Рішення № 90197526, 02.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2020 року м. Київ № 640/22448/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування висновку,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Громадської ради доброчесності (далі - відповідач або ГРД) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - третя особа або ВККС), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений рішенням Громадської ради доброчесності від 09.04.2019 у вигляді протоколу електронного голосування;

- зобов`язати Громадську раду доброчесності вилучити шляхом видалення з офіційного сайту Громадської ради доброчесності висновок про невідповідність судді Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений рішенням Громадської ради доброчесності від 09.04.2019 у вигляді протоколу електронного голосування.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірний висновок відповідача є безпідставним, необґрунтованим, таким, що містить неправдиві та недостовірні відомості і прийнятий без врахування усіх обставин та вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просить визнати його протиправним та скасувати. Зокрема, позивач посилається на порушення відповідачем строку подання висновку; відсутність у ньому підписів усіх членів Громадської ради доброчесності.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що обставини, які відображені відповідачем у спірному висновку, містить недостовірні та такі, що не підтверджені будь-якими доказами, відомості, а тому жодним чином не можуть свідчити про його недоброчесність.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/25218/19, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надати відзив на позовну заяву не скористався.

З урахуванням вимог частини першої статті 130 Кодексу адміністративного судочинства України про розгляд вищевказаної справи Громадську раду доброчесності повідомлено шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Третя особа надала пояснення по суті спору, разом з якими надала суду матеріали суддівського досьє судді ОСОБА_1 на 523 арк., які приєднані до матеріалів справи.

У своїх поясненнях третя особа зазначила про те, що інформація, яка зазначена у висновку Громадської ради доброчесності фактично збігається з інформацією, яка була предметом розгляду ВККС під час дослідження матеріалів досьє судді, при цьому ВККС не знайшла підстав для висновку про недоброчесність судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України від 27.03.1998 №227/98 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Мінського районного суду міста Києва строком на п`ять років.

Указом Президента України від 23.10.2001 №1004/2001 ОСОБА_1 переведено на посаду судді новоутвореного Оболонського районного суду міста Києва.

Постановою Верховної Ради України від 20.02.2003 №570-IV ОСОБА_1 обрано на посаду судді Оболонського районного суду міста Києва безстроково.

Рішенням ВККС від 01.02.2018 № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

Рішенням ВККС від 23.04.2018 № 93/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 23.03.2018, зокрема судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1, якого допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Рішенням ВККС від 24.05.2019 № 310/ко-19 визначено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді визнано суддю Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді.

У межах процедури проведення кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді 09.04.2019 Громадською радою доброчесності затверджено висновок про невідповідність судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Цей висновок мотивований посиланням на наступні обставини:

« 1. Суддя допускав дії (бездіяльність) або ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мав економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість в ухваленні (неухваленні) певного рішення.

Суддя вирішував справу ігноруючи факти, що свідчать про очевидну фальсифікацію документів чи інших доказів

(підпункт 1.8. п. 1 та підпункт 3.9. пункту 3 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019)

Так, у висновку зазначено, що суддя ухвалював свавільні рішення про позбавлення прав керування транспортними засобами невинних осіб на підставі сфальсифікованих документів у зв`язку із поїздкою до ОСОБА_2 29.12.2013. Зокрема, суддя виніс:

- постанову від 05.02.2014 у справі № 756/1006/14-п, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у виді позбавлення прав керування транспортним засобом на 3 місяці. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 17.03.2014 цю особу було звільнено від відповідальності на підставі Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21.02.2014 № 743-УІІ;

- постанову від 21.01.2014 у справі № 756/11/14-п, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у виді позбавлення прав керування транспортним засобом на 6 місяців. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 05.03.2014 це рішення було скасовано у зв`язку з відсутністю події правопорушення.

У висновку вказано, що Дисциплінарна секція Вищої ради юстиції на засіданні 21.06.2016 вирішила внести рекомендацію Вищій раді юстиції про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв`язку з порушенням ним присяги. Вища рада юстиції також встановила наявність істотних порушень у діях судді, однак ухвалила рішення від 04.08.2016 № 1927/0/15-16 про відмову у внесенні подання про звільнення судді за порушення присяги. Наголошено, що таке рішення прийняте лише у зв`язку з відсутністю достатньої кількості голосів за звільнення. Сам факт істотних порушень з боку судді встановлено і не заперечується.

