Рішення № 90219920, 25.06.2020, Франківський районний суд м. Львова

465/6330/18

2/465/2004/20

РІШЕННЯ

Іменем України

25.06.2020 року Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої судді Мартьянової С.М.

при секретарі Турчак М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання договорів позики фіктивними,-

ВСТАНОВИВ:

Позовач звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , третьої сторони без самостійних вимог на предмет спору: Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання договорів позики фіктивними. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач є кредитором ОСОБА_2 , який 24.06.2016 року позичив у нього значну суму коштів, а саме 2 488 292, 90 грн. строком на один рік та зобов`язався їх повернути у термін до 24.06.2017 року. Однак відповідач ОСОБА_2 повернув лише частину позичених коштів в сумі 314 262, 11 грн., проте не повертає залишку позичених коштів в сумі 1 174 030,79 грн. та різними способами намагається ухилитись від виконання взятих на себе зобов`язань. Зокрема, як позивачу стало відомо, шляхом укладення фіктивних договорів позики зі своїми родичами та пов`язаними близькими особами, а також шляхом звернення до суду із удаваним спором про поділ спільного майна подружжя зі своєю дружиною - ОСОБА_12 (дошлюбне прізвище ОСОБА_13 ). Такі дії ОСОБА_2 очевидно, на думку позивача, свідчать про недобросовісність і намагання будь-якими способами ухилитись від виконання взятих на себе зобов`язань.

Крім того, позивач зазначає, що йому відомо, що відповідач ОСОБА_2 уклав фіктивні договори позики грошових коштів із членами своєї сім`ї, родичами та близькими, а також написав фіктивні боргові розписки та уклав договори позики датовані 2016 роком, які були ним використані для створення неіснуючих грошових зобов`язань та штучного обтяження свого майна. Позивач вважає, що вказані договори позики є фіктивними, як такі, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, і спрямовані на створення штучних боргових зобов`язань, з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання взятих на себе грошових зобов`язань перед позивачем. Зважаючи на те, що внаслідок укладення ОСОБА_2 таких фіктивних правочинів, які використовуються ним, як підтвердження неіснуючих грошових зобов`язань, порушуються права та інтереси позивача, як кредитора. З метою захисту своїх порушених прав, в порядку ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України, позивач звернувся з позовом про визнання вказаних фіктивних правочинів недійсними, виходячи із наступних міркувань. Із отриманих копій документів, оригінали яких знаходяться у відповідача ОСОБА_6 , позивачу стало відомо про наступні обставини:

між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (який є чоловіком дочки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ) 13.01.2016 року укладено договір позики грошових коштів на суму 270 000,00 дол. США;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_14 ), яка є дочкою ОСОБА_2 , 05.03.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 180 000 дол. США, зі сплатою процентів, на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 написано розписку;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (який є братом дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_12 (дошлюбне прізвище ОСОБА_13 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 150 000 дол. США, на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 написано розписку;

між ОСОБА_2 та його сином ОСОБА_3 22.11.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 250,000 (без зазначення валюти зобов`язання), на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 написано розписку;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 30.10.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 140 000 дол. США, зі сплатою 10% процентів, на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 написано розписку;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 29.09.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 160,000 дол. США, на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 написано розписку;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 15.05.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 420 000 дол. США зі сплатою процентів, на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 написано розписку;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 26.04.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 230 000 дол. США;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , який є батьком ОСОБА_12 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_13 ) (дружини ОСОБА_2 ), 10.08.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 200 000 дол. США.

Відтак позивач зазначає, що загальна сума грошових коштів в іноземній валюті згідно вказаних договорів позики та розписок, які нібито були позичені вказаними особами ОСОБА_2 в готівковій формі становить 2 000 000 дол. США. Надалі ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 укладено з ОСОБА_6 договори відступлення прав вимоги за вказаними договорами позики.

