Ухвала суду № 90199302, 01.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2488/20

У Х В А Л А

01 липня 2020 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Цховребової М.Г.

за участю:

секретаря судового засідання - Поварчук В.В.

представника позивача - Стоянова О.Г.

представника відповідача - Неруш А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про залишення без розгляду позовної заяви заступника прокурора Одеської області в інтересах держави до Одеської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) заступника прокурора Одеської області в інтересах держави до Одеської міської ради, в якому позивач просить визнати протиправним та нечинним з 28.02.2018 рішення відповідача № 2419-VІ від 13.08.2012 р. «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в м. Одесі».

Судом встановлено, що представником відповідача до суду подано клопотання, в якому останній, керуючись ст.ст. 44, 122, 123 КАС України, просить залишити дану позовну заяву без розгляду, з таких підстав:

- Одеська міська рада критично ставиться до доводів позивача щодо правової природи оскаржуваного рішення як нормативно-правового акта, звертає увагу на

ненормативний характер та, відповідно, пропуск заступником прокурора Одеської області передбаченого процесуальним законодавством строку звернення до адміністративного суду з даним позовом;

- відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. У рішенні від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України, посилаючись на ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Варто зауважити, що ані на момент прийняття оскаржуваного рішення, ані на сьогодні державна реєстрація нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування не передбачена. Натомість, визначені законодавцем критерії віднесення того чи іншого акту до категорії «нормативно-правового» містяться у Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 року № 34/5;

- зі змісту Порядку № 34/5, законодавець чітко відокремлює поняття «нормативно-правовий акт», який підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України шляхом проведення його правової експертизи, та «розпорядчий документ», яким, зокрема, може затверджуватися такий нормативно-правовий акт. У свою чергу, відповідно до п. 3.4 Порядку № 34/5 на державну реєстрацію не подаються акти (тобто не є нормативно-правовими): а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо); б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших актів, що містять правові норми, а також тимчасові, строк дії яких вичерпано; в) оперативного, організаційно-розпорядчого характеру (разові доручення) та інші, які не мають нормативного характеру, зокрема ті, які містять лише індивідуально-конкретні приписи; г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення органів вищого рівня; ґ) спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм; д) рекомендаційного, роз`яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз`яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші);

- визначення нормативно-правового акту міститься також і в чинній редакції КАС України, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 якого нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїх постановах (зокрема, але не виключно, від 28.02.2020 року у справі № 235/2931/16-а, від 13.03.2020 року у справі № 826/27282/15, від 29.04.2020 року у справі № 826/7188/16) зазначає про те, що для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості, ознаки: приймається як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою; містить загальнообов`язкові правила поведінки, легітимізовані людьми; розрахований на невизначене коло осіб та багаторазове застосування;

- з урахуванням наведеного для визначення правової природи акта (його нормативно-правового чи ненормативного характеру) необхідним є дослідження обставин як його прийняття, так і змісту акту в цілому. Як вбачається з самої назви оскаржуваного у справі рішення Одеської міської ради від 13.08.2012 року № 2419-VI, останнє прийняте з метою реалізації Закону України «Про засади державної мовної політики» в місті Одесі;

- з метою належного застосування положень Закону України «Про засади державної мовної політики» 13.08.2012 року на позачерговій сесії Одеської міської ради було прийнято рішення № 2419-VI «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в місті Одесі». Як вбачається зі змісту оскаржуваного у справі рішення Одеської міської ради, останнє спрямоване на реалізацію вимог Закону України «Про засади державної мовної політики» та має виключно інформативно-організаційний характер. Наведеним рішенням не затверджено будь-якого нормативно-правового акту та не встановлено жодних нових норм права для невизначеного кола осіб, оскільки останні вже регламентовані відповідним законом;

- за наведених обставин, всупереч доводам позивача, оскаржуване у справі рішення є ненормативним актом, яке мало одноразове застосування і вичерпало свою дію шляхом відповідного інформування населення та надання доручень суб`єктам владних повноважень місцевого самоврядування, з урахуванням чого вимоги ч. 3 ст. 264 КАС України, яка визначає особливості оскарження нормативно-правових актів, в даному випадку застосуванню не підлягають;