Також, в окремій думці члена Вищої ради юстиції ОСОБА_3 вказано: "Суддя ОСОБА_1 розглядаючи адміністративні справи щодо учасників «автомайдану» через упередженість та допущену грубу недбалість порушив вимоги закону про всебічне та повне дослідження обставин правопорушення (не дотримався вимог статей 1, 245, 251, 280 КУпАП) та ухвалив свавільне судове рішення, що дає підстави вважати, що його дії порочать звання судді і викликають сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності".

Окрім того зазначено, що є підстави вважати, що рішення про покарання учасників акції протесту виносились під тиском з боку адміністрації ОСОБА_4 . Про це вказано у багатьох рішеннях Громадської ради доброчесності, зокрема у висновку щодо ОСОБА_5 , рішенні щодо ОСОБА_6

2. Суддя умисно або внаслідок вочевидь недбалого ставлення до виконання своїх обов`язків повідомив недостовірні (у тому числі неповні) відомості у декларації доброчесності.

(підпункт 3.1. п. З Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019)

Так, у висновку зазначено, що у декларації доброчесності за 2016 рік суддя у п.17 вказав, що він не приймав рішення, які передбачені Законом "Про відновлення довіри до судової системи в Україні". У п.19 суддя вказав, що до нього не застосовуються заборони, передбачені Законом «Про очищення влади». Однак це не відповідає дійсності, що підтверджується фактами, вказаними у п. 1 цього Висновку.

Відповідно до п.13. ч.2 ст. З Закону «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до судді, який ухвалив рішення про притягнення до адміністративної відповідальності осіб, звільнених від адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21.02.2014 № 743-УІІ.

У висновку вказано, що оскільки суддя ухвалював рішення, яким особу було притягнуто до адміністративної відповідальності, а в подальшому було звільнено від відповідальності на підставі Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21.02.2014 № 743-УП, то суддя підпадає під дію Закону «Про очищення влади».

Також зазначено, що питання про правила заповнення п.19 Декларації доброчесності були предметом розгляду Вищої ради правосуддя (ВРП) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Так, рішенням ВРП від 05.09.2017 № 2620/0/15-17 відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_10 на посаду судді Голосїївського районного суду міста Києва. Однією з причин такого рішення було саме те, що суддя вказав недостовірну інформацію у п. 19 декларації доброчесності. При цьому ВРП відкинула аргумент судді про те, що він керувався відповідною довідкою про результати перевірки на підставі Закону «Про очищення влади», підписаною головою суду, де вказано, що обмеження, які передбачені цим Законом не поширюються на нього.

ВРП врахувала, що ця довідка не відповідає фактичним обставинам та була проведена з порушенням порядку. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.02.2018 року у справі № 800/402/17 відмовлено у задоволенні позову судді та повністю залишено у силі рішення ВРП. У рішенні суду зокрема вказано:

« 101. Суд відхиляє покликання позивача на Довідку за результатами перевірки в порядку ст. 4 Закону України «Про очищення влади» (а.с.57), за якою встановлено, що "до ОСОБА_2 не застосовуються заборони, передбачені частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», з урахуванням рішення Ради суддів України № 23 від 03.03.2016 р.", оскільки зазначена Довідка не є підставою для заповнення декларації доброчесності судді.

102. Як зазначено у ст. 62 Закону «Про судоустрій та статус суддів» декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження.

103. Таким чином, виявлення у декларації доброчесності неправдивих тверджень, навіть якщо вони підтверджені довідкою за результатами перевірки в порядку ст. 4 Закону України «Про очищення влади», свідчить про порушення вимог щодо заповнення декларації.

104. Заповнюючи декларацію доброчесності, суддя ОСОБА, який приймав рішення про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122-2 КУпАП, усвідомлював, що ці рішення передбачені ст. 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» і про їх ухвалення необхідно зазначити у декларації. Проте не зробив цього».

У висновку зазначено, що у п. 12 декларації доброчесності суддя підтвердив: «Мною сумлінно виконувалися професійні обов`язки». Відповідно до ч.3 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Відповідно до п.14 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Державна судова адміністрація (ДСА) у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом мала забезпечити внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень тих судових рішень, які не були внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, починаючи з 01.01.2010.

