Рішення № 90192671, 02.07.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 липня 2020 року м. Рівне №460/563/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Н.О. Дорошенко

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про стягнення середнього грошового забезпечення, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (далі – ГУ ДСНС у Рівненській області, відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 09.06.2018 по 20.02.2019 в розмірі 75136,50 грн відповідно до приписів статті 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою суду від 18.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 04.04.2019 задоволено клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач позов заперечив повністю з підстав, наведених у відзиві (а.с.18-27). Зокрема, вказав, що позивачем невірно обраховано середньоденний розмір грошового забезпечення, виходячи з кількості робочих днів відповідного періоду; вважає, що сума середньоденного заробітку позивача складає 228,13 грн, а сума середнього заробітку за час періоду затримки розрахунку 257 днів становить 58629,41 грн. Також ствердив, що заборгованість з виплати грошового забезпечення на день звільнення позивача виникла не з вини відповідача.

В судовому засіданні 22.04.2010 учасники справи підтримали свої вимоги та заперечення з підстав, наведених в заявах по суті справи.

Ухвалою суду від 26.06.2019 провадження у справі зупинено у зв`язку з переглядом судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 821/1083/17 (К/9901/2627/17) провадження № 11-1329апп18.

20.11.2019 відповідач подав заяву про уточнення розрахунку середнього заробітку (а.с.136-139), в якій вказав, що відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1005 № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Разом з тим, при обрахування середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (квітень-травень 2018р.) було допущено технічну помилку, зокрема було вирахувано військовий збір за ставкою 1,5%. Відповідно, середньоденне грошове забезпечення обраховане в сумі 228,13 грн. З врахуванням вимог пункту 3 Порядку, середньоденне грошове забезпечення становить 235,90 грн, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за 257 днів складає 60626,30 грн та є вірними. Також відповідач вказав, що при виплаті такої суми позивачу підлягає нарахуванню податок на доходи фізичних осіб *18%) у розмірі 10912,73 грн, військовий збір (1,5%) в розмірі 909,30 грн, разом підлягає утриманню 11822,12 грн. Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за вирахуванням обов`язкових платежів становить 48804,18 грн. Просив в разі задоволення позову в резолютивній частині рішення врахувати суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вирахуванням податків та зборів, обов`язкових платежів.

Ухвалою суду від 19.05.2020 провадження у справі поновлено.

26.05.2020 відповідач подав заяву про долучення розрахунку середньоденного грошового забезпечення за вирахуванням податків та зборів, обов`язкових платежів (а.с.146-147) та письмове пояснення до відзиву (а.с.149-153), в яких обґрунтував розмір середньоденного грошового забезпечення позивача (за вирахуванням податків та зборів) в сумі 189,90 грн, від такої суми розмір середнього заробітку за 257 днів затримки розрахунку становить 48804,30 грн (за вирахуванням податків і зборів) та просив при вирішенні судового спору в разі задоволення позовних вимог застосувати співмірність у визначенні розміру відшкодувань середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 11.06.2020 у зв`язку з відпусткою головуючого судді розгляд справи відкладено на 02.07.2020.

В судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідачем будь-яких клопотань подано не було.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу в письмовому провадженні.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх зібраними у справі доказами, оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог закону, суд встановив та врахував таке.

Наказом ГУ ДСНС у Рівненській області від 24.03.2017 № 70 (по особовому складу) позивач прийнятий на службу та зарахований в кадри ДСНС України з присвоєнням спеціального звання "сержант служби цивільного захисту" та призначений на посаду старшого водія ДПРЧ-21 ДПРЗ-1 ГУ ДСНС з охорони об`єктів ПАТ "Рівнеазот" ГУ МНС (а.с.28).

Наказом ГУ ДСНС у Рівненській області від 18.04.2017 № 94 (по особовому складу) позивач призначений на посаду водія ДПРП (с. Деражне) ДПРЧ-19 (м. Костопіль) ГУ ДСНС (а.с.29).