- абсолютно безпідставним є посилання позивача на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 року у справі № 1.380.2019.004020, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року, яким, на думку прокурора, «установлено факт, що має преюдиційне значення стосовно того, що рішення Одеської міської ради 13.08.2012 року № 2419 є нормативно-правовим актом та строк на його оскарження прокуратурою Одеської області не пропущено»;

- Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у своїх постановах (зокрема, але не виключно, від 31.01.2019 року у справі № 809/551/17, від 04.03.2020 року у справі № 676/3499/17, від 06.03.2020 року у справі № 820/5583/16) зазначив про те, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. У свою чергу, згідно з ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду;

- всупереч доводам прокурора, нібито нормативно-правовий характер рішення Одеської міської ради не може вважатися преюдиційною обставиною у справі № 1.380.2019.004020, в якій правова природа оскаржуваного рішення судом не досліджувалася, а предметом розгляду була правомірність дій прокуратури Одеської області щодо неналежного реагування на порушення законодавства під час розгляду звернення громадян. У свою чергу, Одеська міська рада участі у наведеній справі не брала та, відповідно, була позбавлена можливості надати свої пояснення щодо прийнятого нею рішення. Натомість, дослідження характеру оскаржуваного у справі рішення може бути надано виключно в рамках цієї справи шляхом надання обґрунтованої та вмотивованої правової оцінки;

- чинна редакція КАС України передбачає можливість оскарження двох видів актів суб`єктів владних повноважень: нормативно-правового акту, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, чим, відповідно, впливає на права, свободи та інтереси інших осіб; індивідуального акту, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб. У свою чергу, інші види ненормативних актів (оперативного, рекомендаційного, роз`яснювального, інформаційного характеру тощо) мають здебільшого організаційно-розпорядчий характер та не можуть порушувати прав, свобод та інтересів осіб, що підлягають захисту в порядку адміністративного судочинства. До такого виду актів відноситься і оскаржуване у справі рішення. Проте, навіть якщо виходити з можливості оскарження наведеного рішення, вбачається пропуск прокурором визначеного процесуальним законодавством строку на звернення до суду, який вираховується з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог;

- на думку позивача, такою підставою стало рішення Конституційного Суду України від 28.02.2018 року № 2-р/2018, яким визнано неконституційним Закон України «Про засади державної мовної політики». Проте, навіть за наведених обставин останнім днем строку для оскарження рішення Одеської міської ради було 29.05.2018 року. Натомість, даний позов поданий першим заступником прокуратури Одеської області 20.03.2020 року, тобто майже з дворічним пропуском встановленого законодавцем строку звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень без зазначення жодних для цього причин, які могли б бути визнаними судом поважними, та без заявлення клопотання про його поновлення.

17.06.2020 року представником позивача разом із супровідним листом, вхід. № 23178/20, до суду подано, зокрема, роздруківки рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень:

- Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року по справі № 160/492/19, яке набрало законної сили 18.04.2019 року, яким, зокрема, визнано протиправним та нечинним з 28.02.2018 року рішення Дніпропетровської міської ради «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в м. Дніпропетровську» від 12.09.2012 року №51/27;

- Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року по справі № 814/122218, яке набрало законної сили 21.08.2018 року, яким, зокрема, визнано протиправним та нечинним з 28.02.2018 року рішення Миколаївської обласної ради від 7.09.12 №4 «Про реалізацію вимог закону України «Про засади державної мовної політики» у Миколаївській області».

23.06.2020 року представником відповідача до суду електронною поштою подані пояснення щодо судової практики у подібних до цієї справи правовідносинах, вхід. № ЕП/9443/20, у яких зазначено, зокрема:

- Одеська міська рада звертає увагу на те, що надані позивачем рішення суду першої інстанції не містять преюдиційних обставин, а висловлені в них висновки не мають обов`язкової сили для застосування Одеським окружним адміністративним судом в рамках цієї справи, з огляду на наведене. Відповідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка кореспондується з положеннями ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Законодавцем визначено, що єдиним судовим органом, висновки щодо застосування норм права якого є обов`язковими для врахування іншими судами, є Верховний Суд, тоді як висновки, висловлені судом першої інстанції без їх апеляційного та касаційного перегляду, не можуть вважатися такими, що направлені на забезпечення сталості та єдності судової практики. У свою чергу, жодних рішень Верховного Суду щодо застосування норм права, якими перший заступник прокурора Одеської області обґрунтовує даний позов, позивачем не наведено, та за результатами пошуку в Єдиному реєстрі судових рішень уповноваженою особою Одеської міської ради не знайдено;

