Рішення № 90197590, 02.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 липня 2020 року 14:53 № 640/6522/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка»

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участі представників сторін:

від позивача - Савельїчев О.В.

від відповідача - Пінчук Б.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 грудня 2019 року №0010940504, №0010950504.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, викладені в акті «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» від 31 жовтня 2019 року №216/26-15-05-04-04/33401202 є необґрунтованими, ґрунтуються виключно на припущеннях посадових осіб, які проводили перевірку, та спростовуються наявними первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 02 червня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Балу Індустрія» за грудень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрізбі Універс» за грудень 2018 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Тонал Трейд» за грудень 2018 року, січень-лютий 2019 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Холд» за грудень 2018 року лютий 2019 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Контракт Пром» за грудень 2018 року, лютий 2019 року неможливо підтвердити стосовно реального часу їх здійснення, наявності трудових ресурсів та основних засобів, отже є безтоварними. Крім того представник відповідача вказує, що позивачем не надано до перевірки первинних бухгалтерських документів на підтвердження реального надання послуг названими товариствами.

У письмових пояснення позивач вказував, що висновки відповідача про безтоварність фінансово-господарських операцій його, позивача, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Балу Індустрія», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрізбі Універс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тонал Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Холд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Контракт Пром» спростовано наявними первинними бухгалтерськими документами.

В судовому засіданні 02 липня 2020 року представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 19 липня 2019 року №10343 проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка», за результатом якої складено акт від 31 жовтня 2019 року №216/26-15-05-04-04/33401202 (далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 20 567 107,0 грн, пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на такому: позивачем не надано до перевірки жодних підтверджуючих документів по контрагентам постачальникам - Товариству з обмеженою відповідальністю «Балу Індустрія», Товариству з обмеженою відповідальністю «Фрізбі Універс», Товариству з обмеженою відповідальністю «Тонал Трейд», Товариству з обмеженою відповідальністю «Альфа Холд», Товариству з обмеженою відповідальністю «Контракт Пром»; у контрагентів відсутні основні засоби та трудові ресурси; згідно проведеного аналізу Єдиного реєстру податкових накладних встановлено невідповідність придбаного та реалізованого товару у контрагентів; ухвалою Печерського районного суду міста Києві у справі №757/15605/19к (номер кримінального провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 12018000000000184) про арешт майна встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Балу Індустрія» створено для прикриття протиправної діяльності - документального оформлення фінансово-господарських операцій без їх реального виконання, що в подальшому надає незаконне право на формування податкового кредиту та валових витрат суб`єктам господарювання реального сектору економіки; ухвалою Печерського районного суду міста Києві у справі №757/3171/19-к (номер кримінального провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 42018000000001759) встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт Пром» створено для прикриття протиправної діяльності - документального оформлення фінансово-господарських операцій без їх реального виконання, що в подальшому надає незаконне право на формування податкового кредиту та валових витрат суб`єктам господарювання реального сектору економіки.

На підставі акту перевірки Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 02 грудня 2019 року:

№0010940504, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 30 850 660,5 грн (за основним платежем 20 567 107,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 10 283 553,5 грн),

№0010950504, яким позивачу нараховано штрафні санкції на суму 1020,0 грн.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та отримання послуг.

При цьому пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За змістом приписів абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а його статтею 3 передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в підпунктах 1.2 пункту 1, підпункті 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05червня 1995року за №168/704 (далі - Положення), зокрема, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №996-ХІV та пункту 2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктами 2.15 та 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. По своїй правовій суті господарська операція є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб`єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, хоч і первинний документ наявний, у податковому та бухгалтерському обліку вони не можуть відображатися.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції - дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачем укладено ідентичні за змістом договори поставки:

від 17 грудня 2018 року №1712/18 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Балу Індустрія» (т. 6 а.с 59-63);

від 12 грудня 2018 року №1212/18 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фізбф Універс» (т. 6 а.с 30-34),

від 16 листопада 2018 року №1611/18 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Тонал Трейд» (т. 3 а.с. 7-11),

від 16 листопада 2018 року №1611/19 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Холд» (т. 6 а.с.144-148).

Відповідно до предмету вищезазначених договорів, контрагенти - постачальники зобов`язуються передати у встановлений строк у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» (Покупця) на умовах, визначених договором, специфікаціями до нього Товар, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і оплатити його на умовах, визначених договором.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються Специфікацією. У Специфікації можуть зазначатися й інші умови, необхідні для поставки Товару. Специфікацією може бути рахунок-фактура (пункт 2.2 договорів).