ДСА надіслала на адреси апеляційних та місцевих судів листи від 25.05.2015 № 15-9839/15, від 16.06.2015 № 15-11277/15, від 10.11.2015 № 17704/15, від 16.09.2016 № 15-6668/16 з роз`ясненнями щодо обов`язкового надсилання електронних копій судових рішень до реєстру на виконання Перехідних положень.

Незважаючи на вимоги законодавства, нагадування ДСА, створені умови у Оболонському районному суді рішення до сих пір відсутні у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Це допомогло судді уникнути люстрації і є свідченням неналежного виконання професійних обов`язків судді.

Вказане дає підстави стверджувати, що суддя повідомив недостовірні відомості в п. 12 декларації доброчесності за 2016 рік та 2017 роки.

3. Суддя безпідставно не задекларував майно, дохід. Суддя не пояснив переконливо джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (його, членів сім`ї чи близьких осіб), легальні доходи, на думку розсудливого спостерігача, викликають сумніви щодо достатності для набуття майна, здійснення витрат.

(підпункти 4.6 і 4.9 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019)

У висновку зазначено, що згідно з електронною декларацією за 2016 рік, суддя з 20.01.2003 є власником земельної ділянки 6500 кв. м та з 02.04.2010 є власником земельної ділянки 5400 кв.м. Проте в деклараціях за 2012. 2013 роки ці земельні ділянки не вказано.

Відповідно до декларацій за 2017, 2018 роки зареєстроване місце проживання не співпадає з місцем фактичного проживання судді. Проте, в цих деклараціях вказано лише один об`єкт житлової нерухомості, а саме квартиру 57,07 кв.м у м. Києві (оренда з 15.10.2017).

Згідно з декларацією за 2016 рік 16.11.2012 суддя отримав позику 226 068 грн. від ОСОБА_8 (ймовірно, сина). Проте в Розділі II «Відомості про доходи» декларації за 2012 не вказано інформацію про цю позику.

Також вказано, що 27.10.2017 батько судді набув у власність автомобіль HYUNDAI CRETA 2017 року випуску. Вартість такого автомобіля складає більш ніж 500 000 гри. (18 945 $). Відповідно ж до даних суддівського досьє, батько судді (пенсіонер) за останні 5 років отримав дохід 171 572 грн. Це викликає обґрунтовані сумніви у тому, що батько мав фінансову можливість придбати такий автомобіль».

Не погоджуючись із зазначеним висновком про невідповідність судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 09.04.2019, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування, а також видалення його з офіційного сайту Громадської ради доброчесності, з приводу чого суд зазначає наступне.

Для вирішення правовідносин, що виникли судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі по тексту також - Закон № 1402-VIII) та Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 03.11.2016 № 143/зп-16 (у редакції рішення від 13.02.2018 № 20/зп-18) (далі по тексту також - Положення № 143/зп-16).

Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, шостої та сьомої статті 87 Закону № 1402-VIII, Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Громадська рада доброчесності, окрім іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.

Згідно з пунктом 16 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

За приписами абзацу 2 частини першої статі 88 Закону № 1402-VIII, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону № 1402-VIII на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.

Разом з тим, виходячи з наведених норм, ГРД наділена повноваженнями збору, перевірки та аналізу достовірної інформації щодо судді, тобто інформації з офіційних джерел. Відповідно, формування висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності має здійснюватися виключно на підставі достовірних даних (достовірної інформації).

Виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку, що оскільки висновки ГРД, затверджені відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду ВККС та є правовим актом індивідуальної дії (оскільки безпосередньо стосується прав та інтересів позивача, містить твердження про невідповідність його критеріям доброчесності та професійної етики і підлягає дослідженню у межах кваліфікаційного оцінювання), на підставі якого виникають публічно-правові відносини, то спори щодо таких висновків носять характер публічно-правового спору, який вирішується за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту також - КАС України).

При цьому, суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки «іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства», оскільки здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом № 1402-VIII завдань, а тому є суб`єктом владних повноважень в розумінні положень КАС України, тож є належним відповідачем у даній справі.

За таких підстав, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач обрав належний, допустимий та ефективний спосіб захисту його порушеного права.

Надаючи оцінку правомірності прийнятого відповідачем висновку, суд виходить з такого.

Згідно з частиною шостою статті 87 Закону №1402 громадська рада доброчесності, зокрема: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Правила організації та діяльності Громадської ради доброчесності визначені її Регламентом, схваленим рішенням ГРД від 23 листопада 2016 року №1/2016 (далі по тексту - Регламент ГРД), статтею 2 якого закріплено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі.

З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Рада і її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності (частина друга статті 3 Регламенту ГРД).

Відповідно до статті 18 Регламенту ГРД за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення.

Згідно зі статтею 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає:

1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або

2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Прийнятий колегією Ради висновок виноситься на збори Ради для затвердження. Рада зборами може:

1) затвердити висновок (у тому числі внісши зміни у разі необхідності) і надати його Вищій кваліфікаційній комісії суддів України;

2) скерувати висновок відповідній або іншій колегії Ради чи окремому члену Ради для доопрацювання із внесенням на затвердження Ради;

3) прийняти рішення про направлення інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України без затвердження висновку;

4) відхилити висновок.

Отже, за результатом проведеної перевірки та (або) аналізу отриманої інформації Громадська рада доброчесності може прийняти та направити до ВККС або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, або рішення про направлення (надання) інформації щодо особи.

Згідно з пунктом 39 висновку Консультативної ради європейських суддів № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади вбачається, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що підставою для прийняття висновку є наявність у Громадської ради доброчесності або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

При цьому, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді.

Водночас, суд зазначає, що визначення поняття «доброчесність» відсутнє у національному законодавстві України.

Натомість, згідно з пунктом 12 Глави 2 Розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 №143/зп-16 (далі-Положення №143), відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону.

12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.

12.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.

12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими:

12.7.1. Чесність і порядність.

12.7.2. Контрпродуктивна поведінка.

12.7.3. Схильність до зловживань.

Показники, передбачені пунктами 12.1- 12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:

1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;

2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);

4) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді;

5) результатів регулярного оцінювання;

6) результатів перевірки декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);

7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності);

8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Показник, передбачений пунктом 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

У свою чергу, відповідність судді критерію професійної етики, згідно з пунктом 11 Глави 2 Розділу ІІ Положення №143, оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

11.3. Політична нейтральність.

11.4. Дотримання Кодексу суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5- 8, 13 частини першої статті 106 Закону.

11.5. Морально-психологічні якості (інтегративність) за складовими:

11.5.1. Розуміння і дотримання правил та норм.

11.5.2. Здатність відстоювати власні переконання.

11.5.3. Дисциплінованість.

11.5.4. Повага до інших.

Показники, передбачені пунктами 11.1- 11.4 цієї глави, оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Показник, передбачений пунктом 11.5 цієї глави, визначається за допомогою тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Таким чином, оскільки відповідно до статті 87 Закону Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту ГРД рішень відповідач має враховувати саме показники, визначені пунктами 11, 12 Глави 2 Розділу ІІ Положення №143.

Щодо суті обставин, які були покладені в основу оскаржуваного Висновку, інтерпретація яких стала підставою для його прийняття, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

В оскаржуваному висновку зазначено про те, що суддя допускав дії (бездіяльність) та ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мав економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість в ухваленні (неухваленні) певного рішення, а також вирішував справу ігноруючи факти, що свідчать про очевидну фальсифікацію документів чи інших доказів.

Зокрема, суддею винесено постанову від 05.02.2014 у справі № 756/1006/14-п, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у виді позбавлення прав керування транспортним засобом на 3 місяці та постанову від 21.01.2014 у справі № 756/11/14-п, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у виді позбавлення прав керування транспортним засобом на 6 місяців.

Відповідно до пункту 5 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.

У названих Рекомендаціях також зазначено, що судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70). Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66).

Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації №(94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленої 13.10.1994 Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів, передбачено, що рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій.

Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) «Незалежність судді у його власному суді» суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» зазначено, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).

Так само, ГРД не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судового рішення, у тому числі у справі №760/376/14, та, відповідно, робити будь-які висновки з даного приводу, незалежно від кута зору.

Судом з`ясовано, що рішення у справах, на які посилається відповідач були предметом перевірки Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції, а надалі Вищої ради юстиції, якою здійснювалось дисциплінарне провадження щодо судді ОСОБА_1 за заявою заступника прокурора Оболонського районного суду міста Києва від 12.12.2014.

За результатами такого розгляду Вищою радою юстиції було ухвалено рішення від 04.08.2016 № 1927/0/15-16, яким відмовлено у внесенні подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Оболонського районного суду міста Києва за порушення присяги.