- процесуальним законодавством передбачено преюдиційність фактів, яка регламентована ч. 4 ст. 78 КАС України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 78 КАС України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. При цьому, частиною 7 ст. 78 КАС України передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду;

- Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у своїх постановах (зокрема, але не виключно, від 31.01.2019 року у справі № 809/551/17, від 04.03.2020 року у справі № 676/3499/17, від 06.03.2020 року у справі № 820/5583/16) зазначив про те, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин;

- предметом спору у наведених позивачем рішеннях Дніпропетровського та Миколаївського окружних адміністративних судів були відповідні рішення Дніпропетровської міської ради та Миколаївської обласної ради. Одеська міська рада у наведених справах участі не брала та, відповідно, жодні обставини стосовно Одеської міської ради в рамках цих справ встановлені не були, з урахуванням чого надані першим заступником прокурора Одеської області судові рішення не містять будь-яких преюдиційних фактів, які могли б бути встановлені в рамках цієї справи. У свою чергу, самі судові рішення містять виключно посилання на положення ст. 265 КАС України, яка визначає особливості оскарження нормативно-правових актів, проте жодної оцінки правової природи оскаржуваних у справі рішень, як і жодного мотивованого обґрунтування наведеного, додані першим заступником прокурора Одеської області рішення судів першої інстанції не містять;

- як вбачається зі змісту судових рішень, відповідачі у справах – Дніпропетровська міська рада «визнала позов та у його задоволенні не заперечувала» та Миколаївська обласна рада «проти позову не заперечила», що дає підстави стверджувати про відсутність обґрунтованих заперечень відповідача на доводи прокурорів у наведених судових справах, яким би могла надаватися оцінка судом. При цьому, в апеляційному порядку рішення судів оскаржені не були;

- Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду неодноразово надавалися висновки щодо застосування положень п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України, відповідно до якого нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. У своїх постановах (зокрема, але не виключно, від 28.02.2020 року у справі № 235/2931/16-а, від 13.03.2020 року у справі № 826/27282/15, від 29.04.2020 року у справі № 826/7188/16) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає про те, що для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості, ознаки: приймається як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою; містить загальнообов`язкові правила поведінки, легітимізовані людьми; розрахований на невизначене коло осіб та багаторазове застосування;

- Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду неодноразово досліджувалося питання віднесення до нормативно-правових актів, які підлягають державній реєстрації, рішень, які спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм. Зокрема, у постановах від 04.03.2019 року у справі № 855/57/19, від 18.07.2019 року у справі № 804/14131/15, від 25.07.2019 року у справі № 808/497/17 Верховний Суд, встановивши, що оскаржувані у справі рішення суб`єктів владних повноважень спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм, зазначив про те, що останні не підлягають державній реєстрації як нормативно-правові акти. Оскаржуване у справі рішення Одеської міської ради спрямоване на реалізацію вимог Закону України «Про засади державної мовної політики» та має виключно інформативно-організаційний характер. Наведеним рішенням не встановлено жодних нових норм права для невизначеного кола осіб, оскільки останні вже регламентовані відповідним законом.

В підготовчому засіданні представник відповідача підтримав подане клопотання, просив суд задовольнити його з підстав, викладених у заяві.

Представник позивача заперечував проти задоволення поданого клопотання, по суті, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним.

Дослідивши позицію представників сторін, дослідивши матеріали справи в межах розгляду поданого клопотання, суд дійшов висновку, що дане клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно з п. 50 ч. 1 ст. 26 «Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення) (далі – Закон № 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:

- прийняття рішень щодо виконання положень статей 7, 11, 12, 20, 24 Закону України "Про засади державної мовної політики".

Так, відповідно до ч. 3 ст. 7 «Регіональні мови або мови меншин України» Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 року № 5029-VI (в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення) (далі – Закон № 5029-VI) до кожної мови, визначеної у частині другій цієї статті, застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, за умови, якщо кількість осіб - носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, становить 10 відсотків і більше чисельності її населення.

За рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації, такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої становить менше 10 відсотків населення відповідної території.

Право ініціювання питання щодо застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, належить також мешканцям території, на якій поширена ця мова.

