Рішення № 90201273, 23.06.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.06.2020Справа № 910/4460/19Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛТІМ"

до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про стягнення 679 422, 33 грн

за участю представників:

від позивача: Терновий О.В.

від відповідача: Артамонов А.А., Демченко О.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЛТІМ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення суми забезпечення виконання договору у розмірі 672030, 00 грн, 3% річних у сумі 4032,18 грн, інфляційних втрат у сумі 3360,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ухиляється від повернення суми забезпечення договору поставки автомобілів пожежних (закупівля товару за власні кошти) від 07.03.2018, яку він отримав за банківською гарантією №1051-18 від 28.02.2018, та безпідставно її утримує.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 21.02.2020 по справі №910/4460/19 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛТІМ" задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 зі справи № 910/4460/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

26.02.2020 матеріали справи №910/4460/19 надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу передані судді Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 суддею Гулевець О.В. прийнято справу № 910/4460/19 до свого провадження, призначено підготовче засідання на 24.03.2020.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211 та на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13.03.2020 №11/0/2-20 "Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19", судові засідання, які призначені на 24.03.2020, знято з розгляду.

26.03.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшли пояснення по справі з урахуванням постанови Верховного Суду від 21.02.2020.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.04.2020 призначено підготовче засідання у справі №910/4460/19 на 05.05.2020.

30.04.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У судовому засіданні 05.05.2020 судом оголошено про відкладення підготовчого засідання на 27.05.2020.

У судовому засіданні 27.05.2020 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/4460/19 до судового розгляду по суті на 23.06.2020, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 23.06.2020 представник позивача надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні 23.06.2020 надали пояснення по суті заперечень на позов, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 23.06.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЛТІМ» (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування», найменування якого було змінено на Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (покупець, відповідач) укладено договір поставки автомобілів пожежних (закупівля товару за власні кошти) (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації (далі - товар), що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Згідно з п. 1.2 договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується у специфікації.

Строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації до цього договору. Обсяг поставки товару (кожної партії товару) визначається в рознарядках покупця та узгоджується до поставки товару. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання постачальником рознарядки. Відвантаження товару без рознарядки забороняється. Рознарядка постачальнику може направлятися покупцем в електронному вигляді на електронну адресу постачальника, вказану в Розділі ХІV даного договору (п.п. 5.1, 5.2 договору).

У відповідності до специфікації №1 від 07.03.2018 позивач зобов`язаний був поставити відповідачу автоцистерни пожежні АЦ-60(5233НЕ)-268.04 у кількості 3 шт. загальною вартістю 13 440 600 грн протягом 120 календарних днів після отримання рознарядки покупця.

Пунктом 5.3 договору визначено, що датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Постачальник зобов`язаний: забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором та специфікацією (п. 6.3 договору).

Відповідно до пункту 7.11 договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у специфікації до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Листом №22-8762 від 26.07.2018 Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулося до Публічного акціонерного товариства «Банк Альянс» з вимогою, в якій бенефіціар, посилаючись на неналежне виконання принципалом взятих на себе зобов`язань за договором, вимагав сплатити суму у розмірі 672030,00 грн за банківською гарантією від 28.02.2018 №1051-18.

Листом №21/4-1459 від 30.07.2018 Публічне акціонерне товариство «Банк Альянс» повідомило позивача про отримання вимоги про сплату коштів за банківською гарантією, у зв`язку з чим просило протягом 3 банківських днів перерахувати кошти для покриття можливих витрат за Гарантією у сумі 672030,00 грн.

У відповідь на вказану вимогу 10.08.2018 позивачем перераховано на рахунок Публічного акціонерного товариства «Банк Альянс» суму коштів у розмірі 672 030,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення №4 від 10.08.2018 банком виплачено бенефіціару - Публічному акціонерному товариству «Укргазвидобування» в особі філії ГПУ «Полтавагазвидобування» суму коштів у розмірі 672 030,00 грн за банківською гарантією №1051-18 від 28.02.2018.

Оскільки, 16.08.2018 та 17.08.2018 позивачем здійснено поставку передбаченого договором товару, відповідач звернувся до позивача із вимогою сплатити пеню у розмірі 358416,00 грн за період прострочення з 27.07.2018 по 16.08.2018, у зв`язку із неналежним виконанням умов договору, а саме простроченням строку поставки товару.

Позивачем направлено відповідачу лист №620/09 від 28.09.2018, в якому зазначено, що нарахована сума пені у розмірі 358416,00 грн повністю покривається сумою банківської гарантії у розмірі 672030,00 грн, що була отримана відповідачем, та вимагав від відповідача повернути різницю суми у розмірі 313 614,00 грн.

Листом від 03.10.2018 позивач вимагав у відповідача здійснити оплату повної вартості товару за договором в розмірі 358416,00 грн та повернути за банківською гарантією суму коштів у розмірі 313614,00 грн.

Супровідним листом від 08.11.2018 відповідач направив позивачу для підписання два примірники договору про проведення розрахунків. Проте, сторони не дійшли згоди щодо умов такого договору, а тому договір про проведення розрахунків укладено не було.

У відповідності до платіжного доручення №225 від 14.01.2019 позивач сплатив 14.01.2019 пеню у розмірі 358416,00 грн, нараховану за порушення строків поставки товару.

Звертаючись з позовом до суду, позивач в обґрунтування вимог зазначив, що ним було виконано усі умови договору та поставлено товар, проте з простроченням строку, та сплачено пеню за порушення строку поставки товару. Тому, за доводами позивача, існують підстави для повернення на його користь суми забезпечення договору, яку відповідач отримав за банківською гарантією №1051-18 від 28.02.2018 у розмірі 672 030,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 у справі №910/4460/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Під час розгляду справи №910/4460/19, судами встановлено здійснення позивачем поставки товару 16.08.2018 та 17.08.2018, вказаного у Специфікації № 1 від 07.05.2018 із встановленим строком до 20.07.2018, тобто з порушенням зобов`язань за договором від 07.03.2018 щодо строку поставки товару.

Постановою Верховного Суду від 21.02.2020 по справі №910/4460/19 рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку відносинам позивача та відповідача з огляду на положення Порядку, який регулює відносини між замовником та постачальником, підмінивши правове регулювання відносин між постачальником та замовником на відносини, що склалися між Банком (як гарантом) та замовником щодо виплати гарантії, не надали належної оцінки доводам позивача щодо регулювання відносин сторін абзацом другим пункту 13.1 та пункту 13.3 Порядку, відповідно до яких замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, а можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.

Окрім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що судам необхідно вчинити дії з перевірки розрахунку заявлених позовних вимог.

Частиною 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи вказівки Верховного Суду у постанові від 21.02.2020, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення абз.2 п. 13.1 Порядку закупівель товарів, робіт та послуг ПАТ «Укргазвидобування» від 01.08.2017 №497 (надалі - Порядок) та зазначає, що ним було виконано усі умови договору, а саме поставлено товар та сплачено пеню за порушення строку поставки товару, а тому за доводами позивача існують підстави для повернення на його користь суми забезпечення договору, яку відповідач отримав за банківською гарантією №1051-18 від 28.02.2018 у розмірі 672 030,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом, між сторонами укладений договір поставки №б/н від 07.03.2018, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити відповідачеві товар, зазначений в Специфікації, що додається до Договору і є його невід`ємною частиною, а відповідач - прийняти і оплатити такий товар (п. 1.1. договору).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Як підтверджено матеріалами справи, у зв`язку із неналежним виконанням позивачем поставки товару, вказаного у специфікації № 1 від 07.05.2018 з обумовленим сторонами строком до 20.07.2018, позивач здійснив поставку товару 16.08.2018 та 17.08.2018, чим порушив строки виконання зобов`язання за договором поставки від 07.03.2020.

Поряд з тим, направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд звернув увагу, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку відносинам позивача та відповідача з огляду на положення Порядку, який регулює відносини між замовником та постачальником, підмінивши правове регулювання відносин між постачальником та замовником на відносини, що склалися між Банком (як гарантом) та замовником щодо виплати гарантії.