Наказом ГУ ДСНС у Рівненській області від 01.12.2017 № 302 (по особовому складу) позивач переведений на рівнозначну посаду водієм ДПРЧ-21 ДПРЗ-1 ГУ ДСНС з охорони об`єктів (ПАТ "Рівнеазот" (а.с.30).

Наказом ГУ ДСНС у Рівненській області від 05.06.2018 № 144 (по особовому складу) позивача звільнено зі служби цивільного захисту у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік), припинено контракт за пунктом 176 підпункт 5 (у зв`язку з сімейними обставинами), виключено з кадрів ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення 08.06.2018 (а.с.31).

Отже, позивач проходив службу в ДПРЗ-1 з охорони об`єктів (ПАТ "Рівнеазот") в періоди: з 24.03.2017 по 17.04.2017 та з 01.12.2017 по 08.06.2018.

В період з 18.04.2017 по 30.11.2017 позивач проходив службу в ДПРЧ-19.

Суд встановив, що при звільненні позивача зі служби цивільного захисту у запас наказом відповідача № 144 від 05.06.2018 наказано, зокрема, начальнику відділу (головному бухгалтеру) відділу економіки і фінансів ГУ ДСНС у Рівненській області після надходження коштів для утримання 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Рівненській області з охорони об`єктів (ПАТ "Рівнеазот") виплатити грошову компенсацію за 13 календарних днів невикористаної відпустки за 2018 рік, провести повний розрахунок при звільненні.

Отже, повний розрахунок з позивачем при звільненні проведено не було до надходження коштів для утримання 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Рівненській області з охорони об`єктів (ПАТ "Рівнеазот")

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 у справі №460/2662/18 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДСНС у Рівненській області про стягнення заборгованості позов задоволено повністю.

Стягнуто з ГУ ДСНС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 не виплачене грошове забезпечення за березень-квітень 2017 року в сумі 3925,26 грн, за період з 01.12.2017 по 08.06.2018 в сумі 42332,61 грн, всього в загальній сумі 46257,87 грн (сума вказана за вирахуванням податків та зборів, обов`язкових платежів).

Згідно з меморіальним ордером № 171512775 від 20.02.2019 грошові кошти в сумі 46257,87 грн безспірно списані органом Державної казначейської служби України з рахунку відповідача на користь ОСОБА_1 та зараховані на рахунок останнього у банку 21.02.2019 (а.с.11,73).

Позивач, вважаючи наявними підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 09.06.2018 по день фактичного розрахунку 20.02.2019 відповідно до ст.117 КЗпП України, звернувся до суду з даним позовом. При цьому, позивач визначив суму стягнення з урахуванням середньоденного заробітку в розмірі 424,50 грн та кількості днів прострочення (робочих) - 177, що в добутку складає 75136,50 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України.

Відповідно до ч.1 ст.101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч.1 ст.115 Кодексу цивільного захисту України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Статтею 125 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.

Питання проходження служби цивільного захисту в Державній службі України з надзвичайних ситуацій визначено Кодексом цивільного захисту України та Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593.

Водночас, порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту до 14.09.2018 визначалися Інструкцією про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №475 від 23.04.2015, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.05.2015 за №544/26989, а з 14.09.2018 визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №623 від 20.07.2018, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.08..2018 за № 936/32388.

Вказаними нормативно-правовими актами визначено порядок проходження служби, однак жодним чином не визначено порядку та строків проведення розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту.

При цьому, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За приписами частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 в справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) дійшла висновку про те, що немає жодних підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Матеріалами справи підтверджено, що остаточний розрахунок з позивачем, звільненим зі служби цивільного захисту 08.06.2018, фактично проведено відповідачем 21.02.2019 на виконання судового рішення від 22.11.2018 у справі № 460/2662/18, що підтверджується випискою банку по рахунку позивача (а.с.11).

Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у встановлені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Що стосується розміру середнього заробітку, то його слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Відповідно до пункту 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд враховує, що в силу вимог пункту 6 Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №475 від 23.04.2015, який був чинним до 14.09.2018, при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Отже, відповідно до законодавства, чинного на час проходження позивачем служби та звільнення зі служби цивільного захисту, грошове забезпечення особам рядового та начальницького складу служби цивільного захисту нараховується за календарні дні.