У разі збору підписів понад 10 відсотків осіб, які мешкають на певній території, місцева рада зобов`язана прийняти відповідне рішення протягом 30 днів з моменту надходження підписних листів. Дії або бездіяльність місцевої ради можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.

Порядок формування ініціативних груп та складання підписних листів у такому випадку визначається законодавством про референдуми.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону № 5029-VI у межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, що відповідає умовам частини третьої цієї статті, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов`язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян - суб`єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб.

Відповідно до положень ст. 11 «Мова роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування» Закону № 5029-VI основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови).

Держава гарантує відвідувачам органів державної влади і органів місцевого самоврядування надання послуг державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, - і цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення такої гарантії має враховуватися при доборі службових кадрів.

Посадові та службові особи зобов`язані володіти державною мовою, спілкуватися нею із відвідувачами, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, з відвідувачами, що вживають регіональну мову (мови), - цією регіональною мовою (мовами). Особам, що вживають регіональну мову (мови), забезпечується право подавати усні чи письмові заяви та отримувати відповіді на них цією регіональною мовою (мовами).

Мовою роботи конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, які проводяться органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, є державна мова. В їх роботі можуть використовуватися й інші мови. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова (мови), у роботі конференцій, зборів та інших офіційних зібрань може використовуватися і ця регіональна мова (мови). У разі необхідності забезпечується відповідний переклад.

Тексти офіційних оголошень, повідомлень виконуються державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова (мови), за рішенням місцевої ради такі тексти можуть розповсюджуватися у перекладі цією регіональною або російською мовою (мовами).

Найменування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ та організацій, написи на їх печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках виконуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за рішенням місцевої ради з урахуванням стану регіональної мови зазначені найменування і написи можуть виконуватися державною і регіональною мовою (мовами).

Згідно зі ст. 12 «Мова документів про вибори та референдуми» Закону № 5029-VI документація про вибори Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування, документація всеукраїнських і місцевих референдумів оформляється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, документація про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування за рішенням територіальної виборчої комісії, документація місцевих референдумів за рішенням місцевої ради оформляється і цією регіональною мовою (мовами).

Виборчі бюлетені друкуються державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 8 цього Закону поширена регіональна мова, виборчі бюлетені по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування за рішенням територіальної виборчої комісії можуть оформлятися і відповідною регіональною мовою (мовами).

Бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі друкуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, у бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі за рішенням місцевої ради поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад цією регіональною мовою (мовами).

Інформаційні плакати кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, у депутати і посадові особи місцевого самоврядування від політичних партій друкуються державною мовою. За заявою відповідного суб`єкта виборчого процесу поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад регіональною мовою (мовами).

Матеріали передвиборної агітації виконуються державною мовою або регіональною мовою (мовами) на розсуд самого кандидата, політичної партії чи її місцевої організації - суб`єктів виборчого процесу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 7-11 ст. 20 «Мова освіти» Закону № 5029-VI вільний вибір мови навчання є невід`ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону, за умови обов`язкового вивчення державної мови в обсязі, достатньому для інтеграції в українське суспільство.

Громадянам України гарантується право отримання освіти державною мовою і регіональними мовами або мовами меншин. Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється відповідно до потреб громадян згідно із законодавством України про освіту.

В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і однієї з регіональних мов або мов меншин. Обсяг вивчення регіональних мов або мов меншин визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цих мов на відповідній території.

У державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням регіональними мовами вивчення предметів ведеться регіональними мовами (за винятком української мови і літератури, вивчення яких ведеться українською мовою).

Тести для зовнішнього оцінювання якості освіти укладаються державною мовою. За бажанням особи тести надаються у перекладі на регіональну мову або мову меншин (за винятком тесту з української мови і літератури).

Співбесіда або інші форми контролю, якщо такі передбачені при вступі у навчальний заклад, проводяться державною мовою або мовою, якою здійснюється навчання у цьому закладі, за бажанням абітурієнта.

Держава забезпечує підготовку педагогічних кадрів для навчальних закладів з навчанням регіональними мовами або мовами меншин, здійснює методичне забезпечення такої підготовки.

Статтею 24 «Мова засобів масової інформації і видавництв» Закону № 5029-VI встановлено, що кожному гарантується право споживати інформаційну продукцію засобів масової інформації будь-якою мовою. Це право з поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації забезпечується створенням умов для розповсюдження інформації різними мовами і вільного вибору мови її споживання. Держава сприяє виданню і розповсюдженню аудіо- та аудіовізуальних творів, друкованих видань державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин.

Офіційна інформація про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування поширюється державною мовою, а у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, - також цією регіональною мовою (мовами). У разі поширення офіційної інформації мовою, яка відрізняється від державної, поширювач повинен забезпечити автентичний переклад з мови, на якій поширюється ця інформація, на державну мову.

Телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами - як однією, так і кількома мовами. Обсяги загальнодержавного, регіонального і місцевого мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин мають відповідати чисельності мовних груп і визначаються самими мовниками.

Трансляція аудіовізуальних творів здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин на розсуд телерадіоорганізацій. За наявності технічних можливостей телерадіоорганізації здійснюють трансляцію аудіовізуальних творів кількома мовами із забезпеченням вільного вибору споживачами мови цих творів.

Держава гарантує свободу прямого прийому радіо- і телепередач із сусідніх країн, які транслюються такими самими або схожими до державної мови або до регіональних мов і мов меншин України мовами, і не перешкоджає ретрансляції радіо- і телепередач із сусідніх країн, які випускаються в ефір такими мовами, а також забезпечує свободу виявлення поглядів і вільне поширення інформації друкованих засобів інформації такими мовами. Здійснення зазначених свобод може мати обмеження, які встановлені законом.

Мова друкованих засобів масової інформації визначається їх засновниками відповідно до установчих документів.

Друкована продукція службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки тощо), що розповсюджується органами державної влади і органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами та організаціями, видається державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за рішенням місцевої ради така продукція може видаватися і цією регіональною мовою (мовами). У видавництві друкованої продукції ужиткового користування, що розповсюджується приватними підприємствами, установами, організаціями, приватними підприємцями, громадянами, вільно використовуються державна мова, регіональні мови або мови меншин та інші мови.

Відповідно до ч. 1 ст. 1. «Визначення термінів» Закону № 5029-VI, терміни, використані в цьому Законі, вживаються у такому значенні, зокрема:

державна мова - закріплена законодавством мова, вживання якої обов`язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв`язку та інформатики тощо;

регіональна мова або мова меншини - мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та/або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави;

територія, на якій поширена регіональна мова, - територія однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць України (Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села), де регіональна мова є засобом комунікації певної кількості осіб, що виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів, передбачених у цьому Законі.

13.08.2012 року відповідачем прийнято рішення № 2419-VI «Про реалізацію положень Закону України «Про засади державної мовної політики» в місті Одесі».

Відповідно до змісту даного рішення, далі мовою оригіналу:

«В соответствии со статьями 10 и 92 Конституции Украины, на основании Закона Украины «О ратификации Европейской хартии региональных языков или языков меньшинств”, статей 7, 20 Закона Украины “Об основах государственной языковой политики”, статей 7, 18, 59 Закона Украины «Об образовании», статей 7, 10, 36 Закона Украины «О дошкольном образовании», статей 5, 7, 29 Закона Украины «Об общем среднем образовании», статей 25, 26 Закона Украины «О местном самоуправлении в Украине», решения Одесского городского совета от 08.04.2011 года №533-VI «О принятии Программы «Сохранение и развитие русского языка в городе Одессе на период 2011-2015гг.», в связи с традиционным, исторически обусловленным использованием жителями города Одессы русского языка как основного средства коммуникации и языка межнационального общения, в целях гармонизации языковых отношений в городской территориальной громаде, Одесский городской совет

Р Е Ш И Л :

1. Информировать территориальную громаду о том, что в соответствии с пунктами 2, 3 статьи 7 Закона Украины «Об основах государственной языковой политики» (далее – Закона), на основании данных Всеукраинской переписи населения 2001 года о языковом составе населения русский язык является в городе Одессе региональным языком, на который распространяются предусмотренные Законом формы использования, развития и защиты.