Крім того позивач зазначає, що 05.01.2018 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір про врегулювання відносин щодо розрахунків за вищезазначеними договорами, з якого вбачається, що ОСОБА_2 жодних позичених коштів не повертав, а зобов`язався у готівковій формі повернути 2 078 200 дол. США протягом 30 днів з дня підписання цього договору. Вказані розписки і договори позики були написані ОСОБА_2 в один і той же час з метою штучного створення грошових зобов`язань, яких насправді не існувало. ОСОБА_6 , 1945 року народження, який є батьком дружини ОСОБА_2 – ОСОБА_12 (дошлюбне прізвище ОСОБА_13 ) є інвалідом другої групи, пенсіонером, тобто особою, яка відповідно до Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання позову, та відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» звільнений і від сплати авансового внеску на стадії примусового виконання рішення про стягнення коштів. В подальшому, ОСОБА_6 звернувся із позовом в суд (зареєстровано судом 12.03.2018 року) до ОСОБА_2 про стягнення 2 078 200 дол. США. Вказаний позов подано ОСОБА_6 в суд без сплати судового збору. У першому ж судовому засіданні ОСОБА_2 через свого представника подає заяву про визнання позову у повному обсязі. Вищенаведені дії відповідачів свідчать про фіктивність укладених між ними договорів позики, оскільки кошти відповідачами насправді не передавались ОСОБА_2 і не повертались ним.

Крім того, на обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на лист Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №2603-761 від 12.07.2018 року, згідно якого вбачається, що на обліку перебували і користувалися субсидією при оплаті за житлово-комунальні послуги у Шевченківському відділі соціального захисту: ОСОБА_3 у період з 01.07.2016 року по 30.04.2018 року; ОСОБА_4 (заявниця - ОСОБА_15 ) у період з 01.06.2015 року по 81.12.2017 року; ОСОБА_11 у період з 01.09.2016 року по 30.04.2018 року; ОСОБА_6 у період з 01.01.2017 року по 30.04.2018 року; у Франкському відділі соціального захисту управління: ОСОБА_9 у період з 01.07.2016 року по 30.04.2018 року. Субсидія ОСОБА_9 призначена з врахуванням усіх осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні, у тому числі ОСОБА_8 ; ОСОБА_5 (заявниця - ОСОБА_16 ) у період з 01.07.2015 року по 30.04.2017 року. Згідно заяви, яка подана до Франківського відділу соціального захисту ОСОБА_5 призначена субсидія з 01.01.2018 року з врахуванням усіх осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні, у тому числі ОСОБА_4 . З 01.03.2018 року субсидія припинена у зв`язку зі змінами у складі сім`ї. Відповідно до заяви про призначення субсидії ОСОБА_5 , призначена субсидія з 01.04.2018 року по 30.04.2018 року. Лише ОСОБА_7 з числа вказаних осіб не перебуває на обліку та жодних видів допомог не одержував.