Таким чином, розрахункова сума середньоденного грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту визначається шляхом поділу суми місячного грошового забезпечення на календарну кількість днів. Відповідно, при обрахуванні середнього заробітку особі рядового і начальницького складу слід враховувати виплачене грошове забезпечення за останні два повних календарних місяці перед звільненням, кількість перебування днів на службі в календарному обчисленні та кількість календарних днів затримки розрахунку при звільненні.

З інформації для обрахування середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці служби (квітень-травень 2018 року), наданої ГУ ДСНС у Рівненській області 21.05.2020 №02-56д/08 (а.с.148), слідує, що за два місяці служби перед звільненням грошове забезпечення позивача включало: оклад атестованим працівникам, оклад за званням, нарахування за вислугу років, премію та надбавку ОПС і складало всього 14390,00 грн. (7195,00 грн за квітень та 7195,00 грн за травень).

З нарахованої суми утримано ПДФО 18% в сумі 1295,10 грн за квітень та 1295,10 грн за травень, військовий збір 1,5% в сумі 107,93 грн за квітень та 107,93 грн за травень; всього утримано 2806,06 грн , у тому числі: 1403,03 грн за квітень та 1403,03 грн за травень.

Таким чином до видачі на руки підлягало: всього 11583,94 грн, у тому числі 5791,97 грн за квітень, 5791,97 грн за липень.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

З урахуванням наведеної правової норми, беручи до уваги кількість календарних днів в розрахунковому періоді 61, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 235,90 грн (14390,00 / 61).

Суд встановив, що позивач звільнений зі служби 08.06.2018, отже саме 08.06.2018 є початком обрахунку періоду затримки розрахунку, не проведеного в цей день. Дата фактичного розрахунку з позивачем 21.02.2019, отже останнім днем терміну затримки розрахунку є 20.02.2019. З 08.06.2018 по 20.02.2019 (включно) минуло 258 календарних днів.

Відповідно до цього, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку за період з 08.06.2018 по 20.02.2019 становить 60862,20 грн (235,90 х 258).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням пропорційності, суд зазначає таке.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Суд зазначає, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності, отже, покликання відповідача щодо відсутності його вини у спірних правовідносинах суд до уваги не бере.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та у Пленуму Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 справа №806/2473/18, від 24.07.2019 справа № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 справа № 662/1626/17, від 17.01.2019 справа № 2-1579/11.

З урахуванням викладеної правової позиції, суд встановив, що позивачу при звільненні нараховане грошове забезпечення не було виплачене взагалі і сума заборгованості в розмірі 46257,87 грн була стягнута з відповідача в судовому порядку. Зазначені фактичні обставини сторонами не заперечуються.

За наведених обставин, враховуючи приведені вимоги щодо пропорційності задоволення позовних вимог, суд визначає розмір відшкодування за затримку розрахунку в розмірі 100% середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки вся сума належних на час звільнення позивачу коштів була виплачена з тривалим порушенням строку, встановленого статтею 116 КЗпП.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу відповідно до ст. 117 КЗпП України за час затримки розрахунку при звільненні становить 60862,20 грн (з урахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів, які підлягають нарахуванню та утриманню роботодавцем під час виплати такого доходу на користь колишнього працівника).

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що загальна сума позовних вимог ОСОБА_1 становила 75136,50 грн. При пред`явленні позову позивачем сплачено судового збору в сумі 768,40 грн. Задоволенню підлягають позовні вимоги в сумі 60862,20 грн, що становить 81% від ціни позову. Отже, відповідно до приписів ч.3 ст.139 КАС України, суд присуджує на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 622,40 грн пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (33028 м. Рівне, вул. Гетьмана Полуботка,37, ЄДРПОУ 38610634) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 60862,20 грн (шістдесят тисяч вісімсот шістдесят дві гривні 20 коп.) (сума зазначена без утримання податків та обов`язкових платежів).

Відмовити в позові в частині позовної вимоги про стягнення з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 14274,30 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 622,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 02 липня 2020 року.

Суддя Н.О. Дорошенко