Рішення № 90202900, 18.06.2020, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року м. Черкаси справа № 925/1351/19

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М., за участі представників :

від прокуратури: Кожушко Н.В.;

від заявника-боржника: Капустін М.Р. - за довіреністю; Назаренко С.А. - адвокат за ордером;

від членів комітету кредиторів: не з`явилися;

від третіх осіб: не з`явилися;

від відповідача: Комлик І.С. -адвокат за ордером;

за участі Андрієнко Є.В. - за довіреністю від Центрального міжрегіонального управління Мінюсту (м. Київ)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою

ініціюючого кредитора, Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла,

до боржника, Державного підприємства "Машинобудівний завод "Оризон",

про банкрутство юридичної особи (справа № 10/2180) в межах справи за заявою ДП "Машинобудівний завод "Оризон" до ОСОБА_1 про витребування майна, скасування запису про право власності, реєстрацію права власності

ВСТАНОВИВ

Провадження у справі про банкрутство державного підприємства "Машинобудівний завод "Оризон" здійснюється відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства.

У межах вказаної справи ліквідатор державного підприємства "Машинобудівний завод "Оризон" звернувся з заявою № 02-31/507 від 14.11.2019 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння (а.с. 23-33 том 23) в якій просить суд:

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_1 ) на користь державного підприємства "Машинобудівний завод "Оризон" (код ЄДРПОУ 32480440, юридична адреса: вул. Мазура, буд. 24, м. Сміла, Черкаська область, 20700) нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2, яка складається з виробничого корпусу літ.А-1 та адміністративно-побутових приміщень літ.А-3, реєстраційний номер 8334291711105, розташовану по АДРЕСА_2, площею 1429,5 кв.м.;

- скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 27196984 від 25.07.2018 право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1 ) на нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2 до складу якої входять виробничий комплекс літ. А-1 та адміністративно-побутові приміщення літ.А-3, за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер нерухомого майна : 833429171105 (запис внесений до Державного реєстру приватним нотаріусом Романій Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42227962 від 25.07.2018);

- зареєструвати право власності державного підприємства "Машинобудівний завод "Оризон" (код ЄДРПОУ 32480440, юридична адреса: вул. Мазура, буд. 24, м. Сміла, Черкаська область, 20700) на нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2 до складу якої входять виробничий комплекс літ. А-1 та адміністративно-побутові приміщення літ.А-3, за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер нерухомого майна : 833429171105.

Згідно ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

При розгляді справи № 10/2180 ухвалою від 18.02.2020 суддя Хабазня Ю.А. заявив та задовольнив самовідвід у розгляді у межах справи про банкрутство позовної заяви боржника у особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Носань Н.С., від 14.11.2019 № 2-31/507 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 належного банкруту вказаного нерухомого майна (справа № 925/1351/19).

Справу передано в провадження судді Господарського суду Черкаської області Спаських Н.М.

Ухвалою від 20.02.2020 (а.с. 3-4) суддею Спаських Н.М. прийнято до свого провадження (в частині розгляду у межах справи про банкрутство позовної заяви боржника у особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Носань Н.С., від 14.11.2019 № 2-31/507 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 належного банкруту нерухомого майна (нежитлової будівлі корпусу НОМЕР_2, яка складається з виробничого корпусу (літ.А-1) та адміністративно-побутових приміщень (літ.А-3), реєстраційний номер 8334291711105, розташованих по АДРЕСА_2, площею 1429,5 кв.м), скасування та внесення відповідних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження (ч. 4 ст. 247 ГПК).

В судовому засіданні представник позивача ДП "МЗ "Оризон" позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 проти задоволення позовних вимог заперечив, вважає, що оскільки рішення про проведення аукціону не скасовано, то до первісного покупця спірного майна перейшли права власника, майно продано на виконання судового рішення, а також до заявлених позовних вимог просить застосувати строки позовної давності.

Прокурор та представник Центрального міжрегіонального управління Мінюсту паросять позов задовольнити.

Заявником позову подано суду заперечення №02-31/29 від 11.01.2020 (а.с. 145-148) на заяву про застосування строку позовної давності, в якій представник ДП "МЗ "Оризон" вказав, що початком перебігу строку позовної давності слід вважати саме прийняття апеляційним судом Черкаської області постанови 02.12.2016 про скасування рішення Смілянського міськрайонного суду про визнання права власності за первісним покупцем ОСОБА_2 . Саме з цього моменту достовірно встановлено факт порушення права господарського відання ДП "МЗ "Оризон" та право власності Міністерства промислової політики на майно, виявлені порушення щодо відчуження нежитлових будівель корпусу НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2 , отже строк позовної давності не пропущено.

В судовому засіданні 18.06.2020 у відповідності до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заслухавши доводи та заперечення учасників справи і оцінивши наявні докази у справі в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з такого:

Відповідно до довідки Управління архітектури, регулювання, забудови та земельних відносин міста Смілянської міської ради № 1 від 25.01.2008, згідно до чергового плану міста та проведення впорядкування адресної нумерації, корпусу НОМЕР_2, що належить ДП «МЗ «ОРИЗОН», та мав адресу: АДРЕСА_2, надано нову адресу: АДРЕСА_2.

Згідно протоколу проведення прилюдних торгів (аукціону) з продажу арештованого майна б/н від 15.02.2008, складеного ЧФ ТОВ «СТРАТЕГ», 15.02.2008 на прилюдних торгах (аукціоні), проведених за ініціативною відділу державної виконавчої служби Смілянського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_2 придбав:

- лот № 1 - «адміністративно-побутові приміщення корпусу НОМЕР_2 «Машинобудівного заводу «ОРИЗОН». загального площею 383,48 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3», за 122144,00 грн.;

- лот № 2 - «виробничі приміщення корпусу НОМЕР_2 «Машинобудівного заводу «ОРИЗОН», загальною площею 1045,71 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3», за 218900,00 грн.

Фактична адреса придбаних приміщень корпусу АДРЕСА_2, а не АДРЕСА_3, як вказано в протоколі.

Спору щодо ідентифікації спірного майна за його адресою між сторонами немає. Доказів про те, що приміщення корпусу АДРЕСА_2 належали іншій особі, ніж ДП «МЗ «ОРИЗОН» в справу не подано.

Представник ДП "Машинобудівний завод "Оризон" вказав, що на час продажу спірного майна з аукціону у заводу не було належним чином оформлено документів (свідоцтво) про право власності на об`єкт нерухомості. Тому для подальшої легалізації придбаного нерухомого майна, ОСОБА_2 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області із позовом про визнання договору купівлі-продажу не посвідченого нотаріально, дійсним та визнання права власності на придбане ним з прилюдних торгів майно - адміністративно-побутові та виробничі приміщення корпусу НОМЕР_2, загальною площею 1419,8 кв.м. що належать ДП «МЗ «ОРИЗОН» за адресою: АДРЕСА_2.

17.03.2008 Смілянським міськрайонним судом Черкаської області прийнято рішення по справі № 2-705/2008 (а.с. 166 том 24) , яким позов ОСОБА_2 задоволено повністю та визнано договір купівлі-продажу, за яким 15.02.2008 ОСОБА_2 купив з прилюдних торгів майно - належну державному підприємству «машинобудівний завод «Оризон» будівлю корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення), загальною площею 1419,8 кв.м., по АДРЕСА_2 дійсним. Також було визнано і право власності ОСОБА_2 , на придбану ним будівлю корпусу НОМЕР_2.

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 02.12.2016 у справі № 22-ц/793/2389/16 (а.с. 147-152 том 24) рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області скасоване та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Після прийняття Смілянським міськрайонним судом Черкаської області рішення по справі № 2-705/2008, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 157382952 від 24.02.2019, 08.04.2008 було внесено запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на корпус АДРЕСА_2 .

Реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 дала можливість в подальшому вчинити ряд правочинів купівлі-продажу щодо даного майна на користиь інших набувачів.

Так, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 157382952 від 24.02.2019 приватним нотаріусом Новіковим І.М. посвідчено 19.08.2008 договір купівлі-продажу та зареєстровано його в реєстрі за номером 7215, за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбав нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення) за адресою: АДРЕСА_2.

14.11.2009, укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі корпусу НОМЕР_2, за яким ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 придбала нежитлові будівлі корпусу НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2, вартість продажу склала 200 000,00 грн.

21.07.2010 Смілянським міськрайонним судом Черкаської області по справі № 2-1972/10 винесено рішення, яким задоволено позов ОСОБА_3 , визнано договір купівлі-продажу нежитлової будівлі корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення) площею 1419,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, дійсним; визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення) площею 1419,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 178-179 том 24).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27190499 від 02.09.2010 (а.с.180 том 24) Смілянським виробничим відділком комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» прийнято рішення про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення) площею 1429,5 кв.м., адреса: АДРЕСА_2 за ОСОБА_3

30.09.2015 Смілянською міською радою Черкаської області на LХХV сесії прийнято рішення № 75-119/VI (а.с.190-191 том 24), яким було передано в оренду земельну ділянку комунальної власності ( кадастровий номер 7110500000:06:003:0101), площею 0,7131 га ОСОБА_3 під нежитлову будівлю корпусу АДРЕСА_2.

26.01.2016 державним реєстратором прав на нерухоме майно Смілянського міськрайонного управління юстиції Миколенко Тарасом Олександровичем було прийнято рішення № 27934131 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а.с. 203 том 24), яким було проведено державну реєстрацію права приватної власності на нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення), що розташований: АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 52122532 від 27.01.2016 ( а.с. 204-205 том 24), нежитловій будівлі корпусу НОМЕР_2 було присвоєно реєстраційний номер 833429171105.

01.02.2016. приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Плахою Т.І.. посвідчено договір дарування нежитлової будівлі ( а.с. 206-207 том 24), за яким ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв в дар нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення), що розташована за адресою: АДРЕСА_2, а саме: літ. А-1, а-3 - виробничий корпус, адміністративно-побутові приміщення, загальною площею 1429,5 кв.м.

01.02.2016 приватним нотаріусом Плахою Тамарою Іванівною прийнято рішення № 28021052 (а.с.208 том 24) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано за ОСОБА_4 право власності на нежитлові будівлі корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення), за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до протоколу зборів засновників ТОВ «Торговий дім «Еколюкс-Баварія» № 1 від 15.02.2016 єдиним засновником якого є ОСОБА_4. , було прийнято рішення:

- про створення підприємства у формі ТОВ «Торговий дім «Еколюкс-Баварія»;

- про створення статутного капіталу Товариства з одним засновником у розмірі 11975000,00 грн., що становить 100 % статутного капіталу Товариства;

- створити статутний капітал Товариства шляхом внесення до нього майна - нежитлової будівлі корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення) за адресою: АДРЕСА_2.

15.02.2016 складено акт прийому-передачі майна, яке вносить засновник для формування статутного капіталу ТОВ «Торговий дім «Еколюкс-Баварія», яким засновник ОСОБА_4 передав до статутного капіталу Товариства нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення) за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 11975000,00 грн.

Відповідно до протоколу зборів засновників ТОВ «Торговий дім «Еколюкс-Баварія» № 2 від 25.10.2017, єдиним засновником цього товариства ОСОБА_4 прийнято рішення:

- припинити діяльність Товариства шляхом ліквідації;

- повернути Засновнику вклад в статутний капітал у розмірі 100 % у первісному вигляді, а саме: майно - нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення) за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 11975000,00;

призначити ліквідатором ОСОБА_4 .

01.11.2017 складено акт прийому-передачі майна, яким ОСОБА_4 повернуто вклад в статутний капітал цього товариства в первісному вигляді, а саме: майно - нежитлові будівлі корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення) за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 11975000,00 грн..

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 157382952 від 24.02.2019 (а.с. 47-51 том 23) державним реєстратором Виконавчого комітету Смілянської міської ради Миколенко Т.О. внесено запис 23622036, та прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38401257 від 29.11.2017, яким зареєстровано право власності ОСОБА_4 на нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення) за адресою: АДРЕСА_2, на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 01.11.2017.

Відповідно до тієї ж інформаційної довідки, 25.07.2018 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій П.В. посвідчено договір купівлі-продажу та зареєстровано його в реєстрі за номером 7840, за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 придбав нежитлові будівлі корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення) за адресою: АДРЕСА_2.

Позивач доводить і це не спростовано наявними у справі доказами, що корпус НОМЕР_2 адресою: АДРЕСА_2, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 188575041 від 13.11.2019 (а.с. 45-46 том 23), в даний час зареєстрований за громадянином ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25.07.2018, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. і зареєстрованого в реєстрі за номером 7840.

Отже, останнім власником спірного нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2, за яким воно зареєстровано на праві власності зараз, є відповідач ОСОБА_1 .

Учасниками справи дані обставини не заперечуються.

Ухвалою суду від 20.11.2019 вжито заходи забезпечення позову та заборонено ОСОБА_1 здійснювати будь-які дії з вказаним майном, в т.ч. відчужувати, змінювати власника, передавати в заставу (іпотеку), передавати до статутного фонду юридичних осіб.

Позивач доводить, що з моменту прийняття апеляційним судом Черкаської області 02.12.2016 рішення про скасування рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області по справі № 2-705/2008 від 17.03.2008, законним власником корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутових та виробничих приміщень) за адресою: АДРЕСА_2, знову є державне підприємство "Машинобудівний завод «Оризон».

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

До відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору застосовується віндикація. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до ст. 330 ЦК, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Отже, спосіб захисту порушеного права позивачем обрано вірно і ним не повинен застосовуватися механізм визнання правочину недійсним, виходячи ще й з такого:

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України. Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом із тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, це ст. 387 та 388 ЦК України, якими власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача.

У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

З цього також випливає, що власник майна не повинен визнавати недійсним весь ланцюжок угод купівлі-продажу щодо його майна - йому достатньо заявити позов про витребування свого майна у останнього власника, як у добросовісного набувача (при застосуванні ст. 388 ЦК України).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Суд не погоджується із доводами відповідача про збереження прав у первісного покупця ОСОБА_2 на спірний об`єкт за результатами проведення аукціону (прилюдних торгів), виходячи з такого:

Рішення про визнання переможцем торгів ОСОБА_2., оформлене протоколом від 15.02.2008 дійсно не скасовано.

Однак свідоцтво про право власності на придбаний спірний об`єкт ОСОБА_2 не було видано. Судове рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17.03.2008, за яким за ОСОБА_2 було визнано право власності на об`єкт, а договір купівлі-продажу визнано дійсним, 02.12.2016 року було скасовано Апеляційним судом Черкаської області.

За правилами ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

На думку суду, оскільки право власності на об`єкт за ОСОБА_2 було зареєстровано на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, то немає підстав вважати, що у ОСОБА_2 належним чином виникло та збереглося право власності на приміщення корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутових та виробничих приміщень) за адресою: АДРЕСА_2.

Представник відповідача не зміг пояснити та доказати суду нормами чинного законодавства , як називається збережене за ОСОБА_2 титульне право на спірний об`єкт за умови, що йому Свідоцтво про право власності за результатами аукціону видано не було, а рішення суду про визнання за ним права власності скасовано.

За таких обставин слід вважати, що право власності на приміщення корпусу НОМЕР_2 (адміністративно-побутових та виробничих приміщень) за адресою: АДРЕСА_2 до ОСОБА_2 належним чином не перейшло, тому це право власності у позивача ДП "Машинобудівний завод "Оризон" не припинилося і не зникло.

За такої обставини не має вирішального значення факт продажу спірного майна на виконання судового рішення, як передбачене законодавцем обмеження на витребування цього майна у добросовісного набувача.

Скасування судового рішення про право власності за ОСОБА_2 і подальший кількаразовий перепродаж майна між різними особами є доказом того, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею, що дає право позивачу витребувати майно у його останнього добросовісного набувача ОСОБА_1 .

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251 цс15., правомірність якого неодноразово підтверджено постановами Великої Палати Верховного Суду.

До позовних вимог відповідач ОСОБА_1 просить застосувати строк позовної давності, обґрунтовуючи його наступним:

За правилами ст. 257 та 261 ЦК України загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю в три роки. При цьому перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася. або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг строку позовної давності однаково розраховується як для особи, право якої порушено, так і для суб`єкта, який може пред`явили позов в інтересах цієї особи. Тому не можуть братися до уваги доводи новопризначеного керівника підприємства, створеної ліквідкомісії, що їм до часу свого призначення не було відомо про порушене право підприємства.

Відповідач доводить, що про вибуття із володіння ДП "МЗ "Оризон" спірного майна на користь ОСОБА_2 даному підприємству було відомо ще з 15.02.2008 року, про що підприємство не могло не знати. Тому початок перебігу строку позовної давності слід відраховувати з цієї дати і тому строк позовної давності є пропущеним, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд не погоджується з такими доводами, виходячи з наступного:

У відповідності до ч. 3-5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, якщо порушене право буде доведено і позовна давність пропущена з поважних причин, порушене право підлягає захисту. Якщо порушене право не доведено, то у позові слід відмовити за недоведеністю правової підстави позову без застосування строку позовної давності.

Як вірно вказує відповідач, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач не ставить питання про визнання незаконним рішення, оформленого протоколом проведення прилюдних торгів (аукціону) з продажу арештованого майна від 15.02.2008, складеного ЧФ ТОВ "Стратег", а тому перевірка обставин дотримання процедури продажу даного майна, зокрема, отримання необхідної згоди Фонду державного майна України на відчуження, не є предметом доказування у даній справі.

Позивач просить застосувати положення ст. 387, 388 ЦК України провитребуванняя майна у добросовісного набувача.

Ст. 388 ЦК передбачає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже застосування цієї норми залежить від обставин вибуття майна з володіння його власника та оплатності чи безоплатності набуття цього майна набувачем.

Застосування даної норми виключно через віндикційний позов не вимагає визнання недійсними всього ланцюжка договорів купівлі-продажу, якщо майно неодноразово переходило між його набувачами.

Факт того, що ОСОБА_2 не мав права відчужувати спірне майно, оскільки його право власності за судовим рішенням Смілянського міськрайонного суду по справі № 2-705/2008 від 17.03.2008 було в подальшому скасовано, доведено постановою апеляційного суду Черкаської області від 02.12.2016.

З обставин справи вбачається, що безспірний доказ для застосування ст. 388 ЦК України про те, що спірне майно вибуло із володіння позивача проти його волі, виник лише за результатами прийняття рішення апеляційним судом Черкаської області 02.12.2016, яким було скасовано рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області по справі № 2-705/2008 від 17.03.2008 про визнання права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_2 .

У відповідності до ч. 1,4 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже строк позовної давності по обставині порушеного права в даному випадку слід обраховувати з 02.12.2016 і тому поданий 15.11.2019 позов у даній справі є таким, що пред`явлено в межах строку позовної давності.

Однак крім цієї обставини суд враховує також і те, що позов є віндикаційним і повинен бути поданий до останнього власника, у якого у володінні фактично є об`єкт.

Тому якщо позивач у даній категорії спору знає про факт порушеного права, але не знає про особу, яка його порушила (а це є останній власник майна, у якого об`єкт витребовується), то захистити порушене право на підставі ст. 388 ЦК України у позивача немає повної можливості.

Отже, якщо відповідач ОСОБА_1 другий раз став власником спірного майна лише 25.07.2018 і його право власності у відповідному Державному реєстрі на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі було зареєстровано лише в цей день (а.с. 45 том 23) то саме з 25.07.2018 позивач є таким, що міг і взнав про особу, яка порушила право позивача і саме з цієї дати також можна правомірно обраховувати початок перебігу строку позовної давності для заявленого у справі позову, який на дату звернення до суду не сплив.

Суд вказує, що незважаючи на те, що ОСОБА_1 двічі ставав власником спірного виробничого корпусу НОМЕР_2, однак це не є перешкодою для пред`явлення до нього позову про витребування майна, як до останнього власника цього майна. Така обставина не позбавляє позивача ніяких прав захисту, якими він бажає скористатися в порядку ст. 388 ЦК України.

Також не є перешкодою позивачу для звернення з віндикаційним позовом до останнього власника майна, якщо позивач до цього не заявляв аналогічні позови до всіх попередніх власників спірного майна. Ця обставина теж не позбавляє позивача можливості здійснювати захист своїх прав через витребування майна у ОСОБА_1 після того, як позивачу стане відомо про цього останнього власника.

Суд виходить з того, що протилежне положеннями чинного законодавства не передбачено.

