Рішення № 90192613, 02.07.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 липня 2020 року м. Рівне №460/3118/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Н.С. Гудими, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУправління Державної міграційної служби України в Рівненській області в особі Острозького районного сектору про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області в особі Острозького районного сектору (далі – Острозький районний сектор Управління) про визнання протиправною відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України у формі книжечки нової фотокартки, що відповідає вікові, у зв`язку із досягненням 25-річного віку та зобов`язання вклеїти до паспорта громадянина України нову фотокартку, що відповідає вікові, у зв`язку із досягненням 25-річного віку.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що у зв`язку з досягненням 25-річного віку, у січні 2020 року звернулася з заявою до Острозького районного сектору Управління з проханням вклеїти до паспорта громадянина України нову фотокартку. Однак відповідач у такому вклеюванні фотокартки їй відмовив та повідомив, що особи, які досягли 25- чи 45-річного віку і не звернулися впродовж місяця, щоб вклеїти нове фото в паспорт у формі книжечки, повинні виготовити паспорт громадянина України у формі ID-картки, тобто здійснити обмін паспорту. Також у відповіді на її заяву акцентовано увагу, що рішенням суду від 24.12.2019 у справі №460/2968/19 їй вже було відмовлено у задоволенні позову з цих питань. З цього приводу пояснила, що рішення у даній справі стосується її заяви про видачу нового паспорта громадянина України у формі книжечки і така заява не була належним чином оформленою. Відтак у січні 2020 року позивач звернулася до відповідача з заявою про вклеювання до її існуючого паспорта громадянина України нової фотокартки у зв`язку з досягненням 25-річного віку. При цьому, вказала, що звертаючись з вказаною заявою, вона фактично зазначила про небажання отримувати паспорт нового зразка за своїми переконаннями, а тому просила саме вклеїти фотокартку у паспорт громадянина України. Стверджує, що Положення про паспорт громадянина України не містить вимоги обміну паспорта у разі звернення за вклеюванням до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток після спливу місячного терміну після досягнення відповідного віку. Наголошує, що обмеження щодо вклеювання нових фотокарток до паспорта громадянина України зразка 1994 року порушує основоположні конституційні права громадян і такого роду втручання держави не було необхідним у демократичному суспільстві та не є пропорційним цілям, які мали бути досягнуті без покладення на особу особистого надмірного тягаря. З таких підстав, просила позов задовольнити.

Ухвалою від 05.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.17-18).

29.05.2020 на адресу суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав у зв`язку з їх безпідставністю (а.с.24-30). На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що ДМС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, надає адміністративні послуги відповідно до закону. Зауважив, що чинне законодавство передбачає можливість вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки після спливу 30-денного терміну з дня досягнення особою відповідного віку лише за наявності судового рішення. Вказав, що позивач звернулася з заявою про вклеювання нової фотографії до паспорта громадянина України із пропуском місячного терміну після досягнення нею 25-річного віку. Можливості продовження чи поновлення такого строку не передбачено. Вважає, що права позивача не порушено рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, заява позивача розглянута відповідачем у строки та порядку, передбачені про звернення громадян та відповідачем не створено перешкоди позивачу у реалізації права на отримання паспорта громадянина України/або вклеювання до паспорта громадянина України фотокартки по досягненню певного віку. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

14.01.2020 ОСОБА_1 звернулася до Острозького районного сектору Управління з заявою про вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України по досягненню 25-річного віку (а.с.9). У заяві також зазначила, що не має наміру оформляти паспорт громадянина України у формі пластикової картки типу ID-картки, категорично відмовляється від присвоєння будь-яких ідентифікаторів особистості та не дає згоди на обробку персональних даних на підставі ст.8 Закону України "Про захист персональних даних".

11.02.2020 у відповідь на звернення позивача Острозький районний сектор Управління повідомив, що враховуючи те, що 25 років позивачу виповнилося 09.04.2018 і остання не звернулася до відповідача з заявою про вклейку фотокартки упродовж одного місяця, то у Острозького районного сектору Управління правові підстави для вклеювання фотокартки до її паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відсутні. Зазначено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 по справі №460/2968/19 за позовом ОСОБА_1 до Острозького районного сектору про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю (а.с.11-12).

Судом встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 у справі №460/2968/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області в особі Острозького районного сектору Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій. Дане рішення набрало законної сили.

Як свідчить зміст вказаного рішення, предмет спору у цій справі та справі №460/2968/19 однаковий - відмова відповідача у вклеюванні фотокартки до її паспорта громадянина України у формі книжечки, однак підстави позову - різні. Так, у справі №460/2968/19 підставою для звернення до суду з позовом слугувала відмова Острозького районного сектору, оформлена листом від 13 серпня 2019 року за № 5623-297/5623.1-19 за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.07.2019. У даній справі підставою позову є відмова Острозького районного сектору від 11.02.2020 за №5623-43/5623.1-20 за результатами розгляду заяви позивача від 14.02.2020.

Отже, у суду відсутні правові підстави вважати, що у даному випадку є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Не погодившись з відмовою Острозького районного сектору Управління у вклеюванні нової фотокартки до наявного паспорта громадянина України у зв`язку з досягненням 25-річного віку, оформленою листом від 11.02.2020, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній справі, суд враховує таке.

Згідно з вимогами ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст.22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами, зокрема, Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя “охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру” (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі “C. проти Бельгії” від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції “захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом” (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі “Pretty проти Сполученого Королівства” (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі “Олександр Волков проти України” (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося “згідно із законом”, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі “Ельсхольц проти Німеччини” (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492 від 21.12.2019 (далі- Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис “Україна”;, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт”. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис “Паспорт громадянина України”. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 Постанови №302 встановлено, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 червня 2019 року №456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок № 456).