Вказані обставини підтверджують, що зазначені у договорах позики та розписках фізичні особи, які є членами сім`ї ОСОБА_2 , його родичами та пов`язаними близькими особами, які декларуючи свій майновий стан, як осіб, що потребують субсидій та допомоги держави у сплаті за житлово-комунальні послуги, тобто, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує 1930 грн., у той же час укладають договори позики валюти у готівковій формі сукупно в сумі 2 000 000,00 дол. США для штучного створення грошових зобов`язань ОСОБА_2 перед членами своєї сім`ї, родини та близькими пов`язаними особами. При цьому позивач зазначає, що жодний із договорів позики ОСОБА_2 не виконувався. Враховуючи вищевказане, вважає що зазначені договори позики грошових коштів, які укладені відповідачем ОСОБА_2 є фіктивними. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Гулієвої М.І. 17.12.2018 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03.10.2019 року ухвалу Франківського районного суду від 17.12.2018 року про відкриття провадження та призначення підготовчого судового засідання залишено без зміни.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2019 року вказану цивільну справу передано судді Мартьяновій С.М. та ухвалою судді від 23.10.2019 року справу прийнято до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою підготовчого судового засідання від 06.03.2020 року відмовлено у витребуванні письмових доказів та 06.03.2020 року постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Як вбачається з наданого суду відзиву відповідача ОСОБА_6 від 11.11.2019 року, відповідач заперечує позов ОСОБА_1 в повному обсязі. Як вбачається із позовної заяви позивач оскаржує договори позики, укладені між ОСОБА_2 як позичальником та різними фізичними особами як позикодавцями. В обгрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивач не є учасником цих правовідносин та не був стороною чи учасником оскаржуваних договорів. Правовідносини позивача з ОСОБА_2 виникли на підставі інших договорів, які жодним чином не пов`язані з оскарженими договорами. Права позивача як забезпеченого кредитора, жодним чином не змінюються в результаті укладення чи виконання оскаржуваних договорів. Вважає, що зі змісту заяви вбачається, що інтерес позивача полягає у бажанні першочергово та/або одноосібно отримати від ОСОБА_2 заборговані грошові кошти. Відповідач ОСОБА_6 зазначає, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08.05.2018 у справі №466/1773/18 задоволено позов ОСОБА_6 та стягнено із ОСОБА_17 заборгованість згідно оскаржуваних у даній справі договорів. Вказане рішення оскаржувалося ОСОБА_1 в апеляційному порядку із тих самих мотивів, що й позов у даній справі. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21.06.2018, залишеною без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2019 відмовлено у відкритті провадження з підстав, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08.05.2018 не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , який не є стороною як договорів про відступлення права вимоги так і самих договорів позики, та на якого суд не покладав обов`язок повернення коштів.У вказаній вище судовій справі №466/1773/18 підтверджено факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів згідно оскаржуваних договорів. Тобто встановлено факт передачі майна на виконання оскаржуваних договорів, що унеможливлює визнання оскаржуваних договорів фіктивними.

Крім того, відповідач ОСОБА_6 зазначає, що частина відповідачів є родичами ОСОБА_2 . Те, що усі грошові вимоги в подальшому набуті однією особою та факт визнання ОСОБА_2 позову про стягнення позики не свідчить про фіктивність оскаржуваних договорів. Окрім того, відповідач у своєму відзиві зазначає, що факт отримання деякими відповідачами субсидій за комунальні послуги не має жодного відношення щодо укладення договорів щодо отримання позики. У мотивах позову вказано, що підставами для отримання субсидій є низький середньомісячний дохід. Проте нічим не обумовлено незаконність набуття позичених грошових коштів відповідачами саме у період отримання ними субсидій. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова 17.07.2019 року, справа №466/4255/19 року. Позивач ОСОБА_1 оскаржував вказане рішення суду, проте ухвалою Львівського апеляційного суду від 30.08.2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження ув`язку із ти, що права та обов`язки ОСОБА_1 рішенням про розірвання шлюбу не вирішувалися.

Позивач скористався своїм правом, передбаченим ЦПК України та надав відповідачеві та суду відповідь на відзив 04.03.2020 року, в якому підтримав свій позов та додатково пояснив, що також проводиться досудове розслідування, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018140090002497 від 23.06.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, відносно ОСОБА_2 , який з метою ухилитись від повернення боргу перед ОСОБА_1 , протягом 2016 - 2018 рр. спланував та залучив для здійснення неправомірних дій свою дружину, членів своєї родини та інших осіб, зокрема, за попередньою змовою із дружиною 09.10.2017 ініціював в судовому порядку поділ майна подружжя, а також в період січень-листопад 2016 року за попередньою домовленістю з 8-ми фізичними особами (більшість з яких с його родичами - в різних ступенях), на припущення

заявника, шляхом фальсифікації документально «оформив» від них розписки та договори

позики на загальну суму два мільйони доларів США.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 звернулись до суду з заявами про проведення судового розгляду у справі у їх відсутності, позовні вимоги заперечили в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Цитульський В.І. подав до суду заяву, згідно якої просить завершувати судовий розгляд у його відсутності. Просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради подала заяву про проведення судового розгляду справи у її відсутності, при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

Представник позивача адвокат Цімко П.О. подав повторне клопотання про відкладення судового розгляду справи «на інший день» - з посиланням на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року в Україні введено карантин і «Рада суддів України в своєму зверненні до громадян, які є учасниками судових процесів, висловила прохання утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників справи».