2. В целях реализации положений Закона органам Одесского городского совета обеспечить:

- использование русского языка на территории города Одессы как регионального;

- принятие актов городского совета и исполнительного комитета наряду с государственным языком на русском языке;

- использование в работе, делопроизводстве, документации, переписке наряду с государственным русского языка;

- общение и переписку с лицами, обращающимися в органы Одесского городского совета и коммунальные предприятия с заявлениями, жалобами, предложениями, запросами на русском языке, путём дачи разъяснений и направления ответов на языке обращения;

- издание печатной продукции служебного и вспомогательного характера (бланков, форм, квитанций, билетов и др.) на русском языке;

- исполнение наименований и надписей на официальных бланках, печатях, штампах, штемпелях, табличках органов Одесского городского совета, коммунальных предприятий, учреждений, объединений граждан наряду с государственным языком на русском языке;

- в случае необходимости - доукомплектование органов и учреждений Одесского городского совета с учётом принятых решений по использованию, развитию и защите русского языка;

- реализацию жителями города Одессы права на получение образования на русском языке;

- использование русского языка наряду с государственным в городской топонимике, изготовление табличек и указателей на украинском и русском языках;

- размещение всех форм аудио-визуальной рекламы на территории города Одессы на украинском или русском языке по желанию рекламодателя;

- принятие мер по недопущению публичного унижения и оскорбления государственного и русского языков, нарушения прав человека и разжигания межнациональной розни на языковой почве.

3. Постоянно действующей комиссии Одесского городского совета по реализации Программы “Сохранение и развитие ІНФОРМАЦІЯ_1 городе Одессе” в срок до 1 октября 2012 года:

- внести на рассмотрение Одесского городского совета предложения по доработке Программы с учётом норм Закона и мероприятий, предусмотренных пунктом 2 настоящего решения;

- внести на рассмотрение Одесского городского совета предложения по приведению нормативно-правовых актов совета и его исполнительного комитета в соответствие с Законом;

- подготовить обращения в соответствующие органы о необходимости организации на территории города Одессы работы по выполнению положений, изложенных в ст. 13, 14, 15, 16, 17, 18, 23, 24, 26, 27, 28 Закона;

- обеспечить постоянный мониторинг выполнения в городе Одессе положений Закона; на основании сбора, обобщения и анализа полученной информации вносить Одесскому городскому совету и городскому голове предложения по устранению недостатков либо оказанию помощи путём необходимого реагирования;

- совместно с департаментом финансов внести предложения по финансированию мероприятий, связанных с выполнением норм Закона и настоящего решения.

4. Управлению образования и науки Одесского городского совета в срок до 1 октября 2012 года обеспечить сбор заявлений родителей воспитанников и учащихся (в случае совершеннолетия – самих учащихся) дошкольных и средних учебных заведений о желании проходить обучение (воспитание) на украинском или русском языках.

5. Исполнительному комитету Одесского городского совета обеспечить информирование организаций, учреждений, служб, жителей города Одессы о правах и обязанностях, определённых Законом.

6. Контроль за выполнением данного решения возложить на городского голову А. Костусева».

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

В судовому засіданні представником відповідача зазначено, що жодного іншого рішення на реалізацію/виконання вимог Закону № 5029-VI, зокрема, щодо використання російської мови на території міста Одеси як регіональної, відповідачем не приймалось.

З встановленого вбачається, що відповідачем на реалізацію своєї виключної компетенції, передбаченої п. 50 ч. 1 ст. 26 Закон № 280/97-ВР, прийнято оскаржене рішення, п. 2 якого вирішено з метою реалізації положень Закону № 5029-VI органам Одеської міської ради забезпечити: використання російської мови на території міста Одеси як регіональної та певні заходи, спрямовані на її використання.

Отже, фактично, цим рішенням у зазначеній частині встановлена наявність умов/підстав для застосування заходів, спрямованих на використання регіональної мови, передбаченої у цьому Законі, що в свою чергу встановлює (породжує) право на використання положень Закону № 5029-VI щодо застосування заходів, спрямованих на використання російської мови на території міста Одеси як регіональної, змінює загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на довгострокове та неодноразове застосування, породжує права та обов`язки невизначеного кола осіб щодо їх дотримання/виконання/використання.

В інакшому випадку – без прийняття такого рішення у зазначеній частині вищенаведені встановлення (породження) прав та зміна загальних правил регулювання однотипних відносин не відбулися б.