Пунктом 1 Розділу І Порядку № 456 встановлено, що цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року № 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Згідно з п.2 Розділу І Порядку №456, паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 року №353 "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України".

Відповідно до Розділу V Порядку № 456, третя і п`ята сторінки паспорта передбачені для вклеювання в паспорт додаткових фотокарток при досягненні особою віку 25 або 45 років.

Для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому нею віку, та відповідне рішення суду. Облік заяв про вклеювання фотокартки здійснюється в журналі реєстрації заяв про вклеювання фотокарток.

Наявність підстав для вклеювання фотокартки при досягненні особою відповідного віку та подана заявником інформація перевіряються уповноваженою особою територіального підрозділу ДМС, яка за своїми службовими обов`язками відповідає за оформлення та видачу паспорта, за даними відомчої інформаційної системи ДМС, Книгою обліку та з урахуванням вимог пунктів 4 та 5 розділу VI цього Тимчасового порядку.

Вклеювання до паспорта фотокартки при досягненні особою віку 25 і 45 років здійснюється у строки, встановлені законодавством.

Рішення про вклеювання фотокартки до паспорта приймається територіальним підрозділом ДМС за результатами проведених перевірок.

Поряд з цим, п.3 Постанови №302 визначено, що до завершення роботи із забезпеченням у повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки. Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 01.01.2016 припиняється.

В силу вимог пп.6 п.6 Порядку № 302 якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, здійснюється обмін паспорта.

Пунктом 131 Порядку №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи, що за своєю суттю є персональними даними.

Як встановлено судом, 14.01.2020 позивач звернулася до сектору УДМС України з заявою про вклеювання фотокартки до наявного в неї паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв`язку з досягненням 25-річного віку, а не заявою про заміну його на новий, оскільки з особистих переконань не має намір оформляти паспорт у формі пластикової картки ID-1 та не надає згоди на обробку персональних даних.

З даного приводу, суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст.6 Закону №2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року №2438-VI, зазначено: “Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …”.

Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”) не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження “нагальній суспільній потребі”, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі “Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine” від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі “Groppera Radio AG and Others v. Switzerland” від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, вклеювання нової фотокартки у зв`язку з досягненням відповідного віку до наявного паспорта громадянина України може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Правова позиція аналогічного змісту викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 18.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

В силу вимог ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, при вирішенні спору у даній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення особи до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

Відповідно до пункту 8 Положення № 2503, до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Зазначена норма є чинною та не скасованою.

Відтак, застосування відповідачем норми пп.6 п.6 Порядку №302 є, по суті, примушуванням позивача до обміну паспорта у формі книжечки на паспорт у формі ID-картки, що суперечить волевиявленню останньої з огляду на зміст її заяви від 14.01.2020 та її відмову від надання згоди на обробку персональних даних, а, отже, таке примушування обмежує права й свободи позивача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позбавлення позивача права мати та користуватися паспортом у традиційній формі - у вигляді паспортної книжечки, в т.ч. вклеювати нову фотокартку у зв`язку з досягненням певного віку, і спричинені цим побоювання, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві. Зазначене втручання є не пропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

На думку суду, за наявності норми, що регулює можливість/необхідність вклеювання нового фото у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні певного віку, недоцільно позбавляти особу такого права лише у зв`язку із пропуском нею строку звернення та враховуючи, що така особа не має бажання отримувати паспорт нового зразка і це не спричиняє загрозу національній безпеці, економічному добробуту або правам людини.

Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.02.2020 у справі №480/1430/19.

Дослідивши відповідь відповідача, оформлену листом №5623-43/5623.1-20 від 11.02.2020, суд зазначає, що відповідач у своєму листі не вказував на неподання позивачем необхідних документів чи їх неповноту, зміст вказаної відповіді свідчить, що відповідач необґрунтовано відмовив позивачу у вклеюванні нової фотокартки до наявного паспорта громадянина України у формі книжечки та відмовив у такій процедурі з формальних підстав. Отже, така заява позивача не була розглянута відповідачем по суті.

Крім того суд враховує, що вказана відповідь, оформлена листом №5623-43/5623.1-20 від 11.02.2020, фактично є відмовою відповідача у вклеюванні до наявного паспорта громадянина України ОСОБА_1 фотокартки у зв`язку з досягненням 25-річного віку, яка в розумінні КАС України є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає, що Управління ДМС України в Рівненській області в особі Острозького районного сектору Управління, приймаючи відмову, оформлену листом №5623-43/5623.1-20 від 11.02.2020, діяло не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а вказана відмова не відповідає встановленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості.

Встановлені в ході розгляду справи обставини в їх сукупності дають підстави для висновку, що порушене право позивача у спірних правовідносинах підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною відмови відповідача у вклеюванні до наявного паспорта громадянина України ОСОБА_1 фотокартки у зв`язку з досягненням 25-річного віку та відновленню - шляхом зобов`язання відповідача вклеїти до наявного паспорта громадянина України ОСОБА_1 фотокартки у зв`язку з досягненням 25-річного віку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Суд пам`ятає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України на користь позивача слід стягнути сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Рівненської області.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області в особі Острозького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (вул. Луцька, 1, м. Острог, Острозький район, Рівненська область, 35800, код ЄДРПОУ 37829784) про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області в особі Острозького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області у вклеюванні до паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_1 нової фотокартки, що відповідає вікові, у зв`язку з досягненням нею 25-річного віку.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області в особі Острозького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області вклеїти до паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_1 нової фотокартки, що відповідає вікові, у зв`язку з досягненням нею 25-річного віку.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Рівненської області судовий збір в сумі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 02 липня 2020 року.

Суддя Н.С. Гудима