Рішення № 90196686, 23.06.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/15182/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Чех Н.А.,

за участю секретаря судових засідань - Кузьменко А.М.,

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_1

представник відповідача - Смілик Т.М. ,

представник третьої особи - Стрельніков М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України», про визнання недійсними кредитного договору та додаткової угоди,

установив:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою про визнання недійсними кредитного договору та додаткової угоди посилаючись на те, що 06.08.2007 року між нею та ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», було укладено Кредитний договір № 77.2/СЖ-284.07.2, та 13.10.2008 року Додаткова угода до кредитного договору. Згідно даних договорів банк відкрив відновлювальну кредитну лінію на споживчі ціли у розмірі 250 000,00 доларів США, зі строком погашення кредиту - 06.08.2020 року, та процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання між банком та ОСОБА_4 06.08.2007 року укладено Договір іпотеки. В силу вимог ст. 15 Закону України «Про захист прав споживача», який діяв на момент укладення договору, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію. Надання інформації врегульовано і Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Дане підтверджується і Рішенням Конституційного Суду України у справі 1-26/2011 від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, а також іншими міжнародними актами. Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє нечесну підприємницьку діяльність. Однак, банк, всупереч заборони вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, пред`явив позов про звернення стягнення на предмет іпотеки до ОСОБА_4 до Бориспільського міськрайонного суду Київської області, рішенням якого від 10.02.2014 року у справі № 359/11494/13-ц відмовлено у зв`язку зі спливом строку позовної давності. Рішення набуло законної сили. У 2013 році банк пред`явив позов до неї, як позичальника, який був задоволений заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16.04.2013 року у справі № 2604/9944/12. Строк позовної давності не застосовувався, оскільки вона не була присутня при розгляді справи, та не мала можливості про його застосування. Рішенням Правління НБУ від 19.12.2017 року № 811-рш ліцензія ПАТ «Родовід Банк» відкликана, розпочато ліквідацію банку. 13.09.2018 року її представник звернувся до ліквідатора із запитом щодо розміру заборгованості з деталізацією сум боргу станом на 13.09.2018 року, та правових підстав вимог щодо сплати боргу з боку ТОВ «Кредитекспрес Юкрейн Ел. Ел. Сі». Проте, на час подачі даного позову, відповіді не отримано. Разом з тим, нараховуються відсотки по договору, який припинив свою дію у зв`язку із спливом строку. Агресивна підприємницька діяльність полягає у тому, що на її адресу надходять листи, які містять елементи примусу, докучання та неналежного впливу, а також загрозливі вислови на її адресу. У зв`язку з тим, що банком використовується агресивна підприємницька практика при виконанні кредитного договору, просила визнати недійсним кредитний договір та додаткову угоду з моменту їх вчинення.

В судовому засіданні представник позивача, який є представником і третьої особи, підтримав обставини викладені у позовній заяві, позовні вимоги, просив їх задовольнити. Додатково зазначив про те, що відповідач примушував та примушує позивача до сплати боргу шляхом надсилання погроз третіми особами. Вважав, що банк не має права на повернення боргу після спливу строку давності. Позивача лякають карною відповідальністю. Послався на ст.ст. 11, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів». Вважав, що умови п. 4.5 кредитного договору є порушенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні з підстав викладених у відзиві. Додатково зазначив, що при укладенні договору та угоди ними було дотримано усіх вимог закону. На протязі чотирнадцяти днів позивач мала право відмовитись від договору, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів». На сьогодні є рішення суду, яким з відповідача стягнуто борг, рішення суду перебуває на примусовому виконанні. Банк надав позивачу кошти, виконавши свої зобов`язання, тоді як позивач свої зобов`язання не виконує. Зауважила, що позивач звернулась до суду з даним позов через одинадцять років після закінчення строку дії договору. Зазначила, що банк вимоги не відступав. Інформацією щодо особи, яка надсилає листи позивачу, не володіє.

Вислухавши пояснення представника позивача, який є і представником третьої особи, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

Даний позов зареєстровано в суді 09.10.2018 року.

09.10.2018 року проведено автоматизований розподіл справи між суддями.

Ухвалою від 17.10.2018 року відкрито провадження у порядку загального позовного провадження.

12.11.2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.

25.02.2019 року подано відповідь на відзив.

16.05.2019 року підготовче провадження закрито, справа призначена до розгляду по судового розгляду.

В суді встановлено, що 06.08.2007 року між ОСОБА_3 (змінила прізвище на « ОСОБА_3 ») та Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», було укладено Кредитний договір № 77.2/СЖ-284.07.2, за умов якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у розмірі 250 000,00 доларів США, процентна ставка - 15 % річних, кредит надано терміном по 06.08.2010 року.

13.10.2008 року між сторонами укладено Додаткову угоду до кредитного договору.

Встановлено, що 26.03.2018 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2604/9944/12 на стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості у розмірі 517 227,08 доларів США. Виконавчий лист пред`явлено до виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (ВП № 49503377).

У відповідності зі статтею 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 632 ЦК України визначено, що в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

По даній справі позивач посилається на те, що відповідачем при укладенні договорів було порушено вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», однак, жодного доказу не надано. На момент укладення Кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників цього правочину було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків.

В укладених договорах визначені всі умови кредитування, зокрема розмір наданого кредиту, строк користування ним, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки кредитодавця і позичальника, відповідальність сторін.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України. Положення цієї статті застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до статті 15 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Додатково необхідно відмітити, що згідно п. 9. Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.09.2009 року, згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.

Оспорювані договір та угода вчинені у письмовій формі, як це передбачено ч. 1 ст. 1055 ЦК України. Дані документи були підписані позивачем, жодних зауважень не висловила, що свідчить про її згоду з умовами договору.

По даній справі позивач не надала жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог.

Посилання позивача на ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу визнання договору та угоди недійними є необґрунтованим, та не відповідає діючому законодавству України. Крім того, позивачем не доведено здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності.

Враховуючи викладені обставини, норми діючого законодавства, докази надані сторонами, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в суді, та не підлягають задоволенню.

З приводу застосування строку позовної давності суд вважає, що хоча і самі оспорювані договори були укладені в 2007 році та 2008 році, строк виконання - по 06.08.2010 року, підстав для задоволення позовних вимог не встановлено, що свідчить про відсутність необхідності застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України», про визнання недійсними кредитного договору та додаткової угоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення - 03.07.2020 року.

Суддя: