Рішення № 90207498, 01.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/1378/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулкевич І.З.,

секретар судового засідання Іванес Х.О.,

за участю : представника позивача Розмана В.С., представника відповідача 1 Кульчицького М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, Військової частини А 0233 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій

в с т а н о в и в:

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, Військової частини А 0233 , в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0233 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015- 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.05.2018.

- зобов`язати Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій передбаченої пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період 2015 -2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.05.2018;

- стягнути з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону 3000 грн витрат на правову допомогу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що набув статус учасника бойових дій. Проте протягом 2015 - 2018 років додаткова відпустка строком 14-ть календарних днів, як учаснику бойових дій, позивачеві не надавалась, а компенсація за невикористані дні відпустки не була виплачена. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, бажаючи відновити порушені права, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 18.02.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними матеріалами.

06.03.2020 відповідач подав до суду клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем та призначення справи за правилами спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

З огляду на зазначене клопотання, ухвалою від 24.03.2020 призначено справу до розгляду у судовому засіданні та залучено Військову частину А 0233 відповідачем.

19.03.2020 за вх. №15366 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву. Свій відзив обґрунтовує тим, що рішення про виплату чи відмову у виплаті грошового забезпечення позивачу, в тому числі виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, належить приймати ВЧ А0233, в якій і проходив військову службу позивач, а не Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, в якій військова частина знаходиться на грошовому забезпеченні. Так як позивач не проходив службу у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону відсутні його анкетні дані, відомості про наявність статусу учасника бойових дій, у зв`язку з чим він не може підтвердити або спростувати надані позивачем докази.

22.04.2020 зв вх №20750 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву. Свій відзив обґрунтовує тим, що Військова частина А0233 не є розпорядником бюджетних коштів, підпорядковується Військово-медичному клінічному центру Західного регіону, відтак змушена була відмовити у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

12.06.2020 за вх. №29264 від відповідача 1 надійшли доповнення до відзиву. В обґрунтування яких зазначив, що позивач отримав посвідчення учасника бойових дій 22.12.2015, відповідно позивач мав право на використання лише 9 днів додаткової відпустки до 31 грудня, як учасник бойових дій, а не 14 діб як зазначено в позовній заяві.

Також зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини ВЧ2089 від 21.10.2016 №300, позивачу при звільненні встановлено виплатити вихідну допомогу за 14 місяців календарної служби. Проте, відповідно до витягу із наказу командира військової частини А 0233 від 06.05.2018 №130, встановити термін проходження військової служби останнього не можливо. Відтак, на думку відповідача залишається також не можливим встановлення, щодо проходження позивачем у 2017 році служби та право на отримання компенсації як учаснику бойових дій.

Наведені вище обставини на думку відповідача свідчать про безпідставність поданих позовних вимог щодо компенсації за невикористання відпустки, як учасника бойових дій за 2015 і 2017 рік. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

30.06.2020 за вх. №32467 від представника позивача надійшли пояснення на адміністративний позов. Зазначив, що позивач під час проходження військової служби у військових частинах- польова пошта В2089 та А0223 66-го військового мобільного госпіталю у 2015-2018 роках неодноразово приймав участь в проведенні антитерористичної операції, що підтверджується довідкою військової частини А 0233 від 06.05.2018 №119 та посвідченням серії ЮА НОМЕР_2. Відповідно позивачеві протягом 2015 - 2018 років додаткова відпустка строком 14-ть календарних днів, як учаснику бойових дій не надавалась, а компенсація за невикористані дні відпустки не була виплачена. Просить зобов`язати військову частину А0233 нарахувати, а Військово-медичний клінічний центр ЗРУ виплатити компенсацію за невикористану ОСОБА_1 додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив задовольнити.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просив в задоволенні відмовити повністю.

Відповідач 2 у судове засідання не з`явився, подав клопотання про те, що у зв`язку із карантинними обмеження не має можливості з`явитись в судове засідання.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Згідно посвідчення ЮА НОМЕР_2 від 22.12.2015 ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Наказом начальника 66 військового мобільного госпіталю (по особовому складу) від 01.10.2016 №39-РС ОСОБА_1 старшого сержанта, водія-механіка відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріально-технічного забезпечення звільнено з військової служби у запас за підп. "є" п.1 ч.8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наказом командира військової частини-польова пошта В2089 від 21.10.2016 №300 (по стройовій частині), ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

ОСОБА_1 також проходив службу у військовій частині А0233 66-го військового мобільного госпіталю на посаді старшого механіка-акумуляторника відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини А0233.

Наказом начальника 66 військового мобільного госпіталю ( по особовому складу) від 26.04.2018 №23-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за п. "а" ч.6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наказом командира військової частини А0233 від 06.05.2018 №130 (по стройовій частині), ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини А0233 та всіх видів забезпечення.

Позивач звернувся до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки.