Крім того, позивач зазначає, що Громадська рада доброчесності безпідставно вважає, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення рішення виносились під тиском з боку адміністрації ОСОБА_4 , обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мав економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість, тому як рішенням Вищої ради правосуддя не встановлено даних обставин. Жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, відповідач суду також не надав.

За наведених обставин, суд вважає посилання ГРД на підпункт 1.8 пункту 1, підпункт 3.9 пункту 3 Індикаторів безпідставним та таким, що суперечить фактичним обставинам справи.

Згідно з п. 48 висновку Консультативної ради європейських суддів (надалі - КРЕС) №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, процес індивідуального оцінювання для кар`єрних цілей або підвищення судді не повинен враховувати думку суспільства стосовно судді. Ця думка не завжди може бути результатом повного чи всебічного розуміння інформації або, можливо, навіть ґрунтуватися на нерозумінні діяльності судді в цілому.

Пунктом 30 висновку КРЕС №18 (2015) передбачено, що оцінюванням не варто зловживати, наприклад, для вчинення політичного тиску на суддів чи піддавання сумніву окремих рішень.

Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку.

Проект висновку повинен містити:

1) найменування Ради;

2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи;

3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки;

4) мотиви для ухвалення висновку;

5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.

Із системного аналізу норм статті 87 Закону №1402, статей 19, 21, 22 Регламенту ГРД вбачається, що висновок ГРД має відповідати вимогам вмотивованості, тобто містити виключно достовірну та підтверджену інформацію, що свідчить про підстави для винесення ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або може викликати обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям.

Згідно п. 39 висновку КРЄС №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, згідно з яким, джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Натомість, за результатом дослідження та аналізу наявних у матеріалах справи доказів та фактичних обставин справи, судом встановлено, що обставини, викладені у спірному висновку, не були належним чином перевірені Громадською радою доброчесності та носять характер припущень.

Разом з тим, необхідною та достатньою передумовою для прийняття відповідачем висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності є отримання ГРД достовірної інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

Наявність відповідних передумов під час розгляду даної справи судом не встановлена та відповідачем не доведена.

Стосовно викладених у спірному висновку тверджень відповідача про повідомлення суддею недостовірних відомостей у декларації доброчесності за 2016 рік про не підтвердження відомостей про ухвалення рішень, передбачених Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон №1700) здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, віднесено до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції.

Відповідно до положень частини першої статті 50 Закону №1700 повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Отже, виявлення відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей, само по собі не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

Як зазначив позивач у позовній заяві, під час заповнення декларації доброчесності за 2016 рік позивач не мав умислу приховувати будь-яку інформацію та вносити завідомо неправдиві відомості та мають характер простої помилки, допущеної внаслідок особистого тлумачення правил відображення відомостей у пункті 17 декларації доброчесності за 2016 рік.

Судом установлено, що Третя Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя 05.09.2018, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за зверненням ВККС стосовно позивача у зв`язку з підтвердженням інформації про недостовірність тверджень, вказаних ОСОБА_1 у декларації доброчесності судді за 2016 рік дійшла висновку, що формальне допущення позивачем порушень при заповненні декларації доброчесності судді не було наслідком злого умислу у розумінні правил про дисциплінарну відповідальність суддів.

За результатами проведеної перевірки з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_1 та підтверджувальних документів встановлено відсутність в діях судді складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 19 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (декларування завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень у декларації доброчесності судді).

Суд вважає, що відповідач під час прийняття рішень, не повинен перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції Громадської ради доброчесності, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позиції відповідача, яка викладена у спірному висновку, в частині умисного відображення у декларації недостовірних відомостей.

Щодо стосується тверджень ГРД про безпідставне не декларування майна, доходу, що є ліквідним активом і перебуває у власності членів його сім`ї, суд зазначає наступне.

У висновку зазначено, що згідно з електронною декларацією за 2016 рік, суддя з 20.01.2003 є власником земельної ділянки 6500 кв. м та з 02.04.2010 є власником земельної ділянки 5400 кв.м. Проте в деклараціях за 2012, 2013 роки ці земельні ділянки не вказано.

З даного приводу позивач пояснив, що зазначені твердження ГРД про отримання у власність земельної ділянки 6500 кв.м. в 2003 році не відповідають дійсності, так як право власності за позивачем на відповідну ділянку зареєстроване 11.09.2013, що підтверджується наявними у матеріалах справи свідоцтвом про право власності від 10.04.2014 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.04.2014.