Розглянувши вищезгадану заяву представника позивача про відкладення судового розгляду справи «на інший день», суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення цієї заяви, з огляду на наступне.

Дана справа перебуває в провадженні Франківського районного суду з 17 жовтня 2018 року і у всіх учасників справи було достатньо часу для наведення свої доводів у поданому до суду позові шляхом подачі заперечень на позов, письмових пояснень та заперечень на ці пояснення тощо.

Станом на час судового розгляду справи (25.06.2020 року) введений Кабінетом Міністрів України з 12 березня 2020 року карантин триває вже більше трьох місяців і строки його завершення нікому не відомі: ця обставина є загальновідомою і не потребує доказування (частина 3 статті 82 ЦПК України).

Щодо посилання на звернення Ради суддів України з проханням «утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників справи», то дана справа не передбачає обов`язкової присутності в судових засіданнях її учасників. Враховуючи, що позивач скористався своїм правом, передбаченим ЦПК України та подав на адресу суду 04.03.2020 року відповідь на відзив відповідача, суд приходить до переконання, що позивачем чітко висловлена його позиція щодо задоволення заявленого позову та додаткової аргументації не потребує.

В той же час, з метою забезпечення доступу до правосуддя під час дії в Україні карантину та на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 року № 196 було затверджено Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, однак, ні від сторони позивача, ні від його представника заяви до суду про участь у судовому розгляді справи в режимі відеоконференції не поступало.

За вищенаведених обставин суд вважає можливим завершувати судовий розгляд справи за відсутності позивача та його представника на підставі наявних у справі даних та доказів.

У відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється

Дослідивши матеріали судової справи, наданий суду відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, письмові заяви з висловленою позицією сторін щодо заявлених позовних вимог, суд приходить до наступних висновків.

Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відтак судом не приймається твердження позивача, що відповідач ОСОБА_2 уклав фіктивні договори позики грошових коштів із членами своєї сім`ї, родичами та близькими, а також написав фіктивні боргові розписки та уклав договори позики датовані 2016 роком, які були ним використані для створення неіснуючих грошових зобов`язань та штучного обтяження свого майна. А також те, що позивач вважає, що вказані договори позики є фіктивними, як такі, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, і спрямовані на створення штучних боргових зобов`язань, з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання взятих на себе грошових зобов`язань перед позивачем.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1-2 ст. 77 ЦПК України).

Як встановлено в судовому засіданні, між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 24.06.2016 року укладено договір позики на суму 2 488 292, 90 грн. строком на один рік та зобов`язався їх повернути у термін до 24.06.2017 року, що стверджується наявною в матеріалах справи розпискою.

Враховуючи часткове повернення коштів відповідачем ОСОБА_2 в сумі 314 262, 11 грн., ОСОБА_1 звернувся з позовом до Шевченківського районного суду м.Львова до ОСОБА_2 , ОСОБА_12 про стягнення боргу за договором позики. Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 13.09.2018 року у справі №466/8214/17 позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_12 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 5 114 259 грн.

Крім того, як вбачається з наявних в матеріалах справи розписок про укладення договорів позики судом встановлено наступне:

між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 13.01.2016 року укладено договір позики грошових коштів на суму 270 000,00 дол. США;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 05.03.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 180 000 дол. США, зі сплатою процентів, на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 написано розписку;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 24.06.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 150 000 дол. США, на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 написано розписку;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22.11.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 250,000 (без зазначення валюти зобов`язання), на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 написано розписку;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 30.10.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 140 000 дол. США, зі сплатою 10% процентів, на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 написано розписку;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 29.09.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 160,000 дол. США, на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 написано розписку;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 15.05.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 420 000 дол. США зі сплатою процентів, на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 написано розписку;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 26.04.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 230 000 дол. США;

між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , 10.08.2016 року укладено договір позики грошових коштів в сумі 200 000 дол. США.

Крім того, 05.01.2018 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір про врегулювання відносин щодо розрахунків за вищезазначеними договорами, з якого вбачається, що ОСОБА_2 жодних позичених коштів не повертав, а зобов`язався у готівковій формі повернути 2 078 200 дол. США протягом 30 днів з дня підписання цього договору.