08.01.2020 представник позивача, адвокат Розман В.С., звернувся до начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону із адвокатським запитом, у якому зазначив про те, що у жовтні-листопаді 2019 року окремі військовослужбовці (в тому числі й позивач) направили на ім`я командира військової частини А0233 відповідні звернення щодо нарахування та виплати їм, зокрема, компенсації за невикористані відпустки, як учасникам бойових дій. 19.11.2019 командир військової частини А0233 копії звернень вказаних військовослужбовців направив на адресу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, а також повідомив вищевказаних осіб про те, що оскільки згідно наказу Міністерства оборони України №905 від 19.12.2014 бухгалтерський облік військових частин, які не є розпорядниками бюджетних коштів, ведуть військові частини до яких вони зараховані на відповідні види забезпечення, з відповідними зверненнями слід звернутися до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону м. Львів. У зв`язку з вищенаведеним представник позивача у вказаному адвокатському запиті просив відповідача повідомити, чи розглянуті зазначені звернення військовослужбовців (в тому числі й позивача) та надати їм відповіді.

17.01.2020 листом за вих.№281 Військово-медичний клінічний центр Західного регіону на адвокатський запит представника позивача адвоката Розмана В.С. надав відповіді на звернення колишніх військовослужбовців військової частини А0233, зокрема, й відповідь на звернення ОСОБА_1 .

В наявній в матеріалах справи відповіді на звернення ОСОБА_1 частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій зазначено, що у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону за належності опрацьовано звернення позивача щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки та за результатами опрацювання в межах компетенції повідомлено про те, що "виходячи з того, що на дату виключення зі списків військової частини рішення щодо надання зазначеної додаткової відпустки або виплати грошової компенсації за невикористані її календарні дні, а також Вашого звернення (рапорту) не було то підстав для нарахування й виплати за 2015, 2016, 2017, 2018 роки немає". "Враховуючи вищевикладене ми змушені відмовити Вам у Вашому проханні. Дане рішення Ви можете оскаржити до вищого органу управління або суду".

Вважаючи вказану бездіяльність протиправною, позивач з метою відновлення порушених прав звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст. 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі, якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно з ст. 1 Закону №3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, за приписами ст. 1 Закону №3543-XII мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; а демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону №3551-XII, п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, ст. 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Тому у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.

При ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18) та Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії ЮА НОМЕР_2 від 22.12.2015.

Судом зі змісту наказу №300 (по стройовій частині) від 21.10.2016 та №130 від 06.05.2018 з`ясовано, що на час його прийняття, відповідач не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за 2015-2018 роки. Доказів протилежного до матеріалів справи не представлено.

Таким чином з позиції суду при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та її невиплати.

Судом також встановлено, що Військова частина пп В2089 (на даний час А0233) знаходиться на фінансовому забезпеченні при Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, що підтверджується самим Військово-медичним клінічним центром Західного регіону.

Відповідно до вимог п.1.4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року №280 забезпечувальний фінансовий орган стосовно військових частин, які зараховані до нього на фінансове забезпечення, зобов`язаний: надавати бюджетні асигнування та здійснювати фінансування військових частин у порядку визначеному законодавством; надавати командирам військових частин методичну та практичну допомогу в організації та ведені фінансового господарства; забезпечувати керівними документами з фінансових питань. Забезпечувальний фінансовий орган та служби забезпечення мають право давати вказівки та роз`яснення про призначення та порядок використання коштів виключно в межах їхньої відповідальності.

З огляду на вищенаведене, суд прийшов до висновку, що саме на Військово-медичний клінічний центр Західного регіону покладний обов`язок виплати позивачу грошової компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Також оскільки позивач, відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір", звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався, а отже, не підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо відшкодування судових витрат у вигляді оплати на правову допомогу, суд зазначає таке.

Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (ч.3 ст.132 КАС України).

Згідно ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокату та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги представником позивача долучено: договір про надання правової допомоги від 08.01.2020 року, ордер на надання (правової) допомоги, посвідчення адвоката від 08.01.2020 №1011834, акт виконаних робіт від 07.02.2020 свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності, квитанція №43 від 07.02.2020 на суму 3000 грн.

Враховуючи предмет спору, а також спрощений порядок розгляду справи, суд прийшов до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача з Військової частини-польова пошта А0233 за рахунок бюджетних асигнувань у сумі 1500 грн.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 262 пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0233 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015- 2018 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.05.2018.

3. Зобов`язати військову частину А0233 (ЄДРПОУ: 27983094) нарахувати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій передбаченої пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період 2015 -2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.05.2018.

4. Зобов`язати Військово-медично клінічний центр Західного регіону ( ЄДРПОУ 08160677) виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015- 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.05.2018.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0233 (85300, Донецька область, м. Покровськ, вул. С.Бовкуна, 20, ЄДРПОУ 24983094) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот гривень).

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06 липня 2020 року.

Суддя Гулкевич І.З.