Ухвала суду № 90203497, 21.05.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19386/20-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва Бусик О.Л., при секретарі Дибі І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні судове провадження за клопотанням адвоката Онученка Дмитра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.06.2019 року у кримінальному провадженні № 42018000000002080, в частині заборони розпорядження майном,-

В С Т А Н О В И В :

14.05.2020 в провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Бусик О.Л. надійшло клопотання адвоката Онученка Дмитра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , з урахування поданих доповнень до клопотання про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.06.2019 року за №757/28302/19-к, на майно, у кримінальному провадженні № 42018000000002080, а саме: на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 686601180000, площа 129.9 кв. м) в частині заборони розпорядження вказаним майном, та скасування встановленого ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.05.2020 року за № 757/10483/20-к порядок у зберігання речового доказу у кримінальному провадженні № 42018000000002080, а саме: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 686601180000, площа 129.9 кв. м), яка на праві власності належить ОСОБА_1 , шляхом передачі її в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Мотивуючи подане клопотання про скасування арешту майна, заявник вказує, що на даний час вказаний арешт підлягає скасуванню в частині заборони розпорядження з огляду на те, що станом на дату постановлення ухвали про накладення арешту та станом на дату звернення з даним клопотанням, у матеріалах кримінального провадження відсутні докази того, що з моменту пред`явлення підозри підозрюваним вчинялись будь-які дії, направлені на відчуження майна для уникнення можливої конфіскації, та акцентує увагу на тому, що у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 проживає разом зі своєю дружиною та малолітнім сином. У цій же квартирі зареєстроване місце проживання малолітнього сина ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Це також свідчить про те, що пошкодження, псування, знищення, передачі цього майна з боку ОСОБА_1 виключається.

В судове засідання особа, що звернулась з клопотанням не з`явилась, про дату час та місце розгляду провадження повідомлена належним чином. Через канцелярію суду адвокат Онученко Д.С. подав заяву, в якому останній вимоги клопотання підтримав в повному обсязі, просив його задовольнити з наведених в ньому підстав, а судовий розгляд провести за його відсутності на підставі наявних у провадженні матеріалів.

Представник Офісу Генерального прокурора у судове засідання не з`явився, заяви, клопотання або письмові заперечення не були подані, про причини неявки до суду не повідомлено.

Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду клопотання слідчим суддею не здійснювалась.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання, матеріали, якими воно обґрунтовується, приходить до наступного.

Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням НП України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42018000000002080 від 23.08.2018 за фактом, у тому числі, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту, збут завідомо фальсифікованих лікарських засобів, вчиненого за попередньою змовою групою осіб..

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Бортницької В.В. від 10.06.2019 у справі № 757/28203/19-к, за результатом розгляду клопотання прокурора відділу Генеральної прокуратури України Торопчина С.О. про накладення арешту на майно, у кримінальному провадженні № 42018000000002080, накладено арешт, шляхом заборони відчуження, розпорядження майном, серед іншого, на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 686601180000, площа 129.9 кв. м).

У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у заявника права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.

Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 05.11.2019 при накладенні арешту слідчий суддя виходив з того, що на даному етапі досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту майна з метою подальшої спеціальної конфіскації майна підозрюваного, що є доцільним та співмірним заходом забезпечення кримінального провадження.

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється на протязі тривалого проміжку часу, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об`єктивні підстави для подальшого обмеження ОСОБА_1 у праві розпорядження належним йому майном.

Із матеріалів провадження вбачається, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна як його арешт, оскільки невжиття заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, враховуючи що санкція статті Кримінального кодексу України, відповідно до якої кваліфіковано дії підозрюваного у кримінальному провадженні, передбачає вид покарання у вигляді конфіскації майна, може призвести до його відчуження, а слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Разом з тим, слідчий суддя погоджується з доводами заявника, щодо необхідності скасування арешту майна на квартиру в частині встановлення заборони розпорядження вказаним майном, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

На теперішньому етапі досудового розслідування потреби досудового розслідування не можуть виправдовувати таке втручання у права та інтереси власника майна як позбавлення права розпоряджатися майном. Для досягнення завдань такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна достатнім буде позбавлення права лише відчужувати майно, оскільки заборона розпоряджатися майном буде не тільки надмірно обмежувати проживання зареєстрований там осіб.

Між тим, при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Що стосується розгляду клопотання адвоката Онученка Д.С. в частині скасування передачі майна в управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, застосованого ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва №757/10483/20-к від 08.05.2020, то слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Так, відповідно до ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4 ст. 9 КПК України передбачено, що у разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 24 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд (рішення від 06.03.2018, справа № 243/6674/17-к, провадження № 51-499км17).

