Рішення № 90192480, 03.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/530/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2393 та військової частини А1785 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 24 січня 2020 року надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини А2393, в якому позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік;

2. Зобов`язати військову частину А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в загальному розмірі 14736,60 грн.

Ухвалою суду від 29 січня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

27 лютого 2020 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 . Відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді заступника начальника відділу взаємодії управління територіальної оборони військової частини А2393. Під час проходження військової служби позивач отримав посвідчення учасника бойових дій. Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №128 від 04 квітня 2018 року позивач був звільнений з військової служби. Позивачу не надавалась додаткова оплачувана відпустка як учаснику бойових дій та відповідачем не проведено розрахунку з позивачем щодо виплати компенсації за неї. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною.

16 березня 2020 року від військової частини А2393 до суду за вх.№11969/20 надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадання під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям – учасникам бойових дій) не виплачується. Посадові особи військової частини А2393 діяли в межах наданих їм повноважень та протиправної бездіяльності не вчиняли. Позивач не звертався стосовно проведення відповідних виплат із зазначеної компенсації під час виключення зі списків частини.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою суду від 19 березня 2020 року витребувано у військової частини А2393 та військової частини А1785 докази та інформацію.

17 квітня 2020 року ухвалою суду у задоволенні клопотання представника військової частини А2393 про заміну відповідача по справі №420/530/20 відмовлено. Залучено до участі у справі в якості другого відповідача військову частину А1785 (місцезнаходження юридичної особи: вул.Спартаківська, 2, м.Одеса, 65017, ідентифікаційний код юридичної особи 08022573). Розгляд справи розпочато спочатку.

26 червня 2020 року до суду від військової частини А1785за вх.№24727/20 надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що під час проходження військової служби в особливий період, у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки як учасник бойових дій. Належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України «Про відпустки», а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, статтею 24 зазначеного Закону. В свою чергу, після введення додаткової оплачуваної відпустки окремим категоріям ветеранів війни жодних змін до цих статей Закону України «Про відпустки» не внесено. Отже, на думку відповідача, вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних. Зазначає, що позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач із даним наказом погодився та станом на теперішній час, відомостей щодо його оскарження немає. Військова частина А1785 зазначає, що військова частина А2393 зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А1785 з 01.01.2020 року, отже, військова частина А1785 не мала жодних правових відносин позивачем, оскільки останній не проходив військову службу у військовій частині А1785 та військову частину А2393 було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А1785 тільки з 01.01.2020 року.

Зважаючи на вищевикладене, військова частина А1785 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

03 липня 2020 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання військової частини А2393 про залишення позову без розгляду.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, суд дійшов до наступного.

Підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу взаємодії управління територіальної оборони, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 04 квітня 2018 року № 128 у запас за пунктом “б” (за станом здоров`я), відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України «Про військових обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, наказом командира військової частини А2393 (по стройовій частині) від 15.05.2018 року №97 (а.с.6) 15 травня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах станом на 15.05.2018 становить: календарна 23 роки.

В наказі також зазначено:

- виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 27 % посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 10 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 травня 2018 року по 15 травня 2018 року;

- щорічна основна відпустка за 2018 рік не використана, грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік отримав;

- виплатити грошову компенсацію за 45 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік в розмірі 23835,75 гривень;

- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, за 2018 рік не отримав;

- виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (02 календарних роки) в розмірі 15890,50 гривень.

24 травня 2016 року ОСОБА_1 було видано посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій серії НОМЕР_1 (а.с.10).

Позивач подав до військової частини А2393 заяву від 30 вересня 2019 року (а.с.7) про нарахування та виплату йому компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, однак у відповідь на вказану заяву поозивача листом військової частини А2393 від 01.11.2019 року №2393/19/1523 (а.с.8), з посиланням на роз`яснення Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 №298/5/2867, зазначено, що: «…З огляду на викладене, враховуючи, що на день звернення Ви були звільнені з військової служби та виключені зі списків особового складу частини, з метою недопущення безпідставної витрати бюджетних коштів, нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, можливі на підставі рішення органу судової влади».

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст.16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Аналогічна норма міститься і у статті 77-2 Кодексу законів про працю України.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Згідно з ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Водночас, в ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Тому у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені п.п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України «Про відпустки».

Крім того відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Таку правову позицію було викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

При цьому, Верховним Судом визначено наступні ознаки типової справи №620/4218/18:

- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

- відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 120801, виданим 24 травня 2016 року.

З огляду на вказане суд вважає, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, що передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік є таким, що підлягає задоволенню.

В свою чергу, вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання військової частини А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в загальному розмірі 14736,60 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до пунктом 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року № 280 військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

Судом встановлено, що рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 року військова частина А2393 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А1785 (ЄДРПОУ 08022573) з 01.01.2020 року.

Вказана обставина не заперечується відповідачами по справі.

Як зазначено військовою частиною А2393 та не заперечується військовою частиною А1785, суб`єкт, в якого є компетенція щодо нарахування військовослужбовцям, які проходять службу у військовій частині А2393, грошового забезпечення, в тому числі компенсації - військова частина А1785.

Зважаючи на вищевикладена, оскільки станом на дату вирішення даної адміністративної справи військова частина А2393 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до військової частини А1785, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов`язання саме військової частини А1785 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік.

Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд зазначає, що кількість невикористаних позивачем календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій та розмір грошового забезпечення, з якого повинна розраховуватись компенсація повинні визначатись саме відповідачем, який наділений відповідними дискреційними повноваженнями.

Таким чином, позовна вимога позивача про зобов`язання військової частини А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в загальному розмірі 14736,60 грн. підлягає частковому задоволенню шляхом зобов`язання військової частини А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

При цьому, посилання відповідача на те, що на момент звільнення не надходило клопотання від позивача щодо надання невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, або грошової компенсації за вищевказаний вид відпусток, суд не приймає до уваги, оскільки чинним законодавством не поставлено в залежність виплату компенсації за невикористані дні відпустки від подачі відповідної заяви особою, яка має на неї право.

Решта доводів та заперечень позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Згідно з ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Відповідно до ч.10 ст.120 КАС України зальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.

Згідно з п.3 Прикінцевих положень розділу VI КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

З урахуванням положень ч.1 ст.120, ч.6 ст.120 КАС України, ст.258 КАС України, п.3 Прикінцевих положень розділу VI КАС України дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік

Зобов`язати військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ).

Відповідачі:

- військова частина А2393 (пров.Штабний, 1, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 07966906);

- військова частина А1785 (вул.Спартаківська, 2, м.Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 08022573).

Суддя О.А. Вовченко