Судами не досліджено регулювання відносин сторін відповідно до Порядку, не вказано умов за яких замовник має право не повертати забезпечення виконання договору та за яких зобов`язаний повернути таке забезпечення.

ТОВ "БІЛТІМ" неодноразово звертав увагу судів попередніх інстанцій на положення розділу 13 Порядку, який регулює відносини сторін щодо забезпечення виконання зобов`язання.

Суди попередніх інстанцій, встановивши виконання ТОВ "БІЛТІМ" 16.08.2018 та 17.08.2018 умов Договору, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі від 16.08.2018 №12, від 17.08.2018 №13 та від 17.08.2018 №14, не надали належної оцінки доводам позивача щодо регулювання відносин сторін абзацом другим пункту 13.1 та пункту 13.3 Порядку, відповідно до яких замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, а можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.

З врахуванням висновків Верховного Суду, судом досліджено обставини справи та встановлено, що наказом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" від 01.08.2017 №497 затверджено Порядок закупівель товарів, робіт та послуг.

Порядок закупівель товарів робіт та послуг ПАТ «Укргазвидобування» встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за власні кошти ПАТ «Укргазвидобування» та філій Товариства. Метою цього Порядку є створення конкурентного середовища та запобігання проявам корупції у сфері закупівель, розвиток добросовісної конкуренції, забезпечення раціонального та ефективного використання коштів.

Як вбачається зі змісту договору поставки від 07.03.2018, вказаний договір укладений між замовником - АТ "Укргазвидобування" та учасником-переможцем ТОВ "БІЛТІМ" згідно протоколу тендерного комітету філії ГПУ «Полатвагазвидобування» від 09.02.2018 №ПГВ17(Т)-271 А.

Відповідно до п. 10.2 договору встановлено вимоги щодо забезпечення виконання зобов`язань по Договору постачальником, а саме: забезпечення виконання зобов`язань по Договору здійснюється до укладення Договору у формі надання банківської гарантії виконання зобов`язань по Договору. Банківська гарантія повинна відповідати вимогам, вказаним у Типовій формі банківської гарантії виконання зобов`язань постачальником за Договором, яка є додатком №4 до Договору та її сума повинна бути не менше 5% від загальної вартості Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України гарантія є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Суд звертає увагу на п. 1.6 Порядку закупівель товарів, робіт та послуг ПАТ «Укргазвидобування» від 01.08.2017 №497, відповідно до якого забезпечення виконання договору про закупівлю - надання учасником замовнику забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором про закупівлю, включаючи такі види забезпечення як порука, гарантія, застава, завдаток, неустойка, депозит, тощо.

Як встановлено судом, на підтвердження належного виконання позивачем зобов`язань по виконанню договору поставки автомобілів пожежних (закупівля товару за власні кошти), що укладається за результатами процедури закупівлі згідно документації допорогової закупівлі 34140000-0 - Великовантажні мототранспортні засоби (Автомобіль пожежний) Номер процедури закупівлі: ПГВ17(Т)-271, затвердженої протоколом засідання Тендерного комітету від 28.12.2017 №ПГВ17(Т)-271 (оголошення №UA-2017-12-29-000132-с), 28.02.2018 Публічним акціонерним товариством «Банк Альянс» (гарант) видано на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» банківську гарантію №1051-18.

Оскільки, відбулося настання гарантійного випадку, на підставі листа №21/4-1459 від 30.07.2018 від ПАТ «Банк Альянс», позивачем виплачена суму банківської гарантії у розмірі 672 030,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №361 від 10.08.2018, та Банком було виплачено на користь ПАТ "Укргазвидобування" кошти за умовами банківської гарантії №1051-18, що підтверджується платіжним доручення №4 від 10.08.2018.

При цьому, відповідно до п. 13.1 Порядку передбачено, що замовник має право вимагати від учасника-переможця внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачене документацією процедури закупівлі.

Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсним, а також згідно з іншими умовами, які мають бути визначені в договорі, але не пізніше, ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Забезпечення виконання договору не повертається замовнику у разі невиконання учасником умов договору (п. 13.3. Порядку).