Позивач також зазначив, що виділення часток в натурі на місцевості, присвоєння кадастрових номерів та державна реєстрація земельної ділянки потребувало часу. Всією процедурою оформлення прав на земельні ділянки займався представник позивача, який лише після закінчення оформлення всього спадкового майна в 2014 році його повідомив. При цьому акт на право власності на земельну ділянку 0,54 га було видано в 2010 році, а на земельну ділянку 0,65 га в 2014 році. Так як позивач дізнався про це лише в 2014 році, після закінчення оформлення всього спадкового майна, то й почав декларувати земельні ділянки лише в 2014 році.

За змістом спірного висновку, відповідно до декларацій за 2017, 2018 роки зареєстроване місце проживання не співпадає з місцем фактичного проживання судді. Проте, в цих деклараціях вказано лише один об`єкт житлової нерухомості, а саме квартиру 57,07 кв.м у м. Києві (оренда з 15.10.2017).

У позовній заяві позивач пояснив, що в деклараціях за 2017, 2018 рік вказував, що його місце проживання не співпадає з місцем реєстрації. Зазначив, що місцем реєстрації позивача є гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 , при цьому будь-яка кімната в гуртожитку йому в користування не надавалась, відповідно він не користувався кімнатою в гуртожитку для проживання, а отже не зазначав в деклараціях за 2017- 2018 рік в розділі «нерухоме майно» користування гуртожитком. Так єдиним місцем проживання та користування була орендована квартира, про що і було вказано в деклараціях в розділі «нерухоме майно».

Згідно з декларацією за 2016 рік 16.11.2012 суддя отримав позику 226 068 грн. від ОСОБА_8 . Проте в Розділі II «Відомості про доходи» декларації за 2012 не вказано інформацію про цю позику.

З приводу наведеного позивачем зазначено, що 16.11.2012 ним було отримано кредит, про що починаючи з 2012 року позивач вказує в декларації відповідні фінансові зобов`язання. Суд зазначає, що в декларації за 2016 рік в розділі фінансові зобов`язання вказано відповідні відомості, що підтверджується копією декларації за 2016 рік наявної в матеріалах справи.

Також в оскаржуваному висновку вказано, що 27.10.2017 батько судді набув у власність автомобіль HUNDAI CRETA 2017 року випуску. Вартість такого автомобіля складає більш ніж 500 000 гри. (18 945 $). Відповідно ж до даних суддівського досьє, батько судді (пенсіонер) за останні 5 років отримав дохід 171 572,00 грн.

З огляду на викладене, позивачем зазначено, що батько позивача, ОСОБА_9 , займався адвокатською діяльністю, має свою сім`ю, свій сімейний бюджет, розпоряджаючись яким до відома позивача не ставить. Як позивачу відомо, у них з дружиною були особисті заощадження. Позивач зауважує, що будь-яких прав на автомобіль HYUNDAI CRETA 2017 року випуску він не має, ніколи ним не користувався, жодних довіреностей на право розпорядження, користування чи керування йому не надавалось.

У контексті наведеного суд наголошує, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Таким чином, саме цей компетентний орган вправі має право стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених вище обставин.

У матеріалах справи не міститься жодних рішень Національного агентства про встановлення недостовірних відомостей, неточної оцінки задекларованих активів, наявності конфлікту інтересів або ознак незаконного збагачення за результатами здійснення повної перевірки декларацій ОСОБА_1 .

Також, відомостей про притягнення позивача до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, відповідачем суду не надано.

Відтак, суд дійшов до висновку, що доводи відповідача у наведеному аспекті є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними.

Суд також звертає увагу, що оскаржуваний Висновок складено та подано до Комісії без дотримання вимог Регламенту Комісії, а саме: не дотримано строку подання висновку до Комісії.

Відповідно до п.п. 4.10.1 та 4.10.2 Регламенту ВККС, інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається до Комісії Громадською радою доброчесності не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда).

Інформація або висновок подаються до Комісії у паперовій або електронній формі безпосередньо чи за допомогою засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію подання документів.

Приймання Комісією інформації або висновку завершується о 18 год. 00 хв. (о 24 год. 00 хв. у разі направлення електронною поштою) дня, який передує першому з 10 днів до визначеної Комісією дати проведення співбесіди.

Інформація або висновок вважаються поданими, якщо отримані Комісією у строк, визначений абзацом третім цього пункту.

У разі недотримання Громадською радою доброчесності строку, визначеного абзацом третім цього пункту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення.

Висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.

Суддя (кандидат на посаду судді) має бути ознайомлений Громадською радою доброчесності з інформацією, що може свідчити про невідповідність його критеріям професійної етики та доброчесності (далі - інформація негативного характеру) або висновком, та має право надати Громадській раді доброчесності відповідні пояснення.

Як убачається з матеріалів справи, всупереч вищезазначеним нормам оскаржуваний висновок було подано відповідачем до ВККС після початку проведення співбесіди 11.04.2019, тобто після початку проведення співбесіди, чим порушено право позивача на ознайомлення з висновком та право на надання пояснень з приводу викладених у такому висновку фактів або міркувань.

При цьому, з самого висновку від 09.04.2019 убачається, що ГРД не змогла забезпечити право судді на відповідь до початку її співбесіди з Комісією з огляду на те, що Комісія призначила її у строк, що унеможливив таку комунікацію.

Разом з тим, суд зазначає, що досьє судді, до якого за відповідним запитом може мати доступ член ГРД, містить відповідну контактну інформацію, тому відповідач не був позбавлений права направити такий запит та отримати засоби зв`язку з позивачем, або самостійно направити інформацію до Оболонського районного суду міста Києва (через канцелярію), або на електронну адресу судді/суду.

Ненадання можливості позивачу надати пояснення щодо питань, які зазначені у висновку ГРД, на переконання суду, свідчить про неповне отримання інформації, використання її без належної перевірки.

Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (частина третя статті 21 Регламенту ГРД).

З висновку ГРД та інших матеріалів справи не вбачається, що відповідач мав будь-які перешкоди для з`ясування обставин, які на думку відповідача, свідчать про недоброчесну поведінку позивача.

Невчинення дій щодо перевірки отриманої інформації свідчить не лише про неповне збирання інформації, а й про відсутність наміру щодо надання об`єктивної характеристики позивачу з метою здійснення його кваліфікаційного оцінювання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, що, в свою чергу, розцінюється як невикористання повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

Суд вважає, що прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень рішення щодо позивача про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без перевірки отриманої інформації з інших джерел свідчить про те, що таке рішення прийнято без урахування всіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, базується на припущеннях відповідача щодо певних обставин, тобто необґрунтовано. Наявність у позивача умислу на приховування або наведення недостовірної інформації у деклараціях під час розгляду даної справи не виявлено.

При цьому, судом наголошується, що ненадання позивачу можливості подати пояснення з приводу отриманої щодо нього негативної інформації позбавило позивача права на участь у процесі прийняття рішення щодо нього.

Крім того, суд погоджується з твердженнями позивача щодо відсутності в оскаржуваному висновку інформації щодо особи/осіб, які підписали такий висновок, оскільки останній у графі підпису містить лише позначення «координатор ГРД (підписано електронним цифровим підписом)». Жодних пояснень з приводу вказаного відповідачем суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого рішенням Громадської ради доброчесності від 09.04.2019 у вигляді протоколу електронного голосування.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Ради вилучити шляхом видалення (знищення) з офіційного сайту висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 5 частини шостої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» громадська рада доброчесності має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді. Частиною другою статті 30 "Регламенту Громадської ради доброчесності" встановлено, що інформаційний портал використовується для інформування про діяльність Ради, її рішення та висновки, а також для збору та систематизації інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Втім, позовна заява не містить обґрунтування порушеного права, інтересу внаслідок оприлюднення відповідачем оскаржуваного висновку на порталі Ради, тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

За таких обставин позовні вимоги в досліджуваній частині задоволенню не підлягають.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення з адміністративним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1532,80 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1522408525.1 від 14.11.2019 (а.с.4).

З урахуванням задоволених позовних вимог, сплачений позивачем за звернення з позовною заявою судовий збір у сумі 766,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений рішенням Громадської ради доброчесності від 09.04.2019 у вигляді протоколу електронного голосування.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Громадської ради доброчесності (ідентифікаційний код 43141267, 04116, м. Київ ,вул. Шолуденка, буд. 33/19) судовий збір у розмірі 766 (сімсот шістдесят шість) грн. 40 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Т.П. Балась