Ухвала суду № 90197567, 03.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

03 липня 2020 року м. Київ № 640/16497/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Лисун А.А., представника позивача Кулинича К.С., представника відповідача Сапальова В.В., представника Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» Козацької О.К., представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченка Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в підготовчому провадженні клопотання Національного банку України про залишення без розгляду адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Іпотека та інвестиції» до Національного банку України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною та скасування постанови,

установив:

30.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Іпотека та інвестиції» (далі - позивач, ТОВ «ФК «Іпотека та інвестиції») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач, НБУ) про визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 05.04.2016 №234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик»).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2019 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Водночас, відповідач звернувся до суду з клопотанням (т. 1 а.с. 84-87), в якому просить залишити позов без розгляду, оскільки позивач звернувся до суду з пропуском встановленого шестимісячного строку.

При цьому, у заяві позивача про поновлення строку на звернення до суду (т. 1 а.с. 27-28) останній посилається на те, що повний текст оскаржуваної постанови не публікувався, тобто позивач не знав про підстави віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних.

Про порушення своїх прав позивачу стало відомо лише з постанови Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/6665/16, у тексті якої мова йшла про оскарження спірної постанови та з повним текстом якої позивач ознайомився лише у червні 2019 року з Єдиного державного реєстру судових рішень.

В судовому засіданні представник відповідача клопотання підтримав та просив його задовольнити. Таку ж позицію озвучено і представниками третіх осіб.

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечував.

Суд, заслухавши додаткові пояснення, розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, об`єктивно оцінивши докази, зазначає наступне.

Предметом спору є постанова Правління НБУ від 05.04.2016 №234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних».

Відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 06.04.2016 на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Хрещатик» на підставі вказаної постанови відповідача (http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/165-pat-kb-khreshchatyk/3922-zaprovadzheno-tymchasovu-administratsiiu-u-pat-kb-khreshchatyk).

Так, відповідно до частин першої, другої, третьої, четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.

Судом також враховується, що згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі «Каменівська проти України» (заява №18941/04, рішення від 30.08.2006), у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ вказав, що право на звернення до суду може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guerin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

Варто наголосити і на тому, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише поважні причини - обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 31.01.2020 у справі №640/3026/19 (адміністративне провадження №К/9901/26108/19).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Проаналізувавши викладені обставини та наведені правові норми у їх взаємозв`язку, а також зважаючи на вказану правову позицію Верховного Суду, слід дійти наступних висновків.

(1) Як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи, 05.04.2016 ТОВ «ФК «Іпотека та інвестиції» виставило ПАТ «КБ «Хрещатик» платіжне доручення №180 (т. 1 а.с. 19) про перерахування з депозитного рахунку суми депозиту, яке прийнято банком але не виконано, про що вчинено відповідний напис на звороті доручення, з посиланням на норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Таким чином, позивач ще у квітні 2016 року мав змогу дізнатися (повинен був дізнатися) про спірну постанову щодо віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних не тільки з повідомлення на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а і з напису на такому платіжному дорученні.

(2) Посилання позивача, як на поважну причину пропуску строку звернення до адміністративного суду, на те, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо лише з постанови Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/6665/16, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки, по-перше, як встановлено судом позивач мав змогу дізнатися (повинен був дізнатися) про спірну постанову ще у квітні 2016 року, по-друге, порушення прав пов`язане з прийняттям відповідного рішення, а не з певною його аргументацією (підставами).

За таких умов, наведені обставини не доводять поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки не свідчать про наявність об`єктивних причин, які дійсно істотно перешкоджали позивачу (були непереборними та не залежали від волевиявлення позивача) реалізувати своє право на судовий захист у встановлений строк.

(3) Інститут витребування доказів судом, як у попередній редакції КАС України, так і в чинній передбачає можливість подання позову без усіх наявних доказів у разі, якщо такі докази не можуть бути подані, що не свідчить про наявність будь-яких перешкод для подання позову за таких обставин.

Інакше кажучи, відсутність оскаржуваної постанови не перешкоджало позивачу подати дану позовну заяву, заявивши одночасно клопотання про витребування такого доказу, особливо зважаючи на можливість, передбачену частиною першою статті 47 КАС України щодо можливості змінити підстави позову.

(4) Отже, маючи змогу дізнатися (повинен був дізнатися) про спірну постанову ще у квітні 2016 року, позивач звернувся до суду лише 30.08.2019, тобто більше ніж через три роки.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропуску строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №9901/82/19 (провадження №11-328заі19), від 21.08.2019 у справі №9901/100/19 (провадження №11-261заі19), від 20.11.2019 у справі №9901/232/19 (провадження №11-641заі19), від 04.12.2019 у справі №9901/325/19 (провадження №11-677заі19).

Враховуючи викладене у сукупності, відсутність причин, які свідчили б про об`єктивну неможливість подання позивачем даного позову для захисту своїх прав (ненадання належних та допустимих доказів наявності поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду), суд дійшов до висновку, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, з огляду на що позовна заява підлягає залишенню без розгляду, а клопотання представника відповідача - задоволенню.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 240, 248, 256 КАС України, суд

ухвалив:

Клопотання представника Національного банку України задовольнити.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Іпотека та інвестиції» до Національного банку України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною та скасування постанови, - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» цього ж Кодексу.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак