Рішення № 90194620, 03.07.2020, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/2144/20

Провадження № 2/629/801/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И

03 липня 2020 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого-судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лозова, Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи органу опіки та піклування Лозівської міської ради Харківської області про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третьої особи органу опіки та піклування Лозівської міської ради Харківської області про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, посилаючись на те, що вона 09 грудня 2008 року зареєструвала шлюб з відповідачем по справі. Сумісне життя з відповідачем не склалося з причин відсутності взаєморозуміння, постійні сварки та скандали роблять їх сумісне проживання неможливим. Від даного шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачем та буде проживати з нею після розірвання шлюбу. Спору щодо розподілу сумісного майна немає. На підставі викладеного просить, розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Слов`яносербського районного управління юстиції Луганської області. Крім того, зазначила, що відповідач матеріальної допомоги на утримання сина в добровільному порядку не надає, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Відповідач є працездатним. В зв`язку з цим просить стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх його заробітків (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня звернення з позовом до суду та до повноліття дитини. Також просила стягнути з відповідача по справі аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) протягом трьох років від дня розірвання шлюбу, оскільки за весь час шлюбу займалася домашнім господарством. Також просила стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати за подачу позову до суду у розмірі 840,80 гривень.

Позивач в судове засідання не з`явилася, але надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає в повному обсязі. Вказала, що не заперечує проти постановлення заочного рішення у справі у разі неявки в судове засідання відповідача по справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, але надав суду заяву в якій просив провести розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Представник третьої особи в судове засіданні не з`явилася, але надала суду пояснення в яких просила провести розгляд справи за відсутності представника.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову виходячи з наступного.

Так, матеріалами справи встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 09 грудня 2008 року в відділі реєстрації актів цивільного стану Слов`яносербського районного управління юстиції Луганської області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 09.12.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Слов`яносербського районного управління юстиції Луганської області, актовий запис № 101. Від даного шлюбу є неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який після розірвання шлюбу буде проживати разом з позивачем. В теперішній час любов та повага між сторонами відсутні. Останнім часом постійні сварки та суперечки створили умови за яких шлюб фактично припинився, шлюбні відносини не підтримують та відновлювати не збираються, спільне господарство не ведуть, тому подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін. Спір про розподіл майна відсутній.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно зі змістом ст. 55 СК України, дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов`язаний утверджувати в сім`ї повагу до матері. Дружина зобов`язана утверджувати в сім`ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.

Як вбачається зі змісту ч. 3 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Судом достовірно встановлено, що сторони створити міцної сім`ї за час спільного проживання не змогли, внаслідок чого шлюб фактично розпався, подружні стосунки припинилися.

У відповідності до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, що має істотне значення.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року встановлено, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей».

Як вбачається з матеріалів справи сторони на даний час проживають окремо, шлюбні відносини не підтримують та відновлювати не збираються, спільне господарство не ведуть, а тому подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, в зв`язку з чим позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що шлюб між сторонами слід розірвати, оскільки зберегти їх сім`ю на майбутнє неможливо, а подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам.

Спору про розподіл майна, що є спільною власністю на даний час не має.

Статтею 113 Сімейного кодексу передбачено, що особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Як вбачається з матеріалів справи позивач при укладенні шлюбу прізвище не змінювала, тому залишає її дошлюбне прізвище після розірвання шлюбу.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, батько або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання дитини, про що свідчить поданий до суду позов, тому кошти на його утримання (аліменти) присуджує суд.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідач не проживає разом з позивачем та зі спільною малолітньою дитиною сторін, належну матеріальну допомогу на утримання останнього не надає, отже, він зобов`язаний сплачувати аліменти на користь дитини сторін, яка проживає разом з позивачем.

Таким чином, позовні вимоги стосовно присудження на користь позивача аліментів є обґрунтованими та суд визнає їх такими, що підлягають задоволенню.

Визначаючи розмір та порядок стягнення аліментів, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними і той із батьків хто проживає окремо від дитини може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Стаття 182 СК України встановлює, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Як зазначено у ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є здоровим, працездатним, на обліку у лікарів не перебуває, будь-яких інших осіб на утриманні не має.

Будь-яких доказів іншого, сторонами надано не було, а судом в ході розгляду справи не здобуто.

Виходячи з принципу справедливості та розумності, приймаючи до уваги принцип рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, виходячи із встановленого державою розміру прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку та обоюдного обов`язку батьків на їх утримання, а також обставини для необхідного рівня життя дитини, її гармонійного розвитку, суд вважає доцільним визначити розмір аліментів для утримання дитини в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, що буде відповідати інтересам дитини по її утриманню.

Визначення аліментів у такому розмірі не буде порушувати основні соціальні гарантії, закріплені Конституцією України та законами України (зокрема, Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-ІІІ, Законом України «Про прожитковий мінімум»), що включають право відповідача на достатній життєвий рівень для себе не нижчий прожиткового мінімуму.

Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Таким чином, у разі наявності додаткових витрат на дитину, що викликані особливими потребами, сторона по справі наділена правом звернутися з відповідним позовом до суду.

Тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дружини не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Частина 4 ст. 76 СК України передбачає, що якщо у зв`язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім`ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв`язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

На підставі ст.80 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки позивач, звертаючись до суду з позовом, не надала суду жодних доказів, які б підтверджували викладені в позові вимоги, а саме факти, що вона не працювала, не мала можливості працювати, а також не надала жодного доказу про можливість відповідачем сплачувати аліменти на її утримання, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів на утримання дружини в зв`язку з їх недоведенністю, оскільки рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.

Так, згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

З матеріалів справи судом вбачається, що днем пред`явлення позову позивачем є 18 травня 2020 року, що підтверджується відміткою на 1 примірнику позову.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Таким чином, суд приходить до висновку про звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини в межах суми платежу за один місяць.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подачу позовної заяви про стягнення аліментів, відповідно до ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 76, 78, 81, 82, 95, 141, 263-268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 75, 76, 80, 84, 110, 112, 113, 166, 180, 181, 182, 183, 191 Сімейного кодексу України, ст. 8 Закону України “Про охорону дитинства”, Постановою Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» 15.05.2006 року за № 3, суд, -

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженкою м. Лозова, Харківської області, громадянкою України та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженцем м. Лозова, Харківської області, громадянином України, зареєстрований 09 грудня 2008 року в відділі реєстрації актів цивільного стану Слов`яносербського районного управління юстиції Луганської області, актовий запис № 101.

Після розірвання шлюбу залишити позивачу прізвище « ОСОБА_5 ».

Стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 18 травня 2020 року до досягнення дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежів за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений нею при подачі позовної заяви до суду у розмірі 840 гривень 80 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), р/р UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) у розмірі 840 гривень 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

На час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки на подання заяви про апеляційне оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Лозова, Харківської області, громадянка України, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Лозівським МРВ УМВС України в Харківській області 03.09.1998 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець м. Лозова, Харківської області, громадянин України, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Слов`яносербським РВ УМВС України в Луганській області 21.10.2008 року, останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: орган опіки та піклування Лозівської міської ради Харківської області, місцезнаходження: м. Лозова, Харківська область, вул. Ярослава Мудрого, буд. 1.

Суддя Н.А. Смірнова