Отже, суд вважає, що судовим рішенням апеляційного суду Черкаської області від 02.12.2016 по справі № 2-705/2008 було достовірно встановлено факт порушеного права у позивача вибуттям спірного майна з його володіння поза його волею, а про останнього власника майна (ОСОБА_1), у якого його можна витребувати для застосування ст. 388 ЦК України, позивачу могло бути відомо лише з 25.07.2018 року з відкритої інформації ДР речових прав на нерухоме майно.

Ці дати вказують на дотримання позовної давності у спорі між сторонами, який зареєстровано судом 15.11.2019.

Суд не погоджується із доводами відповідача, що в даному випадку слід поза іншими інтересами безумовно забезпечувати правову визначеність для відповідача, як набувача майна. Відповідач вказує, що питання про витребування майна фактично вирішується судом у 2019-2020 роках, в той час як вибуття майна відбулося ще в 2008 році. Суд при цьому враховує, що ОСОБА_2 достеменно знав про судовий спір щодо набуття ним права власності на спірне майно (він сторона спору), це майно неодноразово перепродувалося між різними особами, які могли отримати відкриту інформацію з ДР судових рішень про існування спору щодо майна та вільно оцінувати ризики щодо укладення правочинів.

Отже суд приходить до висновку, що до повного задоволення підлягає вимога про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 ) на користь Державного підприємства "Машинобудівний завод "Оризон" (ідентифікаційний код 32480440, Черкаська область, м. Сміла, вул. Мазура, 24) нежитлової будівлі корпусу НОМЕР_2, яка складається з виробничого корпусу /літ.А-1/ та адміністративно-побутових приміщень /літ.а-3/, розташовану по АДРЕСА_2, площею 1429,5 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна 833429171105.

Друга позовна вимога про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності на спірне майно за ОСОБА_1 є похідною вимогою про витребування у нього майна як з чужого незаконного володіння. Дана вимога спрямована на повне відновлення права власності позивача на спірне приміщення.

Суд також враховує, що у відповідності до ч. 2 ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При витребуванні майна у добросовісного набувача в порядку ст. 388 ЦК України за ним не може зберігатися реєстрація права власності на спірне майно, оскільки це створить перешкоди первісному власнику у реєстрації за собою його права власності, на захист якого і спрямовано позов.

Тому підлягає до задоволення і вимога скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №27196984 від 25.07.2018 про право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2, до складу якої входять виробничий корпус /літ.А-1/ та адміністративно-побутові приміщення /літ.а-3/, розташовану по АДРЕСА_2, реєстраційний номер нерухомого майна 833429171105 (запис внесений до Державного реєстру приватним нотаріусом Романій Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42227962 від 25.07.2018).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вимога зареєструвати право власності Державного підприємства "Машинобудівний завод "Оризон" на спірне майно, задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не вказано, чим передбачено такий спосіб захисту його права та не доведено правомірність його підстав.

За загальним правилом, викладеним у ст. 16 ЦК України, порушене право захищається способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Реєстраційні дії за нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» покладено на державного реєстратора (ст. 10 Закону) за умови надання визначеного переліку правоустановчих документів і тому суд не може підміняти власним рішенням дії реєстратора.

Згідно положень ст. 11 вказаного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Позивач взагалі не визначився, до кого заявлено цю вимогу та не довів, що відповідач ОСОБА_1 є належним відповідачем і порушником права позивача, для її вирішення.

З викладених підстав позов підлягає лише до часткового задоволення.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 ) на користь Державного підприємства "Машинобудівний завод "Оризон" (ідентифікаційний код 32480440, Черкаська область, м. Сміла, вул. Мазура, 24) нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2, яка складається з виробничого корпусу /літ.А-1/ та адміністративно-побутових приміщень /літ.а-3/, розташовану по АДРЕСА_2, площею 1429,5 кв.м., реєстраційний номер нерухомого майна 833429171105.

3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №27196984 від 25.07.2018 про право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 ) на нежитлову будівлю корпусу НОМЕР_2, до складу якої входять виробничий корпус /літ.А-1/ та адміністративно-побутові приміщення /літ.а-3/, розташовану по АДРЕСА_2, реєстраційний номер нерухомого майна 833429171105 (запис внесений до Державного реєстру приватним нотаріусом Романій Н.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42227962 від 25.07.2018).

4. В решті вимог у позові відмовити.

Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 03 липня 2020

Суддя Н.М. Спаських