В подальшому 12.03.2018 року ОСОБА_6 звернувся до Шевченківського районного суду м.Львова суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення 2 078 200 дол. США. Вказаний позов подано ОСОБА_6 в суд без сплати судового збору.

Як вбачається з рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08.05.2018 у справі №466/1773/18 задоволено позов ОСОБА_6 та стягнено із ОСОБА_17 заборгованість згідно оскаржуваних у даній справі договорів.

Як встановлено в судовому засіданні, вказане рішення оскаржувалося позивачем ОСОБА_1 в апеляційному порядку із тих самих мотивів, що й наведені в даній позовній заяві. Однак, ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21.06.2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08.05.2018 у справі №466/1773/18 залишеною без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2019 відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою позивачем ОСОБА_1 з підстав, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08.05.2018 не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , який не є стороною як договорів про відступлення права вимоги так і самих договорів позики та на якого суд не покладав обов`язок повернення коштів.

У вказаній вище судовій справі №466/1773/18 підтверджено факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів згідно оскаржуваних договорів. Тобто встановлено факт передачі майна на виконання оскаржуваних договорів, що унеможливлює визнання оскаржуваних договорів фіктивними.

Відтак, суд приходить між сторонами в оскаржуваних позивачем договорах позики склалися зобов`язальні цивільно-правові відносини, що виникають з договору позики і регулюються Цивільним законодавством України.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно вимог ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Згідно постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду від 18.09.2013 року по справі №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відтак суд приходить до переконання, що наведені обставини встановлені рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 08.05.2018 у справі №466/1773/18, яке ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21.06.2018 року та Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2019 залишеною без змін, та які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не підлягають доказуванню.

Щодо доводів сторони позивача, про те, що згідно листа Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №2603-761 від 12.07.2018 року на обліку перебували і користувалися субсидією при оплаті за житлово-комунальні послуги у Шевченківському відділі соціального захисту: ОСОБА_3 у період з 01.07.2016 року по 30.04.2018 року; ОСОБА_4 (заявниця - ОСОБА_15 ) у період з 01.06.2015 року по 81.12.2017 року; ОСОБА_11 у період з 01.09.2016 року по 30.04.2018 року; ОСОБА_6 у період з 01.01.2017 року по 30.04.2018 року; у Франкському відділі соціального захисту управління: ОСОБА_9 у період з 01.07.2016 року по 30.04.2018 року.

Зазначена обставина досліджена в судовому засіданні та не може бути підтвердженням для штучного створення грошових зобов`язань ОСОБА_2 перед членами своєї сім`ї, родини та близькими пов`язаними особами.

До того ж, суд зауважує, що посилання позивача на дану обставину, також спростовується вищевказаним рішенням Шевченківського районного суду.

Також суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.03.2019 року по справі 607/15555/17-ц, де зазначено, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням чч.1 та 5 ст.203 ЦК, що за правилами ст. 215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК. (Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України також у постановах: від 21 січня 2015 року у справі №6-197цс14, від 19 жовтня 2016 року у справі №6-1873цс16).

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 судам роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З урахуванням описаних вище обставин, приймаючи до уваги, що судом не встановлено будь-яких неправомірних дій відповідачів щодо позивача ОСОБА_1 в межах заявленого позову, А також те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності факту для визнання оскаржуваних договорів позики фіктивними та у справі відсутні обставини, з якими закон пов`язує право на визнання даних договорів позики фіктивними у даному випадку.

Згідно із ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ст.ст. 12,13,14 ЦК України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту не ґрунтується на законі, обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб захисту прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводить до поновлення його порушеного права.

Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з цим принципом норми цивільного законодавства не передбачають такого способу захисту як визнання дій незаконними.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних доказів в обґрунтування заявлених вимог в контексті вимог статтей 203, 215, 234 ЦК України та у такому слід відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 76, 80, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 274, 275, 279, ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , третьої сторони без самостійних вимог на предмет спору: Управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання договорів позики фіктивними – відмовити.

Повний текст рішення складено 06.07.2020 року.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку відкладення складання повного рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику.

Суддя Мартьянова С.М.