В даному випадку, діючим кримінально-процесуальним кодексом України, на противагу вирішенню іншого питання (накладення арешту та скасування арешту майна), не передбачено, ні в апеляційному, ні в іншому порядку перегляд рішення про передачу активів в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, що істотно порушує право осіб на ефективний засіб юридичного захисту.

Зазначені обставини свідчать про наявність прогалин в праві стосовно процесуального врегулювання розгляду слідчим суддею питання щодо скасування передачі активів в управління Національного агентства України.

За таких обставин, враховуючи, що питання про передачу активів в управління Національному агентству, відповідно до положень КПК України та Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» є похідним і напряму залежить від арешту майна, який повинен передувати, тому слідчий суддя вважає за можливе, з метою забезпечення права осіб на ефективний засіб юридичного захисту, розглянути в цій частині клопотання адвоката Онученка Д.С. та застосувати аналогію закону, за правилами, закріпленими в Главі 17 КПК України.

Як встановлено в ході судового розгляду клопотання, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.05.2020 року за № 757/10483/20-к передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ 41037901) нерухому майно, питання про зняття арешту з якого порушується заявником у цьому клопотанні.

Відповідно до абзацу 7 ч. 6 ст. 100 КПК України, речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

Тобто, з вимог вказаної статті вбачається, що сума або вартість активів повинна дорівнювати або перевищувати 200 розмірів мінімальної заробітної плати на 1 січня, при цьому ст. 100 КПК України встановлює вимогу визнання активів речовими доказами вартістю більше ніж 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 1 Закону, управління активами - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Суд також наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу №1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою.

З`ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з`ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом. У таких сферах, як житлова, що відіграє центральну роль у забезпеченні добробуту й економічної політики в сучасному суспільстві, Суд поважатиме законодавчі рішення, якщо вони відповідають загальним інтересам і ґрунтуються на чітко сформульованому розумному вмотивуванні (рішення у справі «Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84, рішення від 19 грудня 1989 р., п. 48, та у справі «Шассанью та інші проти Франції» (Chassagnou and Others v. France) [GC], від 29 квітня 1999 р., заяви №№ 25088/94, 28331/95 та 28443/95, п. 75). Рішення у справі «"Іммобільяре Саффі" проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [GC] від 28 липня 1999 р., заява № 22774/93, п. 49.

Так, у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» заявники скаржились на те, що постанова муніципалітету міста Стокгольм, яка дозволяла місцевій владі відчужувати за своїм бажанням практично без обмежень будь-яку власність, порушувала їхнє право власності за статтею 1 Протоколу №1. Суд ухвалив, що хоч подібне відчуження теоретично залишало за власниками право користуватися та розпоряджатися своєю власністю, однак практично їхні можливості робити це були обмежені настільки, що застосування шведського закону справді порушувало їхнє право на вільне володіння своїм майном. Розглянувши справу, Суд також підкреслив свою думку про те, що Конвенція у цілому вимагає збереження балансу між інтересами суспільства і основними правами людини, та зауважив, що у випадку позбавлення власності, встановлені обмежень на користування нею чи в інших подібних випадках справедливість вимагає, щоб особам, які постраждали, було надано право оскаржувати рішення уряду з питань позбавлення власності, встановлення контролю за її використанням і було надане відшкодування.

Аналізуючи вказані норми, слідчий суддя приходить до висновку, що, основною метою застосування судом такого заходу обмеження права власності, як передача активів в управління Національному агенству, було забезпечення їх збереження та збереження їх економічної вартості.

Разом з тим, слідчому судді стороною обвинувачення не надано даних про спрямування дій для проведення оцінки та отримання звіту про оцінку активів, зокрема вказаного майна, які прямо суперечать статті 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» та ст. 100 КПК України.

Тому, слідчий суддя вважає необхідним скасувати, застосовану ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.05.2020, передачу активів в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Враховуючи вказане, правова підстава для арешту майна заявника продовжує існувати, в той же час, враховуючи ту обставину, що однією із засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як представник органу досудового розслідування в судове засідання не з`явився та не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження в частині заборони розпорядження арештованим майном, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належного йому майна, у зв`язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна в частині заборони його розпорядженням, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 98, 167, 170,171, 172, 173, 174, 379 КПК України, Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», слідчий суддя,

У Х В А Л И В :

Клопотання адвоката Онученка Дмитра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 686601180000, площа 129.9 кв. м), накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.06.2019 року за №757/28302/19-к, в частині заборони розпорядження вказаним майном.

Скасувати передачу нерухомого майна - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 686601180000, площа 129.9 кв. м), в управління за договором Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на підставах у порядку та на умовах, визначених ст.ст. 19, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», переданого на підставі ухвали слідчого судді від 08.05.2020 року за № 757/10483/20-к.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя О.Л. Бусик