Пунктом 4.1 договорів визначено, що поставка та передача Товару здійснюється на умовах EXW (Інкотермс, 2010) м. Київ або конкретна адреса поставки вказується сторонами у відповідній Специфікації до договору.

Ціна та порядок оплати товару вказується у відповідних Специфікаціях (додатках) до цього Договору (пункт 5.1 договорів).

Пунктом 5.3 договорів визначено, що факт отримання Покупцем товару оформлюється видатковою накладною на товар, яка підписується уповноваженими представниками сторін.

Згідно пункту 5.4 договорів, моментом переходу права власності на товар від постачальника до Покупця є факт отримання Покупцем товару і підписання сторонами видаткової накладної на товар.

Постачальник зобов`язується надати оформлену, відповідно до вимог чинного законодавства, податкову накладну в електронній формі не пізніше 5 робочих днів з дати події, яка настала раніше - з дати поставки товару або з дати здійснення оплати.

Пунктом 6.4 договорів визначено, що Постачальник зобов`язується надати належним чином оформлені документи, що підтверджують поставку товару: видаткову накладну, а також на вимогу покупця податкову накладну та рахунок-фактуру.

Крім того, позивачем укладено договір поставки з Товариством з обмеженою відповідальністю «Контракт Пром» від 26 жовтня 2018 року №10261 (далі - договір поставки №10261, т. 7 а.с 103-105).

Товар по даному договору постачається партіями, згідно видаткових накладних (пункт 1.2 договору поставки № 10261).

Згідно п. 1.3 договору поставки №10261, загальна сума договору становить 22 000 000,00грн.

Пунктом 3.1 договору поставки №10261 визначено, що поставка та передача Товару здійснюється на умовах DDP (Інкотермс, 2010) м. Вишгород м. Дніпро, за домовленістю сторін.

Датою поставки і датою переходу права власності на партію товару є фактична передача товару, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін видаткової накладної за довіреністю підписом директора та печаткою підприємства (пункт 3.2 договору поставки 10261).

Згідно пункту 3.5 договору поставки №10261, партія товару вважається прийнятою Покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками я видаткової накладної.

На підтвердження факту реального виконання умов зазначених вище договорів позивачем надано суду копії специфікацій (т. 3 а.с 12-18, т. 6 а.с 35, 64, 149-150), видаткових накладних (т. 3 а.с 19-200, т. 6 а.с 36-47, 65-99, 151-250), рахунків-фактури (т. 6 а.с 48-58, 100-137, 251-267, т.7 а.с. 1-81, т 8 а.с 1-161), реєстрів податкових накладних (т.4. а.с.159-173), подорожніх листів (т. 3 а.с 201-228, т. 6 а.с 138-143, т. 7 а.с.82-93), товарно-транспортних накладних (т. 8 а.с. 162-249), рахунків на оплату (т. 7 а.с. 106-267).

Факт використання придбаного у названих вище контрагентів товарів та використання їх у власній господарській діяльності підтверджується лімітно-забірними картками (т. 1 .с. 88-287, т. 2, т. 4 а.с. 174-283, т. 5. а.с. 1-170), специфікаціями на лічильники (т.4а.с. 147-153), копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того судом встановлено, що позивач має достатні трудові ресурси та основні засоби для здійснення господарської діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: податкових розрахунків сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і утриманого з них податку (щодо наявності трудових ресурсів) (т. 4 а.с 114-146), договорів оренди приміщень від 17 квітня 2014 року №71 (т. 4 а.см 84-113), від 04 квітня 2012 року (т. 4 а.с 72-83), від 04 квітня 2012 року №57, договору оренди обладнання від 02 січня 2018 року №0201/1 (т. 4 а.с 38-71), від 01 березня 2019 року №01/03-19 (т. 3 а.с.231-233, т. 4 а.с 1-37).

Суд наголошує, що документи, складені за результатами проведених операцій з вищезазначеними контрагентами, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання ТМЦ.

З системного аналізу наданих позивачем копій первинних бухгалтерських документів вбачається, що позивачем придбано, транспортовано та передано на склад придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю «Балу Індустрія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрізбі Універс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Тонал Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Холд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Пром» ТМЦ, які в подальшому передані на виробництво та використано у власній господарській діяльності позивача (виготовлення лічильників).

Відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28 лютого 2020 року №3759/20-71/6450-6452/20-72 за результатом проведеної економічної експертизи стосовно питання документального підтвердження висновків акту перевірки від 31 жовтня 2019 року №216/26-15-05-04-04/33401202, наданим на дослідження документами у їх сукупності та взаємозв`язку, висновки акту від 31 жовтня 2019 року №216/26-15-05-04-04/33401202 в частині заниження Товариством з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» податку на додану вартість за період грудень 2018 року - лютий 2019 року по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Балу Індустрія», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрізбі Універс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тонал Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Холд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Контракт Пром» на загальну суму 20 576 107 грн документально не підтверджено.

Посилання відповідача в акті перевірки, в обґрунтування висновків про порушення позивачем податкового законодавства, на інформацію щодо неподання вказаними контрагентами фінансової звітності, відсутності трудових ресурсів для проведення господарських операцій по ланцюгу постачання, на думку суду, не є доказами порушення саме позивачем норм податкового законодавства.

Суд зазначає, що жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Так, Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2018 року у справі №815/2946/13-а (№К/9901/4496/18) зазначив, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Також, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

При цьому, в акті перевірки вказано, що на момент складання податкових накладних позивач та його контрагенти були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.

Як зазначено вище, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Також норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Щодо посилань відповідача на ухвали Печерського районного суду міста Києва у справі №757/15605/19к (номер кримінального провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 12018000000000184), №757/3171/19-к (номер кримінального провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 42018000000001759), суд зазначає таке.

По-перше, позивач не є підозрюваним, обвинуваченим або засудженим у названих кримінальних провадженнях.

По-друге, за змістом статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до вимог частин 2, 3 статті 283 Кримінального процесуального кодексу України прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з частиною 1 статті 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Таким чином, саме по собі внесення кримінальних проваджень до Єдиного реєстру досудового розслідувань не може бути підставою для висновків про фіктивність тих чи інших господарських операцій.

При цьому, доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочинів, передбачених статтями 364, 212 Кримінального кодексу України, відповідачем не надано, а договори, укладені позивачем з його контрагентами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Щодо доводів відповідача про неможливість встановлення ланцюгу постачання придбаного позивачем товару та обрив такого ланцюга постачання, суд зазначає, що не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його безпосереднім контрагентом.

Навіть, якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані послуги і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту та здійснених витрат.

При цьому жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платників податків одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

У свою чергу, статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 23 рішення у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Згідно зі статей 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення ведення податкового обліку.

В межах спірних правовідносин позивач не складав податкових накладних, а отримував такі податкові накладні від контрагентів та згідно з ними формував податковий кредит за відповідні періоди.

Суд наголошує, що вказані податкові накладні оформлені з дотриманням вимог статті 201 Податкового кодексу України та зареєстровані в ЄРПН, що відповідачем не заперечується.

Відповідні податкові зобов`язання та податковий кредит по взаємовідносинам з вказаними вище контрагентами були задекларовані позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість, що відповідачем також не заперечується.

З огляду на вищенаведене, суд доходить висновку про те, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними його контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Балу Індустрія», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрізбі Універс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тонал Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Холд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Контракт Пром».

Щодо висновку відповідача про порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, суд зазначає, що наявність в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів спростовує такий висновок.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 02 грудня 2019 року №0010940504, №0010950504 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Так, матеріалами справи підтверджено, що Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз проведено економічну експертизу стосовно питання документального підтвердження висновків акту перевірки від 31 жовтня 2019 року №216/26-15-05-04-04/33401202, за результатом якої складено висновок від 28 лютого 2020 року №3759/20-71/6450-6452/20-72.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення від 25 лютого 2020 року №7 позивачем сплачено за проведення економічної експертизи 49 032,0 грн.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, суд вбачає наявними підстави й для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді витрат на проведення експертизи.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 грудня 2019 року №0010940504, №0010950504, прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» (04212, місто Київ, вулиця Маршала Тимошенко, 13А, приміщення 606, поштова адреса: 07300, Київська область, місто Вишгород, вулиця Шолуденко, 19, код ЄДРПОУ 33401202) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) судовий збір в сумі 21 020 (двадцять одна тисяча двадцять) грн 00 коп.

4.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» (04212, місто Київ, вулиця Маршала Тимошенко, 13А, приміщення 606, поштова адреса: 07300, Київська область, місто Вишгород, вулиця Шолуденко, 19, код ЄДРПОУ 33401202) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) судові витрати в сумі 49 032 (сорок дев`ять тисяч тридцять дві) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 03 липня 2020 року.