Рішення № 90197479, 30.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року м. Київ № 640/20371/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відновлення з 18 березня 2019 року нарахування пільг ОСОБА_1 як учаснику війни та зобов`язати відновити з 18 березня 2019 року нарахування пільг ОСОБА_1 як учаснику війни.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона має права та пільги, що передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Також вказує, що відповідач протиправно відмовив їй у нарахуванні пільги, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року №12-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) норми, які обмежували відповідні права громадян.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнає, з підстав, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист. Враховуючи викладене, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Позивач скористалася своїм правом на подання відповіді на відзив, згідно якої вказала, що не погоджується з мотивацією відповідача та вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивач є ветераном праці, учасником війни, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 Серії НОМЕР_3 , номер особового рахунку НОМЕР_2 .

З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2018 року позивач отримала повідомлення Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 37/12-2128 від 09 лютого 2018 року щодо автоматичного перерахунку та скасування пільг, як ветерана війни-учасника війни. Підставою стала постанова Кабінету міністрів України від 12 липня 2017 року № 498 «Про внесення змін до порядку наданні пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» на підставі частини 2 статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

30 серпня 2019 року позивач звернулася з листом до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо повернення пільг, які передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Однак, відповіді на вищевказаний лист позивач не отримала. А також не було поновлено її права на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Не погоджуючись із зазначеними діями суб`єкта владних повноважень, позивач звернулася з відповідним позовом до суду, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначається Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказаний закон спрямований на захист ветеранів війни, шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам війни надаються такі пільги:

50-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю);

50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв.м. опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні ( будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв.м на сім`ю;

50-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках що не мають центрального опалення.

Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 50-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі ( 42 кв. м. на кожну особу, яка має право на знижку плати та 21 кв.м. на сім`ю.

Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 389 (далі - Порядок), у зв`язку з прийняттям Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-УІП "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України".

Відповідно до пункту 1 Порядку цей порядок визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім`ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 3 Порядку, пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

З вищенаведеного вбачається, що єдиною підставою надання учасникам війни пільг, передбачених пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини 1 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є умова, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не повинен перевищувати величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

Отже, якщо середньомісячний сукупний дохід сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, низка пільг учасникам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, не надається. Тобто, наслідком запровадження умови для надання окремих пільг стало їх скасування для певного кола осіб.

Крім того, встановивши у частині 6 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" умову для отримання окремих пільг, держава переклала обов`язок щодо соціального захисту учасників війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, на членів їхніх сімей, що не відповідає суті конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб. Такий підхід нівелює позитивний обов`язок держави щодо соціального захисту вказаних осіб та членів їхніх сімей у розумінні частини 5 статті 17 Конституції України.

Аналогічного висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні від 18 грудня 2018 року у справі № 1-6/2018(2791/15) про соціальний захист ветеранів війни та членів їхніх сімей, наголосивши, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною 1 статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною 1 цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави.

Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):

- абзац другий підпункту 1, абзац другий підпункту 2, абзаци другий, третій, четвертий підпункту 3 пункту 9 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII;

- частину шосту статті 14, частину другу статті 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII зі змінами.

Абзац другий підпункту 1, абзац другий підпункту 2, абзаци другий, третій, четвертий підпункту 3 пункту 9 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, частина шоста статті 14, частина друга статті 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У зв`язку з тим, що абзац другий підпункту 1, абзац другий підпункту 2, абзаци другий, третій, четвертий підпункту 3 пункту 9 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, згідно з якими виключено окремі положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII зі змінами, втрачають чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатимуть пункти 7, 16 частини першої статті 14, пункти 7, 18 частини першої статті 15, пункти 6, 15, 16 частини першої статті 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.

Отже, норма частини 6 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щодо надання пільг за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, втратила свою чинність з підстав визнання її неконституційною.

Частиною 6 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поточної редакції чітко визначено що: "Частину шосту статті 14 визнано такою, що не відповідає Конституції (є неконституційною) згідно з Рішенням Конституційного Суду № П-р/2018 від 18 грудня 2018 року".

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації безпідставно не відновлено права позивача на вказані пільги з 18 березня 2019 року.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки, позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 статті 5 Закону України "Про судовий збір" , сторонами не надано доказів понесення судових витрат, такі витрати присудженню, розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, яка полягає у не поновленні ОСОБА_1 права на пільги, як учаснику війни, починаючи з 18 березня 2019 року.

3. Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації поновити ОСОБА_1 нарахування пільг, як учаснику війни починаючи з 18 березня 2019 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко