим, суд відмовляє у задоволенні скарги в частині вимог про зобов`язання державного виконавця Дніпровського РВ ДВС м. Києва скасувати оскаржувану постанову, оскільки вказані дії є обов`язком державного виконавця, яким наділено останнього законодавством в галузі виконання судових рішень, та у суду відсутні будь-які належні докази порушення або підстави вважати, що державним виконавцем буде допущено порушення законодавства щодо подальшого проведення виконавчих дій після набрання чинності даною ухвалою суду, якою вже захищено права заявника щодо вимог про скасування постанови державного виконавця.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити дії - підлягає до часткового задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 43, 55 Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07.02.2014 року № 6, ст.ст. 258-261, 268, 352-354, 447-453 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати неправомірною та скасувати постанову від 26.12.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу ОСОБА_1 , прийняту державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м. Києва Нікітіною М.О. в межах виконавчого провадження ВП № 43467881.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасники судового розгляду мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено 06 липня 2020 року.

Суддя: В.І. Галаган