При цьому, судом враховано, що згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18.

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

З огляду на викладене, судом досліджено положення Порядку закупівель товарів, робіт та послуг ПАТ «Укргазвидобування» від 01.08.2017 №497, та встановлено, що даним Порядком передбачено випадки повернення відповідачем забезпечення після виконання договору позивачем. При цьому, Порядком передбачено випадок, що забезпечення виконання договору не повертається замовником у разі невиконання умов договору.

Отже, виходячи з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, проте, з порушенням визначених строків, тобто у даних правовідносинах має місце неналежне виконання.

Таким чином, наявний безпосередній зв`язок між виконанням позивачем своїх зобов`язань як постачальника щодо поставки товару, проте з порушенням строків визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) та правом на повернення суми забезпечення виконання договору поставки після настання вказаних обставин, що прямо встановлено у Порядку закупівель товарів робіт та послуг ПАТ «Укргазвидобування».

Таким чином, дослідивши положення визначені у п. 13.1 Порядку закупівель товарів робіт та послуг ПАТ «Укргазвидобування» та враховуючи, що у даному випадку позивач виконав свої зобов`язання з порушення строків (неналежне виконання), у зв`язку з чим останнім було сплачено на користь відповідача неустойку у розмірі 358 416,00 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем на користь позивача коштів, отриманих за банківською гарантією № 1051-18 у розмірі 672 030,00 грн.

Окрім того, у постанові від 21.02.2020 Верховний Суд звернув увагу щодо ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки можливості застосування до спірних відносин статті 1212 ЦК України, та вказав, що основним принципом господарського судочинства є диспозитивність, а відтак саме позивач наділений правом визначення предмету, підстав позову та способу захисту свого порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Виходячи з системного аналізу зазначеної норми, суд дійшов висновку, що зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої; 2) відсутність для цього правових підстав, або коли така підстава згодом відпала.

Враховуючи положення частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Отже, як встановлено судом, грошові кошти в сумі 672 030,00 грн були сплачені позивачем на виконання банківської гарантії №1051-18 від 28.02.2018 в якості забезпечення виконання договору.

Разом з тим, враховуючи, що позивач виконав свої зобов`язання за договором, у останнього виникло право на повернення сплачених коштів у розмірі 672 030,00 грн, проте, вказані кошти, які набуті відповідачем на правовій підставі, не можуть вважатися як неправомірно набуте майно, а тому суд вважає безпідставне посилання позивача на ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Як зазначено у пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, враховуючи вище викладене, та з огляду на те, що позивачем виконано зобов`язання за договором, а замовником не повернуто сплаченої суми забезпечення виконання договору, суд дійшов висновку про достатність підстав про стягнення суми забезпечення у розмірі 672 030,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідач на користь позивача 672 030,00 грн.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 4032,18 грн 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 3 360,15 грн, нараховані за період з 22.01.2019 по 04.04.2019.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних судом встановлено, що сума 3% річних становить 3 976,94 грн, а тому вимоги про стягнення 3% річних суд задовольняє частково.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, суд встановив, що він є арифметично вірним, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, враховуючи вказівки Верховного Суду у постанові від 21.02.2020, суд частково задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЛТІМ" до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення суми забезпечення виконання договору у розмірі 672 030,00 грн, 3% річних у сумі 3 976,94 грн, інфляційних втрат у сумі 3 360,15 грн.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, м.Київ, вулиця Кудрявська, будинок 26/28, ідентифікаційний код 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛТІМ» (03148, м.Київ, вулиця Героїв Космосу, будинок 2-Б, ідентифікаційний код 34840653) суму забезпечення виконання договору у розмірі 672 030,00 грн, 3% річних у розмірі 3 976,94 грн, інфляційні втрати в розмірі 3 360,15 грн, судові витрати за подачу позовної заяви у розмірі 10 190,50 грн, за подачу апеляційної скарги у розмірі 15 286,99 грн та за подачу касаційної скарги в розмірі 20 382,66 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 03.07.2020.

Суддя О.В. Гулевець