Так, враховуючи та на підставі наведеного, суд дійшов висновку, що позиція представника відповідача, що: оскаржуване рішення має виключно інформативно-організаційний характер; не затверджено будь-якого нормативно-правового акту та не встановлено жодних нових норм права для невизначеного кола осіб, оскільки останні вже регламентовані відповідним законом; оскаржуване у справі рішення є ненормативним актом, яке мало одноразове застосування і вичерпало свою дію шляхом відповідного інформування населення та надання доручень суб`єктам владних повноважень місцевого самоврядування, – не відповідає вищенаведеним нормам законодавства, які регулюють спірні питання та змісту оскаржуваного рішення, зокрема, в частині фактичних і юридичних підстав, на підставі яких його прийнято та положенням пункту 2 вказаного рішення, відповідно, таке обґрунтування клопотання – є безпідставним.

Враховуючи та на підставі наведеного, при оскаржені вищезазначеного рішення застосуються положення ч. 3 ст. 264 КАС України, відповідно до яких нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28.02.2020 року по справі № 235/2931/16-а, від 13.03.2020 року по справі № 826/27282/15, від 29.04.2020 року по справі № 826/7188/16 тощо.

При цьому, щодо посилання представника відповідача на постанови Верховного Суду від 04.03.2019 року у справі № 855/57/19, від 18.07.2019 року у справі № 804/14131/15, від 25.07.2019 року у справі № 808/497/17, – слід зазначити таке.

Так, в адміністративній справі № 855/57/19 позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову Центральної виборчої комісії № 376 від 22 лютого 2019 року «Про роз`яснення щодо реалізації положень частини шостої статті 64 Закону України «Про вибори Президента України».

В адміністративні справі № 804/14131/15 позивач просив: визнати положення про державні податкові інспекції, затвердженні наказом Міністерства доходів і зборів України №46 від 17 квітня 2013 року такими, що: 1) є актами, зведені норми права яких визначають організацію діяльності органів виконавчої влади і їх посадових осіб; 2) зачіпають права громадян і інших осіб, є обов`язковими для них до виконання; 3) надають право втручання у приватну власність, а саме зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки, доступу до територій, приміщень та іншого майна, а також визначення сум податкових і грошових зобов`язань, застосовування штрафних санкції та здійснення контролю за готівковими розрахунками; - визнати незаконною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо належного здійснення контролю за додержанням суб`єктом нормотворення – Міністерства доходів і зборів України законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів; визнати незаконним рішення Міністерства юстиції України, щодо визнання наказу Міністерства доходів і зборів України №46 від 17 квітня 2013 року актом ненормативного характеру, що не підлягає державній реєстрації; на підставі пункту 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №731 від 28 грудня 1992 року (далі – Положення №731), визнати Наказ Міністерства доходів і зборів України №46 від 17 квітня 2013 року «Про затвердження Положень про територіальні органи Міндоходів у Дніпропетровській області» (далі – Наказ №46) таким, що не набрав чинності і не тягне за собою правових наслідків; зобов`язати Міністерство юстиції України вжити заходів щодо усунення виявлених порушень законодавства України про держану реєстрацію нормативно-правових актів.

Також в адміністративній справі № 808/497/17 позивач просив: визнати протиправними та скасувати накази прокурора Запорізької області: № 387 ц від 20 грудня 2016 року «Про виплату премії за грудень 2016 року у меншому розмірі від місячного фонду преміювання» в частині зменшення розміру премії за грудень 2016 року; № 1 дк від 11 січня 2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити різницю, що становить 50% від місячного фонду преміювання та виплаченої позивачу премії за грудень 2016 року.

Виходячи з наведеного, суд не бере до уваги посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 04.03.2019 року у справі № 855/57/19, від 18.07.2019 року у справі № 804/14131/15, від 25.07.2019 року у справі № 808/497/17, з тих підстав, що вони викладені Верховним Судом при виборі і застосуванні норм права щодо іншого предмету спору, відповідно інших спірних правовідносин та на підставі інших фактичних обставин.

Враховуючи та на підставі наведеного, суд дійшов висновку, що клопотання представника Одеської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду – є необґрунтованим, недоведеним та безпідставним, відповідно у його задоволенні – слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 122, 240, 243, 248, 256, 264, 294 КАС України, суд -

ухвалив:

У задоволенні клопотання представника Одеської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду – відмовити.

Ухвала окремо не оскаржується та набирає законної сили в порядку ст. 256 КАС України.

В повному обсязі ухвалу складено 3 липня 2020 року.

Суддя М.Г. Цховребова